Постанова

від 01.06.2021 по справі 910/5000/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 910/5000/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Постульга В.Є., Олігорський О.М.,

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: Капустинська Н.П.

третьої особи-1: не з`явились,

третьої особи-2: Лучко Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я Агро-М"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020

у справі № 910/5000/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича агрофірма "Перлина Поділля"

до:

1) Міністерства юстиції України;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я Агро-М",

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний реєстратор Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області Яловчук Валерій Васильович

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся"

про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича агрофірма "Перлина Поділля" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮУ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я Агро-М" (далі - ТОВ "Білогір`я Агро-М") про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 30.06.2017 № 2052/5, прийнятого на підставі висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 27.06.2017 за результатами розгляду скарги ТОВ "Білогір`я Агро-М" 19.06.217 № 2017/19-06/7, зареєстрованої в МЮУ 20.06.2017 за № 18388-0-33-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що протягом 2017 року ТОВ НВА "Перлина Поділля" уклало низку договорів оренди земельних ділянок з мешканцями Залузької, Перерослівської, Сивківської, Ставищанської сільських рад Білогірського району Хмельницької області. Державну реєстрацію цих договорів оренди земельних ділянок здійснював Державний реєстратор Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області Яловчук В.В. Не погоджуючись з діями державного реєстратора ТОВ "Білогір`я Агро-М" звернулося до МЮУ зі скаргою на незаконні дії державного реєстратора, а саме про скасування реєстраційних дій, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень. МЮУ за результатами розгляду скарги прийнято наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2052/5 від 30.06.2017. В результаті прийнятого наказу скасована державна реєстрація вищезазначених договорів оренди чим, на думку позивача, було порушено право ТОВ НВА "Перлина Поділля" на користування відповідними земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 (суддя Пукшин Л.Г.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обмежень № 2052/5 від 30.06.2017 МЮУ, прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 27.06.2017 за результатами розгляду скарги ТОВ "Білогір`я Агро-М" від 19.06.2017 № 2017/19-06/7, зареєстрованої в МЮУ 20.06.2017 за № 18388-0-33-17.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обмежень № 2052/5 від 30.06.2017 МЮУ, прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 27.06.2017 за результатами розгляду скарги ТОВ "Білогір`я Агро-М" від 19.06.2017 № 2017/19-06/7, зареєстрованої в МЮУ 20.06.2017 за № 18388-0-33-17.

Судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ "Білогір`я Агро-М" звернулось до МЮУ зі скаргами, в тому числі зі скаргою від 19.06.2017 №2017/19-06/7, зареєстрованою в МЮУ 20.06.2017 за № 18388-0-33-17 (тип об`єкта нерухомого майна: земельні ділянки, адреса: Залуцька селищна рада, Перерослівська селищна рада, Сивківська селищна рада, Ставищанська селищна рада, Білогірський район, Хмельницька область).

У поданій скарзі ТОВ "Білогір`я Агро-М" зазначило, що перебуває у договірних відносинах із власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, на підставі належним чином оформлених та зареєстрованих договорів оренди землі, і просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області Яловчука В.В. на вказані земельні ділянки та притягнути до відповідальності державного реєстратора Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області Яловчука В.В.

За результатами розгляду вказаної скарги МЮУ 30.06.2017 прийнято наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №2052/5 від 30.06.2017 МЮУ, прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 27.06.2017, який стосується скарги ТОВ "Білогір`я Агро-М" від 19.06.2017 № 2017/19-06/6.

Не погоджуючись з висновком Комісії та прийнятим на його підставі наказом, позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №2052/5 від 30.06.2017 Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.11.2017, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 у справі № 822/2239/17, позовні вимоги позивача задоволено та скасовано наказ Міністерства Юстиції України №2052/5 від 30.06.2017. Постановою Верховного суду від 10.10.2019 з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду рішення першої та апеляційної інстанції скасовано та закрито провадження у справі, у зв`язку з тим, що такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому у резолютивній частині постанови Верховного Суду зазначено, що вказаний спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. А тому, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №2052/5 від 30.06.2017 складений з порушення норм чинного законодавства України є незаконними, з огляду на таке.

За доводами позивача, в порушення вимог Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" станом на 04.06.2017, Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1128 станом на 30.12.2016, Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №37/5 від 12.01.2016, при розгляді даної скарги допустила цілу низку процесуальних порушень, зокрема:

1) ТОВ "Білогір`я Агро-М" подало 7 скарг від 19.06.2017, які зареєстровано 20.06.2017, серед яких і скарга №2017/19-06/7 (обсяг скарг з доданими документами орієнтовно складає 3000 аркушів), а вже 23.06.2017 скарги були призначені до розгляду, хоча нормативний строк розгляду скарг 30 днів і уважно розглянути скарги щодо всіх реєстраційних дій (більше 200) було не можливо з технічної точки зору, так само як і повідомити всі зацікавлені сторони та надати копії цих документів сторонам, що є порушення п. 11 Порядку.

2) повідомлення про розгляд скарги 27.06.2017 розміщено на сайті МЮУ 26.06.2017 орієнтовно о 16:00. Письмових повідомлень сторонам розгляду скарги як і іншим зацікавленим особам не надходило, що є порушенням п. 9, 11 Порядку.

3) розгляд усіх скарг, в тому числі і скарги на рішення державного реєстратора Білогірської селищної ради Яловчука В.В., тривав не більше 40 хвилин і, фактично, не стосувався конкретних реєстраційних дій, при тому, що розглядалось біля 200 реєстраційних дій. Крім того, розгляд скарги не містив доповідь члена комісії, внесення пропозицій членами комісії, їх обговорення, оголошення Головою комісії про припинення обговорення питання, заключне слово доповідача, голосування, що є порушення п. 4 Положення.

4) в ході засідання комісії були подані заперечення на скарги, які з додатками складали біля 600 сторінок, які комісія в присутності учасників і запрошених не розглядала. Враховуючи великий обсяг цих документів, надзвичайну кількість фактичних даних (кадастрові номери земельних ділянок, номери реєстраційних дій) та збої в роботі комп`ютерної системи Міністерства юстиції 27.06.2017 (в день, коли відбувалась загальновідома кібератака) належна підготовка і підписання актів Комісії - правових висновків (за результатами розгляду скарг р.н. 18372-0- 33-17, 18388-0-33-17, 18382-0-33-17, 18387-0-33-17, 18386-0-33-17, 18378-0-33-17, 18384-0- 33-17, 18376-0-33-17) було просто неможливо. Крім того, 30.06.2017 спеціаліст відділу діловодства Владислав Моісеєв повідомив представника ТОВ НВА "Перлина Поділля" адвоката Постульгу В.Є. що правові висновки і накази ще не готові. Про дане порушення свідчить подання 30.06.2017 запиту на публічну інформацію ТОВ НВА "Перлина Поділля" про надання відповідної інформації.

Також позивач зазначав, що комісія була не правомочна розглядати скарги ТОВ "Білогір`я Агро-М", в тому числі №2017/19-06/7, оскільки питання розглядалося при наявності документів, які містили кардинально протилежну інформацію, зокрема довідка відділу Держгеокадастру в Білогірському районі 2015 року, надана скаржником та відповідь відділу Держгеокадастру в Білогірському районі на адвокатський запит 2017 року. Також позивач зазначає, що скаржником було пропущенні 60 денний строк на оскарження реєстраційних дій, що в свою чергу є підставою для відмови у розгляді скарги, і скарга розглядалася при наявності в судах спорів між учасниками розгляду скарг.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідачем-1 позивача про засідання Комісії у спосіб, передбачений законодавством. При цьому долучені до відзиву МЮУ листи від 23.06.2020 № 18372-0-33-17/19К та № 18388-0-33-17/119К не можуть слугувати належними та допустимими доказами, оскільки відсутні будь-які докази направлення їх на адресу зацікавлених осіб. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ НВА "Перлина Поділля" протягом травня-червня 2017 року звернулося до Білогірського районного суду Хмельницької області до ТОВ "Білогір`я Агро-М" з позовами про визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок, щодо того ж самого предмету і між тими самим сторонами, що підтверджується, долученими до матеріалів позовної заяви, ухвалами Білогірського районного суду Хмельницької області №669/705/17, №669/704/17, №669/703/17, №669/680/17, №669/674/17, №669/669/17, №669/667/17, №669/666/17, №669/665/17, №669/664/17, №669/663/17, №669/662/17, №669/661/17, №669/660/17, №669/654/17, №669/650/17, №669/689/17, №669/690/17, №669/691/17, №669/692/17, №669/695/17, що в свою чергу свідчить про існування між сторонами спору про право оренди на визначенні земельні ділянки на момент розгляду скарги. Також поза увагою Комісії доводи позивача щодо наявності документів, які містили кардинально протилежну інформацію, зокрема довідка відділу Держгеокадастру в Білогірському районі 2015 року, надана скаржником, та відповідь відділу Держгеокадастру в Білогірському районі на адвокатський запит 2017 року. Також не взято до уваги інформацію щодо проведення реєстраційних дій щодо права на оренду на земельні ділянки за відповідачем-2 у кількості 340 в останній день здійснення реєстрації попередніми органами за системою, яка діяла до 01.01.2013 року. Зокрема, як вбачається із довідки відділу в Білогірському районі від 2015 року 31.12.2012 року було зареєстровано та укладено понад 300 договорів оренди, а також слід зазначити, що даний день був вихідним днем у відповідності до розпорядження Кабінету міністрів України від 28.11.2011 № 1210-р (зі змінами та доповненнями).

Апеляційний господарський суд погодився з цими висновками суду першої інстанції, однак у зв`язку з тим, що останній прийняв рішення про права та інтереси ТОВ "Мрія Фармінг Полісся", яке не було залучено до справи (на час прийняття рішення у даній справі право оренди на 40 земельних ділянок з оскаржуваних 116 земельних ділянок, зареєстровано в реєстрі речових прав та належить ТОВ "Мрія Фармінг Полісся" на підставі договорів оренди землі, укладених з власниками земельних ділянок), рішення місцевого господарського скасував і прийняв аналогічне йому.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, ТОВ "Мрія Фармінг Полісся" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на те, що спір вирішений, зокрема, з порушенням юрисдикції господарських судів. Також скаржник зазначає, що суди не надали оцінки способу захисту порушеного права, обраного позивачем, оскільки не надали жодної оцінки договорам оренди, укладеним з ТОВ "Мрія Фармінг Полісся", тим самим розглянувши позов щодо похідної вимоги від речового права, і не вирішивши приватно-правовий спір по суті. Скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 10.10.2019 у справі № 822/2239/17, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 28.11.2018 у справі № 823/1508/16, від 16.01.2019 у справі № 823/692/17, від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.06.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 20.05.2021.

Також до Верховного Суду, не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, звернулось з касаційною скаргою ТОВ "Білогір`я Агро-М", в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скаржник зазначає, що суди не надали оцінки способу захисту порушеного права, обраного позивачем, оскільки не надали жодної оцінки договорам оренди, укладеним з ТОВ "Білогір`я Агро-М", тим самим розглянувши позов щодо похідної вимоги від речового права, і не вирішивши приватно-правовий спір по суті. Скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 10.10.2019 у справі № 822/2239/17, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 16.01.2019 у справі № 823/692/17, від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17. Також скаржник посилається на помилковість висновків щодо законності та правомірності прийняття спірного наказу від 30.06.2017 № 2052/5, дотримання порядку розгляду скарг, та реєстрації договорів оренди ТОВ "Білогір`я Агро-М".

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до спільного розгляду з касаційною скаргою ТОВ "Мрія Фармінг Полісся" у відкритому судовому засіданні на 01.06.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 20.05.2021.

Також до Верховного Суду не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів звернулось з касаційною скаргою МЮУ. В свою чергу, зазначена касаційна скарга була повернута скаржнику, оскільки ним не визначено належним чином підстави касаційного оскарження судових рішень і не усунуто недоліки касаційної скарги.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.05.2021 від позивача надійшли відзиви на касаційні скарги, у яких він просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на правильність зроблених в них висновків.

Також до Верховного Суду 01.06.2021 від МЮУ надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого представник посилається на те, що 01.06.2021 буде розглядатися справа № 910/5000/20 за позовом ТОВ "Аграрний маркетинговий центр" до МЮУ про скасування наказу. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки до нього не додано доказів, на які посилається представник позивача як на підставу неможливості прибуття у судового засідання. Крім цього, явка представника не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і представник МЮУ протягом строку з дати відкриття касаційного провадження та по дату судового засідання не був позбавлений можливості надавати Суду відповідні клопотання та пояснення стосовно вимог касаційних скарг або відзивів повивача на неї.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Мрія Фармінг Полісся" і доводів про те, що позивач заявляючи позов у даній справі виходив з помилкового тлумачення позиції суду касаційної інстанції, без деталізації суті спірних правовідносин, акцентуючи увагу лише на суб`єктному складі учасників без врахування позиції Верховного Суду у справі № 822/2239/17 щодо того, що оскарження наказу МЮУ не вирішує наявний між сторонами спір про право оренди, колегія суддів зазначає, що скаржник на свій власний розсуд інтерпретує текст постанови Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 822/2239/17, оскільки у ній суд вирішував саме питання юрисдикції спору, а не належного способу захисту, як помилково вважає представник третьої особи.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що оскарження рішення про скасування наказу МЮУ безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ТОВ "Білогір`я Агро-М", яке заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за позивачем права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства. При цьому, у резолютивній частині цієї постанови роз`яснено про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Так само і висновки Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладені у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 28.11.2018 у справі № 823/1508/16, від 16.01.2019 у справі № 823/692/17 та від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 зводяться до визначення юрисдикції відповідних спорів, і відповідно до них спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Посилання скаржника на висновок ВП ВС від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 про те, що: "скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів", не можуть бути в даному випадку підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

За таких обставин державна реєстрація завжди у часі слідує за юридичним фактом, на підставі якого виникає, змінюється або припиняється право чи його обтяження. Сама державна реєстрація не може бути юридичним фактом чи замінити його. Такий юридичний факт називається "підставою" для державної реєстрації.

Об`єктивною ознакою наявності "спору про право" може бути судове провадження, в якому оспорюються певні юридичні факти, тобто підстава реєстрації. В цьому випадку, якщо позивач не бажає оскаржувати відповідні правочини, на підставі яких виникло право оренди на спірні земельні ділянки за іншими особами, суд повинен розглянути справу про скасування наказу МЮУ в межах позовних вимог, і якщо позивач бажає оскаржити лише вказаний наказ - відмова у судовому розгляді в цій ситуації є обмеженням права на доступ до суду, оскільки обрання неправильного способу захисту - є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так за положеннями ст. 16 ЦК України саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Таким чином, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими підставами, викладеними саме позивачем, а не тими, що можуть бути додатково самостійно визначені судом.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Враховуючи викладене, оскільки позивач оспорював наказ МЮУ саме з визначених ним підстав, а відповідач під час розгляду справи не скористався своїм правом та не заявляв відповідні вимоги в порядку зустрічного позову про визнання недійсними правочинів, на підставі яких виникло право оренди земельних ділянок у позивача - у судів попередніх інстанцій не було законних підстав в силу положень ст. 14 ГПК України в межах даного спору вирішувати правомірність набуття останнім права оренди таких, за яким послідувала і державна реєстрація такого права.

В свою чергу, позивач зазначав, що протягом травня-червня 2017 року звернувся до Білогірського районного суду Хмельницької області до ТОВ "Білогір`я Агро-М" з позовами про визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок, щодо того ж самого предмету і між тими самим сторонами, що підтверджується, долученими до матеріалів позовної заяви, ухвалами Білогірського районного суду Хмельницької області №669/705/17, №669/704/17, №669/703/17, №669/680/17, №669/674/17, №669/669/17, №669/667/17, №669/666/17, №669/665/17, №669/664/17, №669/663/17, №669/662/17, №669/661/17, №669/660/17, №669/654/17, №669/650/17, №669/689/17, №669/690/17, №669/691/17, №669/692/17, №669/695/17, що в свою чергу свідчить про існування між сторонами спору про право оренди на визначенні земельні ділянки на момент розгляду скарги Мін`юстом.

Таким чином, якщо позивач не бажав оскаржувати відповідні правочини у даній справі, на підставі яких виникло право оренди на спірні земельні ділянки за іншими особами, суд не мав права, як помилково стверджує скаржник, відмовити у судовому розгляді в цій ситуації позовної вимоги як похідної.

До того ж вимога про оскарження наказу МЮУ в даному випадку може бути похідною вимогою, якщо вона заявлена разом із основною вимогою, наприклад такою, як вимога про визнання правочину недійним. Якщо ж позивач обґрунтовує незаконність спірного наказу саме порушенням з боку державного органу під час розгляду скарги і винесення відповідного наказу, то така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою.

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, також відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

У вказаній постанові зазначено, що: "За матеріалами справи власниками земельних ділянок, щодо державної реєстрації права оренди яких існує спір, є фізичні особи.

Зазначені фізичні особи є власниками земельних ділянок та не мають статусу підприємців. Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, як про це помилково вказав суд апеляційної інстанції, та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Звідси Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції, що цей спір не може розглядатись у порядку господарського судочинства. Проте судом першої інстанції не було враховано, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться й власники земельних ділянок (фізичні особи), які є сторонами (орендодавцями) договорів, укладених ними з позивачем та третьою особою, та не є фізичними особами - підприємцями."

При цьому, у справі № 910/5000/20 заявником відповідної скарги до МЮУ було ТОВ "Білогір`я Агро-М", в той час як у справі № 910/7781/19 - заявниками колективної скарги були фізичні особи, про що зазначено у п. 32 постанови: "як зазначено в позовній заяві, на адресу Мін`юсту 03 грудня 2018 року надійшла колективна скарга Гриневич Н.І. та інших фізичних осіб стосовно оскарження реєстраційних дій щодо земельних ділянок, розташованих на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з вимогою скасувати рішення державних реєстраторів щодо припинення права оренди на підставі укладених між ними та ТОВ "ПК "Справа" договорів та реєстрації права оренди згідно з укладеними між ними та ТОВ "Колорит АГРОС" договорами."

До того ж у п. 48 постанови ВП ВС вказала, що судом першої інстанції не було враховано, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться й власники земельних ділянок (фізичні особи), які є сторонами (орендодавцями) договорів, укладених ними з позивачем та третьою особою, та не є фізичними особами - підприємцями."

Таким чином, застосування висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19 до правовідносин у справі № 910/5000/20, не є можливим через різний належний суб`єктний склад сторін, зокрема заявників відповідної скарги.

Крім того, як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, пункт 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38 - 40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Враховуючи викладене, колегія суддів, з урахуванням позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 10.10.2019 у справі № 822/2239/17 та від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17, зазначає про помилковість доводів скаржника щодо наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження в справі на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 313 ГПК України, і, як результат, про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Мрія Фармінг Полісся".

Що ж до касаційної скарги ТОВ "Білогір`я Агро-М", то її посилання і доводи в частині неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 10.10.2019 у справі № 822/2239/17, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 16.01.2019 у справі № 823/692/17, від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 відхиляються з тих самих мотивів, що викладені вище відносно касаційної скарги ТОВ "Мрія Фармінг Полісся".

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18 колегією суддів не досліджуються, оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо неврахування висновку, викладеного саме у цій постанові. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень ст. 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не Суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

Посилання скаржника на помилковість висновків щодо законності та правомірності прийняття спірного наказу від 30.06.2017 № 2052/5, дотримання порядку розгляду скарг, та реєстрації договорів оренди ТОВ "Білогір`я Агро-М" взагалі не обґрунтовані відповідним пунктом ч. 2 ст. 287 ГПК України та висновками Верховного Суду, яких не враховано, що виключає можливість їх розгляду Судом і перегляду судових рішень в цій частині.

При цьому окремі посилання скаржника у тексті касаційної скарги на деякі постанови Верховного Суду та Верховного Суду України, без визначення їх в якості підстави касаційного оскарження, та без посилань на те, застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень з вказівкою на конкретні висновки суду, не вважаються обґрунтуванням касаційної скарги у відповідній частині, що унеможливлює її перегляд в такій частині.

Враховуючи викладене, Верховним Судом, в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, не встановлено порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я Агро-М" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 910/5000/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Міщенко І.С.