Постанова

від 09.06.2021 по справі 903/123/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2021 р. Справа№ 903/123/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Величко Г.В.;

від відповідача - не з`явились;

розглянувши апеляційні скарги

Державного підприємства "Волиньторф"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 (повний текст рішення складено 09.02.2021)

у справі №903/123/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

За позовом Державного підприємства "Волиньторф"

до Волинської обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування розпорядження, спонукання укласти договори, -

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Державне підприємство "Волиньторф" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, спонукання укласти договори.

Позов обґрунтовано тим, що на думку позивача він, як орендар має переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, втім Головою обласної державної адміністрації неправомірно зупинено виконання розпоряджень щодо поновлення договорів оренди земельних ділянок від 25.06.2014 року та від 10.01.2014 року розміром 182,1 га та 17,233 га відповідно. Отже, позивач вважає, що вказані землі не відносяться до особливо цінних земель, він звернувся до орендодавця із клопотанням про поновлення строку дії договорів, а відтак має переважне право на укладення договорів оренди.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.02.2018 року позовну заяву Державне підприємство "Волиньторф" передано до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до орендодавця із заявою про поновлення строку дії договорів оренди землі, приймаючи до уваги, що відповідач заперечує проти продовження строків дії Договорів оренди, місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача. Також суд першої інстанції зазначив, що з огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову в частині спонукання відповідача укласти (поновити) Договори оренди земельних ділянок, місцевий господарський суд не встановив, яким чином права чи інтереси позивача можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про визнання протиправним та скасування п. 1 спірного розпорядження.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Державне підприємство "Волиньторф" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому місцевим господарським судом не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, а також судом першої інстанції не вірно застосовано норми, як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення даного спору. Зокрема скаржник вважає, що в рішенні суду першої інстанції не враховано факт мовчазної згоди , оскільки, як вбачається з матеріалів справи після спливу одного місяця від дня закінчення договорів Волинська ОДА взагалі не заявляла жодних заперечень проти поновлення договорів оренди. Також скаржник вважає, що Волинська ОДА безпідставно зволікає з підписанням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок на підставі ч. 6, ст. 33 Закону України Про оренду землі , а прийняте розпорядження від 06.09.2017 року №449 порушує права підприємства. Позивач вважає, що відповідно до статті 43 Закону України Про місцеві адміністрації голова не мав права без поважних на те причин самостійно призупиняти виконання свого ж розпорядження, оскільки розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку, відтак на думку скаржника вказаним Законом голова обласної державної адміністрації не наділений повноваженнями щодо відміни (призупинення) власних розпоряджень з будь-яких підстав.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Руденко М.А., Дідиченко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 року заяву про самовідвід головуючого судді Пономаренка Є.Ю. та суддів Дідиченко М.А., Руденко М.А. від розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Волиньторф" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №903/123/18 задоволено, апеляційну скаргу Державного підприємства "Волиньторф" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №903/123/18 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів направлення копії апеляційної скарги іншим учасникам у справі.

13.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Державного підприємства "Волиньторф" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Волиньторф" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року, витребувано матеріали справи №903/123/18 з Господарського суду міста Києва.

28.04.2021 року до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №903/123/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 року розгляд справи призначено на 09.06.2021 року.

11.05.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 09.06.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.01.2014 року між ДП "Волиньторф" (орендар) та Волинською ОДА (орендодавець) укладено договір оренди землі (відкриті заболочені землі) за межами населених пунктів Серхівська сільська рада Маневицького району Волинської області (для видобутку торфу 17,233 га), кадастровий номер 0723686200:02:002:0117, з зміною цільового призначення земельної ділянки - землі промисловості, для розміщення та експлуатації основних, підсобних допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, для будівництва полів видобутку торфу (розпорядження голови ОДА №423 від 23.10.2013 року). (а.с. 17-19).

Також, 25.06.2014 року між ДП "Волиньторф" (орендар) та відділом Держземагенства у Маневицькому районі Волинської області (орендодавець) укладено договір оренди землі (землі сільськогосподарського призначення) за межами населених пунктів Карасинська сільська рада Маневицького району Волинської області (для видобутку торфу 182,1 га), кадастровий номер 0723682800:03:003:0146, з зміною цільового призначення земельної ділянки - на землі промисловості, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, для видобутку торфу Проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки затверджено Головним управлінням Держгеокадастру в області (наказ №3-163/15-14-СГ від 26.04.2014 року). (а.с. 25-27).

Згідно пункту 8 Договорів оренди, вказані договори укладені на строк до 13.02.2017 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк при продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами. У цьому разі орендар не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору , повинен повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до Волинської обласної державної адміністрації із клопотаннями про продовження договорів оренди земельних ділянок (лист від 25.04.2017 року №844 та лист від 08.05.2017 року №889). (а.с. 39-40).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Державної служби геології та надр України №36 від 26.01.2017 року позивачу продовжено строк дії спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку №1 до цього наказу. (а.с. 34).

В матеріалах справи наявний додаток №1 перелік спеціальних дозволів на користування надрами щодо продовження строку дії згідно з пунктом 14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року №615 відповідно до якого ДП Волиньторф дозвола №785 та №810 продовжено на 18 років та 19 років відповідно. (а.с. 35-36).

Окрім цього в матеріалах справи наявні дозвіл №785 від 13.02.1997 року та дозвіл №810 від 04.03.1997 року. (а.с. 37-37).

Волинська обласна державна адміністрація листом №4064/45/2-17 від 04.07.2017 року повідомила позивача щодо розгляду клопотань №844 від 25.04.2017 року та №889 від 08.05.2017 року та вказано, що листом №3862/45/2-17 від 23.06.2017 року надіслано обґрунтовану відповідь з пропозицією щодо вирішення вказаного питання. (а.с. 43).

Відповідно до відповіді №3862/45/2-17 від 23.06.2017 року відповідач зазначає, що орендар (позивач) не звернувся до орендодавця (Волинської обласної державної адміністрації) у встановлені чинним законодавством та умовами договорів терміни про поновлення договорів оренди, чим порушив строки, передбачені законодавством для звернення про поновлення договорів оренди землі. З огляду на вищезазначене, відповідач рекомендував позивача звернутися до обласної державної адміністрації з клопотанням про передачу в оренду земельних ділянок без зміни меж та цільового призначення з метою укладення договорів оренди землі відповідно до вимог чинного законодавства. (а.с. 44).

Втім, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 ДП Волиньторф поновлено договори оренди земельних ділянок від 25.06.2014 року та від 10.01.2014 року розміром 182,1 га та 17,233 га відповідно. (а.с. 45-46).

В подальшому позивач листом №1361 від 23.08.2017 року звернувся до Маневицької районної державної адміністрації в якому просив виконати розпорядження голови обласної державної адміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374. (а.с. 47).

Маневицька районна державна адміністрація в свою чергу листом №2215/47/2-17 від 12.09.2017 року повідомила позивача, що розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 06.09.2017 року №449 виконання розпоряджень від 24.07.2017 року №373 та №374 зупинено. (а.с. 48).

В свою чергу Головою обласної державної адміністрації прийнято розпорядження від 06.09.2017 року №449 Про виконання розпоряджень голови облдержадміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 яким зобов`язано голову Маневицької РДА зупинити виконання розпоряджень голови обласної державної адміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 про поновлення договорів оренди землі з ДП Волиньторф . (а.с. 49).

Вказане розпорядження прийнято з врахуванням листів від прокуратури Волинської області від 31.07.2017 року та від 06.09.2017 року, у відповідності до яких повідомлялось, що на запит прокуратури до Державного підприємства Українська геологічна компанія отримано інформацію, що торфове родовище Засвіття-Ситнелюк на території Волинської області 3310 га має середню глибину торфового покладу 1,85 м, максимальна 6,70 м. У листах прокуратури Волинської області зазначено, що до особливо цінних земель відносяться торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

В матеріалах справи наявні листи прокуратури Волинської області від 31.07.2017 року та від 06.09.2017 року. (а.с. 85, 87-88).

Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист ДП Українська геологічна компанія №21-855 від 23.08.2017 року в якому, зазначено, що торфове родовище Засвіття - Ситнелюк детально розвідане в 1970 році Київською геологічною експедицією треста Київгеологія . Площа розвідки в межах промислової глибини (0,7м), на території Волинської області 3310 га, середня глибина торфового поклажу 1,85 м., максимальна - 6,70 м. Запаси торфу на момент розвідки становили: балансові - 6 767 тис.т.; за балансові - 8078 тис.т. (а.с. 86).

Також в матеріалах справи наявний лист Державної служби геології та надр від 21.12.2011 року №6957/01/12-11 в якому зазначено, що родовище Засвіття-Ситнелюк - площа торфового родовища в нульовій межі складає 6909 га, в межі промислової глибини - 5578 га, залишкова площа - 5065 га. Середня глибина торфового покладу - 1,85м. Родовище Сойне - площа торфового родовища в нульовій межі складає 1364 га, в межі промислової глибини - 1170 га, залишкова площа - 869 га. Середня глибина торфового покладу - 2,19 м. (а.с. 89).

Отже, спір у даній справ виник на думку позивача, що земельні ділянки, які були передані позивачу в оренду за спірними договорами, не відносяться до особливо цінних земель, а голова державної адміністрації не мав права без поважних причин самостійно призупиняти виконання свого розпорядження.

Як неодноразово наголошував у своїх постановах Верховний Суд спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Обраний позивачем спосіб захисту у формі його матеріально - правової вимоги про визнання протиправним та скасування п. 1 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 06.09.2017 року №449 Про виконання розпоряджень голови облдержадміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 Про поновлення договорів оренди з ДП Волиньторф , відповідає частині другій статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій, відповідно до Конституції України, визначає Закон України "Про місцеві державні адміністрації".

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля урегульовані у статті 21 вказаного Закону. Так, серед інших повноважень, місцева державна адміністрація уповноважена: розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 цієї статті), погоджувати документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища (пункт 11 цієї статті Закону).

Крім того, відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 2, ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації дія актів місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, або окремих положень цих актів зупиняється у разі невиконання або неоскарження у встановленому законом порядку рішень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти . До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав листи прокуратури Волинської області від 31.07.2017 року та від 06.09.2017 року в якій було вказано про ймовірність віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а також враховуючи доручення Прем`єр-міністра України від 18.05.2012 року №19507/1/1-12 виданого на підставі звернення Генеральної прокурити України від 08.05.2012 року №05/3-301 вих. -12 та листа Мінприроди України від 02.03.2012 року №4455/08/10-12, лист Державної слюди геології та надр України від 21.12.2011 року №6957/01/12-11 в яких відображено, що середня глибина торфового покладу на родовищах Засвіття-Ситнелюк , Сойне , Витушно складає більше одного метра .

Разом з тим, відповідно до п. б, ч. 1, ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини, торфовища у складі водно-болотних угідь міжнародного значення.

Згідно з абз. 2, ч. 6, ст. 20 Земельного кодексу України віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України .

Колегія суддів також звертає увагу, що матеріали справи містять листи ДП Українська геологічна компанія №21-855 від 23.08.2017 року (а.с. 86) та Державної служби геології та надр від 21.12.2011 року №6957/01/12-11 (а.с. 89) в яких вказано, що середня глибина торфового поклажу на родовищах Засвіття-Ситнелюк та Сойне становить 1, 85 м. та 2,19 м. відповідно.

При цьому, як вбачається з Спеціальних дозволів №785 від 13.02.1997 року та дозвіл №810 від 04.03.1997 року. (а.с. 37-37) позивачу надано дозвіл на користування надрами саме в родовищах Засвіття-Ситнелюк та Сойне .

Отже, Волинська обласна державна адміністрація задля уникнення порушення законодавства, а саме відсутність погодження Верховної Ради України, керуючись частиною 2, ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядженням №449 Про виконання розпоряджень голови облдержадміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 яким зобов`язано голову Маневицької РДА зупинила виконання розпоряджень голови обласної державної адміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 про поновлення договорів оренди землі з ДП Волиньторф . (а.с. 49).

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що відповідно до статті 43 Закону України Про місцеві адміністрації голова не мав права без поважних на те причин самостійно призупиняти виконання свого ж розпорядження, оскільки розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку, відтак на думку скаржника вказаним Законом голова обласної державної адміністрації не наділений повноваженнями щодо відміни (призупинення) власних розпоряджень з будь-яких підстав виходячи з наступного.

Позивач в даному випадку зазначає, що відповідач не мав права призупиняти виконання свого ж розпорядження посилаючись при цьому на ч. 3, ст. 43 Закону України Про місцеві адміністрації , якою зокрема встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації саме скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку, а не зупиняються .

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає будь-яких порушень з боку Волинської обласної державної адміністрації під час прийняття оскаржуваного розпорядження №№449 від 06.09.2017 року, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування п. 1 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 06.09.2017 року №449 Про виконання розпоряджень голови облдержадміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374 Про поновлення договорів оренди з ДП Волиньторф задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про спонукання Волинську обласну державну адміністрацію укласти (поновити) договір оренди землі від 25.06.2014 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.07.2014 року (номер запису про інше речове право 6329872), на земельну ділянку державної власності (землі промисловості) площею 182,1га (кадастровий номер 0723682800:03:003:0146), розташовану за межами населених пунктів Карасинської сільської ради (Прилісненська об`єднання територіальна громада) Маневицького району та договір оренди землі від 25.06.2014 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 11.01.2014 року (номер запису про інше речове право 4770842), на земельну ділянку державної власності (землі промисловості) площею 17,233га (кадастровий номер 0723686200:02:002:0117), розташовану за межами населених пунктів Серхівської сільської ради (Прилісненська об`єднання територіальна громада) Маневицького району, шляхом укладення (підписання) додаткових угод до даних договорів оренди або доручити їх підписання іншим уповноваженим органам колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша статті 5 названого Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі . У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди . При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно з ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

У відповідності до ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку .

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини , до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі ). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів : орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк ; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Згідно з ч. 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Як було вище встановлено, позивачу на підставі розпорядження голови ОДА №423 від 23.10.2013 року та наказу Головного управлінням Держгеокадастру в області №3-163/15-14-СГ від 26.04.2014 року передано в оренду за Договором оренди землі від 10.01.2014 року земельну ділянку (для видобутку торфу 17,233 га), кадастровий номер 0723686200:02:002:0117 та за Договором від 25.06.2014 року земельну ділянку (для видобутку торфу 182,1 га), кадастровий номер 0723682800:03:003:0146, що знаходяться за межами населених пунктів Серхівська сільська рада Маневицького району Волинської області.

Також, як було вже зазначено сторонами Договорів оренди у пункті 8 визначено, що вказані договори укладені на строк до 13.02.2017 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк при продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами. У цьому разі орендар не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повинен повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Отже, враховуючи положення п.8 Договорів оренди позивач повинен був звернутися до орендодавця із відповідним клопотанням про продовження строку дії Договорів оренди не пізніше 13.01.2017 року.

Разом з тим, позивач звернувся до орендодавця із листами про продовження строку дії вказаних Договорів із пропуском визначеного п.8 Договорів строку, а саме у квітні 2017 року листом №844 та у травні 2017 року листом №889.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наказу Державної служби геології та надр України №36 від 26.01.2017 року позивачу продовжено строк дії спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку №1 до цього наказу. (а.с. 34).

Тобто, доводи позивача, що він не міг раніше звернутися з клопотанням про поновлення договорів оренди з підстав того, що йому не було продовжено спеціальні дозволи на користування надрами колегія суддів оцінює критично, оскільки такі дозволи позивачу було продовжено в січні 2017 року, а з клопотаннями він звернувся до відповідача у квітні та травні 2017 року.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що позивачем пропущено визначений законом та Договором строк для звернення до орендодавця із заявою про продовження строку дії Договору, в зв`язку з чим позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення строку дії спірних договорів оренди, а відтак обов`язок щодо продовження строку дії договорів оренди у орендодавця відсутній та укладення договорів має відбуватися у загальному порядку, визначеному законом.

Щодо доводів скаржника в апеляційній скарзі, що в рішення суду першої інстанції не враховано факт мовчазної згоди , оскільки, як вбачається з матеріалів справи після спливу одного місяця від дня закінчення договорів Волинська ОДА взагалі не заявляла жодних заперечень проти поновлення договорів оренди колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Волинська обласна державна адміністрація листом №4064/45/2-17 від 04.07.2017 року повідомила позивача щодо розгляду клопотань №844 від 25.04.2017 року та №889 від 08.05.2017 року та вказано, що листом №3862/45/2-17 від 23.06.2017 року надіслано обґрунтовану відповідь з пропозицією щодо вирішення вказаного витання. (а.с. 43).

Відповідно до відповіді №3862/45/2-17 від 23.06.2017 року відповідач зазначає, що орендар (позивач) не звернувся до орендодавця (Волинської обласної державної адміністрації) у встановлені чинним законодавством та умовами договорів терміни про поновлення договорів оренди, чим порушив строки, передбачені законодавством для звернення про поновлення договорів оренди землі . З огляду на вищезазначене, відповідач рекомендував позивача звернутися до обласної державної адміністрації з клопотанням про передачу в оренду земельних ділянок без зміни меж та цільового призначення з метою укладення договорів оренди землі відповідно до вимог чинного законодавства. (а.с. 44).

Отже, матеріали справи містять заперечення відповідача щодо поновлення договорів оренди, а саме з підстав пропущення позивачем строку для звернення до орендодавця із заявою про продовження строку дії Договору.

Окрім цього, посилання скаржника на волю відповідача виражену розпорядженнями голови обласної державної адміністрації від 24.07.2017 року №373 та №374, якими ДП Волиньторф поновлено договори оренди земельних ділянок від 25.06.2014 року та від 10.01.2014 року розміром 182,1 га та 17,233 га відповідно. (а.с. 45-46), колегія суддів також критично оцінює, оскільки, як вже було вище встановлено, вказані розпорядження правомірно зупинені Волинською обласною державною адміністрацією розпорядженням №449 від 06.09.2017 року задля уникнення порушень чинного законодавства.

Крім цього, колегія суддів зазначає, обраний позивачем спосіб захисту шляхом подання позову про спонукання Волинську обласну державну адміністрацію укласти (поновити) договір оренди землі від 25.06.2014 року не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Слід зазначити, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

В даному випадку колегія суддів зазначає, що позов (зокрема його прохальна частина) не містить вимоги про визнання укладеною саме додаткової угоди про поновлення спірного договору оренди землі, а також не містить проекту додаткової угоди до договору оренди, умови якої суд мав би затвердити у випадку задоволення таких позовних вимог.

Водночас поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений ст. 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення додаткової угоди, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин , що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми.

Тобто, поновлення договору оренди землі в судовому порядку, в передбачений нормами ст. 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин (як-то користування земельною ділянкою поза межами строку договору без заперечення орендодавця протягом наступного місяця), а й необхідності укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків (складний фактичний склад), при цьому право оренди на той самий (новий) строк підлягає обов`язковій державній реєстрації на підставі укладеної додаткової угоди про поновлення договору, оскільки в силу положень ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Колегія суддів також наголошує, що належним способом захисту порушеного права у випадку застосування положень ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" є позов про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих же умовах у відповідній редакції, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі без визнання укладеним договору у відповідній редакції не може забезпечити реального захисту порушеного права, так як договір є поновленим в силу закону, а також в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Колегія суддів при цьому враховує положення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем у даному випадку обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав.

Аналогічна правова позиція щодо способу захисту права орендаря на поновлення договору оренди відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 911/3225/17, від 16.01.2019 року у справі №908/127/17, 15.01.2019 року у справі № 922/1464/18, від 10.01.2019 року у справі № 918/850/17, від 06.12.2018 року у справі № 915/456/17 та № 905/484/17.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Вінчіч та інші проти Сербії , заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі Томіч та інші проти Чорногорії , заява № 18650/09, у справі Шахін і Шахін проти Туреччини , заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Верховного Суду.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства "Волиньторф" задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Волиньторф" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі №903/123/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі № 903/123/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року у справі № 903/123/18.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №903/123/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.06.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз