Постанова

від 14.06.2021 по справі 337/1022/13-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 14.06.2021 Справа № 337/1022/13-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 337/1022/13 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко І.В.

№ 22-ц/807/1419/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи, цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

В лютому 2013 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22.08.2008 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2 кредитний договір № 014/17-39/1844-34, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 13756 доларів США на купівлю автомобіля під 13,80% річних, строком повернення до 21.08.2015 року. В цей же день банк уклав з ОСОБА_1 договір поруки 014/17-39/1844-34/2, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 всіх його зобов`язань за кредитним договором. Позивач належним чином виконав умови договору та надав ОСОБА_2 кредитні кошти, відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом в сумі 7132,52 доларів США, що еквівалентно 57010,63 грн., заборгованість за відсотками в сумі 2703,02 доларів США, що еквівалентно 21605,24 грн., пеня 21976,98 доларів США, що еквівалентно 175662 грн.

Посилаючись на вищезазначене просило суд, солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 254277,87 грн. та судові витрати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль борг за кредитним договором № 014/17-39/1844-34 від 22.08.2008 року в сумі 174696,05 грн., що складається з: заборгованості по кредиту - 57010,63 грн., заборгованості по процентам - 21605,24 грн., непогашеної пені по процентам та кредиту в сумі 96080,18 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль витрати по оплаті судового збору в сумі 1746,96 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.08.2008 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2 кредитний договір № 014/17-39/1844-34, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 13756 доларів США на купівлю автомобіля під 13,80% річних, строком повернення до 21.08.2015 року. Згодом додатковою угодою строк кридутвання було збільшено до 22.3.2016 року.

Пунктом 10.1 даного кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення заборгованості, кредитну та процентів, позичальник сплачує позивачу пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

22.08.2008 року банк уклав з ОСОБА_1 договір поруки 014/17-39/1844-34/2, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 всіх його зобов`язань за кредитним договором.

Позивач належним чином виконав умови договору та надав ОСОБА_2 кредитні кошти, відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання, внаслідок чого станом на 18.12.2012 року утворилась заборгованість за кредитом в сумі 7132,52 доларів США, що еквівалентно 57010,63 грн., заборгованість за відсотками в сумі 2703,02 доларів США, що еквівалентно 21605,24 грн., пеня 21976,98 доларів США, що еквівалентно 175662 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з положень ст.ст. 526, 599, 610, 611, 612, 625, 629 ЦК України.

Положеннями ч.2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли правовідносини з договору кредиту, наявність якого підтверджується наявним кредитним договором від 22.08.2008 року.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦПК України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до Договору поруки , який був укладений між банком та ОСОБА_1 від 22.08.2008 року , п. 1.2 встановлено, що поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по борговим зобов`язанням ОСОБА_2 , а саме: повернути кредит, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пню, штраф).

Згідно п. 3.1 Договору поруки відповідальність поручителя настає у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору. Поручитель й боржник несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання боргових зобов`язань в повному обсязі.

Оскільки у визначений у Договорі кредиту строк, ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність часткового задоволення позову про стягнення заборгованості за зазначеним кредитним договором солідарного з позичальника та його поручителя. Такий висновок суду є обґрунтованим та ґрунтується на матеріалах справи.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що вона не була повідомлена про слухання справи та рішення ухвалено без належного повідомлення відповідача.

Зі справи вбачається, що судом неодноразово направлялись судові повістки про слухання справи на адресу відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , саме цю адресу у своїх заявах зазначала й ОСОБА_1 , проте судові повістки повертались до суду з відмітками не з`явилась за отриманням (а.с.14,33), що свідчить про ухилення відповідача від отримання поштової кореспонденції.

Посилання ОСОБА_1 щодо не надіслання їй та не отримання нею вимоги про дострокове повернення коштів є необґрунтованими.

До того ж апелянт не позбавлена можливості на стадії апеляційного розгляду посилатися на ті обставини, які на її думку не були враховані у зв`язку з її відсутністю у судовому засіданні.

Згідно п. 6.6 Банк Кредитного договору банк має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках передбачених цим договором.

Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Позичальник вважається таким, що отримав вимогу, якщо вимога вручена Позичальнику особисто під розпис або надіслана Позичальнику рекомендованим листом за адресою, зазначеною Позичальником у цьому Договорі, навіть якщо Позичальник відмовився від отримання листа, не звернувся до поштового відділення за отриманням листа або змінив місце проживання та не повідомив про це Позикодавця.

Банк направив на адресу позичальника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимогу від 23.04.2010 року про дострокове повернення суми боргу, встановивши строк повернення коштів протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги (а.с.13).

Від ОСОБА_1 в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України будь-яких доказів на підтвердження твердження про неотримання вимоги про дострокове повернення позики, ні на адресу суду першої інстанції, ні на адресу апеляційного суду, не надходило.

Посилання апелянта на те, що порука є припиненою не є переконливим, позаяк строк погашення боргу на час звернення позивача до суду з позовом ще не настав, а відтак позивач використав своє право на дострокове отримання кредитних коштів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2013 рокупо цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 14 червня 2021 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков