Постанова

від 02.06.2021 по справі 428/6597/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 428/6597/19

провадження № 61-1292св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - громадська організація Автогаражне товариство Супутник ,

представник відповідача - Лісечко Олексій Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу громадської організації Автогаражне товариство Супутник на постанову Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до громадської організації Автогаражне товариство Супутник (далі - ГО АТ Супутник ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 червня 2017 року у справі № 428/1355/17, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2017 року, його поновлено на роботі на посаді сторожа ГО АТ Супутник з 18 січня 2017 року, стягнуто з ГО АТ Супутник на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 18 січня 2017 року по 09 червня 2017 року у розмірі 10 975 грн 55 коп.

Наказом ГО АТ Супутник від 11 серпня 2017 року № 16-ок його поновлено на роботі на посаді сторожа ГО АТ Супутник . Наказом ГО АТ Супутник від 10 травня 2019 року № 13 його звільнено із зазначеної посади.

Вважав наказ про звільнення від 10 травня 2019 року № 13 незаконним та необґрунтованим. Позивач вказував, що він неодноразово намагався приступити до роботи, але ГО АТ Супутник в особі голови ОСОБА_2 , ігноруючи рішення суду від 09 червня 2017 року у справі про його поновлення на роботі, уникав з ним зустрічі для ознайомлення з посадовою інструкцією та з графіком робочого часу. Він звертався до Національної поліції Луганської області з заявою про вчинення злочину, але його заява також була залишена без уваги.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ про його звільнення від 10 травня 2019 року № 13, поновити його на роботі на посаді сторожа ГО АТ Супутник , стягнути з ГО АТ Супутник на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та вирішити питання про покладення на голову ГО АТ Супутник ОСОБА_2 обов`язок відшкодувати шкоду організації, заподіяну у зв`язку із оплатою незаконно звільненому працівникові за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 вересня 2020 року у складі судді Юзефовича І. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змістом наказу

ГО АТ Супутник від 11 серпня 2017 року № 17-ок, в якому визначений графік роботи, позивач ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис.

Про відсутність позивача на роботі без поважних причин свідчать складені відповідачем листи з проханням повідомити причини відсутності на робочому місці та надати докази поважності причин відсутності на роботі, які були надіслані позивачу засобами поштового зв`язку, табель обліку робочого часу, з якого вбачається, що позивач тривалий час не виходив на роботу.

ОСОБА_1 факт невиходу на роботу протягом березня 2019 року не спростовував, доказів його присутності (виходу) на робочому місті не надав. Будь-яких доказів, які б підтверджували поважність відсутності позивача на роботі протягом 3 днів, матеріали справи не містять.

Що стосується вимоги про покладення на голову ГО АТ Супутник

ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати шкоду організації, заподіяну у зв`язку із оплатою незаконно звільненому працівникові за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції зазначив, що ці вимоги є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 вересня 2020 року в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГО АТ Супутник про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу задоволено частково. Скасовано наказ

ГО АТ Супутник від 10 травня 2019 року № 13 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул. Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа

ГО АТ Супутник . Стягнуто з ГО АТ Супутник на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 80 425 грн 10 коп. без утримання податку, зборів й інших обов`язкових платежів.

Постанова в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягала негайному виконанню. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачем дотримано процедуру доведення до позивача графіку роботи та дати з якої ОСОБА_1 необхідно приступити до роботи.

Надані відповідачем докази, а саме листи, на підтвердження відсутності позивача на роботі з 14 серпня 2017 року по 28 грудня 2017 року, апеляційний суд не приймав до уваги, оскільки ці докази не стосуються днів за які позивача було звільнено з роботи за прогули (04-06, 11-15, 18-22,

25-29 березня 2019 року).

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що звільнення позивача відбулося за прогули без поважних причин вчиненні в березні 2019 року, а наказом ГО АТ Супутник від 10 травня 2019 року № 13 звільнений позивач з 14 серпня 2017 року.

Разом з тим, відповідачем факт відсутності позивача на роботі зафіксовано в табелі обліку робочого часу за березень 2019 року, при цьому позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце у вказані робочі дні, а саме 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року, що в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

У наданих відповідачем табелях обліку робочого часу працівників

ГО АТ Супутник за період серпень 2017 року - лютий 2019 року напроти прізвища ОСОБА_1 проставлено позначка НЗ (неявка з нез`ясованих причин). Проте, у табелі обліку робочого часу за березень 2019 року напроти прізвища ОСОБА_1 проставлено позначка ПР (прогули). Табель обліку робочого часу працівників ГО АТ Супутник за березень 2019 року затверджено головою правління ОСОБА_2 . Зазначені вище обставини свідчать про те, що голова правління ГО АТ Супутник ОСОБА_2 при затвердженні в кінці березня 2019 року табелю обліку робочого часу за березень 2019 року був обізнаний про здійснені ОСОБА_1 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року прогули.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за відсутність на роботі без поважних причин (прогули) 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року накладено поза межами місячного строку, який визначений частиною першою статті 148 КЗпП України, що є підставою для скасування наказу ГО АТ Супутник від 10 травня 2019 року № 13 та поновлення позивача на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ГО АТ Супутник подало касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої

статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 вказує, що практика Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права для визначення роботодавцем дня звільнення раніше поновленого на роботі працівника, який з моменту поновлення до виконання своїх обов`язків не приступив, та продовжує вчиняти прогул, відсутня.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що початком перебігу строку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є не фактична дата невиходу ним на роботу, а дата виявлення саме проступку, тобто встановлення роботодавцем факту протиправності діяння ОСОБА_1 та його вини у вчиненні проступку - винного невиконання позивачем своїх трудових обов`язків. Про неповажність причин невиходу ОСОБА_1 на роботу у березні 2019 року, а відтак і про наявність дисциплінарного проступку та вину працівника у вчиненні проступку, відповідачу

ГО АТ Супутник станом на дату невиходу ОСОБА_1 на роботу відомо не було.

З метою встановлення факту проступку та наявності вини працівника у його вчиненні, керуючись статтею 149 КЗпП України, роботодавець

ГО АТ Супутник зажадав від порушника трудової дисципліни ОСОБА_1 надання пояснень про поважність причин невиходу на роботу, в тому числі у березні 2019 році. У зв`язку з цим позивачу 01 квітня 2019 році було напревлено лист ГО АТ Супутник з пропозицією протягом десятиденного строку з моменту його отримання повідомити причини невиходу на роботу.

Вказаний лист ОСОБА_1 отриманий 06 квітня 2019 року відтак запропонований працівнику десятиденний термін надання відповіді (пояснень) сплинув 16 квітня 2019 року.

Будь-якої відповіді з поясненнями причин невиходу на роботу ОСОБА_1 не надано, на роботу він так і не вийшов. Отже, про безпідставність (протиправність) невиходу на роботу (прогулу) сторожа ОСОБА_1 та вину цього працівника у скоєнні проступку роботодавець ГО АТ Супутник міг дізнатися не раніше 16 квітня 2019 року. Таким чином, з урахуванням правової позиції Верховного Суду (постанова від 07 жовтня 2019 року у справі № 718/801/17), днем виявлення проступку у вигляді прогулу є 16 квітня

2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ГО АТ Супутник про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ГО АТ Супутник , наказом ГО АТ Супутник від 11 серпня 2017 року № 16-ок ОСОБА_1 поновлено на посаді сторожа ГО АТ Супутник з 18 січня 2017 року, на підставі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 червня 2017 року. З указаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис.

Згідно із наказом ГО АТ Супутник від 11 серпня 2017 року № 17-ок

ОСОБА_1 наказано приступити до роботи 14 серпня 2017 року відповідно до графіка роботи сторожа: щоденно з 09-00 год до 18-00 год, вихідні дні - субота та неділя. Зі змістом вказаного наказу ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис.

Наказом голови ГО АТ Супутник від 10 травня 2019 року № 13

ОСОБА_1 звільнено з роботи з 14 серпня 2017 року, який 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року був відсутній на роботі без поважних причин, за прогул згідно пункту 4 частини першої

статті 40 КЗпП України.

Листом від 01 квітня 2019 року ГО АТ Супутник просила ОСОБА_1 невідкладно, але не пізніше десятиденного строку з моменту отримання листа, повідомити причини відсутності на роботі з 14 серпня 2017 року

по 01 квітня 2019 року, із наданням доказів.

Згідно із наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня

2008 року № 489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці первинним обліковим документом щодо обліку використання робочого часу на підприємствах є табелі обліку використаного робочого часу.

У наданому ГО АТ Супутник табелі обліку робочого часу працівників

ГО АТ Супутник за березень 2019 року напроти прізвища ОСОБА_1 проставлено позначка ПР .

Наказом Державного комітету статистики України Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці № 489 від 05 грудня 2009 року затверджено форму П-5 Табель обліку використання робочого часу та надано визначення умовному позначенню: ПР - прогул.

Отже, в табелі обліку робочого часу працівників ГО АТ Супутник за березень 2019 року зафіксовано, що ОСОБА_1 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року здійснено прогули.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ГО АТ Супутник підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, надаючи оцінку правомірності застосування роботодавцем до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце у вказані робочі дні, а саме 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року, що в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що роботодавцем було пропущено строк притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки роботодавцю стало відомо про вчинення ОСОБА_1 прогулів в кінці березня 2019 року, при затвердженні головою правління ГО АТ Супутник табелю обліку робочого часу.

Дійшовши вказаного висновку, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що у зв`язку із порушенням ОСОБА_1 посадових обов`язків 01 квітня 2019 року роботодавцем було надіслано останньому лист, у якому він просив невідкладно, але не пізніше десятиденного строку з моменту отримання листа, повідомити причини відсутності на роботі з 14 серпня 2017 року

по 01 квітня 2019 року, із наданням доказів.

Обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов`язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв`язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо. В той же час роботодавець наділений правом застосувати дисциплінарне стягнення до працівника не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Подібний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15-ц (провадження

№ 61-14952св18) та від 11 вересня 2020 року у справі № 638/14690/18-ц (провадження 61-1775св20).

Із урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача у зв`язку із порушенням роботодавцем вимог статті 148 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки роботодавцем своєчасно, у визначений статтею 148 КЗпП України строк, застосовано дисциплінарне стягнення до позивача за виявлене порушення посадових обов`язків, а

саме - прогул.

При цьому Верховним Судом прийнято до уваги встановлені судами обставини про те, що ОСОБА_1 допустив прогули, тобто допустив триваюче правопорушення, тому суд першої інстанції правильно застосував норми трудового законодавства щодо строку застосування дисциплінарного стягнення. Зазначені висновки суду першої інстанції про своєчасне застосування дисциплінарного стягнення відповідають вимогам

статті 148 КЗпП України та узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі

№ 813/1475/17 щодо визначення строку застосування дисциплінарного стягнення при триваючому правопорушенні, яким є прогул.

При цьому, Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення ОСОБА_1 видано 10 травня 2019 року, дата звільнення з 14 серпня 2017 року, а підставою звільнення є пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто здійснені ОСОБА_1 04, 05, 06, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 березня 2019 року прогули.

Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день, коли прогулів зафіксовано не було та за два роки до видачі самого наказу про звільнення може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у день винесення наказу за наявності підстав для звільнення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни дати звільнення позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причина того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є перебування його у відпустці, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100.

Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду

від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17 (провадження

№ 61-3100св20).

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову, а саме у частині зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 14 серпня 2017 року на 10 травня 2019 року.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу громадської організації Автогаражне товариство Супутник задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасувати.

Позов ОСОБА_1 до громадської організації Автогаражне товариство Супутник про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа громадської організації Автогаражне товариство Супутник відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, з 14 серпня 2017 року на

10 травня 2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович