Постанова

від 01.06.2021 по справі 930/385/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/385/20

Провадження № 22-ц/801/848/2021

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Царапора О. П.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 рокуСправа № 930/385/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Сопруна В.В., Матківської М.В.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №930/385/20 за позовом ОСОБА_1 до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання права постійного користування

за апеляційною скаргою керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Немирівського району на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Царапора О.П.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання права постійного користування,

Позов мотивований тим, що 13 січня 1993 року відповідно до Рішення № 13 сесії 21 скликання Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області Української РСР було видано Державний акт ОСОБА_2 про постійне користування 48,61 гектарами землі для введення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом землекористування.

15.03.1995 року на базі даної земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:0448 ОСОБА_2 було створено Фермерське господарство Казьмірчука Бориса Арсентійовича , в якому останній був головою.

Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. У зв`язку з чим надалі дане господарство очолила його дружина - ОСОБА_1 , яка і керувала ним в подальшому.

Згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НАО №796565 від 25 грудня 2015 року законним спадкоємцем за ОСОБА_2 є позивачка ОСОБА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 до самої смерті ОСОБА_2 проживала разом з ним, та синами - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вели спільне господарство та після смерті продовжують займатися фермерством на цій землі. Слід вказати, що позивачка ще з 1993 року і до даного часу займається веденням господарства на даній земельній ділянці, вирощує зернові культури, бобові культури і насіння олійних культур, доглядає за станом ґрунтів.

Після смерті ОСОБА_2 позивачка разом з синами продовжували вести господарство на вказаній земельній ділянці, вважаючи, що позивач є законним спадкоємцем за померлим ОСОБА_2 , та успадкувала право постійного користування земельною ділянкою площею 48,61 га.

Проте, нещодавно позивачу стало відомо, що Немирівською об`єднаною територіальною громадою Немирівського району Вінницької області планується провести розпаювання даної земельною ділянки площею 48,61 га на земельні ділянки меншою площею та в подальшому безоплатно передати їх у власність інших громадян.

На даний адвокатський запит відповідач надіслав відповідь від 31.01.2020 з вихідним номером 02/19-82, в якій зазначено, що на чергову сесію Райгородської сільської ради винесено та буде розглянуто питання щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:0448.

Даний лист підтверджує наміри відповідача, а також факт того, що відповідач не визнає, що право постійного користування земельною ділянкою належить позивачу. Тим самим порушує законні права та інтереси позивача.

Будь-які заперечення з боку позивача, будь-які доводи щодо того, що дана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні позивача на законних підставах - відповідачем ігноруються.

Таким чином, позивачка з синами у складі ФГ Казьмірчука Бориса Арсентійовича працюють на даній землі більше 25 років, а зараз Немирівська об`єднана територіальна громада має намір порушити їх права та майнові інтереси, розпаювати дану земельну ділянку та задовольнити власні інтереси, позбавивши їх ремесла та постійного заробітку, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_5 до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання права постійного користування,- задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 право постійного користування 48,61 гектарами землі в межах згідно з планом землекористування для ведення сільськогосподарського виробництва згідно з Державним актом на право постійного користування землею в порядку спадкування після смерті чоловіка, - ОСОБА_2 .

Дане рішення оскаржене в апеляційному порядку Немирівською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Немирівського району.

Апелянт просить скасувати рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року через невірне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції безпідставно послався на ст. 23 Про фермерське господарство та ст. 1218 ЦК Ккраїни та дійшов невірного висновку про можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою, яка надавалась померлій особі в постійне користування на підставі Державного акту.

Крім того, ОСОБА_6 (спадкодавцеві) було надано право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, яке не є емфітевзисом, суперфіцієм чи сервітутом, вказане право не може входити до складу спадщини та спадкуватися, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що відповідно до ст. 92 ЗК України громадяни не мають права набувати та володіти земельними ділянками на праві постійного користування, що унеможливлює набуття спадкоємцем тих прав, що не можуть належати йому відповідно до закону. Таким чином, ОСОБА_1 не може набувати в порядку спадкування право постійного користування землею набуте спадкодавцем на підставі державного акту, оскільки відповідно до норм чинного законодавства таке право не може спадкуватись.

З огляду на положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства . Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини.

В даній ситуації зазначене право не може бут об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

16 квітня 2021 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача - адвоката Мельника О.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції постановлено відповідно до чинного законодавства, є законним та обґрунтованим. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні прокурор Ковтун О.І. апеляційну скаргу підтримала, і дала пояснення аналогічним викладеним в апеляційній скарзі.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися. Про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов до наступних висновків.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані, оскільки ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав Державний акт про постійне користування земельною ділянкою ще у 1993 році. На час виникнення даних правовідносин в Україні ще не діяв Цивільний кодекс в редакції 2004 року. У зв`язку з введенням у дію 01 січня 2004 року Цивільного кодексу України виникло таке речове право на чуже майно (земельну ділянку) як емфітевзис - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

За правовою природою емфітевзис та право постійного користування є майже ідентичними. Як і право постійного користування, так і емфітевзис передбачає собою користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для сільськогосподарських потреб. Як при емфітевзисі, так і при постійному користуванні з однієї сторони виступає землевласник, який надає земельну ділянку у користування, з іншої - землекористувач, який користується даною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Право постійного користування земельною ділянкою, яке було оформлене Державним актом ще 1993 році, має всі ознаки сучасного речового права - емфітевзису. Так, як відповідно до ст. 1225 ЦК України, в порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому, враховуючи відповідь на відзив, суд дійшов висновку, що за чинним законодавством України не встановлено жодної норми, яка б обмежувала чи забороняла передачу у спадок права постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб..

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_1 прийняла спадщину на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Надія , розміром 3,01 га без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, що належить померлій ОСОБА_7 , спадкоємцем якої за заповітом був ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив спадкові права у зв`язку зі смертю (а.с.22).

Як вбачається з державного акту на право постійного користування землею, згідно рішення сесії 21 скликання Коржівської с/ради народних депутатів від 13.01.1993 року №13, ОСОБА_2 надано у постійне користування 48,61 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с.13-15).

Згідно адвокатського запиту, головою Райгородської сільської ради була надана відповідь з якої вбачається, що на чергову сесію Райгородської сільської ради винесено питання щодо використання земельної ділянки площею 47,0 га з кадастровим номером 0523084200:01:0448. Заяв про надання безоплатно у власність від інших громадян, організацій суб`єктів господарювання до сільської ради не надходило; на порядку денному перебуває питання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:0448, іншим громадянам, організаціям, суб`єктам господарювання. На черговій сесії Райгородської сільської ради буде розглянуто питання щодо використання земельної ділянки 47,0 га з кадастровим номером 0523084200:01:0448 (а.с.28).

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12697/15-18-ст від 27.09.2018 року Райгородській сільській обєднаній територіальній громаді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 857,5500 га, які розташовані на території Райгородської сільської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області згідно з актом приймання-передачі (а.с.59-60).

Згідно рішення Райгородської сільської ради 26 сесії 1 скликання від 10.03.2020 року вбачається, що земельна ділянка площею 47,0 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0448, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту c.Коржівка Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області включено до переліку земельних ділянок комунальної власності, які виставляються на земельні торги окремими лотами (а.с.86-88).

Крім того в судовому засіданні була дослідженна копія спадкової справи №468 до майна померлого від 07.07.1998 року ОСОБА_2 , в якій міститься заява ОСОБА_1 про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.112), копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (а.с.113), копія довідки виданої виконавчим комітетом Коржівської сільської ради про те, що після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно , яке складається з грошових заощаджень в Немирівському ощадному банку №2929 та фермерського господарства в с.Коржівка Немирівського району земельною площею 48,6 га. Спадкоємцем за законом є дружина ОСОБА_1 . Спадщину прийняла таким чином: похоронила свого чоловіка, веде нагляд за спадковим майном. Інших спадкоємців передбачених законом не має (а.с.115), витяг з Єдиного реєстру спадкових справ (а.с.116), копія свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.118), копія заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 (а.с.120, 125), копія заповіту від 13.04.1989 року (а.с.121), копія довідки сільської ради про коло спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2 (а.с.123), копія заяви ОСОБА_1 про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.124), копія рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 05.12.2015 року про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , що складається з житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та права на земельну частку (пай) площею 3, 01 га в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі відповідно до Сертифіката Серії ВН № 016387 від 08.07.1996 року на прізвище ОСОБА_7 (а.с.129), копія сертифікату на земельну частку (пай) серії ВН №016387 (а.с.136).

Згідно протоколу №1 від 10.03.2010 року вбачається, що засідання членів фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича в присутності членів фермерського господарства обрали головою фермерського господарства ОСОБА_1 , у зв`язку зі смертю бувшого голови фермерського господарства ОСОБА_2 (а.с.147).

Апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого видно, що ФГ Казмірчука Бориса Арсентійовича не перебуває в процесі припинення.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, згідно рішення сесії 21 скликання Коржівської с/ради народних депутатів від 13.01.1993 року №13, ОСОБА_2 надано у постійне користування 48,61 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва.

15.03.1995 року на базі даної земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:0448 ОСОБА_2 було створено Фермерське господарство Казьмірчука Бориса Арсентійовича , в якому останній був головою.

У правовідносинах користування наданою для ведення селянського (фермерського) господарства земельною ділянкою після його створення відбувається фактична заміна землекористувача з фізичної особи на юридичну особу - фермерське господарство. Тому виникає питання про застосування статті 1219 ЦК України для визначення належності до обсягу спадкового майна права постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом N 2009-XII . Відтак, відсутні підстави для задоволення вимоги позивачки про визнання за нею як за спадкоємцем засновника ФГ Казмірчука Б.А. права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 55 ЗК Української РСР у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту "а" частини першої статті 14 Закону N 973-IV у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 січня 2020 року у справі N 908/2606/18 вже виснувала про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом N 973-IV .

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України Про фермерське господарство ). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи підстави позову наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на визнанні права постійного користування, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні позивача та входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_2 . Однак оспорювана земельна ділянка є майном юридичної особи а саме фермерського господарства.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що у позові слід відмовити з тих підстав, що позов заявлено неналежним позивачем. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставо для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Немирівського району підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України 2017 року, судові витрати за подання позовної заяви залишаються за позивачем, а за подання апеляційної скарги їх необхідно стягнути з позивача на користь апелянта.

Керуючись статтями 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області задовольнити .

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання права постійного користування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн. на користь Вінницької обласної прокуратури.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 червня 2021 року

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: М.В. Матківська

В.В. Сопрун