Постанова

від 01.06.2021 по справі 910/11730/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. Справа№ 910/11730/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В.

за участю представників сторін: згідно із протоколом судового засіданні від 01.06.2021

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 (повний текст ухвали складено та підписано 16.12.2020)

у справі № 910/11730/20 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2

до 1. Фонду державного майна України

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

3.Департаменту соціального захисту населення Донецької області державної адміністрації

4. Департаменту економіки Донецької обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Підприємство "ВЛАДІСЛАВА" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України"

про визнання незаконними та скасування наказів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 клопотання Фонду державного майна України про залишення позовної заяви без розгляду задоволено, позовну заяву Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави залишено без розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду від 07.12.2020, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі та призначити справу до розгляду, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, судові витрати покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Київської міської прокуратури, про дату та час повідомити Київську міську прокуратуру.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що із положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 910/3486/18 від 16.04.2019). "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Скаржник зазначає, що власником ЦМК ДОТ "Голубок" є держава в особі Фонду державного майна України, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру об`єктів державної власності та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На час прийняття спірного наказу від 126.08.2017 діяв Закон України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-ХІІ (втратив чинність 07.03.2018), а спірні накази від 27.03.2018, 26.05.2018 та 28.12.2019 підпадають під дію Закону України "Про приватизацію держаного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269 (набрав чинності з 07.03.2018). Таким чином, рішення суб`єктів владних повноважень, якими у даному випадку є Фонд і його Регіональне відділення, в частині відчуження майна, що відноситься до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яке не підлягає вилученню, не відповідає приписам статті 20 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 908/1524/18).

На думку скаржника, незаконне, всупереч визначеному законодавством порядку, включення ЦМК ДОТ "Голубок" до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, тоді як воно не може бути відчужено за законом, такому суспільному інтересу не відповідає та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. У даному випадку позов прокурора спрямований на недопущення зменшення державного майна, що входить до складу дитячих оздоровчих закладів і недопущення порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства (такого ж висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 03.12.2019 у справі № 908/1524/18).

Також на думку скаржника, висновок суду першої інстанції про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор є помилковим (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 698/119/18 від 15.12.2020).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

16.03.2021 від першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, вказано про те, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту саме інтересів держави належним суб`єктом (вищезазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Але всупереч приписам законодавства та вказаної позиції Великої Палати Верховного Суду, прокурором у своїй позовній заяві не обгурнтовано, який саме орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому остання, у даній ситуації не має правової дієздатності подавати позов. ЄМК "ДОТ "Голубок" згідно із Законом України від 04.03.1992 № 2163 "Про приватизацію державного майна" належить до об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, таким чином, рішення суб`єктів владних повноважень, якими у даному випадку є перший та другий відповідачі, в частині відчуження майна відповідає нормам законодавства та не порушує інтересів держави. Перший та другий відповідачі скористались своїм законним правом при прийнятті оскаржуваних наказів і ніяким чином не порушували державних інтересів, а навпаки реалізовує державну політику у сфері приватизації та наповнює Державний бюджет України.

На думку першого відповідача, керуючись нормами законодавства та обставинами справи, прокуратура звернулась не в інтересах держави, а в інтересах Підприємства "Владіслава" ВОІ "Союз організацій інвалідів України", оскільки Підприємство "Владіслава" зверталася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду про зобов`язання останнього виключити з Єдиного державного реєстру об`єктів державної власності відомості щодо майна, яке входить до складу Дитячого оздоровчого табору "Голубок" (справа № 910/16751/18).

Другий відповідач заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до суду 18.03.2021, зазначає про те, що органом уповноваженим здійснювати функції держави є, зокрема з управління об`єктом державної власності - ЄМК "Голубок", що розташований за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 29, у даних спірних правовідносинах є Фонд державного майна України (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності), проте, як зазначено у апеляційній скарзі - прокурор не визначив позивача у даній справі, оскільки позивачем має бути суб`єкт владних повноважень в особі Фонду державного майна України, який є одним із співвідповідачів та рішення якого оскаржуються, як такі, що не відповідають приписам ст. 20 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" в частині відчуження майна, що відноситься до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яке не підлягає вилученню, однак, обґрунтовано зазначено в оскаржуваній ухвалі, розширений підхід до визначення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. Отже, у даній справі прокурор звернувся до суду самостійно, без зазначення у позові суб`єкта владних повноважень позивачем, визначення підстав подання позову без зазначення особи, за відсутності якої прокурор мав право самостійно подати позов, чим порушив норму ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та норми ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення прокурора до суду з позовом про визнання недійсним або незаконним та скасування наказів Фонду державного майна України і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, що свідчить про порушення прокурором ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Позиція прокуратури про те, що рішення суб`єктів владних повноважень, якими у даному випадку є Фонд і його Регіональне відділення, в частині відчуження майна, що відноситься до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яке не підлягає вилученню, не відповідає приписам статті 20 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" є помилковою, оскільки поняття "вилучення" майна визначає Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", а саме: вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Крім того, Закон України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" передбачає можливість приватизації дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

У відзиві на апеляційну скаргу, наданому до суду 19.03.2021, третій відповідач вказує на те, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/18 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17. Отже, прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору невідомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо із відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Однак, у даній справі прокурор звернувся до суду самостійно без попереднього звернення до компетентного органу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях та зазначення його у позові позивачем, позбавивши останнього можливості відреагувати на порушення інтересів держави. Доказів звернення прокурора до уповноваженого органу до подання позову для надання останньому можливості відреагувати на стверджувань прокурором порушення інтересів держави в розумні строки, матеріали справи не містять.

Третьою особою не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 18.03.2021.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду у зв`язку із перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/11730/20 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 прийнято справу № 910/11730/20 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 призначено справу № 910/11730/20 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 до розгляду у судовому засіданні 15.04.2021.

Судове засідання 15.04.2021 не відбулося, у зв`язку із перебуванням головуючого судді Гаврилюка О.М. з 15.04.2021 на лікарняному.

Після виходу головуючого судді Гаврилюка О.М. з лікарняного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про призначення справи № 910/11730/20 до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20. Призначено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 у судовому засіданні 01.06.2021.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, перебування головуючого судді Гаврилюка О.М. на лікарняному з 15.04.2021 по 29.04.2021, включно, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11730/20 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників у судове засідання

Представники другого, третього, четвертого відповідачів та третьої особи у судове засідання, призначене на 01.06.2021, не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників другого, третього, четвертого відповідачів та третьої особи.

Позиції учасників справи

Прокурор у судовому засіданні 01.06.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Представник першого відповідача у судовому засіданні 01.06.2021 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач -1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач - 2), Департаменту соціального захисту населення Донецької області державної адміністрації (далі - відповідач - 3) та Департаменту економіки Донецької обласної державної адміністрації (далі - відповідач - 4) про:

- визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 16.08.2017 №1327 щодо включення до переліку об`єктів державної власності групи Ж, що підлягають приватизації шляхом продажу, Єдиного майнового комплекту дитячого оздоровчого табору "Голубок" за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 29;

- визнати незаконним та скасувати Додаток 5 до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 №447 в частині включення до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення, що підлягають приватизації, Єдиного майнового комплекту дитячого оздоровчого табору "Голубок" за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 29;

- визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 26.04.2018 №00302 про приватизацію об`єкта соціального-культурного призначення - єдиний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору "Голубок" за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 29;

- визнати незаконним та скасувати Додаток 10 до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 №1574 в частині включення до Переліку об`єктів соціально-культурного призначення, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках, та приватизацію яких продовжено у 2020 році, Єдиного майнового комплекту дитячого оздоровчого "Голубок" за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул Мазепи, 29.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Наказом директора Підприємства "Владіслава" ВОІ СОІУ від 05.03.2004 створено структурний підрозділ ДОТ "Голубок" Підприємства "Владіслава" ВОУ СОІУ без статусу юридичної особи з використанням матеріально - технічної бази нерухомого майна, що знаходиться на балансі підприємства.

27.05.2002 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Донецькій області та Підприємством "Владіслава" ВОІ СОІУ укладено договір оренди № 952/2002.

Згідно додатку № 1 до Договору оренди № 952/2002 від 27.05.2002 Підприємству "Владіслава" ВОІ СОІУ передано в оренду 44 одиниці ЦМК ДОТ "Голубок" загальною балансовою вартістю 984053, 26 грн.

Як вказує прокурор до 2014 року включно ДОТ "Голубок" використовувався за призначенням для оздоровлення дітей.

На теперішній час ЦМК ДОТ "Голубок" не повернуто із оренди.

Наказом Фонду державного майна України від 16.08.2017 № 1327 включено до переліку об`єктів державної власності групи Ж, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, єдиний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору "Голубок, розташований за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 29.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що власником ЦМК ДОТ "Голубок" є держава в особі Фонду державного майна України.

Накази в частині приватизації ЄМК ДОТ "Голубок" не вичерпали свою дію, процес приватизації триває, а тому за доводами прокурора, вищевказані накази суперечать приписам Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію державного та комунального майна", "Про оздоровлення та відпочинок дітей", "Про освіту", "Про позашкільну освіту", розпорядженню Кабінету Міністрів України № 141- р від 17.03.2004 та постанові Верховної Ради України № 36-37 від 17.03.2009 та підлягають скасуванню.

Прокурор обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із позовними вимогами вказав на те, що незаконне, всупереч визначеному законодавством порядку включення ЦМК ДОТ "Голубок" до переліку об`єктів, які підлягають приватизації порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права, правовідносини, які виникають внаслідок розпорядження таким майном становлять суспільний інтерес. Позов прокурора спрямований на недопущення зменшення державного майна, що входить до складу дитячих оздоровчих закладів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/11730/20, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Підприємство "ВЛАДІСЛАВА" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", підготовче засідання призначено на 14.09.2020.

29.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника першого відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якому останній просив суд залишити позов без розгляду, з огляду на те, що у позовній заяві прокурором не зазначено та не обґрунтовано в чиїх інтересах він звернувся з посиланням на правову позицію, викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 клопотання Фонду державного майна України про залишення позовної заяви без розгляду задоволено, позовну заяву Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави залишено без розгляду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 зі справи № 587/430/16-ц та від 27.02.2019 зі справи № 761/3884/18.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме: Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом у цій справі, повинен був обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу або здійснення ним такого захисту неналежним чином. При цьому, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Слід також відзначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 зі справи № 912/2385/18.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом зі справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо їх необґрунтованості з огляду на таке.

Так, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції з`ясовано, що у матеріалах справи відсутні докази звернення Харківської місцевої прокуратури № 2 до уповноваженого органу до подання позову для надання останньому можливості відреагувати на стверджуване прокурором порушення інтересів держави в розумні строку матеріали справи не містять, не надано таких доказів із до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, при зверненні прокурора до суду у цій справі останнім не дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки, повідомивши компетентний орган - Раду про виявлені прокуратурою порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, прокурор не надав можливості Раді самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а відтак і не довів бездіяльності компетентного органу, яка обумовлює право прокурора на звернення до суду з цим позовом для представництва інтересів держави в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 20.10.2020 у справі № 915/1022/18.

Таким чином, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, судом відхиляються як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам процесуального законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна заява Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави підлягала залишенню без розгляду, на підставі ст.ст. 202, 226 ГПК України.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржена ухвала є вмотивованою, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 226, 255, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11730/20 залишити без змін.

3. Судовий збір по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Заступника керівника Київської міської прокуратури.

4. Справу № 910/11730/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.06.2021.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім