Постанова

від 15.06.2021 по справі 209/1289/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4241/21 Справа № 209/1289/20 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Синенка Є.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 грудня 2020 року у справі за позовом Кам`янської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості і припинення речового права власності на об`єкт нерухомого майна , -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2020 року Кам`янська міська рада Дніпропетровської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому, враховуючи останні уточнення, просила визнати недійсними договори дарування нерухомого майна від 08 жовтня 2016 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме дарування часток комплексу виробничо-побутових приміщень за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що спірні договору дарування було укладено під час розгляду спору між заявником та ОСОБА_2 щодо стягнення з останнього збитків за користування земельною ділянкою. Остаточним судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь Кам`янської міської ради Дніпропетровської області 176 477, 76 грн. орендної плати за користування земельної ділянки. Наразі відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення, під час якого заявник дізнався про існування договорів дарування нерухомого майна. Вважає, що укладення зазначених договорів дарування між відповідачами є способом уникнення від виконання рішення суду, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. На сьогодні виконати виконавчі дії є неможливими, оскільки нерухомість, яка була у власності ОСОБА_2 , та на яку могло бути накладено стягнення в рамках виконавчого провадження була відчужена іншій особі. Таким чином, ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду, що є прямою підставою вважати порушеними права та інтереси позивача за захистом яких він і звернувся.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 грудня 2020 року відмовлено в задоволені заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Кам`янська міська рада Дніпропетровської області , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилався у своїй позовній заяві.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 надав суду відзив, в якому посилається на необгрунтованість скарги та вважає її такою, що не підлягає задоволеню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 червня 2009 року між ВАТ Будівельні матеріали та будівництво і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу комплексу виробничо-побутових приміщень, відповідно до умов якого, останній набув у власність комплекс виробничо-побутових приміщень загальною площею 1517,30 кв. м на другому АДРЕСА_2 (на час укладення договору - м. Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області.

Зазначений комплекс виробничо-побутових приміщень розташований на земельній ділянці площею 13 814,0 кв. м, яка надавалася в оренду ВАТ Будівельні матеріали та будівництво строком на 3 роки згідно з рішенням Дніпродзержинської міської ради від 27 травня 2008 року за № 395-22/V.

Згідно з рішенням Дніпродзержинської міської ради від 30 липня 2009 року № 727-40/V Про набуття (припинення) юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення, які надаються у користування по матеріалах інвентаризації , з користування ВАТ Будівельні матеріали та будівництво вилучено земельну ділянку на другому АДРЕСА_3 загальною площею 13 814,0 га у зв`язку з відчуженням нерухомого майна та зобов`язано ОСОБА_2 оформити документи на землекористування.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 25 червня 2013 року № 173 затверджено акт від 17 червня 2013 року про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області,. Згідно з розрахунку недоотриманої орендної плати за користування ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої на другому Вовчанському провулку, 2 В площею 13 814,0 га (землі промисловості), розмір недоотриманої орендної плати за період з 01 вересня 2011 року по 01 січня 2013 року складає 176 477,76 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року позов прокурора Дніпровського району міста Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Дніпродзержинської (Кам`янської) міської ради до ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 19 383,92 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року скасовано, позов прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_2 про відшкодування збитків задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Кам`янської міської ради Дніпропетровської області неодержаний дохід у розмірі 176 477,76 грн.

Ухвалою ВССУ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

16 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

16 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1739/17.

22 січня 2020 року постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу задовольнив частково, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови та виключено з її резолютивної частини слова: неодержаний дохід (недоотриману орендну плату за користування земельною ділянкою) . В іншій частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, від 17 січня 2017 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

На виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року, яке набрало законної сили 17 січня 2017 року, Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська 17 березня 2017 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 неодержаний дохід (недоотриману орендну плату за користування земельною ділянкою) у розмірі 176 477, 76 грн. та судовий збір у розмірі 882, 39 грн., що підтверджується копією виконавчого листа.

Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцовим І.В. від 03 липня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 59461614 з виконання виконавчого листа № 209/5477/13-ц виданого 17.03.2017 Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь КМР неодержаного доходу (недоотриману орендну плату за користування земельною ділянкою) у розмірі 176 477, 76 грн. та судовий збір у розмірі 882, 39 грн.

На підставі постанови Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. від 28 лютого 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 59461614, виконавчий лист № 209/5477/13-ц, виданий 17 березня 2017 року Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Кам`янської міської ради заборгованості в сумі 173 407,89 грн. виконується ОСОБА_2 у спосіб, передбачений ст.68-70 Закону України Про виконавче провадження , шляхом звернення стягнення на доходи - пенсію ОСОБА_2 , яку він отримує у Кам`янському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Згідно відповіді Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. на запит ОСОБА_2 щодо розгляду заяви від 27 листопада 2020 року № 1317, на примусовому виконанні перебуває ВП за АСВП № 59461614 з примусового виконання виконавчого листа № 209/5477/13-ц виданого 17 березня 2017 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська про стягнення з ОСОБА_2 на користь Кам`янської міської ради заборгованості в сумі 173 407,89 грн. Станом на 27 листопада 2020 року в рамках ВП за АСВП № 59461614 залишок заборгованості за виконавчим документом складає 139 732,47 грн., залишок основної винагороди приватного виконавця - 13 973,25 грн.

Під час апеляційного розгляду судом встановлено, що рішення продовжує виконуватись ОСОБА_2 , шляхом звернення стягнення на пенсію. Дані обставини спростовують доводи позивача щодо ухилення боржника від виконання обов`язків покладенних судовим рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що 08 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_2 уклав договори дарування нерухомого майна, відповідно до яких подарував комплекс виробничо-побутових приміщень, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1517,3 кв.м. своєму сину - відповідачу ОСОБА_1 . Відповідно до Договору дарування реєстр. № 990 від 08 жовтня 2016 року здійснено дарування 1/2 частки комплексу, Договором дарування реєстр. № 998 від 08 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подарована 1/2 частка комплексу.

Відповідно до п.3 зазначених Договорів, нерухоме майно належить Дарувальнику на праві приватної власності та було отримано ним згідно з договором купівлі-продажу комплексу виробничо-побутових приміщень, посвідченого Огнєвою Н.О. приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу 10 червня 2009 року, реєстровий № 788, право власності на відчужуване нерухоме майно зареєстроване в ОКП ДБТІ, що підтверджується копіями Договору дарування.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/1 частина комплексу виробничо-побутових приміщень, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно листа ТОВ БВ Будхімпром від 30 червня 2020 року ТОВ БВ Будхімпром в 2010 році призупинило господарську діяльність.

Згідно копії Декларації з податку на прибуток підприємства ТОВ БВ Будхімпром ЄДРПОУ 36181814, за адресою: 2-й Волчанський пров. 2В, м. Дніпродзержинськ від 06 жовтня 2010 року, копії Фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ БВ Будхімпром від 01 жовтня 2010 року, копії Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2010р., копії Звіту про виробництво промислової продукції за 2010 рік ТОВ БВ Будхімпром , в період за 2010 рік відсутній дохід підприємства ТОВ БВ Будхімпром .

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 15 липня 2020 року ТОВ БВ БУДХІМПРОМ , ЄДРПОУ 36181814, за адресою: АДРЕСА_1 , не знаходиться в стадії припинення, власником є ОСОБА_2 .

Згідно листа Департаменту муніципальних послуг та регуляторної політики від 31 липня 2020 року щодо надання інформації, повідомлено, що згідно з інформації Віртуального офісу електронних послуг Дніпровської області до Центру надання електронних послуг м. Кам`янського від ОСОБА_2 у 2016 році чотири рази надходила заява про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою за адресою: АДРЕСА_1 , аналогічна заява від ОСОБА_1 не надходила.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення спірних договорів дарування між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було дотримано вимог чинного законодавства, при цьому, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами умислу в учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки направлені на ухилення від виконання боргових зобов`язань на виконання рішення суду.

З даним висновком також погоджується колегія суддів виходя з наступного.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Частиною першою статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною другою статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню .

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) не відступила від зазначених вище висновків Верховного Суду України та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Проте судом встановлено, що зобов`язання відповідача ОСОБА_2 зі сплати суми боргу на користь позивача виникли після укладення оспорюваних договорів, виконавчий лист № 209/5477/13-ц, виданий 17 березня 2017 року Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Кам`янської міської ради заборгованості в сумі 173 407,89 грн., а спірні правочини укладені 08 жовтня 2016 року.

Так, на момент укладення спірних договорів жодних обтяжень на відповідне майно не існувало та не було зареєстровано, що було перевірено нотаріусом під час посвідчення договорів. Щодо предметів дарування відсутні будь-які судові рішення щодо звернення стягнення на них на користь позивача, визнання права власності на них за позивачем, передачі їх позивачу у власність тощо. Крім того, позивач не мав на момент укладення спірних договорів дарування жодних прав на нерухоме майно, яке було предметом дарування. За таких обставин, відповідач ОСОБА_2 мав право вільно розпоряджатися своїм майном, як власник, згідно ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України.

Спірні договори містять всі істотні умови, що характерні для договорів дарування, і були направлені на реальне настання наслідків, протилежного позивачем не доведено.

Крім того, відсутні підстави вважати ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань, оскільки відповідач ОСОБА_2 здійснює погашення заборгованості, що підтверджується листом Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. від 27 листопада 2020 року та станом на апеляційний розгляд справи триває виконавче провадження та здійснюється утримання суми заборгованості з пенсії. Дані обставини сторонами не заперечуються.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), прийшов до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. Враховуючи надані докази на підтвердження недійсності оскаржуваних правочинів колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для визнання недійсними договорів дарування.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров