Ухвала

від 17.06.2021 по справі 300/1839/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"17" червня 2021 р. справа № 300/1839/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Остап`юк С.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративні справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення "Про об`єкти оренди комунальної власності для розміщення тимчасових споруд" №1021 від 31.08.2017, -

ВСТАНОВИВ:

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зобов`язання Калуську міську раду подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду даної адміністративної справи.

Вказана заява обґрунтована тим, що Калуською міською радою не виконано рішення суду щодо відшкодування судових витрат та в частині неопублікування резолютивної частини рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним, а тому слід зобов`язати Калуську міську раду подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд, розглянувши вказану заяву та матеріали адміністративної справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення "Про об`єкти оренди комунальної власності для розміщення тимчасових споруд" №1021 від 31.08.2017, зазначає наступне.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі №300/1839/20, яке набрало законної сили 21.04.2021, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та нечинним рішення Калуської міської ради "Про об`єкти оренди комунальної власності для розміщення тимчасових споруд" №1021 від 31.08.2017. Зобов`язано Калуську міську раду невідкладно, після набрання рішенням законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним у виданні, в якому він підлягає офіційному оприлюдненню. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Калуської міської ради сплачений судовий збір в розмірі 2 102 гривні.

Додатковим рішенням від 29.12.2020, яке набрало законної сили 21.04.2021, стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Калуської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 900 гривень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України , заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

В постанові від 3 квітня 2019 року у справі №820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування в спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно відомостей Калуського управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області боржник - Калуська міська рада не має відкритих рахунків в органі Казначейства.

Відповідно до листа за № 137/02-55/20 від 02.06.2020 Калуська міська рада не має відкритих рахунків в банківських установах, та готова відшкодувати позичу судовий збір.

При цьому, суд зазначає, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

В даному випадку наслідком невиконання судового рішення щодо стягнення на користь позивача судових витрат, є відсутність у Калуської міської ради відкритих, в органі Казначейства, в банківських установах рахунків, а наявність цих обставин не свідчить про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень щодо ухилення останнього від виконання рішення суду.

Суд зазначає, що наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним визначає стаття 265 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої встановлено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

При цьому, частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як наслідок, обов`язок Калуської міської ради невідкладно, після набрання рішенням законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним у виданні, в якому він підлягає офіційному оприлюдненню прямо встановлено частиною 1 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування цього процесуального заходу мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль, а суд таких підстав не встановив.

При цьому, статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вищенаведених норм права та фактичних обставини справи, суд вважає, що визначені статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України правові підстави для встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення відсутні, а тому у задоволенні заяви позивача необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов`язання Калуську міську раду подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення, відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Суддя Остап`юк С.В.