Постанова

від 02.06.2021 по справі 2-897/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-897/11

провадження № 61-17281св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Житлово-комунальне підприємство Азовжитлокомплекс , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей по Лівобережному району Маріупольської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 травня 2019 року в складі судді Костромітіної О. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що він є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 2859 від 05 листопада 1982 року. Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 за вищевказаною адресою зареєстрований він та ОСОБА_2 . Згідно акту від 15 грудня 2010 року, складеного робітниками ЖКП Азовжитлокомплекс , в спірній квартирі зареєстрована відповідач, яка не проживає у ній з 2008 року. Особистих речей ОСОБА_2 в квартирі немає, комунальні платежі вона не сплачує.

У зв`язку з тим, що відповідач не знімається з реєстраційного обліку добровільно , ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 березня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , знявши її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Ухвалою Орджонікіджевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2017 року скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 березня 2011 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з грудня 2008 року по теперішній час без поважних причин, що підтверджено поясненнями свідків, які узгоджуються з письмовими матеріалами справи, нею не доведено поважність причин непроживання в квартирі. Позивач не чинить відповідачу перешкоди у користуванні жилою площею в спірній квартирі. ОСОБА_2 з 2011 року не намагалася захистити свої порушені житлові права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 15 травня 2019 року і постанову Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що усі свідки в своїх показаннях зазначили про наявність конфлікту між нею та ОСОБА_1 . Через постійні сварки з позивачем вона змушена була проживати у бабусі.

У її відсутність ОСОБА_1 подав заяву щодо одноособової приватизації спірної квартири, у якій було підроблено її підпис. Такими діями позивач позбавив її права на оформлення права власності на частку квартири.

Акт від 15 грудня 2010 року, скріплений печаткою ЖКП Азовжитлокомплекс , яким встановлено факт її непроживання у спірній квартирі, є неналежним доказом у справі, оскільки ЖКП Азовжитлокомплекс не уповноважено надавати довідки щодо фактичного проживання осіб за конкретною адресою.

Ухвалюючи рішення щодо позбавлення її права користування спірною квартирою суди не врахували, що у неї відсутнє інше нерухоме майно, в якому вона могла б зареєструвати своє місце проживання та місце проживання малолітньої дитини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилася дочка ОСОБА_3 , яка зареєстрована у спірній квартирі. Відтак оскаржуваними рішеннями порушені права малолітньої дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

09 січня 2020 року справа № 2-897/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Маріупольської міської ради Орджонікідзевської районної адміністрації колегії районної адміністрації від 26 травня 2004 року № 104/2 ОСОБА_1 призначено піклувальником неповнолітньої ОСОБА_2 . Закріплено за неповнолітньою ОСОБА_2 частину житлового приміщення в квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно акту, складеного ЖКП Азовжитлокомплекс 15 грудня 2010 року, в квартирі АДРЕСА_1 , на момент перевірки ОСОБА_2 не проживає. Зі слів сусідів вона не проживає у спірній квартирі з 2008 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 26 січня 2012 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 .

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтвердили факт непроживання відповідача у спірній квартирі з 2008 року.

Згідно з показаннями допитаного судом першої інстанції свідка ОСОБА_8 , ОСОБА_2 поїхала в Київ у 2008 році. В 2011 році відповідач розповіла їй про конфлікт з позивачем, який має намір зняти її з реєстрації місця проживання.

ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується договором оренди квартири АДРЕСА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою, третьою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Згідно зі статтею 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається право користування жилим приміщенням протягом шести місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61- 30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі №333/6160/17, провадження №61- 7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

Статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у користування особою правами, зазначеними у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, виходячи із обставин, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Подібні висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Таким чином, питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК Української РСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 як член сім`ї позивача ОСОБА_1 (племінниця), який у 2004 році був призначений її піклувальником, тобто набула права користування житловим приміщенням на законних підставах, суди не надали оцінку позбавленню ОСОБА_2 права користування квартирою на предмет пропорційності в контексті передбачених статтею 8 Конвенції принципів, не перевірили дотримання балансу інтересів сторін спору, не встановили наявності у ОСОБА_2 іншого постійного житла та не з`ясували причини непроживання відповідачки в спірній квартирі, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 15 травня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов