Постанова

від 01.06.2021 по справі 756/11485/17

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/11485/17

Провадження № 22-ц/810/307/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів Кострицького В.В., Лозко Ю.П.

за участю секретаря Сінько А.І.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_5

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 лютого 2021 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у складі: судді Бароніна Д.Б. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 11 жовтня 2014 між позивачкою ОСОБА_1 як покупцем та відповідачкою ОСОБА_2 як продавцем за нотаріально посвідченою згодою чоловіка останньої ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004 за ціною 498808,37 грн. ОСОБА_2 підтвердила позивачці та нотаріусу ОСОБА_7 , що посвідчував вказаний договір, здійснення з нею повного розрахунку за договором, про що було додатково зазначено в самому договорі. Після цього відповідачка з грошима за земельну ділянку уїхала, а ОСОБА_6 , позивачка та її чоловік ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від імені продавця - відповідачки ОСОБА_2 - залишились підписувати договір купівлі-продажу земельної ділянки.

За позовом двоюрідної сестри ОСОБА_2 ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року було визнано недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу під приводом того, що ОСОБА_2 не мала права заключати даний договір без згоди членів фермерського господарства. ОСОБА_2 , яка є продавцем за договором та одночасно співвідповідачем за цим позовом, своєю письмовою заявою до суду повністю визнала цей позов. Такі дії ОСОБА_2 свідчать про те, що це заздалегідь сплановані дії, які були здійснені за змовою членів Фермерського господарства для отримання грошових коштів за земельну ділянку, а потім позбавлення права власності покупця на неї.

20 жовтня 2015 року ухвалою апеляційного суду Київської області рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року залишено без змін. 30.03.2016 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року залишено без змін.

25 липня 2017 дану земельну ділянку ОСОБА_2 зареєструвала на себе, але кошти отримані за дану земельну ділянку у розмірі 498808,37 грн. позивачу повернуті не були.

Враховуючи викладене, з посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 216, 625 ЦК України позивачка, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила стягнути з відповідачки на її користь одержані на виконання недійсного правочину 498808,37 грн основного боргу та 222019,53 грн інфляційних втрат та 73807,35 грн три відсотки річних, а загалом - заборгованість у розмірі 794635,25 грн.

Від відповідачки ОСОБА_2 в особі її представника ОСОБА_5 надійшли пояснення, що застосування реституції по відношенню до ОСОБА_2 у вигляді повернення грошових коштів є неможливим, оскільки ОСОБА_2 грошових коштів за недійсним договором не отримувала, що виключає її реституційний обов`язок повернути заявлену позивачем суму грошових коштів. Єдиним доказом, на який посилається позивач як на підставу передання відповідачу визначеної договором суми грошових коштів, є пункт 2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продаж земельної ділянки провадиться за ціною 498808,37 грн, які покупець ( ОСОБА_1 ) сплатив продавцю ( ОСОБА_2 в особі ОСОБА_4 ) повністю до підписання договору. Визнання договору недійсним в цілому фактично означає недійсність і його окремих умов, зокрема, п. 2.1. договору, що виключає у суду можливість посилання на такі умови як на доказ підтвердження здійснення розрахунків. При цьому, як вбачається із тексту договору, ОСОБА_2 при укладенні договору присутня не була, розрахунки безпосередньо з ОСОБА_2 за договором не здійснювались, а про власне укладення договору відповідач дізналась вже після його укладення. З довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрованої в реєстрі за № 2869 вбачається, що ОСОБА_4 був наділений правом отримувати належні відповідачу грошові кошти. Будь-яких інших доказів на підтвердження факту передання грошових коштів на виконання договору, в тому числі, доказів здійснення безготівкових розрахунків (виписок з банківських установ, платіжних доручень тощо), доказів готівкових розрахунків (розписок, актів приймання-передачі тощо) позивачем не надано. Відповідно до преамбули договору ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_4 , надалі іменований Продавцем, отже, преамбулою договору для зручності продавцем іменовано саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 . Факт отримання грошових коштів до моменту укладення договору додатково підтверджує неотримання таких коштів ОСОБА_2 ОСОБА_4 не передавав ОСОБА_2 кошти, одержані від продажу земельної ділянки за договором, а безпідставно зберіг та утримує їх.

Від позивачки в особі її представника надійшли заперечення в яких зазначено, що положення договору доводять факт розрахунків між сторонами і саме визнання договору недійсним є необхідною підставою для пред`явлення цього позову, а обов`язок відповідача повернути грошові кошти є наслідком визнання договору недійсним. Визнання відповідачкою факту отримання коштів за договором її представником свідчить про те, що розрахунок відбувся, адже правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

3-я особа ОСОБА_4 вважав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Оскільки розрахунок між сторонами відбувся до підписання договору купівлі-продажу, а 3-я особа лише проводив технічне оформлення цього правочину, про вчинення якого відповідачка була обізнана та отримала гроші перед його вчиненням, а факт отримання доводиться змістом нотаріально посвідченого Договору.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі у якості 3-ї особи ОСОБА_3 (представник ОСОБА_9 ) як власника земельної ділянки.

Відповідно до ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 27.03.2018, яка постановою Апеляційного суду міста Києва від 08.06.2018 залишена без змін, дану цивільну справу надіслано за підсудністю до Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

12.08.2020 цивільна справа №756/11485/17 надійшла до Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25.09.2020 скасовано захід забезпечення позову, який був застосований відповідно до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11.12.2017 по цивільній справі №756/11485/17 у вигляді накладення арешту на земельну ділянку, площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Григорівська сільська рада, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства, та яка належить ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2017 року, укладеному між вказаною особою як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13.11.2020 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_4 .

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 794624,21 грн. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_5 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції зроблено необґрунтовані та безпідставні висновки про достатність вказівки в Договорі про проведення розрахунків між сторонами на підтвердження факту передання коштів відповідачці, оскільки будь-яких інших доказів на підтвердження факту передання грошових коштів на виконання Договору (здійснення безготівкових або готівкових розрахунків) позивачкою не надано за умови, що цей обов`язок покладається саме на позивача, і недійсність договору в цілому створює і недійсність його в частині окремих його умов, у тому разі і зазначених в п. 2.1.; особисто відповідачка не підписувала Договір, а підписант договору ОСОБА_4 , у якого відповідно до виданої йому відповідачем довіреності були відсутні повноваження посвідчувати будь-які обставини та/або видавати будь-які розписки щодо отримання саме відповідачем грошових коштів за земельну ділянку і який є чоловіком позивачки і дії якого не можуть бути об`єктивними та неупередженими, безпідставно заявив про отримання коштів від покупця; доказом непередавання покупцем грошей ОСОБА_10 є зазначення в тексті Договору, що Покупцем за договором іменований саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 , отже, позивачем не доведено обставин, що ним дійсно передавалися грошові кошти на виконання недійсного Договору купівлі-продажу земельної ділянки, і більш, навіть незважаючи на встановлення судом, що кошти за недійсним правочином Відповідачем не отримувались, а отримані 3-ю особою ОСОБА_4 та до цього часу не передані Відповідачу; з огляду на не встановлення факту передавання грошей відповідачу її повіреним, судом не встановлений обов`язок у відповідача з повернення отриманого ним за недійсним договором, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили у справі № 463/1444/18, встановлено обставини того, що відповідач ОСОБА_4 не надав доказів виконання свого обов`язку щодо передання грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний обов`язок підлягає виконанню, а гроші - поверненню довірителю, тобто гроші ОСОБА_2 не було і не буде отримано за недійсним правочином; судом не враховано виникнення у позивачки та її чоловіка як у подружжя в силу вимог ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 65 СК України солідарного обов`язку з передання коштів ОСОБА_2 на виконання договору доручення, і лише з моменту виконання ОСОБА_11 як солідарними боржниками своїх зобов`язань перед ОСОБА_2 в останньої може виникнути реституційний обов`язок з повернення коштів за недійсним договором; судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду; суд вийшов за межі позовних вимог, якими позивачем визначено передання нею грошей саме відповідачу, а не її представнику; порушення судом принципу справедливості полягає в неврахуванні судом недобросовісної поведінки позивача та ОСОБА_4 , якими викривлено факти, не повідомлено суду про існування спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , приховано обставини передачі коштів за Договором; суд не врахував наслідків ухвалення рішення для відповідача, які полягають у стягненні суми за оскаржуваним рішенням, яка ніколи ОСОБА_2 не отримувалася, а завжди перебувала у подружжя ОСОБА_11 ; безпідставність стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат полягає у незаконності таких вимог з огляду на фактичне неотримання відповідачем грошових коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі свого представника адвоката Кириченко Л.О. просить скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, оскільки воно ґрунтується на правильному застосуванні відповідних норм права та висновках Верховного Суду, а правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки для особи, які він представляє; недійсний правочин не укладався в інтересах сім`ї ОСОБА_11 , тому не створює обов`язки для позивачки у вигляді солідарної відповідності; довід скарги про несправедливість рішення спростовується висновками суду про те, що право покупця отримати саме від продавця грошові кошти в порядку реституції за недійсним договором не може ставитися у залежність від передання або непередання представником продавця грошових коштів продавцю.

Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021 головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії - Кострицького В.В., Лозко Ю.П. Апеляційне провадження по справі було відкрито 22.03.2021, ухвалою суду від 02.04.2021 справу призначено до апеляційного розгляду на 18.05.2021 об 11.30 год. У зв`язку із перебуванням судді Кострицького В.В. у відпустці розгляд справи призначений на 01 червня 2021 року о 17-й.

У судовому засіданні відповідачка в особі свого представника адвоката Забродського В.В. підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник позивача адвокат Кириченко Л.О. апеляційну скаргу не визнав.

Вислухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини четвертої вказаної норми суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з довіреністю, посвідченої 28.08.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрованою в реєстрі за №2869, ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_4 вчиняти від її імені наступні дії: розпоряджатися будь-яким чином належною їй земельною ділянкою, що розташована: Київська область, Обухівський район, Григорівська сільська рада, площею 3,3840 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, а також, зокрема, подавати від її імені будь-які документи, отримувати належні їй грошові кошти (а.с. 29 т. 3).

11 жовтня 2014 між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 (надалі іменований продавець), та ОСОБА_1 (надалі іменована покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., зареєстрований в реєстрі за № 229 (а.с. 7 т. 1).

Відповідно до п. 1.1., 1.5 вищевказаного договору ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, а ОСОБА_1 приймає у власність земельну ділянку, площею 3,3840 га, належну їй на підставі договору міни, посвідченого 27 грудня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б., за реєстром № 5584, і сплачує обговорену цим договором грошову суму.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що предметом договору є земельна ділянка, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, розташована за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до п. 2.1. договору продаж земельної ділянки провадиться за 498808,37 грн, які покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану земельну ділянку. Зазначену в договорі ціну продажу продавець та покупець вважають вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для них обставин та повністю їх задовольняє.

Відповідно до рішення Обухівського районного суду Київської області від 08.09.2015 по справі № 372/2416/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.10.2015, позовні вимоги ОСОБА_8 задоволені та визнано недійним вищевказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.10.2014, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. та зареєстрований в реєстрі за №229 (а.с. 12-14 т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 по справі 372/2416/15-ц рішення Обухівського районного суду Київської області від 08.09.2015 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20.10.2015 залишено без змін (а.с. 15-16 т.1).

ОСОБА_2 звернулася до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів у розмірі 1 056 201,59 гривень, з яких: 498808,37 гривень - сума грошових коштів, отриманих ОСОБА_4 за земельну ділянку за договором та не сплачених ОСОБА_2 , 51247,44 гривень - 3% річних, 506145,78 гривень - інфляційні втрати.

Позов мотивувала тим, що 11 жовтня 2014 року було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 229, який від імені продавця підписано ОСОБА_4 на підставі зазначеної вище довіреності, а від імені покупця - ОСОБА_1 ОСОБА_2 при укладенні договору присутня не була, розрахунки з нею по договору не проводились, а про договір довідалась вже після його укладення.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року по справі № 463/1444/18 вищевказаний позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 1056201 грн. 59 коп., а також судовий збір (а.с. 194-199 т. 3).

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року по справі № 463/1444/18 вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 200-204 т. 3).

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/1444/18. Станом на 09 лютого 2021 року у Сєвєродонецького міського суду Луганської області були відсутні відомості про завершення розгляду справи № 463/1444/18 Верховним Судом.

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 1212 ЦК визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У відповідності до статті 239 ЦК правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Згідно із статтею 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 658 ЦК право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно із статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд з огляду на зміст письмового і нотаріально посвідченого договору, який згодом було визнано недійсним, про повний розрахунок за продану земельну ділянки, виходив із доведеності факту повної оплати ціни договору позивачем та здійснення нею розрахунку за договором купівлі-продажу земельної ділянки, що відповідно до вимог ст. 216, 1212, 239, 655, 625 ЦК України є підставою для застосування реституції.

Колегія суддів погоджує такий висновок суду, а помилкові доводи апеляційної скарги цих правильних висновків не спростовують.

Довід скарги про необґрунтованість та безпідставність висновків суду про достатність вказівки в Договорі про проведення розрахунків між сторонами, оскільки будь-яких інших доказів на підтвердження факту передання грошових коштів на виконання Договору (здійснення безготівкових або готівкових розрахунків) позивачкою не надано за умови, що цей обов`язок покладається саме на позивача, не заслуговує на увагу.

Судом вірно взято до уваги та застосовано у відповідності до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки Великої палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 про те, що фактичне виконання умов договору в частині сплати ціни договору беззаперечно підтверджується змістом самого договору, який згодом хоча і визнаний недійсним, проте факт його укладання сторонами в письмовій формі з нотаріальним посвідченням та із детальним підтвердженням в тексті договору факту повної оплати ціни договору є достатнім та належним доказом здійснення розрахунку за договором.

Посилання в скарзі на неправильне застосування судом вказаної судової практики є власним помилковим тлумаченням скаржником вказаної правової позиції, в якій йдеться про те, що щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України… Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою .

У вказаній постанові також зроблено висновок про те, що положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами.

Тому не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про те, що недійсність договору в цілому створює і недійсність його в частині окремих його умов, у тому разі і зазначених в п. 2.1 щодо проведення оплати до підписання договору, оскільки у цьому випадку судом вірно застосовано до правовідносин сторін вимоги ст. 1212 ЦК України та враховано належно підтверджену сплату покупцем ціни договору.

Саме внаслідок визнання недійсним договору, на виконання якого одна сторона передала майно, не одержавши зустрічного задоволення, виникає зобов`язання, за яким друга сторона повинна повернути майно першій стороні у володіння і у власність, а перша сторона має кореспондуюче право вимагати виконання цього обов`язку.

Способом захисту позивача в цьому разі є примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Позовна вимога про стягнення майна з відповідача на підставі приписів глави 83 ЦК України відповідає такому способу захисту.

Оскільки реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, то вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 344/15586/16-ц).

Судом вірно зроблено висновок про помилковість аргументів представника відповідача про необгрунтоваінсть позову з огляду на те, що договір підписувався не відповідачкою, а від її імені третьою особою ОСОБА_4 та гроші були отримані також ОСОБА_4 , а не відповідачем, оскільки вказаний представник був правомочним, діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. щодо розпорядження належною ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 3,384 га, кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, яка розташована: Київська область, Обухівський район, Григорівська сільська рада, в тому числі з правом представляти інтереси в органах нотаріату, укладати та підписувати будь-які дозволені законом правочини стосовно вищезазначеного майна, в тому числі договори купівлі-продажу, отримувати належній їй гроші.

Укладення договору купівлі-продажу представником в силу положень статті 239 ЦК України створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки для особи, яку він представляє, тобто для відповідачки, і в разі наступного визнання підписаного договору недійсним, покупець має право пред`явити вимогу про повернення грошових коштів саме до продавця як до сторони недійсного правочину наступного спору.

Не має значення для правильного вирішення спору намагання відповідачки довести факт того, що нею не отримано коштів від відчуження земельної ділянки від свого представника, у тому разі і за допомогою судових рішень, що набрали законної сили.

Так, станом на час перегляду рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 лютого 2021 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, які нею не отримані від відповідача як від свого представника за договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2011 року спірної земельної ділянки, касаційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, якими позов задоволено, скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Право покупця отримати саме від продавця грошові кошти в порядку реституції за недійсним договором не може ставитися у залежність від передання або не передання представником продавця грошових коштів продавцю, тому вказані правовідносини між продавцем та його представником з належного виконання взаємних обов`язків не можуть жодним чином впливати на правильне вирішення виниклого спору між покупцем та продавцем.

Довід скарги про те, що судом не враховано виникнення у позивачки та її чоловіка як у подружжя в силу вимог ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 65 СК України солідарного обов`язку з передання коштів ОСОБА_2 на виконання договору доручення, і лише з моменту виконання ОСОБА_11 як солідарними боржниками своїх зобов`язань перед ОСОБА_2 в останньої може виникнути реституційний обов`язок з повернення коштів за недійсним договором, фактично був відзивом на позовну заяву та йому судом також дана вірна оцінка та, зокрема, зазначено, що у спірних правовідносинах ОСОБА_4 діяв не як чоловік ОСОБА_1 та не в інтересах своєї сім`ї або подружжя, а як представник ОСОБА_2 , тобто в її інтересах. Отже, правочини, вчинені ОСОБА_4 від імені відповідача під час укладення договору-купівлі продажу, створили цивільні права та обов`язки саме для відповідача, а не для подружжя ОСОБА_4 та позивача.

Є помилковим довід скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, якими позивачем визначено передання нею грошей саме відповідачу, а не її представнику, оскільки предметом та підставою позову ОСОБА_1 була матеріально-правова вимога про стягнення боргу та стосовно якої позивачка просила суд ухвалити рішення, обгрунтовуючи вказані вимоги обставинами отримання відповідачкою коштів на виконання згодом визнаного недійсним договору. Вказані вимоги розглянуто судом у відповідності до засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (ст. 12, 13 ЦПК України).

Не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про порушення судом принципу справедливості, неврахуванні судом недобросовісної поведінки позивача та ОСОБА_4 , якими викривлено факти, неповідомлення суду про існування спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , прихованні обставин передачі коштів за Договором, неврахування судом наслідків ухвалення рішення для відповідача, які полягають у стягненні суми за оскаржуваним рішенням, яка ніколи ОСОБА_2 не отримувалася, а завжди перебувала у подружжя ОСОБА_11 , оскільки судом у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України дана оцінка зібраним у справі доказам як в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, з належним мотивуванням відхилення або врахування кожного доказу, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення.

Встановивши обов`язок відповідачки повернути грошові кошти у розмірі 498808,37 грн за недійсним правочином на користь позивачки, суд вірно застосував до правовідносин сторін і передбачені ст. 625 ЦК України наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 73796,31 грн за період з 21 жовтня 2015 року по 23 вересня 2020 року та інфляційних втрат у сумі 222019,63 грн з листопада 2015 року по серпень 2020 року з урахуванням ухвалення Апеляційним судом Київської області 20 жовтня 2015 року у справі № 372/2416/15-ц. Вказані розрахунки скаржником не спростовані.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника залишити без задоволення, а рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 лютого 2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 04 червня 2021 року.

Головуючий

Судді: