Постанова

від 01.06.2021 по справі 520/5669/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 р.Справа № 520/5669/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2020, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 15.07.20 року по справі № 520/5669/2020

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Харківській області

про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просить суд: скасувати постанову Заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області №ХК6929/1160/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.12.2019 року, в частині накладання на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125190,00 грн. та застосувати відповідальність у вигляді попередження.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до оскаржуваної постанови його притягнуто до адміністративної відповідальності - накладено штраф у розмірі 125190, 00 грн. Однак, 01 лютого 2020 року набув чинності Закон України №1233 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси роботодавців України)", яким внесено зміни до ст. 265 КЗпП України, а саме -встановлено іншу міру відповідальності - попередження. Позивач звернувся з листом до відповідача з проханням переглянути адміністративну справу у зв`язку із змінами в законодавстві та отримав відмову. Тому, вважаючи своє право порушеним, звернувся до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає , що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права , а саме неправильне тлумачення закону. Вказує, що суд помилково не застосовує до спірних правовідносин Закон України №1233 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси роботодавців України)". Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції , прийняти нове рішення , яким позов задовольнити.

Головне управління Держпраці у Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає рішення суду першої інстанції правомірним та винесеним зх урахуванням всіх обставин справи, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що на підстав акту інспекційного відвідування №ХК6929/1160/2НП/АВ від 04.11.2019 року у відношенні Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 винесено постанову про накладення штрафу №ХК6929/1160/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.12.2019 відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що станом на 23.10.2019 становить - 125 190,00 грн.

Позивач вважає, що з набранням чинності Законом України №1233 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси роботодавців України)" з 01 лютого 2020 року, яким внесено зміни до ст. 265 КЗпП України, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

З посиланням на рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 зазначає, що для визначення юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

26.02.2020 року позивач звернувся із листом до Головного управління Держпраці у Харківській області з проханням переглянути адміністративну справу за вищевказаними обставинами, однак згідно відповіді заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області від 17.03.2020 за №27/2516/02.03/02- 10/2867 в цьому йому відмовлено.

У зв`язку із цим вважає своє право порушеним, а відповідача таким, що не застосував діючий закон так, як повинен був його застосувати.

Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того , що Застосовуючи до позивача штраф у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат відповідач не порушив його права бути притягненим до відповідальності за нормами чинного законодавства та діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги позивач не оскаржує правильність проведення перевірки та встановлення порушень за результатами такої перевірки, просить суд скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області №ХК6929/1160/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.12.2019 року в частині накладання на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125190,00 грн. та застосувати відповідальність у вигляді попередження з підстав пом`якшення відповідальності Законом України №1233 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси роботодавців України)" за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Позивач вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати ч.2 ст.8 КУпАП, яка передбачає зворотню дію закону в часі.

12.12.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-ІХ, який набрав чинність 02.02.2020, згідно з яким внесені зміни до частини другої статті 265 КЗпП України, а саме: абзац другий замінено двома новими абзацами наступного змісту:

"фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".

Метою таких законодавчих змін, як вбачається з Пояснювальної записки до Проекту Закону від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси роботодавців України)", є зменшення економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу ліквідації малого та середнього бізнесу в Україні у зв`язку з застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій.

З огляду на викладене, законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що оскаржувана позивачем постанова прийнята відповідачем 03.12.2019 на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП, в редакції, чинній на час прийняття цієї постанови, тобто до прийняття та набрання чинності Законом України №378 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України".

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи).

Водночас, відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Так, це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Оскільки на час притягнення до відповідальності за статтею 265 КЗпП України ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця, до нього застосовано санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП, отже колегія суддів дійшла висновку, що до ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не може застосовуватись положення статті 58 Конституції України щодо пом`якшення відповідальності.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 280/4139/18, , яка в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується апеляційним судом під час вирішення даного спору.

Також, слід звернути увагу, що станом на дату вчинення правопорушення, а саме допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, та станом на дату винесення відповідачем оскаржуваної постанови діяли норми законодавства, які передбачали відповідальність за вказане правопорушення у розмірі визначеному відповідачем в оскаржуваній постанові. Суд в межах розгляду даної справи перевіряє правомірність рішення відповідача станом на дату його прийняття, а не станом на дату, яка настала в майбутньому, зокрема після внесення змін до законодавства в частині притягнення до відповідальності.

Крім того, роз`ясненням Державної служби України з питань праці від 06.02.2020 зазначено, що притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції частини 2 статті 265 КЗпП України, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування).

Положення нової редакції статті 265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України .

Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою" уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку.

Також, щодо притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), варто зазначити про таке.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме: в ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

При цьому, штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №360/403/17.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області №ХК6929/1160/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.12.2019 року відповідає нормам закону та відповідачем виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення..

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі № 520/5669/2020 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 07.06.2021 року