Постанова

від 07.06.2021 по справі 922/3290/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2021 р. Справа № 922/3290/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Геза Т.Д.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Геріх - Сльота Н.А. - на підставі Ордеру Серії СА№1012256 від 07.06.2021р.;

від відповідача - Андрієць І.І. - на підставі Ордеру Серії АІ №1116219 від 24.05.2021р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог", Київська область, місто Буча, (вх.№845 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 (суддя Шатерніков М.І., ухвалене в м.Харків, час ухвалення судового рішення - не зазначено, дата складення повного тексту - 12.02.2021р.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник", Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин,

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" , Київська область, місто Буча,

про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 29400,00грн.

ВСТАНОВИЛА:

12.10.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог", в якому просило суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" виконати свій обов`язок в натурі та забрати з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" своє майно, що було передано за договором зберігання від 12 вересня 2016 року згідно Актів прийому-передачі майна від "14" вересня 2016р., "16" грудня 2016р., "20" грудня 2016р., "27" січня 2017р.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" грошові кошти у розмірі 29400,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушенням відповідачем умов договору зберігання від 12.09.2016р., а саме пунктів 3.1.2., 6.2., якими передбачено, що поклажодавець зобов`язався забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору, тобто до 31.12.2017р.

Позивач зазначав, що відповідачем незважаючи на неодноразові звернення про необхідність виконати взяті на себе зобов`язання за договором - забрати передане на зберігання майно виконано не було, пропозицій щодо пролонгації умов договору від відповідача також не надходило, отже, позивачем було належним чином виконано своє зобов`язання зі зберігання, строк договору закінчив свою дію, проте, відповідач всупереч вимогам Цивільного кодексу України та умовам договору не забирає своє майно у позивача, у зв`язку з чим позивач був вимушений понести додаткові необґрунтовані витрати.

Як стверджував позивач, зважаючи на специфіку майна переданого йому на зберігання, яке складається з металевих деталей, запчастин та електронних мікросхем, які можуть піддаватись впливу зовнішніх факторів (дощ, сніг, зміна температури, корозія), та подальше перебування інфрачервоної сушилки та іншого майна відповідача на відкритому повітрі, без певного захисту могло призвести до його передчасного пошкодження/псування, у зв`язку із чим, останнім було прийнято рішення про завантаження майна відповідача у морські контейнери.

Зокрема, 30.10.2018р. позивачем було укладено договори про надання послуг №859 та № 860, відповідно до умов яких фізична особа - підприємець Жук Віктор Сергійович прийняв на себе зобов`язання виконати роботи по завантаженню обладнання інфрачервоної сушки, а також комплектуючих до неї у морські контейнери на території позивача.

За вказані послуги позивачем було сплачено 29400,00грн, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями договорів про надання послуг, актів прийому- передачі наданих послуг та виписки по рахунку позивача №134.

З огляду на те, що відповідач не забрав майно після закінчення терміну дії договору, а позивач поніс витрати на зберігання цього майна, останній посилаючись на приписи частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України наголошував на наявності правових підстав для зобов`язання відповідача відшкодувати витрати понесені позивачем з метою належного зберігання майна та запобіганню його псування.

22.12.2020р. позивачем подано до господарського суду Харківської області заяву (вх.№5318), в якій просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат позивача після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог.

27.01.2021р. позивачем подано до господарського суду Харківської області заяву (вх.№426), в якій просив суд при прийнятті рішення у справі розподілити судові витрати ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник", стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10153,60грн.

До заяви додано копії документів, які, на думку ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник", підтверджують факт понесення ним відповідних витрат (копію акту приймання- передачі наданих послуг від 26.01.2021р. №8; копію платіжного доручення від 27.01.2021р. №53).

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 позов задоволено повністю; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" виконати свій обов`язок в натурі та забрати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" своє майно, що було передано за договором зберігання від 12.09.2016р. згідно Актів прийому-передачі майна від "14" вересня 2016р., "16" грудня 2016р., "20" грудня 2016р., "27" січня 2017р.; стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" грошові кошти у сумі 29400,00грн.; а також 4204,00грн. судового збору та 10153,60грн. витрат на професійну правничу допомогою.

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 525, 526, 530, 598, 599, 610, 612, 936, 938, 946, 947, 948 Цивільного кодексу України, статей 193, 202 Господарського кодексу України мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором зберігання від 12.09.2016р. передбачених пунктами 3.1.2., 6.2., якими передбачено, що поклажодавець зобов`язався забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору - до 31.12.2017р., у зв`язку із чим, наявні правові підстави для задоволення позовних в повному обсязі.

Крім того, місцевий господарський суд керуючись приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, сума яких підтверджується матеріалами справи, дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача стягнувши з останнього на користь позивача 10153,60грн. витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" з рішення місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було порушено норми як матеріального так і процесуального права, не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо порушення норм процесуального права, апелянт зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою та здачею повторних аналізів на "COVID-19" його представником, та як наслідок, неможливістю у зв`язку із цим бути присутнім в судовому засіданні для надання необхідних пояснень.

На думку апелянта, зазначені обставини призвели до позбавлення відповідача можливості надати пояснення під час судового розгляду через свого представника, яким надавалась професійна правнича допомога в даній справі та одночасно у відкритій кримінальній справі, обставини якої безпосередньо пов`язані з обставинами даної справи.

Щодо порушення норм матеріального права апелянт зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було враховано ту обставину, що виконання вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення обладнання, яке передано на зберігання за договором зберігання від 12.09.2016р. є неможливим, у зв`язку із порушенням позивачем своїх зобов`язань визначених пунктами 2.1.2., 2.1.3 договору щодо збереження майна та його повернення.

Так, 23.04.2018р. представниками відповідача було здійснено виїзд на місце зберігання та монтажу сушильного комплексу на території позивача, в результаті якого було встановлено, що сушильний комплекс станом на 23.04.2018р. о 13:00 год є розукомплектованим, відсутнє деяке обладнання, а саме: шафа управління електрична - 1шт.; колорифер 45 кВт (в комплекті) - 1 шт.; редуктор обертання - 2шт.; токознімач - 1шт.; вентилятор повітря - 2шт.; кабелі СІП 4*16 100п.м.

На вказану зустріч було запрошено ОСОБА_3, ОСОБА_2 - інженера та власника патенту, ОСОБА_1 - керівника ТОВ "Сапро" та співвласника патенту, проте, вказані особи від роботи в комісії відмовились, на зустріч не з`явились.

Крім того, як зазначає апелянт, представники позивача повідомили, що обладнання знаходиться на складі, але його наявність засвідчити відмовились.

За результатами відповідного виїзду делегації відповідачем було складено акт проведення технічної перевірки від 23.04.2018р., який позивачем підписано не було. Копію вказаного акту було додано відповідачем до відзиву на позовну заяву, проте місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було надано правової оцінки зазначеному доказу.

Апелянт також наголошує на відсутності як фактичної (відсутність комплектного зібраного обладнання на території позивача) так і юридичної (відсутність права власності на окремі комплектуючі комплексу) можливості забрати спірне обладнання, оскільки вказане обладнання передане за договором зберігання від 12.09.2016р., зазначене в актах приймання передачі від 14.09.2016р., 16.12.2016р., 20.12.2016р., 27.01.2017р. є частиною обладнання, яке мало бути використане TOB НВК "Сапро" яке в інтересах ТОВ "ВП "Нікко-Софі" мало здійснити виготовлення обладнання для відповідача згідно договору №7-к-15 від 27.10.2015р.

Таким чином, у відповідача відсутнє право власності на данні комплектуючі речі, оскільки йому відповідно по договору № 7- л-15 від 27.10.2015р. мали бути передані вже готові робочі вузли та агрегати, проте, після здійснення оплати відповідачем на рахунок ТОВ "ВП "Нікко-Софі", посадові особи останнього заволоділи грошовими коштами відповідача, у зв`язку із чим відкрито і на даний час триває кримінальне провадження № 12019220510001554 від 24.06.2019р. за ч. 4 статті 190 Кримінального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, апелянт наголошує, що договір зберігання було укладено між відповідачем та позивачем помилково, оскільки все обладнання належить ТОВ НВК "Сапро", відповідач не є власником обладнання, проте був заінтересованою стороною адже йому мало бути передано готовий зібраний агрегат, але наразі відповідач є потерпілою стороною у кримінальному провадженні №12019220510001554 від 24.06.2019р за ч. 4 статті 190 Кримінального кодексу України.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виконати свій обов`язок в натурі та забрати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" своє майно, що було передано за договором зберігання від 12.09.2016р.

Апелянт також не погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 29400,00грн., оскільки зберігання обладнання відповідно до умов договору є безоплатним, сторонами не погоджувалось питання щодо зберігання обладнання у контейнерах і фактично, зазначені позивачем обставини підпадають під правове регулювання частини 1 статті 945 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зберігач зобов`язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов`язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.

Проте, умовами договору не передбачено і не погоджувалось з відповідачем змін умов договору зберігання, а позивачем не доведено фактичну необхідність монтажу спірного обладнання в контейнери.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2021р. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" на рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20; встановлено позивачу у справі строк до 15.04.2021р. для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами його надсилання та призначено справу до розгляду на 26.04.2021р.

07.04.2021р. позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№4074), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог", рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021р. оголошено в судовому засіданні перерву до 12.05.2021р. о 12:15год.

26.04.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої доручити Ірпінському міському суду Київської області (08202, м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 7) (вх.№2987).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2021р. задоволено клопотання апелянта про забезпечення проведення судового засідання у справі №922/3290/20 в режимі відеоконференції; ухвалено провести судове засідання призначене на 12.05.2021р. о 12:15год. в режимі відеоконференції в приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: м. Харків, пр. Незалежності, 13, зал судових засідань №105 та доручено Ірпінському міському суду Київської області забезпечити проведення відеоконференції 12.05.2021р. о 12:15год.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2021р. у зв`язку із відпусткою судді Бородіної Л.І., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Мартюхіна Н.О.

11.05.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх.№5270), а саме: копії листа №1 від 04.01.2018р. до ТОВ ІК "Харчові технологи "Соняшник"; копії листа №4 від 14.02.2018р. до ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копії листа № 44 від 06.04.2018р. від ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копії листа від 16.07.2018р. від ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копії листа №43 від 21.06.2018р. до ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копію пояснень від ОСОБА_1 ; ескізи технологічної лінії виробництва; фото обладнання технологічної лінії виробництва від 26.12.2017р.

Враховуючи ту обставину, що клопотання апелянта не містить підпису уповноваженої особи ТОВ "НВП "Сварог" Чмут С.М., про що уповноваженими особами Східного апеляційного господарського суду складено відповідний акт від 11.05.2021р., судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для його розгляду.

12.05.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду заяву (вх.№ 5356), в якій просить суд залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Сапро" третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у справі №922/3290/20.

Крім того, апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх.№5358), в якому зазначає, що з 11.05.2021р. у зв`язку із розірванням відповідачем договору про надання правової допомоги з АО "ВІП- Партнерс" адвокат Волинський О.В. не має права здійснювати представництво інтересів відповідача в суді.

З вказаної дати представництво інтересів відповідача здійснюють адвокати АО "РІ ГРУП" Лященко А.М. та Головачева О.М., проте, вказані представники не мають можливості бути присутніми в судовому засіданні, з огляду на іх зайнятість в інших судових справах.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2021р. відкладено розгляд справи на 07.06.2021р.

25.05.2021р. представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" - Андрієць І.І. подано до апеляційного господарського суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, а саме: EasyCon (вх.5976).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2021р. задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" - Андрієць І.І. про участь в судовому засіданні по справі №922/3290/20, призначеному на "07" червня 2021р. о 10:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву; ухвалено провести судове засідання у справі №922/3290/20, призначене на "07" червня 2021р. о 10:00год., за участю Андрієць І.І. - представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

28.05.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх.№6151), а саме: копії листа №1 від 04.01.2018р. до ТОВ ІК "Харчові технологи "Соняшник"; копії листа №4 від 14.02.2018р. до ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копії листа № 44 від 06.04.2018р. від ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копії листа від 16.07.2018р. від ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копії листа №43 від 21.06.2018р. до ТОВ ІК "Харчові технології "Соняшник"; копію пояснень від ОСОБА_1; ескізи технологічної лінії виробництва; фото обладнання технологічної лінії виробництва від 26.12.2017р.

В обґрунтування причин неможливості подання зазначених документів до місцевого господарського суду апелянт посилається на те, що судом не було прийнято до уваги той факт, що представник відповідача не мав можливості з`явитись в судове засідання у зв`язку із хворобою та здачею повторних аналізів на "COVID-19", та відповідно надати відповідні документи суду.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаюся судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів зазначає, що апеляційним господарським судом в силу приписів Господарського процесуального кодексу України переглядаються виключно ті обставини, які були предметом розгляду місцевого господарського суду, у зв`язку із чим, надані позивачем копії документів, не розглядаються та не приймаються судом в якості додаткових доказів.

Відповідно до витягів з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2021р. у зв`язку із відпусткою судді Тарасової І.В. та судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Геза Т.Д.

07.06.2021р. апелянтом подано клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень до апеляційної скарги (вх.№6508), в яких просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Судова колегія зазначає, що згідно з частиною 1 статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" мало можливість доповнити апеляційну скаргу новими доводами та вимогами виключно до 04.02.2021р., проте наданим процесуальним законодавством правом не скористалось, оскільки звернулось з відповідними письмовими поясненнями лише 07.06.2021р., тобто майже через чотири місяці після встановленого законом строку.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне не враховувати доповнення вимог апеляційної скарги, які заявлені апелянтом в додаткових поясненнях, та розглядати апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" на рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 саме в межах її доводів та вимог.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 07.06.2021р. представник апелянта підтримав подане клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Сапро" третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у справі №922/3290/20.

Представник позивача заперечив проти задоволення заявленого клопотання.

Колегія суддів, розглянувши клопотання про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Сапро" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, зазначає наступне.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Крім того, в заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

В обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Сапро" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, апелянт посилається на те, що зазначене в договорі зберігання від 12.09.2016р. майно йому не належить та фактично не передавалось на зберігання позивачу.

Власником вказаного майна, як стверджує апелянт, є ТОВ "НВП "Сапро", а отже прийняття рішення про зобов`язання забрати вказане обладнання відповідачем безпосередньо впливає на право володіння та розпорядження вказаним обладнанням ТОВ "НВП "Сапро" та впливає на можливість цього підприємства завершити монтаж інфрачервоної сушки.

Судова колегія зазначає, що предметом спору у даній справі є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" про зобов`язання останнього виконати покладені на нього відповідно до договору зберігання обов`язки, а саме забрати з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" своє майно, що було передано за відповідним договором.

Пунктом 1.1. зазначеного договору також визначено, що зберігач (позивач) приймає на зберігання майно поклажодавця (відповідача), що належить останньому.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 2-383/2010.

З огляду на те, що укладений між сторонами договір зберігання від 12.09.2016р. є чинним, в судовому порядку недійсним визнано не було, доводи апелянта про помилковість укладення зазначеного договору та наявність іншого фактичного власника майна є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку із чим, підстави для задоволення заяви про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Сапро" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача відсутні.

Крім того, представника апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 залишити без змін.

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, а також, що сторони з`явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційних скаргах доводи апелянтів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 12.09.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" (надалі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" (надалі - поклажодавець) було укладено договір зберігання (надалі - договір т.1 а.с.7-9), відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього договору згідно актів прийому-передачі майна, які є невід`ємною частиною цього договору, майно, що належить поклажодавцю (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 1.2. договору, зберігання за цим договором є безоплатним.

За змістом пункту 2.1.1 договору, зберігач зобов`язався вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання.

В свою чергу, поклажодавець зобов`язався забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору (пункт 3.1.2. договору).

Відповідно до пункту 6.2 договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 нього договору та закінчується 31 грудня 2017 р.

Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору (пункт 6.4. договору).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій Актів приймання-передачі майна поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання наступне майно:

- на підставі акту від 14.09.2016р.: Частотомір SV022iGA-4 - шт. 5, Редуктор FRAME MS2 90S-4 шт. 1 (т.1 а.с.10);

- на підставі акту від 16.12.2016р.: циклони шт. 2 (т.1 а.с.11);

- на підставі акту від 20.12.2016р.: Кроковий вібропросіювач шт.1, Роторний диспергатор шт. 1, Дисковий подрібнювач роторний шт. 1, Калоріфер шт. 1, Шнек у зборі шт. 1, Контейнер шт. 2, Шафа управління шт. 1, Вентилятори шт. 2 (т.1 а.с.12);

- на підставі акту від 27.01.2017р.: Обладнання інфрочервоне сушильне шт. 1 (т.1 а.с.13).

Як зазначав в позовній заяві позивач, 20.02.2020р. ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" було надіслано на юридичну адресу відповідача - лист-вимогу № 1, яким вимагалось від ТОВ "НВП "СВАРОГ" належним чином виконати свої зобов`язання за договором зберігання від 12.09.2016р. та протягом трьох днів з моменту отримання цієї вимоги забрати у ТОВ "ІК "ХТ "СОНЯШНИК" майно, що було передано на зберігання за цим договором у відповідності до актів прийому-передачі майна (т.1 а.с.15-17).

Листом від 02.03.2020р. №14 відповідачем було надано відповідь на вказану вимогу, в якій було фактично відмовлено в задоволенні вимоги та повідомлено, що 26.06.2019р. Холодногірським відділом поліції в Харківській області було відкрито кримінальне провадження за № 12019220510001554 за ознаками злочину передбаченої ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, в якому фігурує ТОВ "ІК "ХТ СОНЯШНИК" та майно відповідача (т.1 а.с.18-19).

Позивач наголошував, що відповідачем незважаючи на неодноразові звернення про необхідність виконати взяті на себе зобов`язання за договором - забрати передане на зберігання майно в строк до 31.12.2017р. виконано не було, пропозицій щодо пролонгації умов договору від відповідача також не надходило, отже, позивачем було належним чином виконано своє зобов`язання зі зберігання, строк договору закінчив свою дію, однак відповідач всупереч вимогам Цивільного кодексу України та умовам договору не забрав своє майно у позивача, у зв`язку з чим позивач вимушений був понести додаткові необґрунтовані витрати.

Як стверджував позивач, на виконання приписів пунктів 2.1.1 та 4.2 договору, зважаючи на специфіку майна переданого йому на зберігання, яке складається з металевих деталей, запчастин та електронних мікросхем, які можуть піддаватися впливу зовнішніх факторів (дощ, сніг, зміна температури, корозія), та подальше перебування інфрачервоної сушилки та іншого майна відповідача на відкритому повітрі, без певного захисту могло призвести до його передчасного пошкодження/псування, останнім було прийнято рішення про завантаження майна відповідача у морські контейнери.

У зв`язку із вказаними обставинами, 30.10.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" (надалі - замовник) та Фізичною особою - підприємцем Жук Віктором Сергійовичем (надалі - виконавець) було укладено договори про надання послуг № 859 та № 860 (надалі - договори про надання послуг т.1 а.с. 20-24), відповідно до умов яких замовник прийняв на себе зобов`язання виконати роботи по завантаженню обладнання інфрачервоної сушки, а також комплектуючих до неї у морські контейнери на території ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник".

Пунктами 1.2., 1.3. договорів про надання послуг визначено, що початок робіт за договором - з моменту підписання даного договору, закінчення робіт за договором - 10 листопада 2018 р.

Згідно з пунктами 2.1. договорів про надання послуг, вартість робіт складає 10400,00грн. та 15000,00грн.

31.10.2018р. позивачем було в повному обсязі сплачено вартість послуг наданих виконавцем, що підтверджується доданою до позовної заяви копією банківської виписки по рахунку ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" № 134, відкритому в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (т.1 а.с. 25).

Отже, як стверджував позивач, ним було понесено фактичні витрати зі зберігання переданого та своєчасно не отриманого відповідачем майна після закінчення дії договору зберігання в загальному розмірі 29400,00грн.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом щодо виконання в натурі поклажодавцем свого обов`язку на виконання приписів пункту 3.1.2 договору та статті 948 ЦК України і забрати від зберігача майно, передане на зберігання та відшкодування понесених позивачем витрат на зберігання цього майна, в порядку частини 3 статті 947 ЦК України, у розмірі 29400,00 грн., що були вчиненні позивачем з метою належного зберігання майна та запобіганню його псуванню (т.1 а.с.1-46).

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у даній справі позов задоволено повністю, з підстав викладених вище (т.1 а.с.140-147).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 760 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов`язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з аналізу вказаної норми належність виконання зобов`язання є оціночною категорією. Оцінка належності здійснюється на підставі основних критеріїв, встановлених коментованою статтею. Перелік таких критеріїв визначений в порядку пріоритету, отже при визначенні належності слід виходити із того, чи відповідає виконання наведеним критеріям. Критерії належного виконання можна умовно поділити на дві групи: 1) основні критерії; 2) додаткові критерії.

До основних критеріїв належності виконання можна віднести відповідність виконання умовам договору та вимогам Цивільного кодексу та іншим актам законодавства. Оскільки статтями 9 та 627 Цивільного кодексу України визначено один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору, для визначення належності виконання зобов`язання перш за все необхідно встановити, чи відповідає виконання умовам укладеного сторонами цивільно-правового договору.

При цьому не має значення, які це умови - істотні (стаття 638 Цивільного кодексу України), або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов`язковою для сторін та є критерієм належності виконання. До основних критеріїв належності виконання можна віднести також і відповідність виконання вимогам Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Такі вимоги діють або якщо сторони не визначили інших правил в договорі, або якщо ці норми є імперативними.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір від 12.09.2016р. за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодекс України).

Згідно з статтею 610 Цивільною кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким. що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Як було зазначено вище, 12.09.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" (надалі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" (надалі - поклажодавець) було укладено договір зберігання, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього договору згідно актів прийому-передачі майна, які є невід`ємною частиною цього договору , майно, що належить поклажодавцю (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 1.2. договору, зберігання за цим договором є безоплатним.

Поклажодавець зобов`язався забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору (пункт 3.1.2. договору).

Відповідно до пункту 6.2 договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 нього договору та закінчується 31 грудня 2017 р.

Наявними в матеріалах справи копіями Актів приймання-передачі майна підтверджується, що поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання наступне майно:

- на підставі акту від 14.09.2016р.: Частотомір SV022iGA-4 - шт. 5, Редуктор FRAME MS2 90S-4 шт. 1 (т.1 а.с.10);

- на підставі акту від 16.12.2016р.: циклони шт. 2 (т.1 а.с.11);

- на підставі акту від 20.12.2016р.: Кроковий вібропросіювач шт.1, Роторний диспергатор шт. 1, Дисковий подрібнювач роторний шт. 1, Калоріфер шт. 1, Шнек у зборі шт. 1, Контейнер шт. 2, Шафа управління шт. 1, Вентилятори шт. 2 (т.1 а.с.12);

- на підставі акту від 27.01.2017р.: Обладнання інфрочервоне сушильне шт. 1 (т.1 а.с.13).

20.02.2020р. ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" було надіслано на юридичну адресу відповідача - лист-вимогу № 1, яким вимагалось від ТОВ "НВП "СВАРОГ" належним чином виконати свої зобов`язання за договором зберігання від 12.09.2016р. та протягом трьох днів з моменту отримання цієї вимоги забрати у ТОВ ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" майно, що було передано на зберігання за цим Договором у відповідності до актів прийому-передачі майна (т.1 а.с.15-17).

Листом від 02.03.2020р. №14 відповідачем було надано відповідь на вказану вимогу, в якій було фактично відмовлено в задоволенні вимоги та повідомлено, що 26.06.2019р. Холодногірським відділом поліції в Харківській області було відкрито кримінальне провадження за № 12019220510001554 за ознаками злочину передбаченої ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, в якому фігурує ТОВ ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" та майно відповідача (т.1 а.с.18-19).

Позивач наголошував, що відповідачем незважаючи на неодноразові звернення про необхідність виконати взяті на себе зобов`язання за договором - забрати передане на зберігання майно в строк до 31.12.2017р. виконано не було, пропозицій щодо пролонгації умов договору від відповідача також не надходило, отже, позивачем було належним чином виконано своє зобов`язання зі зберігання, строк договору закінчив свою дію, однак відповідач всупереч вимогам Цивільного кодексу України та умовам договору не забрав своє майно у позивача, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи відповідач наголошував на відсутності як фактичної (відсутність комплектного зібраного обладнання на території позивача) так і юридичної (відсутність права власності на окремі комплектуючі комплексу) можливості забрати спірне обладнання, з огляду на те, що відповідач не є власником обладнання, а договір зберігання було укладено між відповідачем та позивачем помилково.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 2-383/2010.

З огляду на те, що укладений між сторонами договір зберігання від 12.09.2016р. є чинним, в судовому порядку недійсним визнано не було, набуті відповідачем обов`язки щодо вивезення обладнання, яке, як зазначено в пункті 1.1. договору, належить йому на праві власності, в строк до 31.12.2017р., підлягають виконанню.

Крім того, як вірно зазначено місцевим господарським судом, виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за укладеним між ними договором зберігання не може залежати від існування інших договірних зобов`язань відповідача.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо неможливості виконання вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення обладнання, через його розукомплектованість, що на думку останнього, підтверджується актом проведення технічної перевірки від 23.04.2018р. (т.1 а.с.82-83), з огляду на те, що вказаний документ було підписано лише з боку відповідача, доказів направлення зазначеного акту на адресу позивача, як і обґрунтованої відмови у його підписанні останнім матеріали справи не містять, у зв`язку із чим, зазначений документ не може бути прийнятий судовою колегію в якості належного та допустимого доказу у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо посилань апелянта на наявність відкритого кримінального провадження №12019220510001554 від 24.06.2019р за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, яке нерозривно пов`язано з розглядом даної справи, судова колегія зазначає, що частиною 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав чинності, є обов`язковим для господарських судів при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, проте, матеріали не містять доказів постановлення вироку, який набрав законної сили.

Враховуючи вищевикладене, що в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували наявність обов`язку відповідача перед позивачем забрати обладнання, передане на зберігання в строк до 31.12.2017р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ТОВ "Науково-виробниче підприємтсво "Сварог" виконати свій обов`язок в натурі та забрати у ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" своє майно, що було передано за договором зберігання від 12.09.2016р. згідно актів прийому-передачі майна від "14" вересня 2016р., "16" грудня 2016р., "20" грудня 2016р., "27" січня 2017р.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 29400,00грн., судова колегія зазначає наступне.

Так, в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині позивач зазначав про те, що зважаючи на специфіку майна переданого йому на зберігання, останнім було прийнято рішення про завантаження майна відповідача у морські контейнери з метою запобігання його можливого псування або пошкодження, на підставі договорів про надання послуг № 859 та № 860 від 30.10.2018р. укладених з Фізичною особою - підприємцем Жук Віктором Сергійовичем (т.1 а.с. 20-24).

31.10.2018р. позивачем було в повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, що підтверджується доданою до позовної заяви копією банківської виписки № 134 по рахунку ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник", відкритому в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (т.1 а.с. 25).

Отже, як стверджував позивач, ним було понесено фактичні витрати зі зберігання переданого та своєчасно не отриманого відповідачем майна після закінчення дії договору зберігання в загальному розмірі 29400,00грн., які підлягають відшкодуванню відповідно до частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (частина 3 статті 946 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 статті 946 Цивільного кодексу України визначено, що установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Відповідно до частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України, при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було зазначено вище, пунктом 1.2. договору зберігання сторони погодили, що зберігання за цим договором є безоплатним.

Отже, в даному випадку, сторонами при укладенні договору зберігання не було встановлено обов`язку поклажодавця (відповідача) відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі.

Крім того, судова колегія зазначає, що частиною 1 статті 945 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов`язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.

У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов`язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця (частина 2 статті 945 Цивільного кодексу України).

Проте, позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом не було надано доказів на підтвердження небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі, як і не надано доказів звернення до відповідача з відповідним повідомленням про необхідність зміни умов зберігання переданого майна.

З огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору зберігання не було встановлено обов`язку поклажодавця (відповідача) відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання, матеріали справи не містять доказів на підтвердження небезпеки втрати, нестачі або пошкодження обладнання, як і не містять доказів звернення позивача до відповідача з відповідним повідомленням про необхідність зміни умов зберігання переданого майна, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача фактичних витрат зі зберігання переданого та своєчасно не отриманого відповідачем майна в сумі 29400,00грн.

Отже, рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 підлягає скасуванню у відповідній частині із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Разом з тим, судова колегія відхиляє доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення норм процесуального права, яке на думку останнього полягає у безпідставній відмові в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із хворобою та здачею повторних аналізів на "COVID-19" його представником, та як наслідок, неможливістю у зв`язку із цим бути присутнім в судовому засіданні для надання необхідних пояснень, враховуючи наступне.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого свого представника з числа як своїх працівників, з урахуванням вимог статті 56 Господарського процесуального кодексу України, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами.

Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 73-74 Господарського процесуального кодексу України), проте, відповідачем суду таких доказів надано не було.

З матеріалів справи вбачається, що сторонам було надано достатньо часу для реалізації належних сторонам прав на висловлення своїх правових позиції у справі та доведення їх доказами, зокрема в підготовчому засіданні яке тривало з 16.10.2020р. по 15.12.2020р. було надано достатньо часу відповідачу для подання відзиву на позовну заяву і всіх письмових та інших доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Крім того, в клопотанні про відкладення розгляду справи відповідачем не було зазначено обставин, які перешкоджають розгляду справи по суті та не наведено доказів, які можуть бути подані в майбутньому та не були надані до місцевого господарського суду у встановлений законом строк з об`єктивних причин (т.1 а.с.132).

З матеріалів справи також вбачається, що під час розгляду справи місцевим господарським судом представником позивача було заявлено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 10153,60грн.

Як вказував представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник", у зв`язку із розглядом справи №922/3290/20 в місцевому господарському суді, ним були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10153,60грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу ; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги , встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Окрім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, однією з необхідних умов відшкодування судових витрат є встановлення такої обставини як їх фактичне понесення заявником.

Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, в якій зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судова колегія також зауважує, що судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем (надалі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Іваненко та партнери" (надалі - адвокатське об`єднання) на момент розгляду справи господарським судом першої інстанції підтверджуються договором про правову допомогу № 21-10/19-1 від 21.10.2019р. (надалі - договір т.1 а.с.34-38), відповідно до пункту 1.1. якого, зі змінами, викладеними в додатковій угоді № 2 від 19.02.2020р. (т.1 а.с.40), в порядку і на умовах, визначених цим договором, Адвокатське об`єднання приймає доручення на представництво інтересів Клієнта у спорі з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ХАРКІВСЬКИЙ ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ", ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "СВАРОГ" та з будь-якими фізичними і юридичними особами".

Відповідно до пункту 2.3. договору, клієнт сплачує на користь адвокатського об`єднання в якості винагороди за досягнення бажаного для клієнта результату виконання доручення грошову суму у розмірі 10 % від стягнутої за рішенням суду суми.

Пунктом 2.5. договору сторони погодили, що обов`язок клієнта сплатити гонорар виникає з моменту отримання клієнтом акту приймання - передачі наданих послуг, який повинен бути виконаний протягом 5 наступних днів

Таким чином, відповідно до умов укладеного між сторонами договору про правову допомогу № 21-10/19-1 від 21.10.2019р., підставою для проведення розрахунків є акт приймання - передачі наданих послуг

Факт надання адвокатських послуг Адвокатським об`єднанням "Іваненко та партнери" в особі адвоката Волторніст С.І підтверджується актами приймання - передачі наданих послуг від 09.10.2020р., від 26.01.2021р. (т.1 а.с.41-42, 127). Вартість послуг за договором наданих адвокатом склала 10153,60грн.

Судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд, розподіляючи витрати, понесені ТОВ "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник", на професійну правничу допомогу адвоката, вірно встановив, що надані представником позивача документи, а саме: копія договору про правову допомогу № 21-10/19-1 від 21.10.2019р.; копії додаткових угод до вказаного договору №1 від 10.12.2019р. та №2 від 19.02.2020р.; копії актів приймання - передачі наданих послуг від 09.10.2020р., від 26.01.2021р. та копії платіжних доручень від 09.10.2020р. №512 на суму 5648,00грн. та від 27.01.2021р. №53 на суму 4505,60грн., в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018р. у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018р. у справі №910/2170/18.

З огляду на вищевикладене, враховуючи характер спору, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом на виконання робіт, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 10153,60грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1, 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на встановлені вище обставини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 29400,00грн. - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині, в решті рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 підлягає залишенню без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судова колегія керується приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" грошових коштів в сумі 29400,00грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2021р. у справі №922/3290/20 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" (08292, Київська обл., місто Буча, вул. Рози Люксембург, 3/23; ідент. код 38802297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" (62416, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, пров. Транспортний, 6 "Д"; ідент. код 31466080) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2102,00грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Харчові технології "Соняшник" (62416, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, пров. Транспортний, 6 "Д"; ідент. код 31466080) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сварог" (08292, Київська обл., місто Буча, вул. Рози Люксембург, 3/23; ідент. код 38802297) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2102,00грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні судові накази.

Повний текст постанови складено 09 червня 2021р.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Т.Д. Геза