Постанова

від 14.06.2021 по справі 926/2093/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2021 р. Справа №926/2093/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Бонк Т.Б.,

суддів Зварич О.В.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамалигівський гіпсовий завод» від 16.12.2020 (вх. суду від 21.12.2020 №01-05/3787/20)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.11.2020 (суддя Ковальчук Т.І., повний текст рішення складено 26.11.2020, м. Чернівці)

у справі №926/2093/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Буд Сервіс» , м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамалигівський гіпсовий завод» , с. Мамалига Новоселицького району Чернівецької області

про стягнення 116640,00 грн безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Розгляд справи та вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 926/2093/20 розподілено до розгляду судді доповідачу Бонк Т.Б. Введено до складу судової колегії суддів Дубник О.П. та Зварич О.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 відкрито апеляційне провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

15.02.2021 ухвалою суду у даній справі апеляційну скаргу ТОВ «Мамалигівський гіпсовий завод» від 16.12.2020 (вх. суду від 21.12.2020 №01-05/3787/20) у справі № 926/2093/20 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З підстав, зазначених в розпорядженні керівника апарату суду № 178 від 29.03.2021, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями (протокол від 29.03.2021) та замість судді Дубник О.П. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою суду від 30.03.2021 справу прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б. (головуючий суддя), суддів Якімець Г.Г. та Зварич О.В. та справу № 926/2093/20 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Разом з тим слід зазначити наступне:

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» ).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії» , 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів» , 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини» , 1981 рік; «Бочан проти України» , 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста Буд Сервіс» звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамалигівський гіпсовий завод» про стягнення 116640,00 грн безпідставно набутих коштів

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі виставленого відповідачем рахунку № 286 від 29.11.2019 позивач сплатив відповідачеві 291600,00 грн за постачання машинної штукатурки М 95, у свою чергу, відповідач по трьох видаткових накладних поставив позивачеві штукатурку на загальну суму 174960,00 грн. Проте, як зазначає позивач, виставлений відповідачем рахунок містив помилки щодо кількості та вартості, відтак, позивач вважає, що у нього виникла переплата на суму 116640,00 грн, тому позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення грошових коштів, однак останній вимоги позивача залишив без реагування, що слугувало підставою для звернення останнього до суду з посиланням на норми статей 526, 530, 693, 1212 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 24.11.2020 у справі № 926/2093/20 позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 116640,00 грн коштів передоплати за машинну штукатурку М 95 та 2102,00 грн. судового збору. Також судом залишено за позивачем витрати на правову допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн та витрати на послуги у розмірі 800,00 грн.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі договору поставки, який було укладено в спрощений спосіб на підставі виставленого рахунку № 286 від 29.11.2019, який позивачем оплачено на всю суму, відтак, у відповідача починаючи з 29.11.2019 виникло зобов`язання з поставки позивачеві машинної штукатурки М 95 у кількості 108 тон на суму 291600,00 грн, оскільки відповідачем не виконано зобов`язання з поставки товару у повному обсязі то у позивача на підставі ст. 693 ЦК України виникло право повернути суму попередньої оплати.

Щодо посилання позивача у позовній заяві на ст. 1212 ЦК України, місцевий суд зазначив, що дана стаття не підлягає застосуванню, оскільки для захисту порушеного права застосовуються інші - зобов`язальні, а не кондиційні засоби, оскільки, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору поставки, який укладений у спрощений спосіб.

Залишаючи за позивачем понесені останнім витрати на правову допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн суд зазначив, що позивачем не подано детальний акт виконаних робіт (наданих послуг), відтак, неможливо стверджувати, що понесені на підставі рахунку № 003790 від 17.07.2020 витрати позивача в сумі 10000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 4427 від 27 липня 2020 року на виконання договору, який має загальний характер, пов`язані з розглядом саме справи № 926/2093/20.

Щодо витрат понесених позивачем на послуги у розмірі 800,00 грн судом зазначено, що останнім не подано доказів, які саме послуги на суму 800,00 грн надані нотаріусом Шевченко І.Л. і що ці послуги пов`язані з розглядом справи № 926/2093/20. Зокрема, не подано рахунку, який виставлявся нотаріусом Шевченко І.Л. для оплати коштів, наявна у справі довіреність від 27.07.2020 також не містить вказівки, яка сума плати за неї стягнута нотаріусом

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Відповідач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.11.2020 у справі № 926/2093/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновок суду про те, що відповідачем порушено умови договору поставки не відповідає дійсності так, як на думку апелянта, строк поставки є невизначеним, відтак, слід було позивачу застосувати ч. 2 ст. 530 ЦК України, однак останній такі дії не вчинив.

Відповідач стверджує, що він готовий виконати свої договірні зобов`язання в частині поставки товару, однак, позивач із власних міркувань не бажає отримувати оплачуваний ним товар.

Апелянт вважає, що небажання позивача отримувати придбаний товар не свідчить про будь-яке порушення умов договору поставки чи купівлі-продажу продавцем, а саме з цією обставиною чинне законодавство пов`язує право покупця відмовитися від поставки і вимагати повернення передоплати чи відшкодування збитків, відтак, недоречним є посилання місцевого господарського суду на позицію Касаційного господарського суду в справі № 910/12382/17, так як в наведеній судовій справі позивачеві судами всіх інстанцій, включно з Верховним Судом, було відмовлено в поверненні передоплати (авансу), а не навпаки, як в цій справі позовні вимоги аналогічного змісту задоволено.

Разом з тим, апелянт покликається на те, що Касаційним господарським судом було підтверджено сталу правову позицію, що вимога повернення передоплати чи авансу має бути пов`язана із порушенням з боку боржника договірних відносин, а не самим лише небажанням кредитора продовжувати договірні відносини. За таких обставин, наведена судом судова практика Верховного Суду, якраз є протилежною з правової точки зору прийнятому судом першої інстанції рішенню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, зазначаючи, що будь-які договірні відносини між сторонами у даній справі відсутні, оскільки немає жодного договору, який відповідно до діючого законодавства України було б укладено в письмовій формі, підписано сторонами з вказівкою істотних умов договору, які б мали виконувати сторонами даної господарської справи.

Разом з тим, сплачені позивачем кошти згідно рахунку відповідача є помилково сплаченими грошовими коштами, а не авансом, а тому, рішення місцевого господарського суду є законним, справедливим, винесеним у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

29.11.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мамалигівський гіпсовий завод» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Веста Буд Сервіс» рахунок № 286 на оплату товару - машинну штукатурку М 95 в кількості 108 тон на загальну суму 291600,00 грн з ПДВ зі строком оплати протягом п`яти робочих днів.

Вищезазначений рахунок позивачем оплачено повністю, що підтверджується платіжним дорученням № 3882 від 29 листопада 2019 р. з призначенням платежу (мовою оригінала): «оплата за машинную штукатурку М 95 согласно счета №286 от 29.11.2019 в сумме 243000,00 UAH., НДС - 20% 48600.00 UAH» .

Після отримання оплати відповідач по трьох накладних № 1067 від 02.12.2019, № 1118 від 17.12.2019 та № 10 від 21.01.2020 поставив позивачеві машинну штукатурку М 95 у кількості 64,8 тон на загальну суму 174960,00 грн (трьома партіями по 21,6 тон на суму 58320,00 грн. кожна).

03 лютого 2020 позивач надіслав відповідачеві лист № 6-1, в якому повідомив останнього, що в зв`язку зі змінами, внесеними замовником у проект виконання робіт по будівництву ЖК «Нивки-парк» м. Київ, ТОВ «Веста Буд Сервіс» змушене відмовитися від отримання товару за рахунком № 286 від 29.11.2019 р. та просив повернути на рахунок позивача передоплату в сумі 116640,00 грн.

13.03.2020 позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічним листом за № 13/03, а також надіслав претензію № 17 від 16.06.2020 щодо повернення грошових коштів у сумі 116640,00 грн у семиденний строк з моменту отримання претензії.

У претензії від 16.06.2020 позивач вказав, що крім отриманої машинної штукатурки на суму 174960,00 грн, більше замовлень на поставку товару з боку ТОВ «Веста Буд Сервіс» не надходило, поставка не здійснювалася і на теперішній час у покупця (позивача) відсутня потреба в купівлі зазначеного товару, в зв`язку з чим просить повернути суму попередньої оплати в розмірі 116640,00 грн.

Вище зазначену претензію відповідач отримав 19.06.2020, однак доказів реагування відповідача на претензію від 16.06.2020 матеріали справи не містять.

Зазначені вище обставини сторонами, зокрема відповідачем не заперечуються, більше того, останній у своїй апеляційній скарзі зазначає, що готовий виконати свої договірні зобов`язання в частині поставки товару, однак, позивач із власних міркувань не бажає отримувати оплачуваний ним товар.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві вказує, що поставка штукатурки здійснювалася згідно потреб останнього на загальну суму 174960,00 грн, а в зв`язку з тим, що рахунок було виставлено відповідачем з помилками кількості та вартості, у позивача виникла переплата в сумі 116640,00 грн, які позивач просить стягнути в судовому порядку.

Правовими підставами позовних вимог про стягнення з відповідача надміру сплачених коштів позивач зазначив положення статей 526, 693, 1212 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

За приписом частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами будь-яких договорів у формі єдиного документа не складалось.

Так, із змісту ст. 642 ЦК України слідує, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору.

Конклюдентні дії - це дії особи, що виражають її волевиявлення на встановлення правовідносин, зокрема, на укладання угоди, висловлені не в формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновки про такий намір. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Вищезазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Колегія суддів зазначає, що наявний у матеріалах справи рахунок, який оплачений позивачем та накладні про поставку товару свідчать про дії осіб (як позивача так і відповідача у справі), що виражають їх волевиявлення на встановлення правовідносин, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України.

Отже, шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій між сторонами виникли правовідносини з договору поставки. Наведене дає підстави для висновку про те, що сторонами було укладено у спрощений спосіб договір щодо поставки відповідного товару шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення товару та повної оплати позивачем виставленого відповідачем рахунку на суму 291600,00 грн.

Згідно ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець(постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 689 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Однак, відповідач не надав доказів, що машинна штукатурка М 95 була готова до передання позивачеві у належному місці у кількості, яка була оплачена позивачем, і що останній був поінформований про це та мав забезпечити її прийняття.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ГПК України).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язання щодо поставки машинної штукатурки в повному обсязі.

Згідно ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченного товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, що встановлено колегією суддів, відтак місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів попередньої оплати в сумі 116640,00 грн ґрунтуються на нормі статті 693 ЦК України, на яку також посилається позивач у позовній заяві, і підтверджуються наявними у справі доказами.

Щодо посилання позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України та визначення спірних коштів як помилково (надмірно) сплачених, слід зазначити наступне:

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу наведеної норми ЦК випливає, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК).

Наявність між сторонами спору зобов`язань, що засновані на договорі, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки в такому випадку для захисту порушеного права застосовуються інші - зобов`язальні, а не кондикційні, засоби.

Крім того, матеріалами справи не підтверджуються викладені в позовній заяві доводи про те, що спірна сума була сплачена позивачем зайво (надмірно) через те, що рахунок на оплату було виставлено відповідачем з помилками кількості та вартості.

Разом з тим, як уже було встановлено вище, між сторонами виникли договірні відносини з поставки, в яких відповідач взяв на себе зобов`язання та виконав не належним чином, у результаті чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 116640,00 грн на підставі статті 693 ЦК України, що становить одне із зазначених у позовній заяві правових обґрунтувань позовних вимог.

Щодо залишених за позивачем понесених останнім витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн та витрат на послуги в сумі 800,00 грн судова колегія зазначає, що в тій частині апелянт не оскаржує рішення, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу в межах доводів у апеляційній скарзі.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.11.2020 у справі № 926/2093/20 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамалигівський гіпсовий завод» від 16.12.2020 (вх. суду від 21.12.2020 №01-05/3787/20) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.11.2020 у справі № 926/2093/20 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строки та в порядку, визначені статтями 286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді О.В.Зварич

Г.Г.Якімець