Постанова

від 03.06.2021 по справі 520/17528/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 р.Справа № 520/17528/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Нікіша Д.С.

представник відповідача Діанова О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства " АЛЕКС" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.02.21 по справі № 520/17528/2020

за позовом Приватного підприємства " АЛЕКС"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "АЛЕКС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2020 №0035450901, №0035470901, №0035480901.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області підлягає скасуванню з підстав необґрунтованості та не доведеності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "АЛЕКС" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що наказ про проведення перевірки не відповідає вимогам законодавства, а сама перевірка проведена з істотними процедурними порушеннями, що нівелює її наслідки у вигляді податкових повідомлень-рішень.

Позивач наголошує, що посадовими особами ГУ ДПС у Донецькій області було здійснено вихід на перевірку до АЗС лише в перший день 16.10.2020. У жодний інший день протягом строків проведення перевірки перевіряючі не з`являлися. Замість проведення фактичної перевірки була спроба провести документальну невиїзну перевірку на підставі надісланих до контролюючого органу копій документів.

Таким чином, за наявності формальних документів, які передбачають проведення фактичної перевірки, підприємство отримало запит з вимогою надати додаткові документи на адресу ГУ ДПС у Донецькій області, тобто для проведення перевірки у приміщенні контролюючого органу.

Позивач вважає, що вимога направляти копії документів до контролюючого органу в рамках фактичної перевірки є протиправною. Саме тому підприємство відмовилося виконувати незаконні вимоги податкового органу. Крім того, у Наказі № 1328 відсутні посилання на фактичні підстави для проведення перевірки.

Позивач наголошує, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Зі змісту Наказу про проведення Фактичної перевірки № 1328 неможливо зрозуміти, яка податкова інформація стала причиною для проведення перевірки, якого вона змісту і про що свідчить, коли і яким чином вона була отримана.

На думку позивача, це лише підтверджує той Факт, що жодної податкової інформації у контролюючого органу не було, а відтак і підстави для виходу на перевірку не було також.

Позивач зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки. якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення- рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реальовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Позивач вважає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

На думку позивача, контролюючим органом не було надано жодних доказів отримання ним в установленому законодавством порядку відповідної інформації, яка б надавала йому право на проведення перевірки згідно з пп. 80.2.2, пп. 80.2.5 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність перевірки.

Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивачем фактично допущено посадових осіб ГУ ДПС у Донецькій області до проведення фактичної перевірки без зауважень щодо неможливості проведення такої перевірки. Фактична перевірка позивача реально проведена та за її результатами складеш акт.

Відповідач наголошує, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо, до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необгрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Відповідач вважає, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

На думку відповідача, враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для платника податків є податкове повідомлення-рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з метою контролю за дотриманням вимог Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового алкогольних напоїв тютюнових виробів та пального , Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів у сфері обігу пального, зняття його залишків, відбору проб і зразків, згідно наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 09.10.2020 №1328 Про проведення фактичної перевірки , яким було призначено перевірку Приватного підприємства "АЛЕКС", а саме автозаправної станції за адресою : Донецька область, м. Покровськ, вул. Шмідта, 143.

Наказ на проведення перевірки було вручено менеджеру-керуючому ОСОБА_1 та касиру ОСОБА_2 .

За результатами перевірки складено акт про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової роздрібної торгівлі пальним від 26.10.2020 за №0019/05/99/16/09/25118854.

Згідно з висновками акту фактичної перевірки позивача встановлено: порушення вимог п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, п.п. 230.1.3 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України та п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки ГУ ДПС у Харківській області відносно позивача складено спірні податкові повідомлення - рішення про нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).

Позивач не погодившись з зазначеним податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом призначено фактичну перевірку, здійснюючи функції, визначені законодавством у сфері обігу пального, з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України від 19.12.1995 р. №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", отже доводи позивача про протиправність проведення фактичної перевірки, як підстави скасування спірних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України).

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 75.1.3 п.75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з п. 80.1 ст. 81 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Пунктом 81.1 ст. 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: -направлення на проведення такої перевірки; - копії наказу про проведення перевірки; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

При чому, п. 80.7 ст. 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. (п. 80.5 ст. 80 ПК України).

У відповідності до п. 86.5 ст. 86 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови.

Як свідчить правова конструкція п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, в ньому поєднано дві окремі підстави для призначення проведення фактичної перевірки, а саме: першою підставою є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами - лічильниками; другою (самостійно, незалежною від першої) підставою є здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Враховуючи викладене вище, а також з урахуванням змісту функцій, закріплених в п. п.19 -1.1.14, 19 -1 .1.16, 19-1.1.17 п. 19-1 ст. 19-1 Податкового кодексу України, обов`язок по виконанню яких покладено на органи державної фіскальної служби, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у спірних правовідносинах, контролюючий орган мав беззаперечне право на призначення проведення фактичної перевірки ТОВ ИРИС .

Крім того, відповідно до ст. 81 Податкового кодексу України, в наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

З доводів апеляційної скарги позивача встановлено, що позивач не погоджується з наказом на проведення фактичної перевірки, неправомірне проведення перевірки обґрунтовує незгодою з наказом від 09.10.2020 №1328.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що наказ Головного управління ДПС у Донецькій області про проведення фактичної перевірки ПП Алекс" від 09.10.2020 № 1328 оформлений з дотриманням вимог, встановлених ст. 81 Податкового кодексу України.

Так, оскаржуваний наказ містить: дата видачі - 09.10.2020; найменування контролюючого органу, який прийняв наказ - ГУ ДПС у Донецькій області; найменування та реквізити суб`єкта - ПП Алекс (код за ЄДРПОУ 25118854); адреса об`єкту, перевірка якого проводиться: Донецька область, м. Покровськ, вул. Шмідта, 143; мета перевірки - здійснення функцій визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, відповідно до Закону № 481, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 № 218 та інших законодавчих актів; вид перевірки - фактична перевірка; підстави для проведення перевірки - п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України; дата початку перевірки - 16.10.2020; тривалість перевірки - не більше 10 діб; період діяльності, який буде перевірятися, - з 01.07.2019 по 25.10.2020.

Вказаний наказ підписаний в.о. керівника ГУ ДПС у Харківській області та скріплений печаткою контролюючого органу.

В наказі про проведення перевірки чітко наведено підставу для її призначення, яка визначена п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального. Зазначення в наказі будь-яких додаткових відомостей (фактичних обставин, що стали передумовою для призначення перевірки за цією підставою) законодавством не вимагається.

Таким чином, прийнявши рішення у формі наказу № 1328 Про проведення фактичної перевірки ПП АЛЕКС , та зазначивши у ньому нормативні підстави, відповідач діяв у спосіб, що визначений нормами Податкового кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною обставиною з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Також, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.05.2018 у справі №810/1394/16, та згідно якої здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною обставиною з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Колегія суддів зазначає , що призначаючи фактичну перевірку щодо здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального фахівці контролюючого органу вправі здійснювати перевірку виключно з вказаних питань .

Посилання апелянта на позицію Верховного Суду у справах №№ 813/3977/16, 820/4895/18 та 820/4893/18 при вирішенні даної справи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в постановах від 05.03.2019 року у справі №820/4893/18 та від 18.12.2018 року у справі №820/4895/18 суд касаційної інстанції зазначив про неможливість визначення в якості підстави для проведення фактичної перевірки доповідну записку з огляду на те, що відсутні докази того, що саме викладені у ній відомості слугували підставою для прийняття оскаржуваного наказу та у ній не зазначено, що у даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме у формі фактичної перевірки.

У свою чергу, мотивом скасування наказу про проведення перевірки у межах справи №813/3977/16 Верховний Суд у постанові від 18.05.2018 року визначив те, що останній прийнятий поза межами встановленого строку для проведення такого відпрацювання суб`єктів господарювання.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про протиправність проведення фактичної перевірки, як підстави скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою встановлено, що ПП АЛЕКС здійснює реалізацію палива та скрапленого газу з 3 резервуарів, які не обладнані витратомірами - лічильниками, рівнемірами - лічильниками та незареєстровані в Єдиному державному реєстрі витратомірів -лічильників та рівномірів - лічильників рівня пального у резервуарах рівномірів-лічильників на введених в експлуатацію резервуарах, розташованих на акцизному складі. Також відсутні щоденні (крім днів, в які акцизний склад не працює) дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального в Єдиному державному реєстрі витратомірів - лічильників та рівномірів - лічильників рівня пального у резервуарах. Встановлено, що за період 01.04.2020 - до 02.09.2020 відсутні дані про зареєстровані витратоміри-лічильники і рівнеміри - лічильники у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі. 02.09.2020 відсутні передачі облікових даних з них електронними засобами зв`язку.

У відповідності до приписів п.п.230.1.2 п. 230.1. ст.230 ПК України акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Акцизні склади, на яких здійснюється діяльність з переробки нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші, з очищення коксового газу, з метою вилучення цільових компонентів (сировини), що передбачає повний технологічний цикл їх переробки в готову продукцію (пальне), повинні бути обладнані лише витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску готової підакцизної продукції (пального) наливом з такого акцизного складу.

Акцизні склади, на яких здійснюються виключно зберігання та реалізація пального, що отримується та реалізується виключно у споживчій тарі без зміни розфасовки, а також скрапленого газу природного, бензолу, метанолу, не обладнуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Паливо роздавальні колонки та/або оливо роздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати:

а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;

б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.

Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.

Крім того, відповідно до п. 1281.1 ст. 1281 ПК України не обладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також не обладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.

У відповідності до приписів пп. 230.1.3 пункту 230.1. статті 230 ПК України на кожному акцизному складі за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД формуються показники про: обсяги залишків пального на початок та кінець звітної доби, що визначаються шляхом підсумовування обсягів залишків пального в кожному резервуарі на підставі показників рівнемірів-лічильників, встановлених на таких резервуарах, розташованих на такому акцизному складі; добовий обсяг реалізованого пального, що визначається шляхом підсумовування обсягів реалізованого за звітну добу пального через кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу на підставі показників витратомірів-лічильників, встановлених на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на такому акцизному складі; добовий обсяг отриманого пального, що визначається шляхом віднімання від обсягу залишків пального на кінець звітної доби обсягу залишків пального на початок звітної доби та додавання добового обсягу реалізованого пального з такого акцизного складу з додаванням обсягу втраченого пального, зазначеного в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, та з відніманням додаткового обсягу пального, зазначеного в заявках на поповнення обсягу залишку пального або спирту етилового, зареєстрованих у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що законодавець чітко поставив на платника податків обов`язок щодо подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового та встановив відповідальність за його несвоєчасне виконання, отже в діях відповідачів відсутня обґрунтована протиправність та порушення прав позивача.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року по справі № 520/17528/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватне підприємство " АЛЕКС" залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 по справі № 520/17528/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський А.М. Григоров Повний текст постанови складено 07.06.2021 року