Постанова

від 27.05.2021 по справі 464/3741/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/3741/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 22-ц/811/2807/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Шандри М.М., Приколоти Т.І.,

за участі секретаря: Сеньків Х.І.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства Ломбарл Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія про припинення трудового договору, зобов`язання внести запис до трудової книжки, виплату заборгованості по заробітній платі та середньомісячного заробітку,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія у якому просила:

-визнати припиненим з 07 травня 2018 року трудовий договір, укладений між сторонами, згідно з ст. 38 Кодексу законів про працю України;

-зобов`язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про звільнення з роботи з 07 травня 2018 року за власним бажанням, згідно з ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку;

-стягнути з відповідача на користь позивача суму заробітної плати за квітень 2018 року та травень 2018 року;

-стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 07 травня 2018 року по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 06 березня 2018 року працювала у відповідача та займала посаду експерта оцінювача.

11 квітня 2018 року подала заяву на звільнення за угодою сторін, однак згода із сторони відповідача була відсутня. У зв`язку із цим, 02 травня 2018 року направила заяву про звільнення за власним бажанням з 07 травня 2018 року у зв`язку із переїздом на нове місце проживання, проте жодної відповіді не було отримано.

Надалі, звернулась із скаргою до органу держпраці на неправомірні дії із сторони відповідача, який в подальшому здійснив перевірку та надав відповідь про неможливість товариством звільнення позивача з 07 травня 2018 року, оскільки заява була отримана відповідачем лише 10 травня 2018 року.

Всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не припинив із позивачем трудових відносин шляхом видачі наказу, не зробив відповідний запис у трудові книжці, не провів усіх необхідних розрахунків на день звільнення.

У відповідності до ст. ст. 47, 48, 116, 117 235 КЗпП України, просила позов задовольнити.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано розірваним трудовий договір укладений 06 березня 2018 року між ОСОБА_1 та Повним товариством Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія за власним бажанням, згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 07 травня 2018 року.

Зобов`язано Повне товариство Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з 07 травня 2018 року за власним бажанням, згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнуто з Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія на користь ОСОБА_1 суму заробітної плати за квітень 2018 року у розмірі 3300,00 грн, з відрахуванням усіх обов`язкових платежів.

Стягнуто з Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку та затримки видачі трудової книжки за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року у розмірі 19800,00 грн.

Стягнуто з Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія в дохід держави судовий збір у сумі 1734,80 грн.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржило Повне товариство Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія .

В апеляційній скарзі посилається на те, що матеріали справи свідчать про те, що позивачем не надано відповідачу належних доказів поважності причин та нагальності звільнення у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, що вказує на безпідставність вимог до відповідача про звільнення за ст. 38 КЗпП України у день отримання заяви позивача про звільнення.

Звертає увагу на те, що відповідач як роботодавець скористався своїм правом на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з причин винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Стверджує, що позивачкою були вчинені дії, які дають підстави для втрати довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відтак, позивача було звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що підтверджується наказом та внесенням запису у трудову книжку.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах із Повним товариством Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія з 06 березня 2018 року, що підтверджено наказом товариства від 05 березня 2018 року № 21/02-1 про прийняття на роботу експерта оцінювача (арк. спр. 37).

02 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до директора Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія у якій просила звільнити її за власним бажанням з 07 травня 2018 року. В день звільнення провести усі належній їй виплати. Заяву направлено цінним листом з описом вкладеного (арк. спр. 6, 7).

14 травня 2018 року позивачка звернулась із скаргою до головного управління Держпраці у Львівській області у зв`язку із не видачою відповідачем наказу про її звільнення та трудової книжки, не проведення жодного розрахунку (арк. спр. 8).

Листом органу Держпраці від 14 червня 2018 року № 5534/4/14-04 повідомлено позивача про те, що заяву від 02 травня 2018 року отримано товариством лише 10 травня 2018 року, що підтверджено довідкою про отримання поштового відправлення. Відтак, розірвання трудового договору у зазначений у заяві строк унеможливлюється з незалежних від товариства причин (арк. спр. 9).

Отже, між сторонами виникли спірні правовідносини з питання припинення трудових відносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно положень ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Аналогічне положення містить у ст. 28 цього Кодексу. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що ОСОБА_1 02 травня 2018 року звернулась із заявою про припинення трудових відносин за власним бажанням у зв`язку із переїздом на нове місце проживання, згідно з ст. 38 КЗпП України та направлену таку засобами поштового зв`язку відповідачу.

Відповідач посилався на те, що зазначену заяву ним отримано лише 10 травня 2018 року, що підтверджено довідкою поштового зв`язку, а тому позивачка не могла бути звільнена із 07 травня 2018 року.

Однак, судом встановлено, що вищезазначена довідка дійсно видана відділом поштового зв`язку Львів-68 10 травня 2018 року та, яка містить інформацію про вручення поштового відправлення 08 травня 2018 року особисто ОСОБА_3 .

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив факт отримання заяви про звільнення позивачки від 02 травня 2018 року саме 10 травня 2018 року, на що посилається сторона відповідача, оскільки таке твердження спростоване матеріалами справи.

Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що заяві від 02 травня 2018 року передувала заява позивачки від 11 квітня 2018 року про звільнення за угодою сторін, однак угоди не було досягнуто.

Таким чином, суд прийшов до обґрунтованого переконання про те, що відповідач знав про наміри позивачки припинити трудовий договір ще 11 квітня 2018 року за угодою сторін, яка не була задоволена ОСОБА_3 .

Отже, позивачка виконала вимогу закону (ст. 38 КЗпП України) щодо повідомлення власника про розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку із наявністю виняткової обставини - переїзд на нове місце праці, направивши відповідну заяву із зазначенням строку розірвання договору в який просить працівник.

Суд першої інстанції правильно відхилив аргументи відповідача про відсутність доказів переїзду позивача на нове місце проживання, оскільки не подано жодних даних, що товариство зверталось до ОСОБА_1 із заявою про надання доказів переїзду, з огляду на те, що законодавець не встановив імперативної норми з вимогою долучення до заяви вказаних документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо дати звільнення 07 травня 2018 року, з якої позивачка просила припинити трудовий договір.

Встановлено, що заява направлена ОСОБА_1 02 травня 2018 року; строк пересилання становить три дні відповідно до Нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, на які посилалася позивачка та такий враховано судом; заява отримана 08 травня 2018 року та у відповідача були відсутні перешкоди для винесення наказу про звільнення з 07 травня 2018 року у день отримання цієї заяви 08 травня 2018 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про неможливість звільнення ОСОБА_4 оскільки було виявлено нестачу коштів у касі, оскільки питання матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну товариству регулюється Главою 9 КЗпП України, а отже така фінансова претензія може бути вирішена у судовому порядку шляхом обрання вірного способу захисту.

Доводи відповідача щодо необхідності звільнення ОСОБА_1 за ініціативою роботодавця у зв`язку із втратою довір`я у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, судом першої інстанції також правильно відхилено, з огляду на те, що доказів вчинення позивачем винних дій, які є підставою для втрати довір`я до працівника стороною відповідача не подано у відповідності до ст. ст. 76-79 ЦПК України.

Судом враховано доводи сторони відповідача про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці, починаючи з 23 квітня 2018 року, що підтверджено складеними відповідачем актами про відсутність на роботі та табелями обліку робочого часу (арк. спр.81- 105). Однак, позивачка вимагала розірвати трудовий договір про що попереджала товариство відповідними заявами від 11 квітня 2018 року та 02 травня 2018 року та залишила місце праці.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на роботодавця покладено обов`язок провести звільнення із працівником у строк, який просить останній; причина у заяві була вказана поважною у відповідності до ст. 38 КЗпП України; відповідач не звертався до позивача із листом про підтвердження доказами причини звільнення - переїздом на нове місце проживання; інші аргументи відповідача щодо не звільнення за ст. 38 цього Кодексу оцінено критично; позивачка не з`являлась на робоче місце чим підтвердила вимогу про розірвання трудового договору, а відтак трудові відносини фактично припинені, а тому позовна вимога про визнання розірваним трудовий договір укладений між сторонами за власним бажанням з 07 травня 2018 року згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України є обґрунтованою.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.26, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Із матеріалів справи суд не встановив видачу трудової книжки ОСОБА_1 роботодавцем Повним товариством Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія , будь-яких доказів цього із сторони останнього також не подано, а відтак суд прийшов висновку, що така не видана роботодавцем працівнику.

У зв`язку із встановленим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з посади експерта оцінювача за власним бажанням у відповідності до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати останній належним чином оформлену трудову книжку з дотриманням вимог чинного законодавства, яке регулює зазначене питання.

Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за квітень та травень 2018 року суд першої інстанції прийшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

ОСОБА_1 з 23 квітня 2018 року була відсутня на робочому місці, що підтверджено матеріалами справи.

Заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2018 року становить 3300,00 грн., за місяць травень 2018 року сукупний дохід позивача не вказано, оскільки така була відсутня на робочому місці, що підтверджено довідкою товариства від 28 лютого 2019 № 2 (арк. спр. 130).

Таким чином, обґрунтовано зазначив, що сукупний дохід, який підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 3300,00 грн. за період квітень 2018 року, що підлягає стягненню з відповідача з відрахуванням усіх обов`язкових платежів, а за травень 2018 року суд не встановив даних виходу позивачки на місце праці.

Згідно з ст. 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Працівнику не здійснено виплату заробітної плати станом на день прийняття відповідного судового рішення, адже саме суд вирішив питання про виплату сум у відповідності до статті 116 КЗпП України.

Відповідно до проведеного стороною позивача розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року включно заборгованість становить у розмірі 79682,71 грн. = 401 (кількість робочих днів за весь час затримки розрахунку та затримки видачі трудової книжки) х 198,71 грн. (середньоденна заробітна плата). Відповідний розрахунок суд першої інстанції приймає до уваги, адже проведений у відповідності до вимог чинного законодавства з цього питання, заперечень із сторони відповідача щодо невірного проведення розрахунку не подано.

Суд першої інстанції правильно застосував принцип співмірності до спірних правовідносин щодо визначення розміру середнього заробітку за час невиплати заробітної плати та затримки видачі трудової книжки.

Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Верховного суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс-16 при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 № 676/4533/16-ц.

Відтак, суд врахував розмір заробітної плати позивачки 3300,00 грн., що становить суму невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки - 79682,71 грн., а тому, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки за період з 07 травня 2018 року по 12 грудня 2019 року у розмірі по 3 % від розмірі несплаченої заробітної плати при наявності двох підстав стягнення середнього заробітку, що становить в сумі 19800 грн.

В суді апеляційної інстанції представник Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія - адвокат Білик П.Б. подав клопотання про доручення доказів до матеріалів справи, зокрема копію наказу про звільнення № 31.05-01 від 31 травня 2019 року, докази надіслання такого наказу і трудової книжки, а також докази проведеного розрахунку.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Зважаючи на те, що такі докази не були надані стороною в суді першої інстанції та доказів про неможливість подання таких доказів стороною не надано, такі судом апеляційної інстанції не були долучені до матеріалів справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Повного товариства Ломбард Ізілон Товариства з обмеженою відповідальністю Ізілон і Компанія залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07 червня 2021 року

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Шандра М.М.

Приколота Т.І.