Постанова

від 02.06.2021 по справі 324/881/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.06.2021 Справа № 324/881/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №324/881/20 Головуючий у 1 інстанції Каретник Ю.М.

Провадження № 22-ц/807/1302/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Дашковської А.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Софія на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Софія про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати за 2018 та 2019 роки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до СФГ Софія про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати за 2018 та 2019 роки.

В обґрунтування позову зазначала, що 30 серпня 2010 року її мати ОСОБА_2 уклала Договір оренди землі на земельну ділянку площею 6,0703 га, кадастровий номер: 2324281400:02:013:0140, державний Акт на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2007 року серії ЯЄ №262157, строком на 12 років з урахуванням ротації культур із Селянським (фермерським) господарством Софія .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а позивач прийняла спадщину за законом.

Після смерті ОСОБА_2 у 2017 році відповідач виплачував орендну плату, але протягом двох років відповідач не сплачує орендної плати, мотивуючи складним фінансовим становищем та неврожаєм.

З початку 2020 року директор відповідача закрив адміністративне приміщення, де знаходилось керівництво відповідача, та вимкнув засоби зв`язку.

За умовами Договору оренди землі №б/н, укладеного 30 серпня 2010 року, який пройшов державну реєстрацію 17 грудня 2010 року в Пологівському РВ Запорізької РФДПЦЗДК за №041027600329, відповідач зобов`язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати 3% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки - визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, у період з 01 листопада по 30 грудня кожного року.

У 2010 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2324281400:02:013:0140 становила 88712 грн. 00 коп., а отже розмір орендної плати за умовами договору оренди землі в 2010 році склав 2661,36 грн.

За розрахунками позивача орендна плата по земельній ділянці площею 6,0703 га з кадастровим номером 2324281400:02:013:0140 станом на 2018 рік з урахуванням нормативної грошової оцінки землі у розмірі 151660,38 грн. склала 4549,82 грн. Станом на 2019 рік нормативна грошова оцінка землі не змінилася і становила 151660,38 гривень, а отже розмір орендної плати за умовами договору оренди землі в 2019 році склав 4549,82 гривні.

Отже, заборгованість за 2018 рік становить 4549,82 грн. та за 2019 рік - 4549,82 грн. За два роки борг становить 9099,64 грн.

Відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою у 2018 та 2019 роках та, відповідно, нехтує зазначеними у п.10 Договору оренди землі строком виплати орендної плати, який є істотною умовою договору оренди землі.

Станом на 01 січня 2020 року відповідачем у рахунок погашення заборгованості за користування у 2018-2019 роках належною позивачу земельною ділянкою не сплачено жодних грошових коштів.

Жодних послуг у рахунок відшкодування орендної плати за 2018-2019 роки від відповідача позивач не отримувала.

На неодноразові звернення до відповідача про здійснення повного розрахунку за Договором оренди останній відповідав відмовою та уникав зустрічі.

Про заборгованість по орендній платі за 2018-2019 роки відповідач належним чином повідомлений.

Групою позивачів було надано оголошення №704 в газеті Районка №9 2020 року Про погашення боргу відповідачем за два останні роки . Після виходу оголошення в газеті борг не погашений.

Посилаючись на вищевикладене, просила суд розірвати Договір оренди земельної ділянки №б/н, укладений 30 серпня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_1 ) та орендарем СФГ Софія , за несплату орендної плати; стягнути нараховану та невиплачену суму орендної плати за 2018 рік в сумі 4549,82 грн. та за 2019 рік в сумі 4549,82 грн., що разом становить 9099,64 грн.; усі понесені судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року позов задоволено.

Розірвано Договір оренди землі №б/н, укладений 30 серпня 2010 року та зареєстрований 17 грудня 2010 року у Пологівському РВ Запорізької РФДПЦЗДК за №041027600329, щодо земельної ділянки площею 6,0703 га з кадастровим номером 2324281400:02:013:0140, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 (спадкоємець - ОСОБА_1 ) та орендарем Селянське (фермерське) господарство Софія , у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

Стягнуто з СФГ Софія на користь ОСОБА_1 нараховану та невиплачену суму орендної плати за 2018 рік в сумі 4549,81 грн. та за 2019 рік в сумі 4549,81 грн., що разом становить 9099,62 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 1681,60 грн., а всього стягнуто 10781,22 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, СФГ Софія подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог.

Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки площею 6,0703 га з кадастровим номером 2324281400:02:013:0140, розташованої на території Григорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №262157 від 28 грудня 2007 року.

30 серпня 2010 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та СФГ Софія (орендар) укладено договір оренди землі.

Відповідно до п.1 Договору оренди, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування вищезазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Григорівської сільської ради.

Згідно п.6 Договору оренди, договір укладено терміном на 12 років з урахуванням ротації культур.

Пунктами 8, 9 зазначеного Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем щорічно у грошовій формі та у сумі 2661,36 грн., що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до п. 10 Договору оренди. орендна плата вноситься з 01 вересня по 30 грудня кожного року.

Відповідно до Акту про передачу та приймання земельної ділянки від 30 серпня 2010 року, ОСОБА_2 за участю виконавця польових робіт землевпорядника Григорівської сільської ради ОСОБА_3 , передала земельну ділянку в натурі в тимчасове користування на умовах оренди терміном на 12 років загальною площею 6,0703 га (рілля) СФГ Софія в особі власника ОСОБА_4 для сільськогосподарського використання.

Враховуючи довідку Відділу у Більмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 14 січня 2020 року, судом прешої інстанції вірно встановлено, що нормативна грошова оцінки земельної ділянки, площею 6,0703 га, становить 151660,38 гривень (6,0703 га х 24984,00 грн./га = 151660,38 грн.), а тому розмір орендної плати за умовами договору оренди землі у 2018-2019 роках склав за кожен рік по 4549,81 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначення позивачем розміру орендної плати у сумі 4549,82 грн. є арифметичною похибкою, допущеною при округленні суми.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно керувався положеннями статей 509, 526, 626, 629, 651, 792 ЦК України та Законом України Про оренду землі .

Положеннями ч.1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Судом першої інстанції при розгляді справи вірно зазначено про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18).

Відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів сплати саме позивачу ОСОБА_1 як власнику земельної ділянки і спадкоємцю орендодавця за договором орендної плати за 2018-2019 роки.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (чоловіку померлої ОСОБА_2 ) в якості орендної плати було видано в натуральній формі олію у кількості 43 кг, що еквівалентно на час розрахунку 500,00 грн., та цукор у кількості 50 кг, що еквівалентно на час розрахунку 500,00 грн., у зв`язку з наданням останнім Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 06 листопада 2017 року №49749373 та довідки, виданої приватним нотаріусом Носенко Ю.А. від 06 листопада 2017 року.

Проте, в силу вимог ч.1 ст.1296 ЦК України документом, що підтверджує факт отримання у спадок певного майна є свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, не є належним та допустимим доказом виплати саме позивачеві як власнику земельної ділянки орендної плати за 2018-2019 року надані копії накладних № 334 та №335 від 10 січня 2018 року про отримання ОСОБА_5 олії та цукру в рахунок земельного паю .

Крім того, у вказаних накладних не конкретизовано, за який саме земельний пай видані відповідні продукти, не надано належних доказів того, що позивач уповноважувала ОСОБА_5 отримувати від її імені орендну плату у будь-якому вигляді.

Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 06 листопада 2017 року №49749373 та довідка, видана приватним нотаріусом Носенко Ю.А. від 06 листопада 2017 року, відповідно до вимог ч.1 ст.1296 ЦК України не є документами, які підтверджують набуття права власності та інших пов`язаних із ним прав на те чи інше спадкове майно, у тому числі й на земельну ділянку площею 6,0703 га з кадастровим номером 2324281400:02:013:0140.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених коштів, позивач від відповідача жодних коштів в якості орендної плати протягом 2018-2019 років не отримувала.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач допустив порушення істотних умов договору оренди земельної ділянки від 30 серпня 2010 року, що є підставою для його розірвання відповідно до ст.651 ЦК України та ст.141 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не повідомляла відповідача про набуття права власності на передану в оренду земельну ділянку, колегією суддів відхиляються, оскільки це спростовується наданими позивачем копіями заяви про отримання довідки про доходи від 14 січня 2019 року, претензії від 14 січня 2019 року, листа-претензії від 14 січня 2019 року та трьома поштовими повідомленнями про отримання поштових відправлень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Софія залишити без задоволення.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09 червня 2021 року.

Головуючий

Судді: