Постанова

від 17.06.2021 по справі 2а-10357/08/1370

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року

м. Київ

справа №2а-10357/08/1370

адміністративне провадження №К/9901/64275/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (головуючий суддя Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі №2а-10357/08/1370 за позовом Приватного акціонерного товариства Львівський хлібзавод №1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Львівський хлібзавод №1 (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило (з урахуванням уточнень позовних вимог від 12 березня 2010 року) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 5 листопада 2008 року №422301/1/19722 та №432301/1/19723.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу не відповідають дійсності та суперечать вимогам податкового законодавства, оскільки господарські операції з Приватним малим підприємством Опал та Іноземним підприємством Універсальна інвестиційна група підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Львові від 5 листопада 2008 року № 432301/1/19723 та № 422301/1/19722.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року в частині задоволення позову та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року залишено без змін.

За наслідками нового розгляду справи, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Львові від 5 листопада 2008 року №432301/1/19723 в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 567708 грн, в тому числі за основним платежем у сумі 378472 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 189236 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За результатами касаційного перегляду судових рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2017 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову та справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що наявність або відсутність зв`язку витрат позивача у зв`язку з придбанням у Іноземного підприємства Універсальна інвестиційна група інформаційно-консультаційних послуг не може вважатися встановленим у справі, оскільки оцінка відповідних доказів судом зроблена без дотримання норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та без встановлення усіх обставин у справі.

Обґрунтовуючи висновок про відсутність ділової мети у позивача при здійсненні цих витрат, суд всупереч нормам частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України поклав обов`язок доведення на позивача. Допитана в судовому процесі свідок, головний бухгалтер Іноземного підприємства Універсальна інвестиційна група вказала, що інформаційні послуги від вказаного підприємства включали в себе аналіз ринку, інвестиційну діяльність, бухгалтерські та фінансові послуги, які працівниками підприємства в письмовій та усній формах. Ці показання суд відхилив як такі, що містять загальний характер щодо наданих послуг позивачу. Разом з тим, доказів, які б однозначно спростовували ці показання, зокрема щодо відсутності у зазначеного підприємства реальної можливості надати послуги, у справі немає.

За наслідками нового розгляду справи постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав того, що позивачем не доведено зв`язок витрат позивача по придбанню інформаційних та консультаційних послуг у Іноземного підприємства Універсальна інвестиційна група з веденням його господарської діяльності, а також наявність ділової мети в отриманні вказаних послуг.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 5 листопада 2008 року №422301/1/19722 та № 422301/1/19723.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій позивача з його контрагентами. Податковий орган не надав доказів на підтвердження порушень платника, зафіксованих в акті перевірки. Методологічна помилка позивача щодо зменшення валових витрат на вартість придбаних запасів, використаних на потреби, не пов`язані з веденням господарської діяльності, до заниження податкових зобов`язань не привела.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року і ухвалити нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вартість запасів, використаних позивачем на ремонт основних засобів, підлягає відображенню в складі валового доходу з метою збалансування суми сформованих валових витрат та підприємством невірно визначено убуток запасів на складах, що призвело до завищення валових витрат.

Від позивача 8 січня 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2006 року по 1 квітня 2008 року, за результатами якої складено акт від 7 серпня 2008 року № 81/23-0/05492054 (надалі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 5 листопада 2008 року №422301/1/19722, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 236084 грн, в тому числі за основним платежем у сумі 174573 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 61511 грн; №432301/1/19723, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 713376 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 475584 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 237 792 грн.

Перевіркою встановлено порушення пункту 4.1 статті 4, пунктів 5.1, 5.9, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 174573 грн; підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Про податок на додану вартість від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (надалі - №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 475584 грн.

Зі змісту акта перевірки порушення виникли у зв`язку із заниженням валового доходу у першому кварталі 2008 року на суму 52802 грн внаслідок відшкодування за рахунок покупців браку готової продукції, який у попередніх податкових періодах включено до складу валових витрат; невірним визначенням убутку запасів на складах, витрати на придбання та поліпшення яких включаються до складу валових витрат, що призвело до завищення скоригованих валових витрат за четвертий квартал 2006 року на 159926 грн; безпідставним формуванням даних податкового обліку при придбанні інформаційно-консультаційних послуг в Іноземного підприємства Універсальна інвестиційна група , а також комісійних послуг у Приватного малого підприємства Опал , з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених поставок.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач мав взаємовідносини по придбанню інформаційно-консультаційних послуг у Іноземного підприємства Універсальна інвестиційна група та комісійних послуг у Приватного малого підприємства Опал .

Між позивачем (замовник) та Іноземним підприємством Універсальна інвестиційна група (виконавець) укладено договір від 1 жовтня 2007 року №10-2007-01-К, предметом якого є надання інформаційно-консультаційних послуг з фінансового, економічного, юридичного, комерційного та управлінського забезпечення господарської діяльності замовника та визначених ним осіб. Перелік таких осіб доводиться до відома виконавця у письмовому вигляді.

На виконання умов договору позивачем надано акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні та платіжні доручення.

На підтвердження здійснення господарської операції позивача з Приватним малим підприємством Опал позивач надав до суду протокол виїмки, за змістом якого встановлено, що документи, які стосуються господарських взаємовідносин позивача з наведеним контрагентом вилучено, податкові накладні, меморіальні ордери, акт перевірки від 23 січня 2007 року № 19/23-0/05492054 про результати виїзної планової перевірки ВАТ Львівський хлібозавод №1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2004 року по 30 вересня 2006 року (актом встановлено, що за результатами перевірки правильності визначення підприємством валового доходу та валових витрат за перевірений період не встановлено заниження валового доходу та завищення валових витрат). Перевіркою не встановлено порушень в частині несвоєчасної сплати податку на додану вартість за жовтень 2004 року-вересень 2006 року.

Судами також встановлено, що протягом 4-го кварталу 2006 року позивачем проводилось списання матеріальних цінностей на витрати, що не пов`язані з господарською діяльністю підприємства та на ремонти основних засобів, проте суми вказаних запасів не відображались до рядків 01.2 та 04.2 Декларації з податку на прибуток підприємства, а зменшували витрати на придбання товарів, що відображені по коду рядка 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2006 рік (4-ий квартал).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

До набрання чинності Податковим кодексом України правове регулювання відносин щодо справляння окремих видів податків, зокрема податку на додану вартість та податку на прибуток, регулювались нормами спеціальних законів, а саме: Законами №168/97-ВР та №334/94-ВР, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Порядок нарахування, декларування та сплати податку на прибуток до квітня 2011 року регламентовано Законом №334/94-ВР пунктом 3.1 статті 3 якого визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 4.1 Закону №334/94-ВР встановлено, що валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2. цієї ж статті до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 2 підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону №334/94-ВР до валових витрат включаються витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі, з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

За вимогами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат не включаються: будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону №334/94-ВР передбачено, що витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів підлягають амортизації.

Визначення платників податку на додану вартість, об`єкти, бази та ставки оподаткування, перелік неоподаткованих та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до набрання чинності Податковим кодексом України були встановлені Законом №168/97-ВР, відповідно до вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 якого, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі, операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин є правила податкового обліку, встановлені статтею 7 Закону №168/97-ВР.

За змістом підпункту 7.2.1 пункту 7.2 та пункту 7.1 статті 7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобов`язаний надати покупцю податкову.

За положеннями підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов`язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов`язань зі сплати податків.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону 168/97-ВР податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг від контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями.

Правильність формування платником податків витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався, які роботи та послуги замовлялись, за якою ціною, між якими контрагентами.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Щодо заниження скоригованого валового доходу на суму 52802 грн за 1 квартал 2008 року, колегія суддів зазначає, що судами встановлено, що в акті перевірки не зазначено жодного первинного або іншого документа, що підтверджував би реалізацію позивачем браку готової продукції у першому кварталі 2008 року на суму у розмірі 52 802 грн. та не зазначено інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Податковим органом не конкретизовано, в якому саме податковому періоді дану суму було включено до складу валових витрат та не здійснено посилання на первинні документи щодо такого включення до складу валових витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт відшкодування браку готової продукції, витрати на виготовлення якого в попередніх податкових періодах були включені до складу валових витрат і відображалися по коду рядка 04.1 Декларації за 1-ий квартал 2008 року не доведений належними і допустимими доказами при апеляційному розгляді.

З огляду на встановлені факти судом апеляційної інстанції, Верховний Суд не може погодитись з висновком податкового органу про заниження скоригованого валового доходу на суму 52802 грн за 1-ий квартал 2008 року.

Контролюючим органом в акті перевірки також встановлено, що протягом 4-го кварталу 2006 року позивачем проводилось списання матеріальних цінностей на витрати, що не пов`язані з господарською діяльністю підприємства та на ремонти основних засобів, проте суми вказаних запасів не відображались як це передбачає пункт 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР та додаток К1/1 до рядків 01.2 та 04.2 Декларації з податку на прибуток підприємства, а зменшували витрати на придбання товарів, що відображені по коду рядка 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2006р. (4-ий квартал). Податковим органом зроблено висновок, що позивачем в порушення пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР невірно визначено убуток запасів на складах, витрати на придбання та поліпшення яких включаються до складу валових витрат згідно з згаданим Законом в розмірі 159 926 грн.

Згідно наказу Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року №143 Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання методологія складання декларації з прибутку в 2006 році передбачала, що у рядок 4.1 витрати на придбання товарів, робіт, послуг Декларації з податку на прибуток підприємства вносяться суми, що потрапляли у звітному періоді у кредит бухгалтерського рахунку 63 в частині, яка відповідала ознакам валових витрат в розумінні чинного у відповідному податковому періоді Закону № 334/94-ВР.

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

За змістом абазу 5 наведеної норми у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у тому ж звітному періоді.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що завищення показника (р.04.2 К1) на суму 159926 грн позивачем компенсовано зменшенням р.04.1 Декларації за 2006 рік (4-ий квартал), Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що наведене не вплинуло на значення скоригованих валових витрат (р.06) декларації і відповідно не призвело до заниження податкового зобов`язання звітного періоду.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.

Суд зазначає, що відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №2а-10357/08/1370 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник