Рішення

від 04.06.2021 по справі 41/151

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2021Справа № 41/151 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія

Київводоканал в особі Розрахункового департаменту

до Житлово-будівельного кооперативу Академічний-20

про стягнення 116 242,81 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту (на даний час Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Академічний - 20 про стягнення 116 242,81 грн.

Ухвалою від 31.03.2009 було порушено провадження по справі.

В судовому засіданні 21.04.2009 року судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.

Ухвалою від 21.09.2009 зупинено провадження у справі №41/151 до вирішення іншої пов`язаної з нею справи № 8/131.

До Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про поновлення провадження у справі, з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/151 відпали.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.09 р. у справі № 22-а-14381/08 вищевказану постанову Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 р. було залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-2608/09 від 02.07.09 р. касаційні скарги Київської міської державної адміністрації та АЕК "Київенерго" задоволено частково; касаційну скаргу ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва № 8/131 від 24.01.08 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду № 22-а-14381/08 від 09.01.09 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 провадження у справі за адміністративним позовом ОСББ "Престиж" до Київської міської державної адміністрації,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК "Київенерго" про визнання протиправними та скасування розпоряджень КМДА закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.10 р. у справі № 2а-673/10 апеляційні скарги ЖБК "Буревісник-3", ЖБК "Ремонтник", ЖБК "Суднобудівник-18", ЖБК "Алмазний", ОСББ "Мотор", ВАТ "Універсам № 14", на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 задоволено частково; ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.11 р. у справі № 2а-376/2011 залишено без розгляду адміністративний позов ОСББ "Престиж" до Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК Київенерго , про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

15.12.2017р. набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Означеним нормативно-правовим актом викладено у новій редакції, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України , згідно з пунктом 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 ст.230 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

У зв`язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №41/151, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 поновлено провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання); запропоновано позивачу надати розгорнутий розрахунок позовних вимог із наведенням об`ємів споживання, тарифів та часткових оплат (у разі їх наявності); запропоновано відповідачу надати контррозрахунок позовних вимог; встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено позивачу строк для подання відповіді відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

05.05.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, до яких додано довідку про стан заборгованості відповідача за надані послуги з водопостачання та водовідведення, а також додано розгорнутий розрахунок позовних вимог.

18.05.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд стягнути заборгованість лише у сумі 26 217,73 грн. згідно з розрахунком відповідача та надав докази сплати вказаного боргу відповідно до платіжного доручення №121 від 14.05.2021.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.02.2002 ВАТ АК Київводоканал , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив Академічний-20 (абонент) уклали договір №00019/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення (договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується надати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов`язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

За умовами п.2.1 договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно з п.2.2 договору абонент, зокрема, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об`єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно представником абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об`ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п.п. 3.1, 3.3 договору).

Відповідно до п.3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.5 договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.7.1 договору).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №00019/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 05.02.2002 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України , для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором №00019/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 05.02.2002 позивачем було відкрито відповідачу код 2-703. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код 2-50703.

За даними позивача, заборгованість відповідача за договором №00019/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 05.02.2002 на момент звернення до суду з розглядуваним позовом становила суму в розмірі 94 498,91 грн., яка виникла за спожиті за період з грудня 2007 року по січень 2009 року послуги за кодом 2-703 та за період з січня 2007 року по січень 2009 року послуги за кодом 2-50703.

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період, а саме:

за кодом 2-703 у період з грудня 2007 року по січень 2009 року на суму 89 841,78 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 5064,21 грн.), з яких сплачено 37 897,13 грн. (з урахуванням перерахунку на суму 0,00 грн), у зв`язку з чим розмір заборгованості становить 51 944,65 грн.;

за кодом 2-50703 у період з січня 2007 року по січень 2009 року на суму 155 505,52 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 8682,30 грн), з яких сплачено 57 512,30 грн. (з урахуванням перерахунку на суму -3494,31 грн.), у зв`язку з чим розмір заборгованості становить 42 554,26 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 94 498,91 грн. (з урахуванням наявного по коду 2-50703 боргу станом на 01.02.2009 у розмірі 42 554,26 грн.) та 21 743,90 грн. суми інфляційних втрат.

05.05.2021 представником позивача було подано довідку №5344/8/8/02-21 від 27.04.2021 про те, що станом на 23.04.2021 заборгованість відповідача за період з 01.01.2007 по 01.02.2009 становить 67 174,37 грн.

При цьому, відповідач повідомив про сплату основного боргу в сумі 26 217,73 грн., що підтверджується платіжним дорученням №121 від 14.05.2021.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

В ст.1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто ст.19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У спірний період, тобто з січня 2007 року по 17 жовтня 2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65 , які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

В свою чергу у період з 18 жовтня 2008 року по січень 2009 року були чинні Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190 .

Пунктом 12.17 Правил №65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" п.12.3 Правил №65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов`язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 №190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем як води, що йде на гаряче водопостачання по коду 2-50703 так і води по коду 2-703 у спірний період взагалі. Натомість в матеріалах справи наявні лише маршрутні листи на підтвердження надання послуг з водопостачання та водовідведення холодної води за період з січня 2007 року по липень 2007 року.

Крім того суд зазначає, що умови договору №00019/4-02 від 05.02.2002 не регулюють питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов`язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 2-50703.

Доказів укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008, суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в п.3.1 договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи №41/151 не містять доказів в підтвердження реєстрації позивачем водолічильників відповідача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76 , 77 Господарського процесуального кодексу України , належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 2-50703 та обсяги такого споживання, так як і не надав суду належних та допустимих доказів споживання відповідачем холодної води по коду 2-703 у спірний період та обсягів такого споживання, а також доказів, що підтверджують виконання позивачем умов п.3.4 договору, тобто представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, що за будь яких обстави засвідчує відсутність прострочення з боку відповідача.

З огляду на те, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 74 , 76 , 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено споживання води по коду 2-703 та води, що йде на підігрів по коду 2-50703 у спірний період, то у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 21 743,90 грн. нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати зазначених послуг.

На підставі викладеного, за висновками суду, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту до Житлово-будівельного кооперативу Академічний-20 про стягнення інфляційних втрат є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії від 1 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії від 27 вересня 2001).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Спичак О.М.