Ухвала

від 08.06.2021 по справі 636/2626/15-к

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/2626/15-к Провадження 1-кс/636/549/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2021 Слідчий суддя Чугуївського міського суду Харківської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві клопотання ст. слідчого СВ Чугуївського РУП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12015220440000631 від 12.05.2015 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України,

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2021 року до Чугуївського міського суду Харківської області надійшло клопотання ст. слідчого СВ Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12015220440000631 від 12.05.2015 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, в якому останній просить накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0905 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6312000000:16:001:0038), власником якого є ОСОБА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 18.08.2017, та заборонити використовувати та розпоряджатись вказаною земельною ділянкою будь-яким чином.

В обґрунтування свого клопотання слідчий зазначив, що слідчим відділом Чугуївського районного управління поліції ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220440000631 від 12 травня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, за фактом підробки акту становлення та погодження меж земельної ділянки від 06 червня 2010 року.

12 травня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за заявою ОСОБА_5 , за фактом можливої підробки Акту встановлення та погодження меж земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , котра була використана для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Під час досудового розслідування встановлено, що 28 травня 2010 року рішенням Чугуївської міської ради Харківської області № 2812-V ОСОБА_6 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовно 0,1 Га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Чугуївської міської ради, які не надано у власність або користування. Відповідно до чого ФОП ОСОБА_7 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6312000000:16:001:0038 від 19 травня 2011 року).

В подальшому, під час підготовки даного проекту землеустрою було виготовлено Акт встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 06 червня 2010 року, в який було внесено опис меж суміжних землевласників (землекористувачів). Відповідно до даного Акту, на місцевості погоджена встановлена (відновлена за фактичним користуванням) межа земельної ділянки суб`єкта права користування ОСОБА_6 із суміжними землекористувачами та внесені підписи суміжних землекористувачів, а сам: ОСОБА_8 землі Чугуївської міської ради, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

При цьому, в ході допиту ОСОБА_5 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , встановлено, що останні в Акті на встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 06 червня 2010 року свої підписи не ставили та про складання такого акту їм нічого не відомо.

Відповідно до висновку експерта №376 від 25 вересня 2015 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в Акті встановлення та погодження меж земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , біля № 1 від 06 червня 2010 року виконані не останніми а іншими особами.

Таким чином, у органу досудового розслідування є підстави вважати, що до Акту встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 06 червня 2010 року, були внесені недостовірні дані.

Відповідно до висновку експертів № 17372/20969 за результатами проведення комплексної комісійної судової земельно-технічної експертизи, експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи від 24 жовтня 2019 року, встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 , відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування станом на 24 вересня 2010 року за складом і змістом та правилами. В оформленні були допущені помилки, які не могли вплинути на результати заходів передбачених цим проектом землеустрою.

Щодо дотримання вимог законодавства при затверджені «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 », то проект відведення затверджений рішенням Чугуївської міської ради №4064-V від 24 вересня 2010 року відповідно до вимог земельного законодавства.

При цьому, треба зазначити, що експертиза Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 , проведена щодо її відповідності вимогам законодавства, чинного на дату затвердження Проекту землеустрою 2010 на 24 вересня 2010 року.

Документація із землеустрою (землевпорядна документація) затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду та виконання проектів тощо, що передбачено в ст. 1 ЗУ «Про землеустрій».

Експерт також вказував, що вимоги до складу проекту землеустрою було встановлено, головним чином, відомчими актами ненормативного характеру, насамперед Еталоном проекту відведення земельної ділянки юридичним та фізичним особам для будь-яких потреб, затверджений першим заступником голови Державного комітету України по земельних ресурсах ОСОБА_16 18 червня 1999 року «до складу Проекту Акт погодження меж земельної ділянки від 06 червня 2010 року не входить, хоч і має певне юридичне значення, але не надає особі конкретного права в отриманні державного акту на право власності земельною ділянкою, тому розглядається як додатковий (допоміжний) документ, що ніяким чином не змінює склад основних документів Проекту відведення.

Відповідно до «Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна», власником земельної ділянки площею 0,0905 Га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6312000000:16:001:0038) є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_1 ) відповідно до договору купівлі-продажу від 18 серпня 2017 року.

Слідчий у клопотанні вказував, що наразі у органу досудового розслідування виникла необхіднійсть у накалденні арешту на земельну ділянку, в обґрунтування необхідності накладення арешту на земельну ділянку слідчий посилався на положення 2 ст. 170 КПК України, згідно якої арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди; та на ч. 6 ст. 170 КПК України, яка вказує, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Власник майна, про арешт якого заявлене клопотання, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином.

Від слідчого та прокурора у провадженні до початку судового засідання надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, клопотання вони підтримали та наполягали на його задоволенні.

Відповідно до частини 1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 107 КПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому розгляді, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали клопотання, прийшов до наступних висновків.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя.

Відповідно до вимог п.7 ч.2 ст.131 КПК України один із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

За змістом ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Процедура вирішення питання про накладення арешту на майно визначена ст.171 КПК України.

Кримінальний процесуальний Кодекс України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Таким чином, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно повинно відповідати вимогам ст.171 КПК України, орган досудового розслідування та прокурор повинні неухильно дотримуватися визначених законом вимог.

Згідно ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини (п. 175 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), яка згідно положень ч.5 ст. 9 КПК України застосовується у кримінальному процесуальному законодавстві України, термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Так, слідчим відділом Чугуївського районного управління поліції ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220440000631 від 12 травня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, за фактом підробки акту становлення та погодження меж земельної ділянки від 06 червня 2010 року.

Жодній особі в рамках в рамках вказаного кримінального провадження не було повідомлено про підозру.

Статтею 358 КК України, передбачено підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Об`єктом злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємства, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення факторів, які мають юридичне значення.

Також треба зазначити, що підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну чи приватну особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що дають право чи звільняють від обов`язків, а також неіснуючу неправдиву юридичну особу, складу цього злочину не утворює.

Таким чином, під підробленням документа слід розуміти: виготовлення фальшивого документа (складання, видача, посвідчення документа, який підтверджує неіснуючі події, явища, факти або права, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру; внесення до документа під час його виготовлення неправдивих відомостей; засвідчення вірності копії документу, яка не відповідає оригіналу); підроблення справжнього документа (внесення до справжнього документа неправдивих відомостей або змін, які викривляють зміст подій, явищ, фактів або прав, що підтверджуються документом); підроблення підпису та/або печатки на документі, в тому числі засвідчення справжності підробленого підпису».

Тобто, предметом злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України не можуть бути документи, які хоч і мають певне юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов`язків.

У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

В порушення вимог ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту вказаного майна, а також не зазначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що розслідується.

Слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого дійшов висновку, що обмеження права власності та права користування земельною ділянкою будь-яким особам, в тому числі ОСОБА_4 , яка, виходячи з наявних в матеріалах кримінального провадження відомостей, фактично є добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки, шляхом заборони використання та розпорядження земельною ділянкою буде необґрунтованим та неспіврозмірним, оскільки унеможливить здійснення вказаною особою своїх гарантованих Конституцією України прав, як власника майна, необхідність чого сторона обвинувачення не довела.

Крім того, слідчим суддею враховується і та обставина, що рішення Чугуївської міської ради від 24.09.2010 №4064-V, яким затверджено ОСОБА_6 проект землеустрою на відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 площею 0,0905 га, а так само і правочини, на підставі яких право власності на вказану земельну ділянку, переходило до наступного власника, (на теперішній час таким власником є ОСОБА_4 ) за наявною в матеріалах кримінального провадження інформацією заінтересованими особами не оскаржувались та є чинними.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

При цьому, слідчим суддею звертається увага і на ту обставину, що органами досудового розслідування вже тричі були подані до суду аналогічні клопотання про накладення арешту на земельну ділянку, які ухвалами від 02.11.2015, 13.03.2017 та від 02.04.2021 слідчими суддями залишені без задоволення, ухвалою від 27.03.2017 суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції при розгляді клопотання слідчого про арешт майна.

Таким чином, слідчий суддя констатує, що клопотання слідчого не є належним чином обгрунтованим, на день розгляду клопотання слідчого відсутні підстави для застосування обмежувальних заходів у спосіб, зазначений у клопотанні.

За таких умов, слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні на день розгляду клопотання, оскільки слідчий не довів обґрунтованості накладення арешту на майно.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 171-173 КПК України, слідчий суддя -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ст. слідчого СВ Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12015220440000631 від 12 травня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, - відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1