Постанова

від 02.06.2021 по справі 914/955/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2021 р. Справа№ 914/955/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання;

розглянувши апеляційні скарги

заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 (повний текст постанови складено 05.03.2021)

у справі № 914/955/20 (суддя Удалова О.Г.)

За позовом Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави

в особі Львівської міської ради

до:

1. Приватного підприємства "Біола"

2. Львівської обласної ради

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради

про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Біола" та Львівської обласної ради про:

- витребування з приватної власності ПП Біола до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлі пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення літ. А-3, загальною площею 432,3 кв.м. на вул. Устяновича, 14 у місті Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117364446101;

- скасування державної реєстрації права власності ПП Біола на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення.

Позов обґрунтовано тим, що в межах господарської справи № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а також ту обставину, що вказане майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею. З огляду на викладене, прокурор посилався на ст. 388 Цивільного кодексу України, положення якої регламентують право власника на витребування майна від добросовісного набувача, а також на роз`яснення, наведені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , згідно з якими не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

12.06.2020 року прокурор подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 04.02.2009 року, видане Львівською обласною радою на будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, загальною площею 432,3 кв. м.;

- витребувати з приватної власності ПП "Біола" до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення літ. А-3 загальною площею 432,3 кв.м. на вул. Устияновича 14 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117364446101;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП "Біола" на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2020 року вищевказану заяву прокурора про зміну предмету позову було прийнято судом до розгляду; залучено до участі у справі як відповідача, Львівську обласну раду (далі - відповідач-2); залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - третя особа, Управління); ухвалено матеріали справи № 914/955/20 передати для розгляду до Господарського суду міста Києва за правилами виключної підсудності.

19.10.2020 року від прокуратури подано заяву про зміну предмету позову, в якій прокурор просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 04.02.2009 року, видане Львівською обласною радою на будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, загальною площею 432,3 кв. м.;

- витребувати з приватної власності ПП Біола до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення літ. А-3 загальною площею 432,3 кв. м. на вул. Устияновича 14 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117364446101;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП Біола на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення з одночасним припиненням права власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умови дійсності рішення Львівської обласної ради № 410 від 21.03.2017 року (яким дозволено приватизувати способом аукціону визначені у рішенні об`єкти, у тому числі, й спірне нерухоме майно), а також дійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2017 року, правомірність якого призюмується законом (ст. 204 Цивільного кодексу України), за відсутності у матеріалах справи доказів про визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку, витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП Біола є неправомірним. Місцевим господарським судом також встановлено, що ПП Біола не знало і не могло знати про те, що спірне майно, яке набувається ним за відплатним договором, придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, адже правомірність актів державних органів та органів місцевого самоврядування призюмується законом. Також суд першої інстанції звернув увагу, що в матеріалах справи наявна ухвала Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 року, якою рада прийняла пропозицію Львівської обласної ради та погодила передачу у спільну власність Львівської обласної ради закладів охорони здоров`я (у тому числі, Львівського міського медичного об`єднання Фтизіопульмонологія ), а також акт приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008 року, підписаний представником Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ПП Біола на спірне нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на нього, суд першої інстанції зазанчив, що така позовна вимога є похідною від вимоги про витребування спірного нерухомого майна, а тому така вимога задоволенню не підлягає. Й наостанок щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва НОМЕР_1 від 04.02.2009 року про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно, місцевий господарський суд зазначив, що зважаючи на те, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП Біола до комунальної власності територіальної громади м. Львова, а також скасування державної реєстрації права власності на вказане майно за ПП Біола , такий обраний прокурором та позивачем спосіб захисту порушеного на їх переконання права, як скасування спірного свідоцтва НОМЕР_1 від 04.02.2009 року про право власності Львівської обласної ради, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення такого права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Не погодившись із прийнятим рішенням, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним з підстав неправильного застосування норм матеріального права (ст. ст. 316, 321, 328, 388 Цивільного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (ст. ст. 75, 236 Господарського процесуального кодексу України), а також прийняте при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Зокрема прокурор вважає, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Відтак, на думку прокурора висновок суду першої інстанції, що спірне майно не може бути витребуване від ПП Біола на користь Львівської міської ради є помилковим та суперечить висновкам Верховного Суду, а тому на думку скаржника прокурором вибрано правильний спосіб захисту, передбачений ст. 388 Цивільного кодексу України. Також прокурор зазначає, що з огляду на те, що вибуття спірного нерухомого майна з власності Львівської міської ради відбулось за відсутності її волі внаслідок неправомірного винесення Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 року №477, визнаного в подальшому незаконним та скасованим у судовому порядку, про яке зазначено в п. 1.1. договору купівлі-продажу майна від 13.12.2017 року, наявні правові підстави для витребування такого майна в добросовісного набувача, яким виступає ПП Біола . Одночасно прокурор звертає увагу, що підставою видачі оскаржуваного свідоцтва від 04.02.2009 року про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно є рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 року №477, яке визнане в подальшому незаконним та скасоване в судовому порядку, то відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно Львівської обласної ради також підлягає визнанню недійсним. Й наостанок прокурор зазначив щодо позовної давності, що за відсутності відповідного судового рішення про скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 року №477 у частині, що стосується спірного нерухомого майна, можливість Львівської міської ради здійснити захист свого порушеного права була обмежена, у зв`язку з чим виникнення права на подання даного позову починається з моменту набрання рішенням суду у справі №910/3518/17 законної сили, а саме з 23.09.2019 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року, витребувано матеріали справи №914/955/20 з Господарського суду міста Києва.

07.04.2021 року до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №914/955/20 за позовом Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Приватного підприємства "Біола" та Львівської обласної ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.

09.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу прокуратури в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням Львівська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги Львівської міської ради мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням вимог процесуального та матеріального права, незаконним та необґрунтованим.

Зокрема Львівська міська рада зазначає, що в межах справи №910/3581/17 встановлено, що рішення про передачу Львівській обласній раді цілісних майнових комплексів закладів охорони здоров`я, яке б потягло за собою зміну форми власності об`єктів нерухомого майна, в яких розташовувалися такі заклади, органом місцевого самоврядування в межах компетенції та в установленому порядку не приймалось, що свідчить про відсутність необхідного для цього волевиявлення та, відповідно, неправомірність винесення Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 року №477 у його оскаржуваній частині через відсутність необхідної компетенції. Однак на думку міської ради, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення повністю проігнорував необхідність врахування вже встановлених обставин щодо необхідності захисту порушеного права позивача, які були встановлені рішеннями судів у справі №910/3581/17. Щодо волі позивача, як власника спірного майна на передання його обласній раді, скаржник зазначає, що на час прийняття Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 року №477 - відчуження спірного майна відбулось за відсутності волі власника - Львівської міської ради, що було встановлено у справі №910/3581/17. Міська рада також звертає увагу, що оскільки рішення Львівської обласної ради рішення від 26.02.2008 року №477 Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради визнано в судовому порядку недійсним, то свідоцтва про права власності на нерухоме майно, якими посвідчено права власності Львівської обласної ради не нерухоме майно, підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва 18.02.2021 року у справі №914/955/20, об`єднано апеляційні скарги Заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року у справі №914/955/20 в одне апеляційне провадження, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року у справі №914/955/20 та призначено розгляд справи на 12.05.2021 року.

09.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу прокуратури в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

15.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційні скарги прокуратури та позивача в якому останній просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

27.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла відповідь на відзив ПП Біола на апеляційну скаргу Львівської міської ради.

06.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Львівської міської ради, позивача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

07.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Львівської обласної ради, відповідача-2 у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 року клопотання Львівської міської ради та Львівської обласної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 року розгляд справи відкладено на 02.06.2021 року.

21.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Горак Ярослава Павловича, представника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третьої особи у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 року клопотання Управління майном спільної власності Львівської обласної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" задоволено.

31.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 02.06.2021 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача 1 та відповідача 2 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, заперечували проти апеляційних скарг. Представник третьої особи надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, заперечував проти апеляційних скарг. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, колегія суддів зазначає, що представник позивача на початку судового засідання вийшов на зв`язок в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon", однак не відповідав на запитання колегії суддів, а згодом роз`єднав зв`язок.

Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на двомісячний процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 06.03.1993 року шляхом видачі реєстраційного посвідчення № 245 Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації посвідчило, що будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, розташований у м. Львів по вул. Устияновича, 14, зареєстрований на праві державної власності за Львівським міським медичним об`єднанням Фтизіопульмонологія на підставі рішення Львівського міськвиконкому № 368 від 16.02.1992 року. (т.1, а.с. 73).

26.02.2008 року Львівською обласною радою прийняте рішення № 477 Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області (далі - рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 року), згідно з п. 6 якого вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою, у тому числі, на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області, а саме лікувальний корпус 785,2 м.кв., адмінкорпус 88,5 м.кв., водокачка 19,0 м.кв., пральня 246,2 м.кв., санпропускник 49,6 м.кв., хлораторна 12,3 м.кв., склад, морг 23,8 м.кв., аптека 29,8 м.кв., лікувальний корпус 343,8 м.кв., водокачка 15,7 м.кв., аптека 50,4 м.кв., харчоблок 534,2 м.кв., гараж 120,5 м.кв., навіс 11,0 м.кв., фільтр 28.4 м.кв., ГРП 0,8 м.кв., матеріальний склад 32,5 м.кв., овочесховище 72,0 м.кв., погріб 10,8 м.кв., конюшня 17,0 м.кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська, 274, та перебували на балансі Медичного об`єднання Фтизіопульмонологія . (т.1, а.с. 47-51).

Також 08.07.2008 року Львівською обласною радою прийнято рішення № 669 Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я (далі - рішення Львівської обласної ради № 669 від 08.07.2008 року), згідно з яким надано згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів згідно з наведеним переліком, у тому числі, Львівського комунального міського медичного об`єднання Фтизіопульмонологія (м. Львів, вул. Лемківська, 24). (т.1, а.с. 54).

10.07.2008 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу , якою прийняла пропозицію Львівської обласної ради та погодила передачу у спільну власність Львівської обласної ради закладів охорони здоров`я згідно з переліком, у тому числі, Львівського міського медичного об`єднання Фтизіопульмонологія . (т.1, а.с. 71).

На підставі акту від 19.09.2008 року приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу, Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради передало з комунальної власності територіальної громади м. Львова, а Управління майном спільної власності Львівської обласної ради прийняло у спільну власність територіальних громад Львівської області заклади охорони здоров`я згідно з переліком, у тому числі, Львівське комунальне міське медичне об`єднання Фтизіопульмонологія . (т.1, а.с. 72).

02.12.2008 року Львівською обласною радою прийнято рішення № 767 Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради (далі - рішення Львівської обласної ради № 767 від 02.12.2008 року), згідно з п. 4 якого вирішено внести до п. 6 рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 року зміни, доповнивши його декількома підпунктами, у тому числі, підпунктом 30 такого змісту: пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення 433,0 м.кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, та перебували на балансі КЗ ЛОР Медичне об`єднання Фтизіопульмонологія (далі - спірне нерухоме майно). (т.1, а.с. 52-53).

На підставі вищевказаного рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 року остання набула право власності на пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення 432,3 м.кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, про що було видане відповідне свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 04.02.2009 року. У вказаному свідоцтві зазначена комунальна форма власності спірного нерухомого майна. (т.1, а.с. 124).

11.02.2009 року право власності Львівської обласної ради на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення також було зареєстровано у електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що на свідоцтві НОМЕР_1 від 04.02.2009 року проставлений відповідний штамп.

21.03.2017 року Львівською обласною радою прийнято рішення № 410 Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області , згідно з п. 10 якого рада ухвалила приватизувати способом аукціону визначені у рішенні об`єкти, у тому числі, й будівлю (літ. А-3) площею 432,3 м.кв., розташовану за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14. (т.1, а.с. 58-60).

13.12.2017 року між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради (як продавцем) та Приватним підприємством Біола (як покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 521 (далі - договір купівлі-продажу від 13.12.2017 року), предметом якого був продаж нежитлової будівлі пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення, літ. А-3, загальною площею 432,3 м.кв., що розташована за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14. (т.1, а.с. 61-66).

На підставі акту приймання-передачі від 20.12.2017 року вищевказана нежитлова будівля пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення була передана покупцю - ПП Біола . (т.1, а.с. 67).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року у справі № 910/3581/17 було визнано недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 року Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради на визначений перелік нерухомого майна, яке задовольняє потреби територіальних громад Львівської області, у тому числі, на спірну нежитлову будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення загальною площею 432,3 м.кв., що розташована за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14.

Постановами Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 року та Верховного Суду від 14.01.2020 року вищевказане рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року у справі № 910/3581/17 було залишене без змін.

Позивач вважає, що у судовому порядку був встановлений факт відсутності відповідного волевиявлення дійсного власника спірного майна на його відчуження на момент прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008 року.

Отже спір у даній справі виник на думку прокурора у зв`язку з тим, що в межах господарської справи № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а також ту обставину, що вказане майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею.

Дослідивши матеріли справи колегія суддів встановила наступне.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом України передбачені як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача .

Частиною 1 сит. 388 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно . (Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 року у справі №910/73/17).

Таким чином, звертаючись з даним позовом, прокурор та позивач перш за все мають надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, а також відсутність волевиявлення позивача на передачу спірного майна Львівській обласній раді.

Як наголошує прокурор та підтверджує позивач, рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 року №477, визнане незаконним та скасоване в судовому порядку в межах господарської справи № 910/3581/17 в якій зокрема встановлено факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а також ту обставину, що вказане майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею.

З огляду на те, що вибуття спірного нерухомого майна з власності Львівської міської ради відбулось за відсутності її волі внаслідок неправомірного винесення Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 року №477, наявні правові підстави для витребування такого майна в добросовісного набувача, яким виступає ПП Біола .

Втім, колегія суддів не може погодитись з такими доводами виходячи з наступного.

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України Про місцеве самоврядування .

Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статті 140-143 Конституції України закріплюють право територіальних громад села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення наведено і у статті 327 Цивільного кодексу України.

Відповідно статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування .

Відповідно до статті 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно частини 1 статті 10 України Про місцеве самоврядування в Україні органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради..

Стаття 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо. Отже, суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради.

Водночас, відповідно до приписів Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органами, уповноваженими управляти об`єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.

Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до частин 4 і 5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності , що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні унормовано, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

За змістом статей 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина 8 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Відтак, обласні ради, як органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад області вправі набувати право власності на майно, зокрема шляхом передачі його із комунальної власності у спільну власність територіальних громад. При цьому, обласні ради виконують функцію власника такого майна.

Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування та постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 Про введення в дію Закону Української РСР Про власність Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 05.11.1991 № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , якою затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність) та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 встановлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд , з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Відповідно Переліку державного майна, що передається до власності адміністративно територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, віднесено власність областей (розділ 1Переліку): об`єкти охорони здоров`я, соціального забезпечення, а саме: багатопрофільні спеціалізовані лікарні для дорослих і дітей, пологові будинки, госпіталі для інвалідів Вітчизняної війни, диспансери, поліклініки, санаторії для лікування дорослих і підлітків, хворих на туберкулез, дітячі спеціалізовані санаторії, станції перелівання крові, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, будинки дитини, санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції, бюро судово-медичної експертизи та паталого-анатомічні бюро, центри Здоров`я , аптечні склади, магазини аптечні та оптики, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, бальнео- і грязелікарні, молочні кухні, лікарняні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, медичні бібліотеки, медичні училища, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Відповідно статей 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року, № 2801-XII, охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклади охорони здоров`я - це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України. Заклад охорони здоров`я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Законом України від 03.03.1998 року № 147/98-ВР Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності визначено основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну, за змістом статті 7 якого з державної у комунальну власність передаються безоплатно, зокрема, заклади охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі незавершені будівництвом.

При цьому ч. 4 ст. 7 вказаного Закону ( в редакції чинної на момент прийняття рішення № 477) встановлено, що об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств , що обслуговували ці об`єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об`єктів, яка здійснює передачу.

Ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2008 року № 1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу враховуючи звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 року № 02-вих/1231, керуючись Законами України Про місцеве самоврядування в Україні , ;Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , статтею 90 Бюджетного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482 Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , беручи до уваги рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.06.2003 року № 525 Про передачу матеріальних цінностей та розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 року № 29 Про передачу установ , з метою забезпечення належного фінансування з обласного бюджету закладів охорони здоров`я Львівська міська рада ухвалила прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради таких закладів охорони здоров`я, як, зокрема:

- Львівського міського медичного об`єднання "Фтизіопульмонологія".

Окрім того, доручено управлінню охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики забезпечити передачу закладів охорони здоров`я, зазначених вище, відповідно до чинного законодавства.

З вищевикладеного вбачається, що створивши заклади охорони здоров`я, визначивши їх місцезнаходження та фізичне розташування (розміщення в об`єктах нерухомості, щодо яких виник спір), орган місцевого самоврядування розпорядився цими закладами, передавши їх у спільну власність Львівської обласної ради. Тобто було здійснено передачу об`єктив комунальної власності, які надають послуги медичного характеру і виконають інші функції на основі професійної діяльності медичних працівників згідно з потребами об`єднаних територіальних громад області.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зазначене вище передання відбувалось не на підставі рішення №477, яке визнано незаконним та скасоване, а на підставі звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 року № 02-вих/1231 та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 року № 1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу , тобто на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було ухвалене вже після прийняття рішення №477, що свідчить про наявність волі місцевої ради на відчуження спірного майна на користь обласної ради, оскільки у відповідності із зазначеної вище ч. 4, ст. 7 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємства.

Колегія суддів також звертає увагу, що 08.07.2008 року Львівською обласною радою було прийнято рішення №669 Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я (т.1, а.с. 54).

Вказане рішення Львівської обласної радою прийнято відповідно до п. 20.ч .1 ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , з метою виконання ст. 90 Бюджетного кодексу України та належного функціонування закладів охорони здоров`я, беручи до уваги розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001р. №29 Про передачу установ , враховуючи висновки постійних комісій з питань охорони здоров`я, материнства та соціального захисту, з питань комунального майна та приватизації.

Відповідно главою 14, ст.90 Бюджетного кодексу України здійснено розмежування видатків між бюджетами визначено, що до видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів належать видатки, серед іншого, на охорону здоров`я, зокрема, на спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові) та санітарно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації).

Відповідно п.5 ч.6 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, Кабінету Міністрів України було доручено до 01.03.2002 забезпечити у порядку, визначеному законом, передачу бюджетних установ відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного цим Кодексом.

Тобто, передача закладів охорони здоров`я , що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу з комунальної власності територіальної громади міста Львова до спільної власності територіальних громад Львівської області була зумовлена не лише волевиявленням сторін у даній справі, а й обов`язком Львівської міської та обласної рад на виконання вимог Бюджетного кодексу України.

В п. 1 названого рішення зазначено про надання відповідачем 2 згоди на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів, таких як: Комунальна інфекційна клінічна лікарня м. Львова - вул. Пекарська, 54, м. Львів; Львівське комунальне міське медичне об`єднання Фтизіопульмонологія - вул. Лемківська, 24; м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер - вул. Замарстинівська, 83, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок №1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2а, м. Львів; Комунальний будинок № 2 для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів.

Відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність врегульовані Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , статтею 2 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об`єктами передачі є: цілісні майнові комплекси підприємств , установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Згідно п.1.1. Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств,затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 №787 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цілісним майновим комплексом є об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об`єкти.

Постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 затверджено Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, яким врегульовано порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.

В п.2 названого Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об`єктами передачі згідно з цим Положенням є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об`єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об`єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об`єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов`язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території); акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації); державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; підприємства, показники фінансово-господарської діяльності яких погіршилися внаслідок неефективного управління ними органами, уповноваженими управляти державним майном, або самоврядними організаціями; цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв`язку з прийняттям або скасуванням рішення про їх приватизацію; інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого).

Закон України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначає.

Цей Закон регулює відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст , а також об`єктів права комунальної власності у державну власність. Дія цього Закону поширюється на об`єкти права державної та комунальної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду.

Передача у державну або комунальну власність об`єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.

Згідно з положеннями ст. 7 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об`єкти: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, в тому числі не завершені будівництвом. Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Як вже було вище встановлено, на виконання рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 року №669 Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я , ухвали рішення Львівської міської ради від 10.07.2008 року №1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу , наказу Управління майном спільної власності від 16.07.2008 року №14-М, між позивачем та відповідачем 2 було складено Акт приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008 року (т.1, а.с. 72), а саме: Львівське комунальне міське медичне об`єднання Фтизіопульмонологія - вул. Лемківська, 24; м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер - вул. Замарстинівська, 83, м. Львів; Комунальна інфекційна клінічна лікарня м. Львова - вул. Пекарська, 54, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2а, м. Львів; Комунальний будинок № 2 для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів.

Отже, саме на виконання рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 року №669 Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 року №1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу була створена спеціальна комісія управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яка провела передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу, про що складено відповідний Акт приймання-передачі від 19.09.2008 року.

Наведені обставини в їх сукупності спростовують доводи позивача про те, що Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не вчиняла жодних дій, які б могли засвідчити волевиявлення територіальної громади м. Львова на передання об`єктів нерухомого майна за вищевказаними адресами, що знаходиться на території м. Львів, як адміністративно-територіальної одиниці, у спільну власність територіальних громад області, не надавала погодження на таку передачу і не оформили передачі зазначених об`єктів у спільну власність територіальних громад області.

Як вбачається з п.3 постанови КМУ № 311 від 05.11.1991 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною) власністю , розмежування майна між власністю областей проводиться облвиконкомами.

На виконання Закону України Про власність та постанови КМУ № 311 від 05.11.1991 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною)власністю , Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу № 288 від 12.05.1993 Про передачу майна комунальної власності , якою затвердила перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області.

В ухвалі Львівської міської ради від 10.07.2008 року № 1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу та Акті приймання передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу від 19.09.2008 року, укладеного між Львівською міською радою в особі Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Львівською обласною радою в особі Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, предметом передачі є майнові комплекси комунальних закладів здоров`я, зокрема й спірне нерухоме майно.

Таким чином, з системного аналізу правових актів Львівської обласної ради та Львівської міської ради прийнятих на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 року та в подальшому в процесі володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності (спірних закладів охорони здоров`я), колегія судді дійшла висновку, що ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 року № 1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу є рішенням органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на цілісні майнові комплекси закладів охорони здоров`я, яке прийнято у відповідності до вимог Законів України Про місцеве самоврядування в Україні та Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , яке реалізоване в наступному підписанням Акту приймання передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу від 19.09.2008 року.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

З огляду на викладене, посилання прокурора та позивача на справу №910/3581/17, як на преюдицію, якою на думку прокуратури та позивача встановлено факт відсутності волі місцевої ради на відчуження спірного майна колегією суддів відхиляється, враховуючи той факт, що на момент прийняття рішення №477 від 26.02.2008 року дійсно не було волі місцевої ради на відчуження спірного майна, однак така воля місцевої ради була виражена після прийняття рішення №477 від 26.02.2008 року, а саме 10.07.2008 року, в день прийняття ухвали Львівської місцевої ради №1939.

Колегія суддів підкреслює, що підставою скасування рішення №477 від 26.02.2008 року у судовому порядку було саме несвоєчасно погодження Львівської міської радою рішення щодо передачі спірного майна у спільну власність (п. 38 Постанови Верховного суду від 14.01.2020р у справі №910/3581/17), а саме Львівська міська рада не приймала рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна саме до прийняття Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 № 477

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що вказані вище обставини спростовують доводи прокуратури та позивача про те, що Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не вчиняла жодних дій , які б могли засвідчити волевиявлення територіальної громади м. Львова на передання об`єктів спірного нерухомого майна у спільну власність територіальних громад області та не надавала погодження на таку передачу.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, о відчужував речі не має права на її відчуження. Колегія суддів звертає увагу, що на момент проведення аукціону щодо продажу спірного майна у відповідача 1 не могло виникнути сумнівів щодо правомірності дій Львівської обласної ради, оскільки рішення №477 від 26.02.2008 року, рішення № 669 Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я , ухвала № 1939 Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу , свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 04.02.2009 року, рішення № 410 Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області були чинними.

Отже, покладаючись на добросовісність дій другого продавця, ПП Біола законним шляхом набув своє майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі ст. 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

При цьому колегія суддів підкреслює, що в діях відповідача 1 (набувача майна) не вбачається недобросовісний характер. Тобто, матеріали справи не даватимуть підстав для висновку про те, що набувач майнових прав був освідомлений про порушення законодавства з боку органу державної влади, або що ним було вчинено певні маніпуляції з метою отримання таких прав.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП Біола до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Окрім цього, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія судів бере до уваги практику ЄСПЛ, який неодноразово вказував, що втручання у майнові права особи може бути визнано правомірним виключно за умови надання їй справедливої компенсації збитків. Відповідно до Статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оцінюючи законність втручання у майнові права в межах позову про витребування майна колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі задоволення позову відбудеться непропорційне втручання в майнові права відповідача 1 що суперечить висновкам викладеним у рішеннях ЕСПЛ. ( Федоренко проти України та Рисовський проти України )

Зі змісту позовної заяви та апеляційних скарг вбачається, що саме спосіб, у який діяла Львівська міська рада у спірних правовідносинах, не відповідав вказаному принципу "належного урядування" та створив юридичну невизначеність у цивільних правовідносинах, вплинув на майнові інтереси господарюючого суб`єкта, який добросовісно дотримався запровадженої уповноваженим органом процедури та придбав на підставі оплатного договору купівлі продажу.

За таких обставин, з урахуванням того, що вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності ПП Біола на вищевказане спірне нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на нього є похідною від вимоги про витребування спірного нерухомого майна, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вимога про скасування реєстрації права власності задоволенню не підлягає.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва НОМЕР_1 від 04.02.2009 року про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно, виходячи з того, що документ, на підставі якого було видане спірне свідоцтво, є скасованим, однак, поряд з наведеним оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Отже, колегія суддів зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, враховуючи те, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП Біола до комунальної власності територіальної громади м. Львова, а також скасування державної реєстрації права власності на вказане майно за ПП Біола , місцевий господарський суд цілком обґрунтовано дійшов висновку, що такий обраний прокурором та позивачем спосіб захисту порушеного на їх переконання права, як скасування спірного свідоцтва НОМЕР_1 від 04.02.2009 року про право власності Львівської обласної ради, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення такого права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Окрім цього, оскільки в даному випадку відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог, суд першої інстанції правомірно не застосував положення законодавства щодо позовної давності.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року у справі №914/955/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року у справі № 914/955/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року у справі № 914/955/20.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №914/955/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.06.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз