КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2021 року м. Київ
Справа №754/9482/16
Апеляційне провадження №22-ц/824/6743/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Петріщевої І.В. 05 грудня 2016 року в місті Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В
У липні 2016 року представник ПАТ ВТБ Банк звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №R53113491359B від 25 листопада 2013 року у розмірі 164544,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 25 листопада 2013 року між сторонами був укладений кредитний договір №R53113491359B, за умовами якого, банк надав відповідачу кредит у сумі 33000,00 грн зі сплатою 7,5% відсотків річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 25 листопада 2016 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити за його користування відсотки в сумі, в строки та на умовах, що передбачені договором. Відповідач свої договірні зобов 'язання не виконав, тому у нього перед позивачем виникла заборгованість взазначеному розмірі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року позов ПАТ ВТБ Банк до ОСОБА_1 - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ ВТБ Банк суму заборгованості за Кредитним договором № R53113491359B від 25 листопада 2013 року у розмірі 164544,03 грн та судовий збір в розмірі 2468,16 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли зобов'язання, за якими позивач надав відповідачеві послуги, а останній зобов'язався їх оплатити на визначених умовах та у відповідний строк. Проте, всупереч взятим на себе зобов'язанням по виплаті кредитних коштів у визначені договором строки, відповідач їх належним чином не виконав, у зв 'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла прострочена заборгованість
Не погодився із вказаним рішення суду відповідач, ним подано апеляційну скаргу, в якій він посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо його належного повідомлення про розгляд справи та ухвалення рішення, внаслідок чого має місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав, так як в матеріалах справи відсутні належні докази видачі кредитних коштів. До того ж судом не обґрунтовано чому сума стягнення процентів та пені значно перевищує суму боргу, і їх нарахування проведено поза межами строку дії договору. На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що на стадії розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення в судовому засіданні ухвалою суду, занесеною до протоколу від 21 січня 2021 року, до участі у справі в якості правонаступника позивача було залучено ТОВ Колекторське агентство ПАКТУМ (а.с.93-94). Копія апеляційної скарги направлялась як ПАТ ВТБ Банк , так і ТОВ Колекторське агентство ПАКТУМ , проте відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи наведені положення процесуального закону, а також наявність в апеляційній скарзі доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за доцільне перш за все здійснити перевірку саме цих обставин.
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 16 серпня 2016 року (а.с.37). Цією ж ухвалою суду розгляд справи був призначений в судовому засіданні з викликом сторін на 24 жовтня 2016 року, але у зв`язку з неявкою сторін розгляд справи був відкладений на 05 грудня 2016 року. В цей день розгляд справи відбувся за відсутності сторін (а.с.43,52).
Адреса зареєстрованого місця проживання відповідача була перевірена в установленому процесуальним законом порядку, на цю адресу направлялись судові повідомлення, однак всі вони були повернуті поштовим відділення з відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с.35,36,41,48).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на усне слухання . Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
В порядку визначеному ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність додержання судами вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасників справи та наголошував на тому, що ці обставини є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, зокрема у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 638/15016/14-ц та у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 466/5632/14-ц.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні, оскільки рекомендовані повідомлення про судові засідання повернулись з відміткою за закінченням терміну зберігання , що не є належним повідомленням про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
По суті спірних правовідносин апеляційним судом встановлено, що 25 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №R53113491359B, відповідно до умов п. 1 якого, Банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в порядку та на умовах, зазначених у цьому Договорі, а також Правилах споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ ВТБ Банк у сумі у сумі 33000,00 грн зі сплатою 7,5% відсотків річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 25 листопада 2016 року (а.с.12-14).
Згідно п. 2 Кредитного договору, підписанням договору позичальник підтверджує своє приєднання до Правил споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ ВТБ Банк , з якими він ознайомився та погодився.
У п. 3 Кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується використати кредит на споживчі потреби в інтересах сім'ї. Кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюються до 22 числа кожного місяця (дата списання банком платежів) у відповідності до графіка, який є невід'ємною частиною цього Договору (додаток) та включає в себе суму щомісячних платежів по поверненню кредиту, сплати процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. (п.п.4.1., 4.3. договору ).
У разі прострочення позичальником зобов'язань з поверненням кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору, позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожен день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення (п. 5.1 договору).
У додатку до договору № 1 від 25 листопада 2013 року сторонами погоджений графік погашення заборгованості із визначенням розміру щомісячних платежів - 1584,00 грн та складових частин кожного такого платежу окремо та в сукупності (а.с.15).
Відповідно до п. 3.2.1 Правил споживчого кредитування фізичних осіб, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, комісійної винагороди у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, невиконання (неналежного виконання) зобов'язань щодо сплати платежів, а також комісійної винагороди, неустойки тощо, передбачених умовами договору, затримання позичальником сплати частини кредиту та/або сплати процентів та/або щомісячної комісійної винагороди щонайменше за один календарний місяць. Банк має право вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення позичальнику відповідного повідомлення банком з вимогою дострокового повернення кредиту або у інші строки, передбачені умовами Договору (п.3.2.2 Правил).
Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором №R53113491359B від 25 листопада 2013 року, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 33000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку приватного клієнта №520754-2016/0721 (а.с.23-24).
Відповідно до розрахунку суми заборгованості за Кредитним договором №R53113491359B від 25 листопада 2013 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк та ОСОБА_1 , станом на 06 липня 2016 року, загальна заборгованість за кредитним договором становить 164544,03 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 5015,72 грн, простроченої заборгованості за кредитом - 26319,59 грн; 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту - 916,60 грн; інфляційних втрат по кредиту - 6201,60 грн; поточної заборгованості за процентами - 134,65 грн; простроченої заборгованості за процентами - 5426,22 грн; 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення процентів - 187,60 грн; інфляційних втрат по процентам - 1307,07 грн; боргу по комісії за обслуговування кредиту - 16607,90 грн; пені за Кредитним договором - 102427,08 грн. Даний розрахунок здійснений за період з 24 грудня 2013 року по 23 червня 2016 року, підписаний уповноваженою особою банку (а.с.7-11).
ПАТ ВТБ Банк зверталося до ОСОБА_1 з листом-вимогою про погашення заборгованості від 11 травня 2016 року, однак він не був вручений, повернувся з відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с.25-26).
Матеріали справи містять копію договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 151217нв, укладеного між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Колекторське агентство ПАКТУМ 15 рудня 2017 року, з якого вбачається перехід прав кредитора у правовідносинах з боржником ОСОБА_1 . Також суду надані дані про повідомлення боржника ОСОБА_1 про ці обставини (а.с.109-122).
Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов 'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов 'язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов 'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов 'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов 'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (були чинні на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15 вказав на те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов 'язком банку, виконання такого обов 'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов 'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв 'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц висловлена правова позиція про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір, в якому були погоджені сума кредиту, процент за користування кредитними коштами, порядок повернення кредиту, та визначений розмір неустойки за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені. Обставини видачі кредиту в обумовленому розмірі підтверджуються випискою по рахунку на дату 25 листопада 2013 року. Дана виписка є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, тобто вона є первинним фінансовим документом, а отже і належним доказом факту видачі кредитних коштів і виконання взятих на себе зобов`язань позивачем. Натомість, матеріали справи не містять даних про виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем. Ні позивачем, ні відповідачем не надані докази на підтвердження обставин здійснення погашення кредитної заборгованості повністю або частково. А отже суду слід виходити з того, що сума наданого кредиту залишилась не повернутою, але у межах визначених позивачем при зверненні до суду з позовом, тобто у розмірі заборгованості за кредитом - 5015,72 грн та простроченої заборгованості за кредитом - 26319,59 грн. Таким чином, сума боргу по тілу кредиту становить 31335, 31 грн.
При укладенні договору сторонами погоджені умови щодо визначення плати за користування кредитом в розмірі 7,5 % річних та у графіку погашення заборгованості, що є додатком до договору, визначена сума процентів, що підлягала сплаті кожного місяця в складі щомісячних платежів та загальна сума процентів за весь строк кредитування з 22 грудня 2013 року по 25 листопада 2016 року в розмірі 3925,90 грн. З наданого розрахунку вбачається, що сума простроченої заборгованості за відсотками визначена позивачем в розмірі 5426,22 грн. Відповідачем вказана сума не спростовується. Однак, перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог суд зазначає, що наведений розрахунок не відповідає даним визначеним у графіку, сума визначена за період з 24 грудня 2013 року по 23 червня 2016 року, перевищує суму процентів, що була погоджена сторонами за період з 24 грудня 2013 року по 25 листопада 2016 року. У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що сума заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом має бути визначена відповідно до погодженого сторонами графіку за період з 24 грудня 2013 року по 23 червня 2016 року, і така сума становить 3831,02 грн.
Умовами договору не визначено право позивача та обов`язок відповідача щодо сплати комісії, однак у графіку погашення заборгованості, що є додатком до договору, визначена сума комісії в складі щомісячного платежу у розмірі 557,7 грн та загальний її розмір за весь період кредитування 20077,2 грн. Відповідачем вказана сума не спростовується. Однак, перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог суд зазначає, що умови договору не містять визначення послуг за які передбачається ця комісія. А виходячи з наведених положень Закону України Про захист прав споживачів кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які комісії (тощо) за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Умова договору щодо сплати комісії є нікчемною в силу закону і не потребує додаткового визнання цих обставин судом. Таким чином, у зв`язку, з нікчемністю умов договору щодо обов`язку відповідача по сплаті на користь позивача комісії, відсутні правові підстави для стягнення нарахованої позивачем заборгованості за комісією в розмірі 16607,90 грн.
Умовами кредитного договору (п. 5.1) передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору, позичальник зобов`язаний сплатити на користь Банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов`язань за кожен день порушення виконання зобов`язань, включаючи день погашення. Позивачем у розрахунку заборгованості наведений розмір пені у сумі 102427,08 грн. При цьому вбачається, що пеня була нарахована як на суму кредиту та проценти за користування ним, так і на комісію, умови щодо нарахування якої є нікчемними. В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що розмір пені перевищує розмір заборгованості, а тому на підставі положень ч. 3 ст.551 ЦК України підлягає зменшенню. Враховуючи наведені обставини, а також принципи законності, справедливості і пропорційності, колегія суддів приймає до уваги вказані доводи відповідача та вважає за доцільне зменшити розмір пені до суми основної заборгованості, тобто до суми 31335,31 грн.
В порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В дані справі розмір процентів і розмір відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідача встановлений умовами договору, розмір заборгованості і розмір пені визначений позивачем в межах строку дії договору. Одночасне нарахування відповідальності за умовами договору та за вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальності за порушення зобов`язань є подвійним, а тому не може бути застосовано у правовідносинах, що виникли між сторонами у справі. Тому слід відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення кредиту - 916,60 грн; інфляційних втрат по кредиту - 6201,60 грн; поточної заборгованості за процентами - 134,65 грн; простроченої заборгованості за процентами - 5426,22 грн; 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення процентів - 187,60 грн; інфляційних втрат по процентам - 1307,07 грн.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з умов укладеного між сторонами кредитного договору №R53113491359В від 25 листопада 2013 року та обставин відсутності його належного виконання відповідачем, заборгованість останнього перед позивачем складається із: основної заборгованості по кредиту - 31335,31 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 3831,02 грн; пені - 31335,00 грн. Таким чином загальний розмір заборгованості становить суму 66501, 64 грн.
А отже доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження частково. Проте, наведені вище обставини та норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції, в зв`язку з чим має місце порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що дає апеляційному суду підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог частково.
На підставі ст. 141 ЦПК України перегляду підлягає і питання компенсації судових витрат, з урахуванням принципу пропорційності та наявності підстав для часткового задоволення як вимог апеляційної скарги, так і вимог позовної зави, стягнення судових витрат проводиться пропорційно до задоволених вимог. На підставі ч.10 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за доцільне звільнити сторони від обов`язку сплачувати одна одній суми судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк , правонаступником якого є ТОВ Колекторське агентство ПАКТУМ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк , правонаступником якого є ТОВ Колекторське агентство ПАКТУМ заборгованість за Кредитним договором № R53113491359В від 25 листопада 2013 року, яка складається із: основної заборгованості по кредиту - 31335,31 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 3831,02 грн; пені - 31335,00грн, що становить загальний розмір боргу в сумі 66501 (шістдесят шість тисяч п`ятсот одна) гривня 64 копійки.
Позивач: Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк , ЄДРПОУ 14359319, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Т.Шевченка/вул. Пушкінська, буд.8/26.
Правонаступник позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Колекторське агентство ПАКТУМ , ЄДРПОУ 41780855, місцезнаходження: м. Київ, вул. Леваневського, 9 кв. 137.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.06.2021 |
Оприлюднено | 05.06.2021 |
Номер документу | 97427099 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Соколова Вікторія Вячеславівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні