Постанова

від 07.06.2021 по справі 914/2643/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2021 р. Справа №914/2643/20

Західний апеляційний господарський суд в складі:

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Н.А. Галушко

- О.С. Скрипчук

секретаря судового засідання: К.Кострик

Розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ТзОВ «ФМЕ ТРАНС»

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2021

у справі № 914/2643/20

за позовом: ТзОВ «ФМЕ ТРАНС»

до: ТзОВ «Галіція-Трейд»

про стягнення 111448,89 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.01.2021, суддя Фартушок Т.Б., було відмовлено в позові ТзОВ «ФМЕ ТРАНС» .

З даним рішенням не погодилося ТзОВ «ФМЕ ТРАНС» і оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 315, 316 ГК України, ст. 258 ЦК України та п. п. 4.3, 6 договору.

ТзОВ «Галіція-Трейд» подало відзив на апеляційну скаргу в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/2643/20 розподілено до розгляду судді доповідачу Мирутенко О.Л. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Скрипчук О.С., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ «ФМЕ ТРАНС» на рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2021 у справі № 914/2643/20.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 справу №914/2643/20 призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.06.2021.

Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №380 від 07.06.2021 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Кравчук Н.М. було призначено автоматизовану заміну складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги у справі №914/2643/20.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 справу №914/2643/20 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Галушко Н.А., Скрипчук О.С.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівької області від 05.01.2021 у справі №914/2643/20 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ФМЕ Транс» (надалі - Позивач, Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд» (надалі - Відповідач, Замовник) було укладено Договір перевезення вантажів №38282019 (надалі - Договір).

Відповідно до умов договору, Замовник доручає, а Перевізник зобов`язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору, та є його невід`ємними частинами (п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. Договору Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника. Заявка повинна містити наступне реквізити вантажовідправника и вантажоодержувача; маршрут; термін подачі транспортного засобу для завантаження; терміни виконання замовлення; масу вантажу; кількість місць; вартість вантажу; вартість перевезення.

Згідно п.2.2. Договору Перевізник зобов`язаний розглянути заявку і підтвердити замовлення протягом однієї години із моменту її отримання.

Права та обов`язки перевізника та замовника визначено розділом 3 даного договору.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами погоджено, що розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акта виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

Вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок (п.4.2. Договору).

Відповідно до п.4.3. Договору оплата здійснюється протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання від Перевізника повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR,товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують партію поставки вантажу.

Згідно п.4.4. Договору оплата проводиться в гривнях, у разі отримання Замовником в повному обсязі оригіналів правильно оформлених документів, вказаних у п.3.1.9. та п. 4.3. Договору.

Пунктом 5.3. Договору Сторонами погоджено, що з моменту передачі вантажу Перевізнику та до моменту передачі його отримувачу, Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що завантажений у автомобіль.

Перевізник несе повну відповідальність за неправомірну поведінку водія (порушення ПДР та ін.) (п.5.4. Договору).

Пунктом 8.7. Договору встановлено, що Сторони погоджуються, що усі зміни і доповнення, додатки та/або інші невід`ємні частини Договору, які підписані власноручно та/або за допомогою факсимільного підпису, зразок якого наведено у п.8.6.Договору, вважаються такими, що підписані уповноваженою особою і належним чином, а також і те, що Сторони беруть на себе зобов`язання, передбачені такими документами.

Відповідно до п.9.1. Договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2018р., але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення дії Договору за два тижні до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на ще один рік на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Додатковою угодою від 31.12.2019р. до Договору Сторони домовились викласти п.9.1. Договору в наступній редакції:

« 9.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2019р., але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення дії Договору за два тижні до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на ще один рік на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.» .

Вказаний Договір та Додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні, сторонами не наведені доводи та не подані докази наявності заяви однієї із Сторін Договору в порядку п.9.1 Договору про припинення дії Договору.

На виконання п. 2.1 договору, Замовником було надіслано Перевізнику заявки від 07.11.2019, від 13.11.2019р., від 19.11.2019р., від 03.12.2019р., від 04.12.2019р., від 08.01.2020р., від 10.01.2020р. та від 05.02.2020р. на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні сік Galicia.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг з перевезення підтверджується Товарно-транспортними накладними та Актами надання послуг, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України.

Вказані Акти підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Крім того, відображення факту здійснення господарських операцій надання послуг за договором підтверджується також копіями Податкових накладних від 17.10.2019р. №10, від 24.10.2019р. №15, від 30.10.2019р. №20, від 11.11.2019р. №6, від 20.11.2019р. №13, від 21.11.2019р. №14, від 26.11.2019р. №19, від 04.12.2019р. №3, від 06.12.2019р. №4, від 14.12.2019р. №9, від 26.12.2019р. №17, від 09.01.2020р. №1 та від 10.01.2020р. №2 із електронними корінцями про їх подання та реєстрацію органом податкової служби.

З урахуванням наведеного вбачається, що в період з 03.01.2019р. по 06.02.2020р. Позивачем надано транспортні послуги за Договором на суму 1052750грн.

Слід зазначити, що дані обставини сторонами не заперечуються.

Як зазначає позивач у позовній заяві, Відповідачем частково оплачено послуги з перевезення в розмірі 945050грн., внаслідок чого у останнього утворився борг в сумі 107700грн.

Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі стверджує, що відносини між сторонами за своєю правовою природою є відносинами транспортного експедирування, на які поширюється загальна позовна давність у три роки і просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 107700грн. суми заборгованості за надані Позивачем за Договором перевезення вантажів від 29.12.2018р. №38282019 транспортні послуги, а також 2441,49грн. трьох відсотків річних та 1307,40грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати послуг.

Крім того, позивач зазначає, що, відповідно до Закону України від 30.03.2020р. №540-IX, до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України внесено зміни, згідно яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, відтак, на думку Позивача, продовжено встановлений ст.315 ГК України спеціальний строк позовної давності та, як наслідок, доводи Відповідача про пропуск Позивачем такого строку згідно доводів Позивача є безпідставними.

Відповідач в свою черго заперечує доводи позивача, що правовідносини які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, оскільки вважає, що правовідносини виникли між сторонами саме з договору перевезення, оскільки сторонами у Договорі визначено виконання зобов`язань безпосередньо ними, а за договором транспортного експедирування Позивач, як експедитор, повинен був підписувати договори на перевезення з іншими особами-перевізниками, а тому просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності у 6 (шість) місяців для даних правовідносин та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що вказаним нормативним актом внесено зміни до статті 258 ЦК України при тому, що ані вказаним законом, ані будь яким іншим нормативним актом не передбачено продовження встановленого ст.315 ГК України строку позовної давності за договором перевезення.

Окрім того, Відповідач у поданому відзиві зазначає про те, що заявлена Позивачем до розподілу між сторонами сума судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 16840грн. є надмірною до обсягу наданих послуг та складності справи і не підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст.914 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір; за довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Приписами ч.1 ст.306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч.2 вказаної статті суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч.3 ст.306 ГК України).

Згідно ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч.2 ст.306 ГК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.306 ГК України вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Згідно ч.5 ст.306 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Приписами ч.ч.1-5 ст.315 ГК України встановлено, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії; претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів; перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів; якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді; для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно ч.4 ст.306 Господарського кодексу України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов`язаним із перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Приписами ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно ст.925 ЦК України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред`явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами); позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк; до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно ст.930 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між Сторонами Договір перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 є договором про перевезення вантажів, про що свідчать положення Договору.

Зміст укладеного Договору відповідає умовам, визначеним у нормах ст.ст.306, 307 Господарського кодексу України та ст.ст. 909, 914 ЦК України.

Більше того, статтею ст.914 ЦК України передбачено, що у довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

З врахуванням вищенаведеним положень ст.914 ЦК України суд першої інстанції вірно встановив, що доводи позивача про те, що сторонами досягнуто істотних умов договору транспортного експедирування не відповідають матеріалам справи, в тому числі поданими самим ж позивачем доказами. Так, пунктом 11 Замовлень визначено не розмір плати експедитору, як про це зазначає позивач, а вартість перевезення. Інші наведені істотні умови є істотними умовами договору перевезення чи умовами, які встановлюються у довгостроковому договорі перевезення.

Поряд з цим, в укладеному між сторонами Договорі перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 відсутні істотні умови договору транспортного експедирування, які відрізняють такі договори від договорів перевезення.

Так, на відміну від норм ст.316 ГК України, ст.929 ЦК України, ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» в укладеному між сторонами Договорі не визначено не тільки експедитора, але й обов`язку експедитора виконати або організувати виконання визначених послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, визначено лише обов`язок перевізника на безпосереднє перевезення вантажу.

Крім того, укладений між сторонами Договір не містить передбачених ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотних умов, які не властиві договору перевезення, зокрема й порядок погодження змін маршруту тощо.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що зазначене в преамбулах замовлень відповідача найменування на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні не підтверджують виникнення між сторонами відносин з транспортного експедирування, оскільки, дані замовлення є невід`ємною частиною Договору, передбачені пунктами 2.1., 2.2. та 4.2. Договору як підстава до прийняття позивачем вантажу до перевезення, здійснення перевезення та вручення вантажу вантажоодержувачу, складені на виконання Договору та згідно п.2.1. Договору визначають, зокрема, замовлення послуг з перевезення визначеного відповідачем вантажу(п.3 Замовлень) за визначеним відповідачем маршрутом (п.2 Замовлень) визначеному відповідачем вантажоодержувачу (п.6 Замовлень) на визначеному відповідачем типі транспорту (п.10 Замовлень) із визначеною вартістю перевезення (п.11. Замовлень).

Будь яких інших відомостей про надання позивачем відповідачу за вказаними замовленнями будь-яких інших послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу вказані замовлення не містять.

При цьому, суд першої інстанції врахував аналогічну правову позицію викладену у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016 у справі №922/1519/16, що зазначення в назвах замовлень «на транспортно-експедиційне обслуговування» в розумінні ст.909 ЦК України не впливає на кваліфікацію договору, в тому числі правовідносин сторін.

Акти надання послуг є документом, яким оформляється факт надання послуг з перевезення вантажу та на підставі якого здійснюється оплата таких послуг.

Як прямо зазначено в Актах надання послуг, такі складено сторонами на виконання та на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі висновки суду щодо правової природи укладеного між сторонами Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 та надані самим ж позивачем докази, які підтверджують існування між сторонами правовідносин саме на підставі укладеного Договору - Акти надання послуг, беручи до уваги недоведеність позивачем факту існування між сторонами правовідносин з приводу надання будь-яких інших пов`язаних з перевезенням послуг, окрім перевезення, судова колегія приходить до висновку, що правовідносини склались між сторонами на підставі укладеного Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019, підтвердженням факту існування таких є складені відповідно та з посиланням на Договір Акти надання послуг, відтак, такі за своєю правовою природою є правовідносинами з перевезення вантажу за довгостроковим (річним) договором перевезення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечено сторонами у справі, матеріалами справи підтверджується існування заборгованості відповідача з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів на суму 107700грн., однак, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

З урахуванням наведеного судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч.1 ст.258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Частиною п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №916/2073/17 та постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

З врахуванням наданих учасниками справи доводів, поданих доказів та встановлених судом обставин справи, зокрема п.4.3. Договору, суд першої інстанції вірно встановив, що перебіг позовної давності у даній справі розпочинається на двадцять другий календарний день з моменту отримання відповідачем від позивача повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують кожну окрему партію поставки вантажу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №914/1791/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.05.2019 у справі №490/177/16-ц.

В даному випадку, початок перебігу строку позовної давності, слід рахувати на 22 день з моменту підписання актів наданих послуг (п. 4.3 договору), отже, за актом надання послуг від 11.11.2019р. №207 - 03.12.2019р.; за Актом від 14.11.2019р. №210 - 06.12.2019р.; за Актом від 20.11.2019р. №214 - 12.12.2019р.; за Актом від 26.11.2019р. №220 - 18.12.2019р.; за Актом від 04.12.2019р. №225 - 26.12.2019р.; за Актом від 06.12.2019р. №226 - 28.12.2019р.: за Актом від 09.01.2020р. №1 - 31.01.2020р.; за Актом від 10.01.2020р. №2 - 01.02.2020р.; за Актом від 06.02.2020р. №19 - 28.02.2020р.

Приписами ч.3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно ч.5 ст.315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно п.28 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211 «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» та постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2016 у справі №922/1519/16 норми ч.3 ст.925 ЦК України та ч.5 ст.315 ГК України співвідносяться між собою як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

З врахуванням наведеного вбачається, що встановлений приписами ч.5 ст.315 ГК України шестимісячний строк позовної давності за вимогами про стягнення боргу за Актом надання послуг від 11.11.2019р. №207 сплив 03.06.2020р.; за Актом від 14.11.2019р. №210 - 06.06.2020р.; за Актом від 20.11.2019р. №214 - 12.06.2020р.; за Актом від 26.11.2019р. №220 - 18.06.2020р.; за Актом від 04.12.2019р. №225 - 26.06.2020р.; за Актом від 06.12.2019р. №226 - 28.06.2020р.: за Актом від 09.01.2020р. №1 - 31.07.2020р.; за Актом від 10.01.2020р. №2 - 01.08.2020р.; за Актом від 06.02.2020р. №19 - 28.08.2020р.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом через поштове відділення зв`язку 06.10.2020, що підтверджується відміткою відділення поштового зв`язку про прийняття до пересилки рекомендованого поштового відправлення №7905704452525.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Доводи позивача, що строк позовної давності було перервано у звязку із частковою оплатою відповідачем коштів, судом першої інстанції правомірно відхилені, оскільки наявні в матеріалах справи банківські виписки свідчать, що неоплаченими є Акти надання послуг від 11.11.2019р. №207, від 14.11.2019р. №210, від 20.11.2019р. №214, від 26.11.2019р. №220, від 04.12.2019р. №225, від 06.12.2019р. №226, від 09.01.2020р. №1, від 10.01.2020р. №2 та від 06.02.2020р. №19 на загальну суму 107700грн., що є предметом спору у даній справі.

Також не заслуговують на увагу суду доводи апелянта, що строк позовної давності продовжено на строк дії карантину встановленого приписами ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вимогами перевізника про пред`явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, з огляду на наступне.

Законом України від 30.03.2020р. №540-IX продовжено на час карантину визначені ст.258 ЦК України строки. Проте, як зазначено вище, спеціальний строк позовної давності за вимогами перевізника про пред`явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, встановлено не ст.258 ЦК України, а ч.5 ст.315 ГК України. При цьому суд зазначає, що вказаним Законом України від 30.03.2020р. №540-IX зміни у ст.315 ГК України не внесені, визначений ч.5 ст.315 ГК України строк на час дії карантину не продовжувався. Позивачем не доведено, що Законом України від 30.03.2020р. №540-IX чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом продовжено визначений ч.5 ст.315 ГК України строк позовної давності; доводи щодо продовження передбаченого ч.5 ст.315 ГК України строку позовної давності з підстав продовження визначених ст.258 ЦК України строків позивачем не обґрунтовані.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі висновків суду щодо правової природи укладеного між сторонами Договору та правовідносин за ним, висновків суду щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами позивача на двадцять другий календарний день з моменту отримання відповідачем від позивача повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують кожну окрему партію поставки вантажу; визначення ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вказаними вимогами, не доведення позивачем переривання строку позовної давності, а також з врахуванням дати звернення позивача із даним позовом до господарського суду (06.10.2020р.), враховуючи викладену відповідачем у відзиві заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності за зверненням до господарського суду із позовом про захист своїх порушених прав на оплату послуг перевезення вантажу, що має наслідком відмову в позові в частині позовних вимог про стягнення основного боргу з підстав пропуску строку позовної давності.

При цьому, судова колегія зазначає, що згідно з приписами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

З врахуванням наведеного відсутні правові підстави до стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суми основного боргу, за вимогами про стягнення яких минув строк позовної давності, відтак, в позовні в цій частині слід також відмовити.

За таких обставин справи апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в позові ТзОВ «ФМЕ ТРАНС»слід відмовити.

Відповідно апеляційний суд відхиляє як безпідставне твердження апелянта про неправильне застосування ст. ст. 315, 316 ГК України, ст. 258 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2021 по справі №914/2643/20 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Судові витрати за апеляційний перегляд покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України Західний апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2021 року у справі №914/2643/20 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ТзОВ «ФМЕ ТРАНС» залишити без задоволення.

Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Н.А. Галушко

О.С. Скрипчук

«Повний текст постанови виготовлено 15.06.2021»