Рішення

від 24.05.2021 по справі 128/2088/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2088/20

Провадження 2/127/3256/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Мельник В.В.

розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 мотивував позов тим, що 03.06.2016 року він передав ОСОБА_3 100 000 доларів США для наступної їх передачі ОСОБА_4 з метою погашення заборгованості за договором позики від 27.06.2014 року та договором іпотеки від 27.06.2014 року, укладених між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , про що була складена відповідна розписка. Проте, станом на 11.06.2020 року ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 100 000 доларів від ОСОБА_3 не отримала. У зв`язку з чим позивачеві 11.06.2020 року довелось повторно надати вказану суму коштів ОСОБА_4 , аби припинити свої зобов`язання за договором позики та іпотеки від 27.06.2014 року. В підтвердження повного виконання зобов`язань позивачем перед ОСОБА_4 , остання зробила відповідну заяву та нотаріально посвідчила її зміст.

Так, зобов`язання ОСОБА_1 за договорами позики та іпотеки від 27.06.2014 року перед ОСОБА_4 припинились, проте, грошові кошти, які передавались позивачем ОСОБА_3 для передачі ОСОБА_4 так і залишились у ОСОБА_3 .

На думку позивача, за наведених обставин, у нього виникло право вимагати повернення безпідставно набутих коштів згідно ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.

ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 витратив безпідставно набуті кошти - 100 000 доларів США в інтересах сім`ї, тому дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 зобов`язана нести солідарну відповідальність за їх повернення.

Відповідно до ст.ст. 60, 61 СК України, ст.ст. 1212, 1213 ЦК України ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 100 000 доларів США, що станом на 07.08.2020 року еквівалентно 2 767 930 грн. та судові витрати.

Судом були вчинені наступні процесуальні дії.

17.08.2020 року Вінницьким районним судом Вінницької області було зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів. Ціна позову - 2 764 860 грн. (а.с. 1-5).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20.08.2020 року № 128/2088/20 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів передано на розгляд Вінницькому міському суду Вінницької області за підсудністю (а.с. 38).

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького міського суду Вінницької області, справу № 128/2088/20 передано для розгляду судді Вохміновій О.С. (а.с. 39).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.09.2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху (а.с. 41).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.11.2020 року було відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, в частині вимог до ОСОБА_3 . Прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі № 128/2088/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів (а.с. 75-76).

Ухвалою суду від 18.03.2021 року підготовче провадження у справі 128/2088/20 закрито (а.с. 176).

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Шевченко А.В. позовні вимоги підтримав, просив суд їх задоволити. Підтримав надану відповідь на відзив, яку приєднано до матеріалів справи. В судовому засіданні надав для огляду оригінал розписки ОСОБА_3 від 03.06.2016 року. Вважає, що після того, як ОСОБА_3 отримав кошти від ОСОБА_1 , він не передав їх ОСОБА_4 , як вони домовлялись, а використав кошти в інтересах сім`ї: придбав автомобіль і нерухоме майно. Оскільки на момент отримання коштів ОСОБА_3 перебував у шлюбі, ОСОБА_2 зобов`язана нести солідарну відповідальність з повернення безпідставно набутого майна. Також додав, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не був обумовлений строк, протягом якого він зобов`язаний був передати кошти ОСОБА_4 , а зобов`язання з передання коштів підтверджується розпискою від 03.06.2016 року. Кошти спрямовувались для погашення договору позики від 27.06.2014 року. Інших договорів між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не було.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, надала письмовий відзив на позов, який приєднаний до справи (а.с. 155-159). Позов не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , а справу розглянути у її відсутності. Пояснила, що з ОСОБА_1 вона не знайома, а між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були правовідносини щодо спільної підприємницької діяльності. Вона нічого не знає про борг ОСОБА_3 , розписка від 03.06.2016 року не підтверджує обов`язок ОСОБА_3 передати кошти ОСОБА_4 , в ній не вказаний строк передачі коштів. Зі змісту розписки також не вбачається, що ОСОБА_3 є позичальником грошових коштів у ОСОБА_1 з умовою їх повернення у визначений строк. Від чоловіка коштів в такому розмірі в період з 03.06.2016 року вона не отримувала, ці кошти в інтересах сім`ї не витрачала, ні усної, ні письмової згоди на укладення договору позики вона не надавала. Вважає, що доказів того, що отримані кошти ОСОБА_3 використав в інтересах сім`ї, позивач також не надав. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ні вона ні їх донька не звертались, свідоцтв про право на спадщину не отримували.

Вислухавши пояснення представника позивача, враховуючи відзив відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що з 25.04.1987 року ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 98).

03.06.2016 року ОСОБА_3 була написана розписка наступного змісту: Я, ОСОБА_3 отримав кошти у сумі 100 (сто тисяч дол США) ОСОБА_1 в рахунок боргу ОСОБА_4 згідно раніше укладених угод позики (а.с. 14).

Оригінал вказаної розписки був наданий представником позивача для огляду в судовому засіданні.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 20.02.2018 року було зроблено відповідний актовий запис про смерть № 31 (а.с. 122, 171).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що дані кошти були отримані ОСОБА_3 для передачі ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 за договором позики, однак, кошти ОСОБА_3 були привласнені та витрачені в інтересах сім`ї, тому на підставі ст. 1212 ЦК України, ст. 60 СК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 .

Аналізуючи зміст вказаної розписки, відносини сторін, подальшу поведінку, враховуючи пояснення представника позивача, надані докази, суд дійшов висновку, що між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не виникло жодних правовідносин, в тому числі зобов`язальних.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України ).

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до вимог ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Зі змісту розписки від 03.06.2016 року неможливо достовірно встановити, що ОСОБА_3 отримав кошти від ОСОБА_1 (лише вказане його прізвище, ім`я, по батькові), а також для виконання яких угод, між ким вони укладені, хто є кредитором і боржником за вказаними угодами тощо.

Також в розписці відсутнє зобов`язання ОСОБА_3 щодо цих коштів, в тому числі щодо передачі їх ОСОБА_4 і строку передачі.

Відповідач ОСОБА_2 також зазначила у відзиві, що їй нічого не відомо з приводу написання вказаної розписки, коштів від ОСОБА_3 в такому розмірі вона не отримувала.

Таким чином, твердження представника позивача Шевченка А.В. , що ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_4 , отримав 100 000 доларів США і зобов`язаний був передати їх ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу за договором позики від 27.06.2014 року, є лише припущенням. Належних і допустимих доказів в підтвердження такої позиції представник позивача не надав.

Також суд враховує, що 18.12.2015 року ОСОБА_4 видала довіреність на представництво ОСОБА_3 її інтересів по укладеним нею кредитним договорам та договорам іпотеки, з питань отримання кредиту і передачі у заставу та укладення і підписання кредитного договору та договору іпотеки з будь-яким банком, розташованим на території України, тобто на представництво її інтересів як боржника по зобов`язанням, а не кредитора (позичальника).

Заява ОСОБА_4 про те, що вона не має жодних майнових та немайнових претензій до ОСОБА_1 по виконанню зобов`язань по договору позики від 27.06.2014 року і договору іпотеки від 27.06.2014 року (примірники вказаних договорів від 27.06.2014 року на а.с. 17-18, 20-28) жодним чином не підтверджують обставини позовних вимог, а саме, що ОСОБА_3 набув гроші в сумі 100 000 доларів США від ОСОБА_1 і зобов`язався віддати їх ОСОБА_4 , але не виконав своє зобов`язання і зберіг гроші у себе без достатньої правової підстави, тому дана заява не є належним і допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц сформувала висновок про те, що досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Таким чином, наданою позивачем розпискою не підтверджено факт отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_1 і збереження їх без достатньої правової підстави.

Крім того, позивачем не доведено правових підстав для стягнення коштів в сумі 100 000 доларів США з ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України).

Зі змісту частини 4 ст. 65 Сімейного кодексу України вбачається, що той із подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язальною стороною (боржником) за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Наявний у справі документ від 03.06.2016 року не дає підстав для висновку, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 виникли правовідносини, в тому числі з набуття майна без достатньої правової підстави. Також суду не доведено наявність договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_3 в інтересах сім`ї набув майно і використав його також в інтересах сім`ї.

Твердження, що після отримання цієї суми ОСОБА_3 використав гроші в інтересах сім`ї, а саме придбав автомобіль Mersedes Benz E 220 (а.с. 139), а ОСОБА_2 придбала земельну ділянку, площею 0,0065 га, кадастровий номер 0510100000:03:132:0205 (а.с. 133-138), є також припущенням.

Суд враховує, що належних і допустимих доказів для підтвердження цих обставин позивач не надав, а з матеріалів справи вбачається, що автомобіль НОМЕР_1 ОСОБА_3 придбав більш ніж через рік - 23.09.2017 року, а земельну ділянку площею 0,0065 га, кадастровий номер 0510100000:03:132:0205, ОСОБА_2 придбала на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26.07.2019 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 15 ЦК УКраїни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту прав визначені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи наведені обставини, норми закону, і те, що позивач не довів належними і допустимими доказами порушення його прав відповідачем, а також виникнення між ним та ОСОБА_3 будь-яких правовідносин, в тому числі зобов`язальних, із збереження майна без достатньої правової підстави, не довів виникнення зобов`язання між ним і ОСОБА_2 щодо повернення коштів, які були використані в інтересах сім`ї, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 100 000 доларів США слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України і оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати слід залишити за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 509, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 65 СК України, ст. ст. 4 , 5 , 10 , 76-82 , 89 , 141 , 263-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовити.

Судовий збір залишити за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2

Повне судове рішення складене 04 червня 2021 року.

Суддя: