Постанова

від 02.06.2021 по справі 130/2221/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/2221/19

Провадження № 22-ц/801/1196/2021

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 рокуСправа № 130/2221/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Голоти Л. О., Медвецького С. К.,

за участі секретаря судового засідання Лучицького А. О., представника особи, яка по-дала апеляційну скаргу, відповідача Акціонерного товариства Українська залізниця Мартинюка О. О., позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Кучера В.М., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спро-щеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська

залізниця про поновлення на роботі, стягнення компенсації за вимушений

прогул, відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представників Акціонерного товариства Українська заліз-ниця Стоян Марини Миколаївни, ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року, ухвалене в приміщенні суду у м. Жмеринка Вінницької області за головування судді Верніка В. М., повний текст якого складений 29 березня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства ( далі - АТ ) Укра-їнська залізниця в особі Виробничого підрозділу Жмеринської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця з позовом про поновлен-ня на роботі, стягнення компенсації за вимушений прогул, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на наступні обставини. З 2000 року позивач працював начальни-ком штабу цивільної оборони, у подальшому фахівцем 1 категорії з питань цивільного захисту ст. Жмеринка Виробничого підрозділу Жмеринської дирекції залізничних пе-ревезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Українська залізниця . Наказом головного інженера виробничого підрозділу від 01 жовтня 2019 року № 1196/ОС ОСОБА_1 звільнений з роботи по пункту першому статті 40 КЗпП України з посиланням на наказ цієї ж посадової особи від 25 липня 2019 року № ДН-3-01-2/574. Будучи поінформованим про наступне скорочення, позивач у квітні 2019 року звертався до керівника дирекції із заявою про переведення на рівнозначну поса-ду фахівця цивільного захисту ст. Хмельницький, з якої тоді звільнявся працівник, але відповіді на це своє звернення не отримав. 26 липня 2019 року ОСОБА_1 отри-мав у відділі кадрів повідомлення про скорочення з 01 жовтня 2019 року займаної ним посади. Згоду на звільнення позивача профспілкова організація не дала, не враховано переважне право ОСОБА_1 як інваліда війни на залишення на роботі, не дивлячись на його згоду на переведення на інші посади такого не відбулося. Позивач зазначив, що поніс моральну шкоду у зв`язку із звільненням з роботи, втратив нор-мальні життєві зв`язки, докладав додаткові зусилля для організації свого життя, пере-живав через втрачений заробіток, неможливість утримувати сім`ю. ОСОБА_1 просив суд поновити його з 01 жовтня 2019 року на роботі у Виробничому підрозділі Жмеринської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Українська залізниця , зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з нього 50 тисяч гривень у відшкоду-вання моральної шкоди.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року позов задоволений частково. ОСОБА_1 з 01 жовтня 2019 року по-новлений на роботі у Виробничому підрозділі Жмеринської дирекції залізничних пе-ревезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Українська залізниця , остання зобов`язана виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимуше-ного погулу в період з 01 жовтня 2019 року по 20 жовтня 2020 року включно в сумі 220429,44 гривень ( вказана сума зазначена без утримання податку, інших обов`яз-кових платежів ). З АТ Українська залізниця стягнуто на користь ОСОБА_1 20000,00 гривень у відшкодування моральної шкоди, 9000,00 гривень понесених судо-вих витрат з оплати професійної правничої допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ Українська залізниця на користь держави 3885,89 гривень судових витрат зі сплати судового збору. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущене до негайного вико-нання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представники АТ Українська залізниця Стоян М. М., ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, де зазначається про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність ви-кладених в оскаржуваному рішенні висновків суду обставинам справи. Рішення проф-спілкового комітету станції Жмеринка від 10 вересня 2019 року № 49 про відмову у наданні згоди на звільнення позивача необгрунтоване, недостатнє для його застосу-вання. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови у наданні згоди на розір-вання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звіль-нити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації ( профспілкового представника ). Профспілковому комітету станції Жмеринка відпо-відачем була надана можливість ознайомитися з пакетом документів, які стали підста-вою для проведення скорочення посад та працівників. Подання адміністрації про на-дання згоди на звільнення працівників розглянуто у відсутності позивача, без його письмової на те згоди. Текст цього подання не суперечить вимогам частини другої статті 43 КЗпП України. Згода ОСОБА_1 на зайняття запропонованої йому по-сади начальника пасажирського сектору Жмеринської дирекції залізничних переве-зень свідчить про його відмову від посади начальника станції Волочиськ. Відповіда-чем не допущено бездіяльності, дискримінації трудових прав позивача; не порушено вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права ОСОБА_1 на за-лишення на роботі, оскільки посада фахівця з питань цивільного захисту була одна у штатному розписі станції Жмеринка позакласна, з одним працівником і підлягала ско-роченню з урахуванням наявності у штатному розписі спеціального сектору Жме-ринської дирекції залізничних перевезень посади інженера цивільного захисту, повно-важення якого розповсюджуються в цілому на дирекцію, а не лише на одну станцію Жмеринка позакласна. Вилучення зі штатного розпису станції Жмеринка позакласна посади фахівця з питань цивільного захисту здійснено виключно з метою уникнення дублюючих функцій в роботі працівників Жмеринської дирекції. Крім цього судом першої інстанції неправильно нарахована сума середнього заробітку, що підлягає ви-платі позивачу за час вимушеного прогулу. За приписами абзацу другого пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення працівника вважається останній робочий день. Позивача звільнено 01 жовтня 2019 ро-ку, який вважається згідно вимог вказаної Інструкції робочим днем і за який позивачу нарахована заробітна плата. Проте судом першої інстанції вимушений прогул визна-чений з 01 жовтня 2019 року, що включає 258 робочих днів та тягне оплату середньо-го заробітку, який, на думку скаржниць, повинен нараховуватися за час вимушеного прогулу з 02 жовтня 2019 року не із середньоденного заробітку позивача у розмірі 854,83 гривні, а із середньогодинного, який за серпень, вересень 2019 року становить 76,70 гривень. Як наслідок сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у 257 днів становить не 220429,44 гривень, а 160782,40 гривні. Вказуючи на такі суттєві обставини у справі як отримання ОСОБА_1 пенсії за віком, тобто постійного грошового прибутку, тривалий розгляд цього спору через введення в країні жорсткого локдауну, пов`язаного з хворобою covid-19, скаржниці вважають відповідним і об-грунтованим часткове задоволення позовних вимог стосовно відшкодування мораль-ної шкоди позивачу у розмірі 5000,00 гривень.

Передбаченим законом та забезпеченим ухвалою суду апеляційної інстанції від 06 травня 2021 року правом подання відзиву на апеляційну скаргу скористалися ОСОБА_3 та голова профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняк В. М. ( третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ), які просять залишити апеляційну скаргу відповідача без задово-лення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що суд повно і все-бічно дослідив докази, правильно застосував норми матеріального права, зробив вис-новки, які відповідають обставинам справи. Профспілковий комітет, розглядаючи по-дання головного інженера дирекції, природньо намагався дослідити правові підстави для звільнення працівників за скороченням штату, тому клопотав про надання для цього відповідних наказів, але відповідач листом від 03 вересня 2019 року безпідстав-но у цьому відмовив. За таких обставин необгрунтованою була не відмова профспіл-кової організації, а саме звернення адміністрації, яке не давало можливості профспіл-ковому органу належним чином його розглянути. Такого ж висновку дійшов право-вий інспектор Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України на Південно-Західній залізниці, який вніс головному інженеру дирекції подання про усунення порушень закону. Саме через те, що розгляд подання адміністрації по суті не відбувся, тому позивач на засідання профкому не викликався. Висновок відпові-дача про його право звільнити працівника без обгрунтованої згоди профкому хибний, не грунтується на законі, суперечить дослідженим у справі доказам. Позивачем для власного переведення ще у липні 2019 року була обрана зі списку вакансій посада на-чальника станції Волочиськ, проте адміністрацією не було вчинено дій з переведення ОСОБА_1 . Натомість у серпні 2019 року на цю посаду був переведений інший працівник. Тому згода позивача на переведення на посаду начальника пасажирського сектору дирекції не може свідчити про відмову від посади начальника станції Воло-чиськ. Судом правильно застосовано статтю 42 КЗпП України, обгрунтовано зробле-ний висновок про недотримання відповідачем статті 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту щодо надання ОСОБА_1 як інваліду війни переваги у залишенні на роботі, оскільки про можливе звільнення за скороченням штату повинні бути попереджені всі п`ять спеціалістів дирекції з питань цивільного захисту і серед них слід було обирати кандидатуру на звільнення. Нараху-вання середнього заробітку за час вимушеного прогулу зроблене на підставі довідки відповідача, яка ні в кого не викликала сумнівів, тому нова додана до апеляційної скарги довідка від 19 листопада 2020 року про розмір заробітної плати не підлягає до-слідженню. Позивач заперечує щодо зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Голова профспілки залізничників і транспортних будівельників України ОСОБА_4 у відзиві висловив незгоду з доводами і вимогами апеляційної скарги позивача, вважає, що оскаржуване рішення суду від 20 жовтня 2020 року у повному обсязі від-повідає чинному законодавству, ухвалене з дотриманням норм матеріального і проце-суального права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеляційну скаргу учасників справи, їхніх представників, дослідивши матеріали справи, проаналі-зувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, коле-гія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на за-садах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухва-лене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуаль-ного права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясо-ваних обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає цим вимогам, воно є по-милковим у визначенні дати поновлення позивача на роботі, відтак помилковою є сума нарахованого середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу; належить пе-реглянути також суму, визначену для відшкодування завданої моральної шкоди, при-вести її у відповідність з характером завданих душевних страждань, ступенем вини відповідача, оскільки саме вона є підставою цього відшкодування, усіма обставинами, які мають істотне значення, тому оскаржуване рішення суду підлягає зміні.

Відповідно до норм статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і об-ґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваже-ним ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, у тому чис-лі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, устано-ви, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає кілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника, а саме: лікві-дацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, орга-нізації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повин-на довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запере-чень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керу-ється критерієм доведення поза розумним сумнівом . Таке доведення може виплива-ти зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргу-мент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ).

Судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що, будучи поінформо-ваним про наступне скорочення чисельності штату на підприємстві, у тому числі зай-маної ним посади, 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву головному інже-неру Жмеринської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії Південно-За-хідна залізниця АТ Українська залізниця Буравському В. Л. з проханням перевес-ти його на рівноцінну вакантну посаду фахівця цивільного захисту ст. Хмельницький. Такого переведення з незрозумілих причин не відбулося. 26 липня 2019 року ОСОБА_5 було вручене повідомлення про скорочення займаної ним посади фахівця з питань цивільного захисту ст. Жмеринка та в порядку подальшого працевлаштування запропоновані наступні посади: начальник ст. Волочиськ, перший заступник началь-ника дирекції, начальник дирекції. У випадку відмови від запропонованих посад пози-вача попереджено про звільнення по пункту першому статті 40 КЗпП України 01 жовтня 2019 року. На переведення на вказані посади позивач висловив згоду. Додат- ОСОБА_6 до повідомлення від 25 липня 2019 року ОСОБА_1 запропоновано зай-няти вакантну посаду начальника пасажирського сектору, на яку він також письмово погодився, подавши 12 вересня 2019 року керівникові заяву з клопотанням про таке переведення.

Листом від 28 серпня 2019 року головний інженер виробничого підрозділу Жме-ринської дирекції залізничних перевезень ОСОБА_7 звернувся до первинної профспілкової організації ст. Жмеринка щодо надання згоди на звільнення працівни-ків згідно з переліком з 15 осіб, включно з позивачем, стосовно якого вказано про йо-го згоду на переведення на посади начальника ст. Волочиськ, першого заступника на-чальника дирекції, начальника дирекції. Профкомом ст. Жмеринка 10 вересня 2019 року прийнято рішення про ненадання згоди на скорочення зайнятих працівниками запропонованих посад, зокрема з тих підстав, що адміністрацією дирекції не надано фінансово-економічного, технологічного обгрунтування необхідності скорочення штату і посад, перерозподілу обов`язків при скороченні посад, які не є вакантними, порушено юридичну процедуру проведення вивільнення працівників шляхом скоро-чення посад з подальшим звільненням працівників.

Правовим інспектором праці Ради профспілки залізничників і транспортних буді-вельників України на Південно-Західній залізниці ОСОБА_8 11 вересня 2019 ро-ку здійснено перевірку та встановлено грубе порушення керівництвом Жмеринської дирекції залізничних перевезень вимог частини другої статті 49-4 КЗпП України, статті 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , за-пропоновано припинити пов`язані із скороченням штату працівників заходи, скасува-ти наказ від 25 липня 2019 року № ДН-3-01-2/574 про скорочення працівників. Ця вимога правового інспектора залишена без уваги.

30 вересня 2019 року ОСОБА_1 проходив професійне тестування за тес-том Л для претендентів на зайняття посад у відділі організації роботи вокзалів, па-сажирських станцій, перевезення багажу і тарифів пасажирської служби, проте його результат не відповідав необхідному рівню для зайняття керівної посади начальника пасажирського сектору дирекції.

Згідно з наказом головного інженера виробничого підрозділу Жмеринської дирек-ції залізничних перевезень від 01 жовтня 2019 року № 1196/ОС ОСОБА_1 був звільнений з 01 жовтня 2019 року з посади фахівця з питань цивільного захисту ст. Жмеринка на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України у зв`язку із скорочен-ням штату, отримав повідомлення про це 07 жовтня 2019 року.

Керуючись нормами статті 14 Конвенції про захист прав людини і основополож-них свобод, статтею 1 Протоколу до неї, які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди-ни застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, статтею 43 Консти-туції України, статтями 2-1, 40, 42-1, 43, 49-2, 232, 235 КЗпП України, нормами За-кону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , навівши у рішенні зміст зазначеного законодавства, суд першої інстанції вказав про незаконне звільнення відповідачем ОСОБА_1 з роботи у Виробничому підрозділі Жме-ринської дирекції залізничних перевезень з посади фахівця з питань цивільного захис-ту ст. Жмеринка у зв`язку зі скороченням штатів, оскільки це звільнення здійснено без згоди профспілкової організації, що відповідачем не заперечується. Суд визнав бе-зпідставними твердження представника відповідача щодо необгрунтованості відмови профспілкового комітету ст. Жмеринка у наданні згоди на звільнення ряду працівни-ків, оскільки всупереч вимог частини другої статті 43 КЗпП України подане на роз-гляд первинній профспілковій організації, членом якої був позивач, звернення керів-ника Виробничого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень від 28 серпня 2019 року містить суто прохання про надання згоди на звільнення за скорочен-ням штату певного переліку працівників. Проте це клопотання належно не обругрун-товане, адже містить лише перелік окремих наказів структурних підрозділів відпові-дача та обмежений список запропонованих до скорочення посад. Подальші неоднора-зові запити первинної профспілкової організації ст. Жмеринка з клопотаннями про на-дання необхідних відомостей для прийняття об`єктивного рішення за зверненням ке-рівника Жмеринської дирекції залізничних перевезень залишені без реагування.

Суд першої інстанції підкреслив і колегія суддів апеляційного суду з таким вис-новком погоджується, що відповідачем не доведено належними, допустимими, дос-товірними та достатніми доказами урахування переважного права позивача на зали-шення на роботі з підстав тривалого безперервного стажу роботи на даному підпри-ємстві понад 20 років, його статусу учасника бойових дій та інваліда війни. При цьо-му роботодавцем не взято до уваги встановлену законом мінімальну квоту від загаль-ного числа працівників стосовно працевлаштування такої категорії працівників. При цьому окремо необхідно підкреслити правильний висновок суду щодо невиправдано обмеженого повідомлення позивачу вільних на час його звільнення посадових вакан-сій в АТ Укрзалізниця , оскільки йому повідомлено було лише про наявність віль-них посад у Регіональній філії Південно-Західна залізниця за наявності у складі від-повідача інших регіональних філій, що обмежувало вільний вибір позивача у можли-вості реалізації за його бажанням переведення на іншу посаду.

За встановлених фактичних обставини справи суд дійшов правильного та обгрун-тованого висновку про невиконання відповідачем власного обов`язку з доведення по-зивачу усієї можливої інформації, а наразі й пропозицій про всі наявні на день його звільнення на підприємстві вакансії, не враховано його переважне право на залишен-ня на роботі, здійснене безпідставне звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату за відсутності на те згоди профспілки, без дотримання усіх істотних умов, передбачених статтями 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Дійшовши висновку про необхідність захисту порушених трудових прав позива-ча, суд, керуючись положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної пла-ти визначився із стягненням позивачу середнього заробітку за час його вимушеного прогулу в сумі 220429,44 гривень.

Колегія суддів апеляційного суду не може залишити поза увагою резонності за-значення в апеляційній скарзі, що згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, днем звільнення працівника вважається останній робочий день. ОСОБА_1 звільнено 01 жовтня 2019 року, тобто цей день його робочим днем, за який нара-хована заробітна плата. Відповідно вимушений прогул належить рахувати з 02 жовтня 2019 року, а значить він включає 257 робочих днів та на 854,83 гривні меншою є сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Стосовно вимоги апеляційної скарги про розрахунок середнього заробітку позива-ча із застосуванням середньогодинної заробітної плати, то такий довід судом апеля-ційної інстанції не береться до уваги з огляду на те, що відповідач нічого подібного не наводив суду першої інстанції, не надав будь-яких доказів стосовно обгрунтованості такої своєї позиції, тому, наразі, такий мотив скарги необхідно визнати неспромож-ним, неналежним, непослідовним, суперечним легітимності добросовісних дій.

Керуючись статтею 237-1 КЗпП України, нормами статей 23, 1167 ЦК України, на підставі роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо завдання відповідач-ем позивачу певної моральної шкоди діями, які потягли зміну його звичного способу життя внаслідок незаконного звільнення, необхідність вжиття додаткових заходів для відновлення порушеного права на працю, психологічні переживання через відчуття безпорадності у безрезультатному пошуку іншої роботи з метою забезпечення потреб свого та своєї сім`ї існування, що, як убачається з апеляційної скарги, не спростовано відповідачем, апеляційний суд разом з тим визнає доцільним та об`єктивним у цій частині рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши скаргу в цій частині та визначивши до стягнення у відшкодування моральної шкоди суму у п`ять тисяч гри-вень. Такий розмір відшкодування з урахуванням принципів розумності та справедли-вості, беручи до уваги законне сподівання потерпілої сторони, а надто отримання нею за результатами розгляду справи справедливої та достатньої сатисфакції, слід визнати обміркованим та достатнім.

У день розгляду цієї справи в порядку апеляційного провадження стороною пози-вача подані договір про правничу допомогу від 19 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Кучером В. М., і копія квитанції до прибуткового ка-сового ордера від 19 травня 2021 року № 05/1-21, якими засвідчується оплата позива-чем отриманої ним фахової правничої допомоги у розмірі 3500,00 гривень. Зазначені кошти на виконання приписів статті 137 ЦПК України належить стягнути на користь ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки визначена сума гонорару розрахована з урахуванням складності цього трудового спору та виконаних робіт, витраченим часом та обсягом робіт, ціни позову та значенням справи для позивача. При цьому 1500,00 гривень є фіксованим розміром оплати праці адвоката з підготовки відзиву та 2000,00 гривень є вартістю участі адвоката в апеляційному розгляді справи.

Ураховуючи частковість задоволення вимог апеляційної скарги, що фактично не впливає на суть рішення суду першої інстанції, підстав для зміни розподілу решти су-дових витрат у справі не убачається. Право скаржника на працю відновлене і пе-решкод у виконанні ним трудових обов`язків не існує.

Враховуючи викладені доводи та обґрунтування, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, оцінивши докази, які містяться в матеріа-лах справи, в основному правильно вирішив заявлений у суд спір з трудових відно-син, не помилився з визначенням характеру правовідносин, що виникли та мають міс-це між сторонами у справі, норм матеріального та процесуального права, які підляга-ють застосуванню у даному випадку, внаслідок чого ухвалив рішення про часткове за-доволення позовних вимог ОСОБА_1 . Разом з тим оскаржуване рішення суду підлягає коригуванню у зазначеній вище частині, що тягне часткове задоволення апеляційної скарги.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за ре-зультатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішен-ня повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухва-лення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невід-повідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матері-ального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосу-ванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись нормами статей 137, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК Украї-ни, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних спра-вах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представників Акціонерного товариства Українська залізни-ця Стоян Марини Миколаївни, ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року змінити.

В абзаці другому резолютивної частини рішення дату поновлення ОСОБА_1 на роботі замість 01 жовтня 2019 року вказати 02 жовтня 2019 року.

В абзаці третьому резолютивної частини рішення зазначити, що виплаті Акціо-нерним товариством Українська залізниця ОСОБА_1 нале-жить середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 02 жовтня 2019 року до 20 жовтня 2020 року включно в сумі 219574,61 гривень ( двісті дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сімдесят чотири гривні 61 коп., сума визначена без утримання податку, інших обов`язкових платежів ).

Розмір відшкодування моральної шкоди визначити у 5000,00 гривень ( п`ять тисяч гривень 00 коп. ).

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця ( м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815 ) на користь ОСОБА_1 у відшкодування понесених витрат з оплати правничої допомоги у суді апеляційної інстанції 3500,00 гривень ( три тисячі п`ятсот гривень 00 коп. )

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак во-на може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трид-цяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 червня 2021 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді Л. О. Голота

С. К. Медвецький