Постанова

від 17.06.2021 по справі 126/2755/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 126/2755/19

провадження № 61-15700св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: Бершадська районна рада, ОСОБА_2 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Рижавського Сергія Сергійовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Бершадської районної ради, ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання права постійного користування на земельні ділянки.

Позов мотивовано тим, що його покійному батькові - ОСОБА_4 на праві постійного користування для ведення фермерського господарства було надано земельні ділянки, розташовані на території Михайлівської сільської ради, а саме: земельну ділянку, загальною площею 30 га, згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 18 березня 1994 року № 15/21, видано Державний акт на право постійного користування землею від 06 липня 1994 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 1; земельну ділянку, площею 32,0776 га, згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 24 вересня 1998 року, видано Державний акт на право постійного користування землею від 25 грудня 1998 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 74.

15 березня 2001 року було створено та зареєстровано ФГ Фермерпродуктсервіс , головою якого став ОСОБА_4 .

Рішенням засновника ФГ Фермерпродуктсервіс від 06 квітня 2010 року № 1 до складу засновників (членів) ФГ Фермерпродуктсервіс було включено ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом та позбавлений можливості у позасудовому порядку переоформити спадщину на майнові права засновника ФГ Фермерпродуктсервіс , ОСОБА_3 просив суд :

1) визнати за ОСОБА_3 право постійного користування на земельні ділянки для ведення селянського фермерського господарства в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , які знаходяться на території Михайлівської сільської ради Бершадського району Вінницької області:

- площею 15,21 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0170;

- площею 7,52 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0167;

- площею 7,27 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0168 згідно державного акту на право постійного користування землею від 06.07.1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 1 (загальною площею 30 га), згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від березня 1994 року №15/21;

- площею 32,0776 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0169 згідно державного акту на право постійного користування землею від 25.12.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 74, згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 24 вересня 1998 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 01 червня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право постійного користування на земельні ділянки для ведення селянського фермерського господарства в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , які знаходяться на території Михайлівської сільської ради Бершадського району Вінницької області:

- площею 15,21 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0170;

- площею 7,52 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0167;

- площею 7,27 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0168 згідно державного акту на право постійного користування землею від 06 липня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 1 (загальною площею 30 га), згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 18 березня 1994 року № 15/21;

- площею 32,0776 га з кадастровим номером 0520483200:04:001:0169 згідно державного акту на право постійного користування землею від 25 грудня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 74, згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 24 вересня 1998 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право користування земельними ділянками площею 30 га та 32,0776 га, які розташовані на території Михайлівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, входить до складу спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було подано апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області задоволено.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 01 червня 2020 року у даній справі скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Бершадської районної ради, ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання права постійного користування на земельні ділянки відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання за позивачем права постійного користування на земельні ділянки в порядку спадкування.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 жовтня 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Рижавський С. С. подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що ОСОБА_4 на праві постійного користування, для ведення фермерського господарства було надано земельні ділянки, розташовані на території Михайлівської сільської ради, а саме:

- земельну ділянку, загальною площею 30 га, згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 18 березня 1994 року № 15/21, видано Державний акт на право постійного користування землею від 06 липня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 1;

- земельну ділянку, площею 32,0776 га, згідно рішення Бершадської районної ради Бершадського району Вінницької області від 24 вересня 1998 року, видано Державний акт на право постійного користування землею від 25 грудня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 74, що підтверджується копіями державних актів, доданими до матеріалів справи.

15 березня 2001 року було створено та зареєстровано ФГ Фермерпродуктсервіс (код ЄДРПОУ: 20086825), головою якого став ОСОБА_4 .

Рішенням засновника ФГ Фермерпродуктсервіс від 06 квітня 2010 року № 1, посвідченим секретарем Серебрійської сільської ради Бершадського району Вінницької області в реєстрі під № 28, до складу засновників (членів) ФГ Фермерпродуктсервіс було включено позивача ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Протоколом ФГ Фермерпродуктсервіс від 26 червня 2015 року № 1 та наказом від 26 червня 2015 року № 2 ОСОБА_3 було обрано та призначено головою ФГ Фермерпродуктсервіс , повноваження якого ОСОБА_3 виконує і по даний час.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 грудня 2010 року ОСОБА_3 разом із братом ОСОБА_2 є спадкоємцями ФГ Фермерпродуктсервіс , Ѕ частки якого успадкував ОСОБА_3 і Ѕ частку - ОСОБА_2 .

Згідно протоколу від 26 січня 2015 року № 1 ОСОБА_2 відступив свою частку розміром Ѕ в статутному фонді (капіталі) ФГ Фермерпродуктсервіс на користь ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про скасування повідомлення про професійне захворювання (отруєння) від 04 липня 2018 року № 75 (Форма П-3), складене НДІ гігієни праці та професійних захворювань ХНМУ у відношенні ОСОБА_5 не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, а тому не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною першою статті 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Стаття 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачає припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Разом із тим, за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 31, 92 ЗК України після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Тобто, право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, лише якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

При цьому слід ураховувати, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України Про фермерське господарство ). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

Разом із тим, у випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Як убачається з загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ Фермерпродуктсервіс було зареєстроване 15 березня 2001 року, а тому постійним користувачем спірних земельних ділянок є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається ФГ Фермерпродуктсервіс .

З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою у цьому конкретному випадку не може бути визнано таким, що успадковане позивачем.

Ураховуючи викладене, доводи заявника про те, що він як спадкоємець має право на успадкування після смерті ОСОБА_4 права постійного користування земельними ділянками, є необгрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Рижавського Сергія Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев