Постанова

від 09.06.2021 по справі 200/2600/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року справа №200/2600/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Міронової Г.М., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСЕ-СВІТ-ТОРГ" на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 р. у справі № 200/2600/21-а (головуючий І інстанції Шувалова Т.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСЕ-СВІТ-ТОРГ" до Волновасько-Мангушського управління Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВСЕ-СВІТ-ТОРГ (далі за текстом ТОВ ВСЕ-СВІТ-ТОРГ ), через свого представника адвоката Васильчук Світлану Станіславівну, яка діє на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 04 березня 2021 року, звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі за текстом ГУ ДПС у Донецькій області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Донецькій області про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 10131 від 20.02.2020; зобов`язати ГУ ДПС у Донецькій області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю ВСЕ-СВІТ-ТОРГ з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

31 березня 2021 року представником ТОВ ВСЕ-СВІТ-ТОРГ подано до суду заяву про забезпечення позову, в якому просить: зупинити дію Рішення комісії ГУ ДПС у Донецькій області про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 20.02.2020 року № 10131 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 200/2600/21-а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції якою відмовлено в задоволені клопотання про застосування заходів забезпечення позову, подав апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165(далі - Порядок №1165) передбачає, що включення платника податку до переліку ризикових платників податків тягне за собою правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації ВСІХ податкових накладних/розрахунків коригувань, які направляються для реєстрації в ЄРПН. Крім того, включення платника податків до переліку ризикових платників податків покладає на Товариство додатковий обов`язок щодо надання додаткових пояснень та документів, при цьому, остаточне рішення про реєстрацію податкової накладної чи про відмову в реєстрації буде прийнято лише після надання таких пояснень та документів та за результатами їх розгляду комісією центрального рівня. Отже, включення платника податків до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку тягне за собою однозначні правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації усіх без виключення податкових накладних/розрахунків коригувань, поданих таким платником. При цьому, такі наслідки створюють негативний характер, як для платника податків (оскільки процес реєстрації кожної податкової накладної ускладнюється необхідністю надання пояснень та документів щодо кожної поданої на реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, а також необхідністю оскарження відмови у їх реєстрації), так і для контрагентів платника податків, які не матимуть можливості формувати податковий кредит за господарськими операціями з цим платником, що негативно відображатиметься на їх фінансовому стані (адже процес формування податкового кредиту невід`ємно пов`язаний із фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН). Отже, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване Рішення не впливає на права, інтереси та господарську діяльність платника податків ґрунтуються неправильному тлумаченні положень Порядку №1165. Апелянт зазначає, що наразі має місце ситуація, коли будь-які ПН/РК. виписані позивачем у зв`язку зі здійсненням звичної господарської діяльності будуть зупинятися в реєстрації, оскільки платника внесено до переліку ризикових платників на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості платника податків. Також помилковим є тверджень суду першої інстанції, що самі по собі оскаржувані Рішення не порушують прав та інтересів Позивача, а є лише формою податкового контролю.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає наступне.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до ч.1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За ч.1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За ч. 2 та 4 статті 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів.

Відповідно до ч.3 ст.152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Також, згідно з абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" визначає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке:

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. .

Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.

Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Позивач, як підставу для задоволення заяви зазначає, що має місце очевидна протиправність оскаржуваного рішення, а наслідком дії вказаного рішення є фактичне повне блокування/, перешкоджання фінансово-господарській діяльності позивача.

Щодо посилання позивача на очевидну протиправність оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Верховний Суд, в своїй постанові від 10.04.2019 №826/16509/18 зазначив, що вирішуючи заяву, суд повинен був проаналізувати та оцінити ці доводи заявника. Щодо "очевидності" ознак протиправності наказу та порушення прав позивача, то пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Позивач обґрунтовує очевидну протиправність рішення відповідача відсутністю в матеріалах справи доказів, що свідчать про порушення позивачем вимог податкового законодавства та які лягли в основу віднесення платника податків до критерії ризикових.

Суд зазначає, що наявність або відсутність таких доказів на яких ґрунтується оскаржуване рішення відповідача підлягає дослідженню судом під час розгляду справи по суті.

Посилання позивача на відсутність зазначених доказів в матеріалах справи не свідчить про їх відсутність у відповідача, оскільки Порядок № 1165 не визначає обов`язок надіслання позивачу інших окрім прийнятого рішення документів.

Отже, позивач не навів жодних обставин, які свідчать про очевидність протиправності оскарженого рішення.

Щодо посилання позивача на те, що наслідком дії вказаного рішення є фактичне повне блокування/, перешкоджання фінансово-господарській діяльності позивача суд зазначає наступне.

За приписами Порядок № 1165, прийняття рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку не є підставою для відмови у подальшій реєстрації податкової документації, а є підставою для контролюючого органу для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування. При цьому, подальша реєстрація зупиненої податкової документації можлива у разі виконання платником податків певної процедури.

Отже, позивачем не наведено відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

При цьому, суд зазначає, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання, можуть завдавати їм шкоди і мати інші негативні наслідки. Проте, наявність таких обставин, саме по собі, не є підставами, у розумінні ст. 150 КАС України, застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Таким чином, з наведених позивачем обставин не вбачається очевидної протиправності дій відповідача, що є одним із критеріїв забезпечення позову в силу положень ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а правомірність його дій підлягає дослідженню під час судового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Також, позивач просив зупинити дію Рішення комісії ГУ ДПС у Донецькій області про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 20.02.2020 № 10131 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 200/2600/21-а.

При цьому, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Отже, позиція заявника, покладена в основу мотивації заяви про забезпечення позову, ґрунтувалась на припущеннях й не була підтверджена жодними доказами.

Таким чином, позивачем не зазначено, які саме його права будуть порушені і їх неможливо буде поновити (необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для захисту цих прав) в разі невжиття заходів забезпечення позову, адже положеннями частини 2 статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Викладене свідчить про непропорційність та не співмірність застосованих заходів забезпечення позову, що свідчить про відсутність існування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСЕ-СВІТ-ТОРГ" на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 р. у справі № 200/2600/21-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 р. у справі № 200/2600/21- - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано 09 червня 2021 року

Колегія суддів Е.Г. Казначеєв

Г.М. Міронова

Л.В. Ястребова