Постанова

від 02.06.2021 по справі 916/3645/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3645/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" - Боровик Б.М.,

від Фермерського господарства "Лаванда" - Панов В.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лаванда"

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2021, прийняте суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст складено 22.02.2021,

у справі №916/3645/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон"

до відповідача: Фермерського господарства "Лаванда"

про стягнення 369 600,95 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" звернулось з позовом до Фермерського господарства "Лаванда", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 369600,95 грн, з яких: 282301,27 грн основної заборгованості, 1907,12 грн інфляційних втрат, 42663,64 грн 48% річних, 32063,01 грн процентів за користування товарним кредитом та 10665,91 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №2209/20/24 від 15.01.2020.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 24.12.2020 відкрито провадження у справі №916/3645/20.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.02.2021 у справі №916/3645/20 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства "Лаванда" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" суму основної заборгованості у розмірі 282301,27 грн, пеню у розмірі 10636,77 грн, суму 48% річних у розмірі 42547,09 грн, суму процентів за користування товарним кредитом у розмірі 31975,42 грн, 1907,12 грн інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5540,51 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №2209/20/24 від 15.01.2020, а відтак на правомірність заявлення вимог про стягнення з Фермерського господарства "Лаванда" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" основної заборгованості за поставлений товар, пені, відсотків річних, інфляційних втрат та процентів за користування товарним кредитом, при цьому Господарський суд Одеської області врахував арифметичні помилки, допущені позивачем при здійснення розрахунку компенсаційних та штрафних санкцій.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фермерське господарство "Лаванда" звернулося з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням заяви №7 від 26.03.2021 (вх№1063/21/Д2 від 29.03.2021) просить змінити рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2021 у справі №916/3645/20, відмовивши в частині стягнення з Фермерського господарства "Лаванда" 48% річних у сумі 42547,09 грн та процентів за користування товарним кредитом у сумі 31975,42 грн.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на наявності у матеріалах справи сертифікату про форс-мажорні обставини та адресованого позивачу листа Фермерського господарства "Лаванда" про продовження строків виконання зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №2209/20/24 від 15.01.2020, яким місцевий господарський суд безпідставно не надав в оскаржуваному рішенні належної правової оцінки. Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на незаконність встановлення пунктом 6.7 договору поставки №2209/20/24 від 15.01.2020 додаткових компенсаційних платежів, не передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а також на те, що вказаний договір містить несправедливі умови у вигляді надмірно суворих компенсаційних нарахувань.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 14.04.2021 (вх.№1063/21/Д3 від 19.04.2021) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лаванда" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2021 у справі №916/3645/20 - без змін. Зокрема, позивач зауважує на тому, що наданий відповідачем до суду першої інстанції сертифікат про форс-мажорні обставини не є доказом дії обставин непереборної сили за договором поставки №2209/20/24 від 15.01.2020. Позивач також наголошує на тому, що включення до пункту 6.7 вищенаведеного договору словосполучення "компенсаційний платіж" зумовлено лише наміром не допустити тлумачення 48% річних за цим пунктом як штрафної санкції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 06.04.2021 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 26.04.2021 розгляд справи №916/3645/20 призначено на 02.06.2021 о 12:00.

У судовому засіданні 02.06.2021, проведеному в режимі відеоконференції, представник Фермерського господарства "Лаванда" апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" ("Постачальник") та Фермерським господарством "Лаванда" ("Покупець") укладено договір поставки №2209/20/24 (далі - договір №2209/20/24 від 15.01.2020), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару.

Згідно з пунктом 1.2 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

У пунктах 2.1-2.4 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 сторонами узгоджено, що ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро) зазначаються у додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору. Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними з урахуванням пункту 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару перевагу має видаткова накладна. Вартість тари та упаковки, в якій постачається товар, входить до ціни товару.

Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника (пункт 3.1 договору №2209/20/24 від 15.01.2020).

В силу пункту 3.2 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару. Для визначення "курсу Міжбанку" сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору.

За умовами пункту 3.3 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з урахуванням умов пунктів 3.1 та 3.2 договору. Термін дії рахунку на оплату складає 3 банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.5 цього договору.

Пунктом 3.4 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 передбачено, що оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється за цінами, зазначеними в рахунку на оплату. У разі недотримання Покупцем строків оплати товару, встановлених рахунком на оплату, оформлення видаткової накладної здійснюється за цінами, визначеними з дотриманням умов пунктів 3.2 цього договору, на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пунктів 3.2 цього договору.

Відповідно до пункту 3.7 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 здійснюючи оплату товару, Покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення Покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується Постачальником на власний розсуд.

Згідно з пунктом 5.1 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки.

За порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору (пункт 6.1 договору №2209/20/24 від 15.01.2020).

У пункті 6.2 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 визначено, що крім відповідальності, встановленої пунктом 6.1 цього договору, Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національно банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

В силу пункту 6.7 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати товару відповідно до умов цього договору Покупець відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж у розмірі 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим статтею 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

За умовами пункту 6.8 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 років. При цьому вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності і строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Сторона, яка порушила свої зобов`язання за договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору внаслідок подій надзвичайного характеру, та які сторона не могла ні передбачити, ні запобігти їм розумними заходами (пункт 8.8 договору №2209/20/24 від 15.01.2020).

Відповідно до підпунктів 8.8.2, 8.8.3, 8.8.5 пункту 8.8 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 сторона, яка зазнала дії форс-мажору та внаслідок цього не в змозі виконати зобов`язання за договором, повинна негайно звернутися до компетентних органів для фіксації таких обставин, а також не пізніше 5 робочих днів з моменту настання та припинення таких обставин письмово та обґрунтовано сповістити про це іншу сторону. Несвоєчасне повідомлення про форс-мажор та/або ненадання підтвердження форс-мажору позбавляє сторону права посилатися на нього як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань за договором. Сторони домовились, що підтвердженням форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору. Дія форс-мажорних обставин не поширюється на виконання сторонами взятих на себе грошових зобов`язань з оплати отриманого товару або сплати штрафних санкцій, крім випадків, коли форс-мажорні обставини призвели до зупинення або затримки в роботі банківської системи України та до зупинення затримки безготівкових розрахунків між суб`єктами господарювання.

Пунктом 9.2 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

В подальшому сторонами було підписано та скріплено печатками низку додатків до договору №2209/20/24 від 15.01.2020, а саме: додатки №2209/20/24/1-ЗЗР від 19.03.2020, №2209/20/24/6-ЗЗР від 19.05.2020, №2209/20/24/8-ЗЗР від 27.05.2020, №2209/20/24/9-ЗЗР від 22.06.2020, №2209/20/24/10-ЗЗР від 03.07.2020, №2209/20/24/11-ЗЗР від 08.07.2020, №2209/20/24/2-Н від 24.03.2020, №2209/20/24/3-Н від 27.03.2020, №2209/20/24/4-Н від 26.03.2020, №2209/20/24/5-Н від 17.04.2020 та №2209/20/24/7-Н від 27.05.2020.

Згідно з умовами додатків №2209/20/24/1-ЗЗР від 19.03.2020, №2209/20/24/6-ЗЗР від 19.05.2020, №2209/20/24/8-ЗЗР від 27.05.2020, №2209/20/24/2-Н від 24.03.2020, №2209/20/24/3-Н від 27.03.2020, №2209/20/24/4-Н від 26.03.2020, №2209/20/24/5-Н від 17.04.2020 та №2209/20/24/7-Н від 27.05.2020 у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів Покупець відповідно до вимог статті 536 та частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цих додатків та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

За умовами додатків №2209/20/24/9-ЗЗР від 22.06.2020, №2209/20/24/10-ЗЗР від 03.07.2020, №2209/20/24/11-ЗЗР від 08.07.2020 у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 15 календарних днів Покупець відповідно до вимог статті 536 та частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

На виконання договору №2209/20/24 від 15.01.2020 та укладених до нього додатків Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" поставило Фермерському господарству "Лаванда" товар (насіння соняшнику та кукурудзи, а також засоби захисту рослин) на загальну суму 405188,85 грн, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін видатковими накладними №18110 від 30.03.2020, №18212 від 30.03.2020, №42577 від 20.05.2020, №45583 від 28.05.2020 №55276 від 23.06.2020, №58675 від 03.07.2020, №59450 від 08.07.2020, №18118 від 30.03.2020, №18123 від 30.03.2020, №23141 від 07.04.2020, №29461 від 17.04.2020 та №45578 від 28.05.2020.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень №235 від 30.03.2020, №236 від 31.03.2020, №269 від 23.06.2020, №279 від 07.07.2020, №1657193 від 04.11.2020 та №1492593 від 07.10.2020 на загальну суму 122887,58 грн, вартість поставленого за договором №2209/20/24 від 15.01.2020 товару відповідачем сплачувалася несвоєчасно та не в повному обсязі.

Відповідно до наданої відповідачу довідки Петрівської другої сільської ради Тарутинського району Одеської області №633 від 17.09.2020 під урожай 2020 року Фермерським господарством "Лаванда" було засіяно озимими культурами площу у розмірі 316 га (озима пшениця - 241,5 га; озимий ячмінь - 74,5 га), з яких згідно з актом обстеження стану посівів озимих сільськогосподарських культур від 04.05.2020 внаслідок погодних умов пошкоджено та загинуло 84% посівів.

Згідно з довідкою Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів №487/-09 від 07.05.2020 восени 2019 року через ґрунтову посуху, яка спостерігалась на території Тарутинського району Одеської області, у тому числі на землях Фермерського господарства "Лаванда", складалися несприятливі умови для осінньої вегетації озимових культур, що разом з несприятливими явищами навесні 2020 року (дефіцитом опадів, недостатнім і незадовільним зволоженням ґрунту, заморозками, низькою відносною вологістю повітря) могло спричинити пошкодження та загибель посівів озимої пшениці та озимого ячменю на землях відповідача у Тарутинському району Одеської області.

Рішенням позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, оформленим протоколом №14 від 20.05.2020, вирішено, зокрема, попередньо встановити, що надзвичайна ситуація, яка склалася на території Тарутинського району внаслідок засушливих погодних умов восени 2019 року та несприятливих явищ навесні 2020 року (дефіцит опадів, недостатнє і незадовільне зволоження ґрунту, заморозки, низька відносна вологість повітря) і зумовила пошкодження та загибель посівів озимих культур на землях сільськогосподарських підприємств Тарутинського району, відноситься до надзвичайної ситуації природного характеру регіонального рівня.

Одеська регіональна торгово-промислова палата у висновку про загибель посівів №2003-14/565 від 22.10.2020 зазначила про те, що надані Фермерським господарством "Лаванда" документи свідчать про те, що на полях відповідача на території Тарутинського району Одеської області внаслідок несприятливих погодних умов восени 2019 року та несприятливих явищ навесні 2020 року відбулась загибель сільськогосподарських культур, а саме: посівів озимої пшениці на площі 193 га та озимого ячменю на площі 65,5 га.

Відповідачем до місцевого господарського суду також подано складену Фермерським господарством "Лаванда" в односторонньому порядку та підписану директором останнього інформаційну довідку про загибель (втрату) озимих сільськогосподарських культур, а саме: озимої пшениці та озимого ячменя, та сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-20-2015 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), відповідно до якого виняткові погодні умови (посуха на території Тарутинського району Одеської області) є форс-мажорними обставинами щодо нарахування Фермерському господарству "Лаванда" податкових зобов`язань за травень місяць 2020 року з податку на додану вартість до ГУДПС в Одеській області, виходячи з бази оподаткування, визначеної з урахуванням пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, зокрема, нарахування податкових зобов`язань на результати врожаю озимої пшениці на площі 241,50 га та врожаю озимого ячменю на площі 74,50 га (період дії форс-мажорних обставин: 01.04.2020-04.05.2020).

В адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" листі №31 від 23.11.2020 відповідач повідомив про те, що в результаті посухи і недобору врожаю по всім культурам Фермерське господарство "Лаванда" не може погасити заборгованість перед позивачем у сумі 282301,27 грн, у зв`язку з чим просив останнього пролонгувати вказану суму заборгованості до 02.08.2021 з оформленням ФАР.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 369600,95 грн, з яких: 282301,27 грн основної заборгованості, 1907,12 грн інфляційних втрат, 42663,64 грн 48% річних, 32063,01 грн процентів за користування товарним кредитом та 10665,91 грн пені, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Фермерським господарством "Лаванда" прийнятих на себе зобов`язань за договором №2209/20/24 від 15.01.2020.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №2209/20/24 від 15.01.2020, а відтак із правомірності заявлення вимог про стягнення з Фермерського господарства "Лаванда" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" основної заборгованості за поставлений товар, пені, відсотків річних, інфляційних втрат та процентів за користування товарним кредитом, при цьому Господарський суд Одеської області врахував арифметичні помилки, допущені позивачем при здійснення розрахунку компенсаційних та штрафних санкцій.

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Фермерського господарства "Лаванда" 48% річних у сумі 42547,09 грн та процентів за користування товарним кредитом у сумі 31975,42 грн, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2021 у справі №916/3645/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" суми основної заборгованості у розмірі 282301,27 грн, пені у розмірі 10636,77 грн та 1907,12 грн інфляційних втрат, а також в частині відмови у задоволенні решти позову Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" про стягнення з Фермерського господарства "Лаванда" 48% річних у сумі 42547,09 грн та процентів за користування товарним кредитом у сумі 31975,42 грн з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №2209/20/24 від 15.01.2020 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №2209/20/24 від 15.01.2020 став належною підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, на виконання договору №2209/20/24 від 15.01.2020 та укладених до нього додатків Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" поставило Фермерському господарству "Лаванда" товар (насіння соняшнику та кукурудзи, а також засоби захисту рослин) на загальну суму 405188,85 грн, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін видатковими накладними №18110 від 30.03.2020, №18212 від 30.03.2020, №42577 від 20.05.2020, №45583 від 28.05.2020 №55276 від 23.06.2020, №58675 від 03.07.2020, №59450 від 08.07.2020, №18118 від 30.03.2020, №18123 від 30.03.2020, №23141 від 07.04.2020, №29461 від 17.04.2020 та №45578 від 28.05.2020.

При цьому відповідно до платіжних доручень №235 від 30.03.2020, №236 від 31.03.2020, №269 від 23.06.2020, №279 від 07.07.2020, №1657193 від 04.11.2020 та №1492593 від 07.10.2020 та що не заперечується відповідачем, вартість поставленого за договором №2209/20/24 від 15.01.2020 товару останнім сплачувалася несвоєчасно та не в повному обсязі, зокрема, в рахунок вартості зазначеного товару Фермерське господарство "Лаванда" перерахувало товариству позивача грошові кошти у загальній сумі 122887,58 грн.

За таких обставин, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Таким чином, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Зі змісту частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних, але відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України останні не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини другої статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 25.05.2021 у справі №904/2112/20.

В силу пункту 6.7 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати товару відповідно до умов цього договору Покупець відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж у розмірі 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим статтею 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Отже, колегія суддів враховує, що сторони, скориставшись встановленим цивільним законодавством принципом свободи договору, дійшли згоди щодо збільшення передбаченого приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розміру відсотків річних (з 3% до 48%).

Водночас доводи апелянта про незаконність встановлення пунктом 6.7 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 додаткових компенсаційних платежів, не передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки у вказаному пункті сторони лише збільшили розмір визначених вищенаведеною нормою відсотків річних, не встановивши при цьому будь-яких інших додаткових платежів. Крім того, застосоване у даному пункті договору формулювання "компенсаційний платіж" лише підкреслює правову природу визначених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, які не належать до штрафних санкцій.

Ретельно дослідивши наданий позивачем до місцевого господарського суду розрахунок відсотків річних, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що при проведенні останнього Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" було допущено арифметичні помилки, а відтак Господарський суд Одеської області з урахуванням правильних вихідних даних (суми боргу, дати виникнення грошового зобов`язання та дат проведення відповідачем оплати за договором №2209/20/24 від 15.01.2020) обґрунтовано здійснив перерахунок по кожній поставці окремо та дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Фермерського господарства "Лаванда" на користь позивача 48% річних у загальній сумі 42547,09 грн.

Крім того, Південно-західний апеляційний господарський суд вбачає, що сторонами було підписано без зауважень та скріплено печатками низку додатків до договору №2209/20/24 від 15.01.2020, а саме: додатки №2209/20/24/1-ЗЗР від 19.03.2020, №2209/20/24/6-ЗЗР від 19.05.2020, №2209/20/24/8-ЗЗР від 27.05.2020, №2209/20/24/9-ЗЗР від 22.06.2020, №2209/20/24/10-ЗЗР від 03.07.2020, №2209/20/24/11-ЗЗР від 08.07.2020, №2209/20/24/2-Н від 24.03.2020, №2209/20/24/3-Н від 27.03.2020, №2209/20/24/4-Н від 26.03.2020, №2209/20/24/5-Н від 17.04.2020 та №2209/20/24/7-Н від 27.05.2020, відповідно до яких у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів Покупець відповідно до вимог статті 536 та частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цих додатків та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

При цьому в деяких з вищенаведених додатків (зокрема, у додатках 2209/20/24/1-ЗЗР від 19.03.2020, №2209/20/24/6-ЗЗР від 19.05.2020, №2209/20/24/8-ЗЗР від 27.05.2020, №2209/20/24/2-Н від 24.03.2020, №2209/20/24/3-Н від 27.03.2020, №2209/20/24/4-Н від 26.03.2020, №2209/20/24/5-Н від 17.04.2020 та №2209/20/24/7-Н від 27.05.2020) сторонами узгоджено плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, а в решті додатків - у розмірі 48% річних.

Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною п`ятою статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Південно-західний апеляційний господарським суд враховує, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання (пункти 6.1, 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).

Застосування пені також не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), зокрема, процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п`ята статті 694 цього Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією (пункт 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).

З огляду на викладене, право передбачити в договорі обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п`ятою статті 694 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, пов`язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок процентів за користування товарним кредитом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправильність останнього, що зумовлено допущеними Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" арифметичними помилками.

Разом з тим колегія суддів погоджується з розрахунком, проведеним місцевим господарським судом за кожною поставкою окремо, у зв`язку з чим останнім обґрунтовано стягнуто з Фермерського господарства "Лаванда" на користь позивача проценти за користування товарним кредитом у загальній сумі 31975,42 грн.

Посилання скаржника на те, що договір №2209/20/24 від 15.01.2020 містить несправедливі умови у вигляді надмірно суворих компенсаційних нарахувань, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, адже відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності положень договору №2209/20/24 від 15.01.2020 та укладених до нього додатків, якими встановлено розміри компенсаційних нарахувань та які підписані самим відповідачем без будь-яких зауважень або застережень, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави не враховувати відповідні розміри вказаних нарахувань, тим більше, що жодного доказу на підтвердження визнання зазначених договірних умов недійсними, незаконними, протиправними у матеріалах справи відсутні та Фермерським господарством "Лаванда" до місцевого господарського суду не подано.

Сторона, яка порушила свої зобов`язання за договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору внаслідок подій надзвичайного характеру, та які сторона не могла ні передбачити, ні запобігти їм розумними заходами (пункт 8.8 договору №2209/20/24 від 15.01.2020).

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За умовами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу підпункту 8.8.3 пункту 8.8 договору №2209/20/24 від 15.01.2020 підтвердженням форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору.

Частиною другою статті 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до частини першої статті 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору №2209/20/24 від 15.01.2020, колегія суддів наголошує на тому, що єдиним достатнім підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, у зв`язку з чим надані відповідачем до суду першої інстанції довідка Петрівської другої сільської ради Тарутинського району Одеської області №633 від 17.09.2020, довідка Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів №487/-09 від 07.05.2020, оформлене протоколом №14 від 20.05.2020 рішення позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, висновок Одеської регіональної торгово-промислової палати про загибель посівів №2003-14/565 від 22.10.2020 та складена Фермерським господарством "Лаванда" в односторонньому порядку інформаційна довідка про загибель (втрату) озимих сільськогосподарських культур не є належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють відповідача від відповідальності за невиконання умов договору №2209/20/24 від 15.01.2020, тим більше, що останні не містять жодних висновків про те, що виникнення вказаних у цих документах обставин зумовило неможливість виконання апелянтом прийнятих на себе зобов`язань за цим договором.

Дослідивши наявний у матеріалах справи сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-20-2015 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що останній не містить жодних посилань на договір №2209/20/24 від 15.01.2020 та причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажором і неможливістю виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором поставки, натомість цей сертифікат стосується виключно встановлення обставини непереборної сили в контексті нарахування Фермерському господарству "Лаванда" податкових зобов`язань за травень місяць 2020 року з податку на додану вартість. Крім того, у даному сертифікаті засвідчується втрата відповідачем врожаю озимої пшениці та озимого ячменю, у той час як на підставі договору №2209/20/24 від 15.01.2020 позивач поставив Фермерському господарству "Лаванда" насіння соняшнику та кукурудзи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність відповідачем за допомогою належних у розумінні процесуального закону доказів факту існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які б звільняли Фермерське господарство "Лаванда" від відповідальності за невиконання умов договору №2209/20/24 від 15.01.2020.

Посилання скаржника на адресований позивачу лист Фермерського господарства "Лаванда" про продовження строків виконання зобов`язань за договором №2209/20/24 від 15.01.2020, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки в силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння зміна умов зобов`язання не допускається, при цьому у матеріалах справи відсутні докази досягнення обома сторонами згоди на продовження відповідачу строків оплати товару, поставленого останньому за вказаним договором.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лаванда" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 16.02.2021 у справі №916/3645/20 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство "Лаванда".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.06.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук