Рішення

від 10.06.2021 по справі 755/6427/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/6427/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретарів - Міроненко С.П., Булгакової Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруй Ірина Анатоліївна в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, -

у с т а н о в и в :

17.04.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власність та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, у якому просить: встановити факт проживання однією сім`єю позивача з відповідачкою ОСОБА_2 в період з березня 1994 року по липень 2016 року; визнати спільною сумісною власністю нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: прибудову під літерою (а3) до житлового будинку площею 69,5 кв.м., гараж під літерою (З) площею 56,9 кв.м., майстерню під літерою (Ж) площею 57,2 кв.м., сарай під літерою (К) площею 25,3 кв.м. та господарський блок під літерою (Л) площею 35,65 кв.м.; визнати за позивачем право власності на Ѕ частину вказаного майна.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_2 не визнає прав позивача на майно та намагається його виселити, при цьому позивач та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвали у 1994 році, однак продовжували проживати однією сім`єю, вели спільне господарство та виховували сина. Подружнє життя тривало до 2016 року, коли почались непорозуміння, виникали проблеми у спілкуванні. За час спільного проживання сторони розбудували господарство, а саме будинок садибного типу, що належить відповідачці ОСОБА_2 на праві власності в порядку спадкування, який був меншою площею ніж на теперішній час. Прибудова до будинку а3 здійснена у 2012 році, а також позивачем здійснено обкладення будинку шлакоблоком. Позивач зазначає, що за час спільного проживання ним було побудовано три капіталі споруди: майстерню у 2000 році; гараж у 2005 році, сарай у 2002 році та господарський блок у 2007 році. Протягом спільного проживання однією сім`єю сторони вели спільне господарство, підтримували шлюбні стосунки, мали єдиний бюджет, виховували сина, позивач піклувався про матеріальний стан родини, намагався побудувати більше приміщень, від яких мав отримуватись дохід на родину, та все залишити єдиному сину. Позивач позичав у знайомих кошти на будівництво, розуміючи, що ці кошти є спільним майном і на обох покладається обов`язок їх повертати. Крім того, кошти на будівництво позивачу надавав його старший брат. Саме за особисті кошти позивач побудував прибудову до житлового будинку, гараж, сарай та інші споруди. Письмових доказів наведеним обставинам позивач не має, але про це відомо самій відповідачці. Всі споруди були зареєстровані в рівних долях за відповідачкою та її сестрою, яка померла у 2018 році та відповідачка успадкувала частку сестри. Позивач стверджує, що існувала нотаріально посвідчена заява сестри відповідачки про те, що вона не має жодного відношення до споруд, жодних коштів не вкладала, а також про те, що це є спільним майном подружжя, однак цю заяву відповідач приховує та можливо знищила. Відповідачка звернулась до суду із позовом до позивача про виселення та припинення реєстрації (№755/19704/18) і у цьому позові вказувала, що з 28.02.1990 року по 03.03.1994 року перебувала з позивачем у шлюбі, а також підтверджує, що сторони фактично проживали разом, вели спільне господарство і мали спільний бюджет по липень 2016 року. Весь цей час спільне майно подружжя збільшувалось, позивачем побудовано три капітальні споруди, збільшено площу будинку, перебудовано з дерев`яного, отже всі приміщення побудовані з 1999 року та добудована площа будинку є спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою суду від 19.04.2019 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду 06.05.2019 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Ухвалою суду від 06.06.2019 року залишено без задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.06.2019 року клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 26.06.2019 року задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників судового розгляду.

17.09.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідачка не визнає заявлених до неї позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що шлюб між сторонами у справі був розірваний у 1994 році і після цього колишнє подружжя не набуло ніякого спільного майна. Через обставини відсутності житла у позивача, відповідачка дозволила позивачу тимчасово мати реєстрацію за адресою в належній відповідачці частині будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На початку 2019 року відповідачка поставила перед позивачем вимоги про зняття з реєстрації місця проживання через його незаконні дії щодо відповідачки та у зв`язку з невиконанням законних вимог власника будинку. Позивач відмовився виконувати вимоги відповідача і подав цей позов з вигадками про нібито існування сімейних стосунків та спільну розбудову господарства. Земельна ділянка та садиба на ній є особистою приватною власністю відповідачки, оскільки майно було набуте нею до укладення шлюбу, інша частина після розірвання шлюбу успадкована, а будівництво відбувалось за кошти відповідача після припинення шлюбу. Відповідач наполягає, що сторони не вели спільне господарство та не підтримували шлюбні стосунки з часу розірвання шлюбу.

У судовому засіданні 17.09.2019 року представник відповідачки ОСОБА_2 подав суду відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що сторона позивача не визнає заявлених до неї позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що сторони після офіційного розлучення не проживали разом, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету. Позивач лише навідувався для зустрічей з дитиною та з моменту розлучення має іншу сім`ю (цивільну дружину). Позивачем не доведено спільного проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу. Позивач не мав жодного відношення до побудованих споруд і ніхто йому коштів не позичав, жодної розписки або договору на підтвердження позики суду не надано. Взагалі побудовані споруди не введені в експлуатацію, отже юридично не існують, тому їх неможна поділити. Технічний паспорт від 19.02.2019 року має сумнівний характер, оскільки у ньому замовником зазначена відповідачка, яка на справді його не замовляла та про його існування дізналась із позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.09.2019 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 27.11.2019 року заяву представник позивача про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 06.12.2019 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 26.12.2019 року постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

09.01.2020 року до суду надійшла заява сторони позивача про зміну предмету позову, якою сторона позивача повідомила, що доповнює свої позовні вимоги вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом КМНО Загоруй І.А. під реєстровим №1748 від 26.07.2019 року, а також сторона позивача просила залучити до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

У своїй заяві про зміну предмету позову представник позивача зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 25.07.2019 року відчужила своїй дочці ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , тобто разом із господарськими будівлями та спорудами, які є предметом спору щодо визнання їх спільною сумісною власністю та поділ цього майна. Отже, мало місце відчуження майна, яке є предметом спору під час розгляду справи, а відтак виникли підстави для зміни предмету позову вже після подачі позовної заяви. Представник вказує, що договір купівлі-продажу був укладений всупереч вимогам законодавства, адже відчужуючи майно відповідачка ОСОБА_2 жодним чином не погоджувала вказані дії з позивачем, жодної письмової згоди у позивача отримано не було. На думку позивача, вказані дії мають штучний характер, спрямовані на унеможливлення поділу майна у зв`язку з існуванням судового спору.

06.02.2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 з урахуванням заяви про зміну предмету позову, у якій представник просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві представник дублює свою позицію, яка була викладена в попередньому відзиві стосовно позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 , а стосовно доповненої вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначає, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем, при цьому покупець будинку не приймає участі у справі в якості співвідповідача. На думку представника, ОСОБА_2 правомірно розпорядилась належним їй майном, як законний власник. Сторона позивача не надала жодного доводу фіктивності договору, висловила лише припущення та власне бачення справи через свої переконання. Позивач, який звертається до суду із позовом про визнання правочину фіктивним повинен довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Під час укладання договору майно не перебувало під арештом чи забороною.

Ухвалою суду від 12.06.2020 року клопотання ОСОБА_5 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 12.06.2020 року заяву представника позивача про зміну предмету позову прийнято до розгляду та залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача.

06.07.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_3 зі змісту якого вбачається, що сторона відповідача не визнає заявлені до неї позовні вимоги та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач стверджуючи про протиправність відчуження не зазначає як саме це відбулось, які норми та ким порушено. Відповідачка вважає, що придбала будинок законно і сторони договору діяли в межах законодавства України. Житловий будинок не є предметом судового розгляду, тим більше не є такими господарські будівлі та споруди. Якби для укладання договору купівлі-продажу була потрібна згода позивача, то нотаріус при посвідчені відповідного договору повідомила б про це сторін договору. Нотаріус перевірила документи сторін договору, з`ясувала відсутність шлюбних стосунків та законно посвідчила договір. ОСОБА_2 розірвала шлюб з позивачем у 1994 році і він ніколи не мав прав на житловий будинок або його частину та на земельну ділянку на якій розташований будинок. Ѕ частини житлового будинку та Ѕ земельної ділянки були успадковані ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з позивачем, інші Ѕ житлового будинку та Ѕ земельної ділянки успадковані ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з позивачем. Відповідачка ОСОБА_2 вважає, що будинок ніколи не був спільною сумісною власністю тим більше її та позивача, з яким вона розлучилась у 1994 році. Якщо у позивача та ОСОБА_2 було якесь спільне майно, вони мали його поділити до 1997 року. Позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю передбачають наявність спільної сумісної власності. Якщо позивач доведе, що він здійснював витрати на майно, яке належить ОСОБА_2 може претендувати на компенсацію виключно у грошовій формі.

Ухвалою суду від 08.07.2020 року частково задоволено заяву представника позивача про виклик свідків та задоволено заяву представника ОСОБА_3 про виклик свідків.

Ухвалою суду від 08.07.2020 року частково задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів та залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПН КМНО Загоруй І.А. в особі ЦМУ МЮ (м. Київ).

Ухвалою суду від 28.08.2020 року заяву представника позивача про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 01.09.2020 року задоволено заяву представника третьої особи ОСОБА_4 про виклик свідків.

Ухвалою суду від 01.09.2020 року задоволено заяву представника позивача про виклик свідків.

Ухвалою суду від 07.10.2020 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 09.10.2020 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.

04.01.2021 року до суду надійшли письмові пояснення ЦМУ МЮ (м. Київ) у яких представник управління просить ухвалити справедливе, законне та обґрунтоване рішення, розгляд справи проводити без участі представника управління та направити копію прийнятого рішення.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги своєї позовної заяви з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить позов задовольнити та додатково пояснив суду, що він все будував, а відповідачка ОСОБА_2 без його згоди продала майно своїй дочці аби позбавити позивача його майна. Крім того, відповідачі хочуть зняти позивача з його місця реєстрації, тому він намагається захистити свої права. Позивач вказує, що цех він будував разом зі своїм братом і оскільки не думав, що складеться така ситуація, тому на себе не оформлював, а все оформлювалось на відповідачку ОСОБА_2 і документів не зберіглось. До 2016 року позивач проживав разом з відповідачкою ОСОБА_2 у будинку, в якому до 2012 року було дві кімнати, а з 2012 року стало чотири кімнати. Позивач стверджує, що проживав з ОСОБА_2 в одній кімнаті, а після 2012 року вже у кожного була своя кімната. З 2016 року позивач є інвалідом 2 групи, не працює, а до того був ФОП. У 1999 році приїхав брат позивача, привіз кошти і за кошти брата був побудований цех. Земельна ділянка належала матері відповідачки ОСОБА_2 площею 8 соток, а позивач збільшив її до 11 соток та приватизував на її ім`я. Приблизно у 2010 році цех був введений в експлуатацію і оформлений на ім`я ОСОБА_2 . Гараж у 2004 році будував позивач для чого отримував кредит. Всього на гараж було витрачено приблизно 20 тисяч доларів США, його ввели в експлуатацію десь у 2005-2006 роках та оформили на відповідачку. У 2011 році був побудований магазин і позивач давав кошти ОСОБА_4 на його побудову у розмірі 2000 доларів США та ще 1500,00 грн., також давав будівельні матеріали (піноблок 8 кубів, труби металеві десь по 4 метри - 6 шт., 6 м. швелеру та метал для покрівлі). В 2011 році магазин був добудований та введений в експлуатацію на ім`я відповідачки. У 1998 році померла мати відповідачки і спадок був оформлений на відповідачку та її сестру, а у 2017 році після смерті сестри, відповідачка отримала від неї спадок на іншу частину. У 2017 році ОСОБА_2 усе майном оформила на себе, і споруди, і земельну ділянку. Позивач зазначив, що має іншу жінку лише з червня 2016 року. Добудова до будинку не введена в експлуатацію, але її у 2012 році побудував позивач, наймав для цього робітників. Десь близько 114 тис. грн. витрачено на добудову і відповідачка ОСОБА_2 власноручно вела журнал витрат. Позивач вказує, що цех він здавав в оренду і працювала мийка, а виручені кошти йшли на будівництво прибудови, при цьому позивач вирішив, що немає необхідності вводити добудову в експлуатацію. Також позивач стверджує, що розлучення було фіктивним, з метою аби під час зносу приватного сектору отримати дві квартири.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить позов задовольнити та додатково пояснив суду, що позивач та відповідачка ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі і в цьому шлюбі у них народився спільний син. Офіційно подружжя розлучилось у 1994 році, але вони продовжували проживати разом і лише останні два роки разом не живуть. Подружжя розлучилось фіктивно, для можливості отримання в подальшому квартир при знесенні будинку, але вони продовжували жити разом та набували майно. Колишня дружина позивача вирішила привласнити майно, але ж вони були сім`єю, а ОСОБА_2 без дозволу позивача це майно відчужила, при цьому позивач з 80-х років будував і своєї згоди на відчуження не давав. Представник вказує, що у своїх поясненнях ОСОБА_2 сама визнає фіктивність розлучення для отримання двох квартир і що вони з позивачем продовжували проживати разом, що також підтвердили і свідки. Відповідачка казала, що після розлучення шлюбні відносини не змінились і вона визнала, що позивач працював та був дохід. В матеріалах справи наявний договір кредиту по якому відповідачка виступила поручителем, крім того нею підтверджено, що у будівництві власними коштами приймав участь брат позивача.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить відмовити у задоволенні позову та пояснила суду, що із позивачем зареєстрували шлюб 28.02.1990 року, а у 1994 році розлучились. Після смерті матері відповідачки вона та її сестра стали спадкоємцями майна, а після смерті сестри відповідачка успадкувала належну її сестрі частку за заповітом. У 2006 році взяли кредит на гараж і відповідачка виступила поручителем. Компаньйон позивача 15 тис. доларів туди вклав, а у відповідачки взяв розписку на ці кошти. В будинку було три кімнати, кухня та коридор, будував позивач, але відповідачку не питав та дозволу вона йому не давала. Гараж досі не добудований, лише фундамент залитий. В 2011 року було введено в експлуатацію гараж, майстерню та магазин. У 2011 році відповідачка уклала зі ОСОБА_4 договір оренди. У 2016 році, коли перестали спілкуватись, відповідачка пропонувала позивачу все 50 на 50 поділити, але він сказав, що все майно йому належить. Ще до розлучення у 1994 році відповідачка та позивач жили погано, коли почали зносити будинки розлучення для відповідачки стало моментом позбавитись від позивача. Після розлучення відповідачка продовжувала проживати разом з позивачем, але це було лише проживання під однією стелею, спільні кошти були, позивач тоді працював в охороні. Кошти, що надходили від оренди витрачали спільно. Добудова до будинку була побудована у 2012 році, десь у 2005-2006 роках - гараж, а столярку брат будував і ніхто відповідачку навіть не питав. Після 1994 року життя ніяк не змінилось. Позивачка вказує, що дозволяла будувати на своїй ділянці позивачу, а він дозволив ОСОБА_4 , але за чиї кошти будував ОСОБА_4 відповідачка не знає, після будівництва відповідачка уклала договір оренди з жінкою ОСОБА_4 , яка сплачувала відповідачці орендні платежі. По майстерні (мийці) - його брат з грошима приїхав і він сам розплачувався, відповідачка до того не торкалась. Відповідачка зазначає, що вона кілька разів позичала кошти у своєї дочці на будівництво. Гараж за гроші з оренди майстерні будувався і позивач кошти позичав, казав, що все для сина будується. Свідоцтво про розлучення відповідачка отримала десь у 1994 році і вже після цього вважала позивача лише співмешканцем, можна сказати, що проживали однією сім`єю, до 2016 року був спільний бюджет, витрачали всі разом кошти. На родину виходило десь 15 тис. грн. на місяць, які йшли на утримання домоволодіння. Відповідачка вказує, що у кожного була своя кімната. Після 1994 року в будинку було дві кімнати, в одній жив син, а у другій відповідачка з позивачем. В 1999 році вже три кімнати було, в одній син жив, в іншій відповідачка з позивачем, а у третій ніхто не жив. В окремій кімнаті відповідачка стала проживати з 2006 року. У 2015 році позивач виявляв бажання розписатись, але відповідачка цього не побажала, а приблизно у 2017 році від сусідів дізналась, що в нього є інша жінка. Позивачка стверджує, що вона позичала кошти у своєї доньки на будівництво 5000,00 грн., 2000,00 грн., в 2011 році на операцію 5000,00 грн., також по дріб`язку, точно загальної суми відповідачка не пам`ятає.

Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що із пояснень сторін вбачається, що вони як сім`я не проживали, а це було вимушене співмешкання, при цьому шлюб давно розірвано і відповідачка лише дозволяла позивачу проживати в її будинку, як батьку спільної дитини. Побудови збудовані без згоди відповідача. Слова сторін є лише словами, а наявність офіційного розлучення є фактом. Сам позивач плутається чи була відповідачка йому дружиною чи ні. На теперішній час власник майна вже інший. Можливо позивач просто любить свого сина і тому допомагав будувати, при цьому які кошти дійсно було витрачено позивачем належними доказами не підтверджено. Те що позивач був ФОПом нічого не значить, адже ФОП може бути і без жодного доходу. На думку представника, жодного юридично доведеного факту немає, а всі установлені в судовому засідання факти не були прямими і дійсного підтвердження участі позивача у будівництві та спільного проживання сторін немає, лише покази свідків. Договір купівлі-продажу укладений законно, стосовно пояснень наданих ОСОБА_2 , то це просто вирвано з контексту і надається загальне враження, що вона щось визнає.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні, у якому вона була присутня особисто, позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що на будівництво мийки вона позичала кошти у сумі 1000,00 доларів США. З 1994 року по 2016 рік позивач та мати відповідачки лише під однією стелею жили, але у різних кімнатах. Тільки через свою маму та свого брата відповідачка позичала кошти на будівництво, оскільки це будівництво мало бути для брата відповідачки.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні суду пояснив, що у 2010 році чоловік на ім`я ОСОБА_8 запропонував йому побудувати магазин і десь 6 місяців він його будував, а в 2011 році магазин був введений в експлуатацію. Тепер же позивач стверджує, що це він будував, однак це не правда. ОСОБА_4 стверджує, що саме він побудував магазин за власні кошти і ніхто йому не допомагав. Спочатку ОСОБА_4 думав, що це земельна ділянка ОСОБА_8 , а десь через тиждень дізнався, що земля належить ОСОБА_2 і тоді саме з нею він співпрацював та саме вона надала ОСОБА_4 дозвіл на будівництво. Робочі третьої особи здійснювали будівництво: 2 людини на фундаменті, 2 на будівництві, 2 на внутрішніх роботах і один електрик. Третя особа стверджує, що будував магазин за власні кошти, а у позивача брав лише блоки, але потім такі блоки йому повернув. Після введення магазину в експлуатацію жінка ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір оренди. ОСОБА_4 вказує, що у 2010 році він почав будувати магазин, повністю побудував його за власний кошт, у цей час позивача взагалі не було, він десь поїхав, а тепер він стверджує, що саме він побудував магазин і відповідно сам ОСОБА_4 опинився натепер у такій скрутній ситуації.

Представник відповідача ОСОБА_3 та третьої особи у справі ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що домоволодіння як і земельна ділянка мають власника. Будівництво відбувалось на земельній ділянці, яка належала відповідачці ОСОБА_2 з її згоди, адже вона вважала, що це будівництво здійснюється для її сина. Кошти на будівництво використовувались ті, які отримувались від оренди раніше побудованих приміщень. ОСОБА_2 продала належне їй майно, оскільки мала борги і донька купивши майно повністю зі своєю мамою розрахувалось. Представник вважає, що претензії до відповідачки ОСОБА_3 могли б бути, якщо було б доведено, що договір укладений з порушенням законодавства. Вкладення позивачем коштів у будівництво не доведено. ОСОБА_4 є фактичним власником магазину, оскільки він побудував його за власний кошт і на теперішній час вже переуклав договір оренди з новим власником. Посвідчуючи договір купівлі-продажу нотаріус діяв в межах чинного законодавства, у шлюбі сторони не перебували, заборон відчуження майна не було. На думку представника, відповідачі прав позивача не порушували. Жодних грошових вимірів участі позивача в будівництві не доведено, а мирним шляхом вирішити спірні питання позивач не побажав. Свій позов про зняття з реєстрації ОСОБА_2 залишила без розгляду, а він домовленостей не дотримався. Позивач фактично не може визначитись, зараз в засіданні він вже каже, що не на все майно претендує, а лише мийка та цех його турбують. Представник просить відмовити у задоволенні позову зазначаючи, що позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки за наявних обставин можливим є лише стягнення компенсації. ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_9 від першого шлюбу і сама ОСОБА_3 вважає, що жодних сімейних відносин між позивачем та її матір`ю не було, оскільки вони розлучились саме через постійні сварки та бійки, тож позивач сам зруйнував сім`ю. ОСОБА_3 придбала успадкований її матерію будинок та передала матері за нього кошти аби та змогла розрахуватись з боргами, які виникли за будівництво. ОСОБА_4 вклав власні кошти у будівництво магазину та домовився із ОСОБА_2 , що вона введе його в експлуатацію та передасть йому в оренду.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 суду показав, що знає позивача та відповідачку ОСОБА_2 , вони є його сусідами, а також знає відповідачку ОСОБА_3 , наче вона їх донька. ОСОБА_4 свідок не знає. Свідок вказує, що знає сторін з 1990 року і наскільки йому відомо вони судяться, щось між ними сталось, але що саме свідку не відомо. Свідок знає сторін як добру сім`ю, разом жили і свідок з ними дружив. Кілька останніх років, десь 2-3 роки у них почалися проблеми. Раніше сторони добре жили, але 3-4 роки тому почались проблеми. Раніше свідок часто бував у них, але тепер не буває. З 1994 року двір причепурився. Змін у стосунках сторін свідок не помітив, сторони жили разом. На подвір`ї велось будівництво, спочатку цех будував позивач і брат допомагав. Мийку та магазин позивач будував, кредит брав та своїми руками будував, а там де не міг цього зробити винаймав людей. Магазин та мийка були побудовані після цеху. Позивач добудовував також будинок. На теперішній час сторони також живуть разом, але їх стосунків свідок вже не знає, у них у гостях свідок був останній раз десь років 3 тому. Про те, що вони розлучились свідок дізнався лише 2-3 роки тому, про це йому сказав сам позивач. Раніше це була чудова сім`я, конфліктів свідок не помічав. Свідок приходив у гості до сторін у 2000-х роках і на той час нових кімнат у будинку ще не було. Цех будував позивач з братом, а відповідачка займалась домогосподарством. Мийку будував позивач, а де не міг винаймав людей і позивач казав свідку, що брав кредит. Позивач також будував магазин десь з середини і закінчував його будівництво. Свідок практично кожен день ходив та ходить повз магазин, тож бачив як позивач будував магазин.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показав, що давно десь з 80-х років знає сторін, є їх сусідом, а ОСОБА_3 їх донька. ОСОБА_4 свідок не знає. На скільки відомо свідку подружжя розлучається та хоче поділити майно. Вони жили нормально, нормальна родина і що розлучаються свідок не знав. Свідок є сусідом сторін, у них будинок АДРЕСА_2 , а в нього АДРЕСА_3 . Раніше свідок часто спілкувався зі сторонами, а останні 3-4 роки вже не часто. Свідок часто бував на подвір`ї, нормальна сім`я, сварок не чув. ОСОБА_2 не скаржилась свідку на позивача і про розлучення свідок нічого не знав. Сторони жили разом, вели господарство. З часу одруження був побудований цех, автомийка, магазин та добудований дім. Свідок бачив, що цех будував позивач та його брат. Також позивач просив допомоги і у самого свідка та саме позивач із ним розраховувався. Мийку сам свідок допомагав будувати, а також син подружжя. За все розраховувався позивач. Магазин будували робітники, а також на цьому будівництві свідок бачив позивача, він керував і сам будував. Прибудову до будинку будував позивач та син сторін, хто ще будував свідку не відомо. Чи проживають сторони зараз разом свідку не відомо, оскільки він займається малою дитиною. Після 1994 року свідок ніяких змін у стосунках сторін не бачив, вони один раз разом зустрічали свідка з його дружиною у гостях, а часто свідок сам заходив до сторін. Свідок вказує, що особисто він тільки мийку допомагав будувати і позивач із ним розраховувався. Свідок бачив, що магазин від початку до кінця будував позивач. Десь 6-7 років тому свідок зі своєю дружиною були в будинку сторін на новорічні свята, вони жили як сім`я, а тепер свідок тільки окремо їх бачить.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду показав, що сторони у справі є його сусідами. ОСОБА_4 бачив, що він приїзжав до магазину, певно має якийсь стосунок до цього магазину. На скільки відомо свідку сторони щось не можуть поділити між собою, але в їх сім`ю свідок не вмішується. Свідок заселився у сусіднє помешкання десь в 2008-2009 роках і з того часу знає сторін. Їх будинок у свідка як на долоні, адже він мешкає у багатоповерхівці поруч. На теперішній час свідок бачить сторін десь 2 рази на день, а може і місяць їх не бачити. Раніше свідок був частим гостем у сторін, хороша сім`я, ОСОБА_2 добре готує і завжди смачний стіл накривала. При свідку ніяких сварок між ними не було, про їх розлучення свідку нічого не відомо. Раніше сторони у справі були близькими друзями свідка, він був їх частим гостем, а роки 2-3 свідок у гості до сторін не ходить. Свідок стверджує, що ніяких сварок та суперечок між ними не було. Особисто свідок допомагав будувати веранду та паркан і деякі будматеріали їм давав. Свідок зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не заперечувала проти будівництва, сама допомагала, готувала обіди. Раніше були побудовані цех та магазин, але зараз вони не працюють, тільки магазин. Хто саме будував магазин свідок не знає, але бачив, що керував будівництвом позивач. На теперішній час свідок разом сторін не бачить, десь вже 2-3 роки. За роботи та за робітників розраховувався позивач.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду показав, що він з 2006 по 2013 рік винаймав столярний цех, виробляв меблі і у зв`язку із цим знає сторін у справі. Свідок часто бував вдома у сторін, бачив як позивач все будує, створює належні умови. У них свідок снідав та обідав, ОСОБА_2 добре готує. Цех свідок навіть сам добудовував, позивачу та ОСОБА_2 сплачував кошти за оренду. У рахунок орендних платежів свідок сам здійснював добудову цеху. Добудову до будинку сам свідок допомагав будувати і позивач будував. У сторін були нормальні сімейні відносини. Колись позивач відлучався, здається їздив до себе на Батьківщину. Магазин здається будував той хто його орендує, ну і позивач. Сам свідок завозив будматеріали, домовлявся про роботи, коли позивач просив його про допомогу. Добудову до будинку довго будували, але добру, позивач кредит брав. Свідок не чув аби сторони у справі сварились, чому розлучились свідку не відомо. В будинку сторін свідок бував десь 5-10 разів на місяць, у різний час доби до них приходив, вони кормили свідка. Свідок вважає, що позивач та ОСОБА_2 господарі домоволодіння, але документів свідок не бачив. Офіційно договір оренди на цех зі свідком укладений не був. Свідок вказує, що йому було добре у сторін та вважає, що між ними лише дрібні негаразди.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 суду показав, що знає ОСОБА_4 , він йому пропонував побудувати магазин, сторін у справі свідок особливо не знає. ОСОБА_4 запропонував свідку збудувати магазин, привіз на місце, про все домовились, виконали, стіни побудували, ОСОБА_4 все оплатив і забезпечив будівельними матеріалами. Про будівництво домовились у 2010 році, лише стосовно будівництва стін домовлялись, фундамент на той час вже був готовий. ОСОБА_4 привозив на автомобілі піноблоки, свідок та інші працівники розвантажували, це було десь на ДВРЗ, точної адреси свідок не пам`ятає. Будував свідок разом ще з двома робітниками. За проведені роботи розраховувався ОСОБА_4 . Працював свідок та інші працівники неофіційно. Магазин прибудовувався до автомийки. Позивача та відповідачів свідок не пам`ятає. Після завершення побудови стін свідок покинув об`єкт і хто далі будував йому не відомо.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 суду показав, що він знайомий зі ОСОБА_4 , позивача бачить вперше, а ОСОБА_2 хазяйка домоволодіння, яку він бачив пару разів. Свідок вказує, що ОСОБА_4 в 2010 році почав будувати магазин і пару разів просив свідка підвезти будматеріали. ОСОБА_4 купляв ці матеріали, розраховувався за них, а свідок привозив на місце. Самого ОСОБА_4 свідок знає десь років 20, познайомились у лазні. З будматеріалів свідок возив металеві уголки десь по 2 метри, якісь плінтуси, все великогабаритне, а у 2010-2011 роках ще якийсь гіпсокартон. Місце розвантаження було десь біля АДРЕСА_9. Біля самого магазину розвантажували і що там ще було свідок не пам`ятає. На той час вже був фундамент та побудовані стіни, а стелі не було. Привозили будматеріали ввечері, тож на будівництві вже нікого не було. У роках десь 2010-2011 ОСОБА_4 розповідав, що домовився з хазяйкою будувати магазин, а потім хвалився, що побудував магазин, при цьому ОСОБА_4 тоді і сам своїм трудом робив на будівництві.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 суду показав, що ОСОБА_4 знає близько 20 років, а позивача та відповідачів не знає. Свідок вказує, що ОСОБА_4 будував магазин і свідок кілька разів привозив йому будматеріали десь у 2010-2011 роках це було на ДВРЗ. Після завершення будівництва свідок відвідував магазин і в магазині ставились до ОСОБА_4 , як до власника цього магазину. ОСОБА_4 будматеріали купляв на ринку Юність , а свідок допомагав їх підвозити на будівництво. Які точно матеріали возив свідок не пам`ятає, але це було пару разів. Свідок бачив, що ОСОБА_14 клав стіни. Також свідок пригадав, що привозив цемент. Поряд з будівництвом стояв будинок, що там ще було свідок не пам`ятає. За твердженням свідка магазин ОСОБА_4 будував за власні кошти.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 суду показав, що знає ОСОБА_4 , а позивач та відповідачі йому не знайомі. Свідок вказує, що ОСОБА_4 будував магазин десь в районі АДРЕСА_9. З 2008 року свідок та ОСОБА_4 працювали в одній будівельній компанії. ОСОБА_4 почав будувати магазин десь у 2010 році, а закінчив у 2011 році. Свідку про це відомо, оскільки на будівництві були задіяні працівники будівельної компанії. Чоловік на ім`я ОСОБА_8 запропонував будувати магазин ОСОБА_4 та самому свідку, однак свідок відмовився. Сам свідок потрапив на будівництво десь у 2010 році, там вже був фундамент. Свідок та ОСОБА_4 є власниками ТОВ СДС Сервіс і саме їх працівники та електрик займались будівництвом, але вони вже у товаристві не працюють. В подальшому ОСОБА_4 показав вже побудований магазин, дуже добре вийшло. Будівельні матеріали куплялись через належну свідку та ОСОБА_4 фірму. ОСОБА_4 сам здійснював будівництво та часом жалівся, що коштів не вистачає, але добудував. Оплачував роботи будівельників ОСОБА_4 . Свідок був на об`єкті десь 3 рази до завершення будівництва і десь 2 рази після його звершення, що там ще було свідок не пам`ятає. Адреса будівництва здається АДРЕСА_4 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 суду показала, що ОСОБА_4 є її чоловіком, а також їй знайомі позивач та відповідачі. У серпні-вересні 2010 року чоловік свідка повідомив, що йому запропонували на належній ОСОБА_2 земельній ділянці побудувати магазин. Свідок та її чоловік зустрілись з ОСОБА_2 , перевірили документи, про все домовились та почали будувати, а після будівництва свідок з ОСОБА_2 уклали договір оренди, оскільки земля та побудова були оформлені на неї. ОСОБА_2 сплачувались орендні платежі і до теперішнього часу співробітництво продовжується, але вже з її донькою. Свідок стверджує, що саме її чоловік будував магазин, а вона сама отримувала для цього кредит. Свідок відвідувала будівництво, спостерігала за всім, саме її чоловік винаймав будівельників і разом з чоловіком вони придбавали будматеріали. Свідок та її чоловік розуміли, що земельна ділянка належить ОСОБА_2 , тому в експлуатацію магазин був введений на її ім`я і укладений договір оренди. Свідок сама сплачувала відповідачці орендні платежі. Свідок стверджує, що позивач не здійснював будівництва магазину і його участь у будівництві є неправдою. Свідок отримувала кредит для будівництва магазину, а також позичала кошти у людей. Кредит був цільового призначення, отримувався в Альфа Банку десь у 2010-2011 роках близько 20-30 тис. грн., а всього на будівництво було витрачено десь 30 тис. доларів США. У чоловіка свідка є всі документи на будівництво та кошториси. Поряд із магазином стояв будинок і мийка, у будинку жили позивач та відповідач ОСОБА_2 .

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 суду показав, що давно знайомий зі ОСОБА_4 , а інших учасників справи ніколи не бачив та не знає, лише колись бачив ОСОБА_2 . Десь у 2010 році свідок будував приміщення та цікавився у ОСОБА_4 порядком оформлення документів. Пару разів свідок їздив зі ОСОБА_4 на будівництво останнього, а також позичав йому кошти на будівництво. В подальшу вже у добудованому магазині ОСОБА_4 пригощав свідка чаєм та кавою. ОСОБА_4 казав, що земля є приватною власністю та належить ОСОБА_2 , а свідок питав його як у такому разі слід оформлювати документи. Десь по 400-500 доларів США ОСОБА_4 позичав у свідка, свідок давав та за твердженням свідка саме ОСОБА_4 будував магазин за власні кошти. ОСОБА_4 казав свідку, що магазин вже ввели в експлуатацію і свідок радив йому підписати хоч якийсь договір з власницею земельної ділянки. 2-3 рази ОСОБА_4 позичав у свідка кошти у 2010-2011 роках для будівництва магазину. Свідок пару разів був на самому будівництві коли вже був фундамент і на будівництві бачив ОСОБА_2 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 суду показав, що ОСОБА_2 є його тіткою, ОСОБА_3 його двоюрідна сестра, а позивач колись був чоловіком його тітки. У 1990-х роках подружжя розлучилось і на теперішній час ніяких відносин між ними немає. ОСОБА_2 разом зі своїм сином приїздили до матері свідка і тижнями у неї жили, оскільки позивач агресував. Особисто свідок знає колишнє подружжя років 30. Мати свідка у 1990-х роках казала йому, що вони розлучились. Свідок не бував часто у домі тітки. В будинку сторони і до тепер живуть разом, хоча тепер позивач їздить жити до своєї нової жінки. ОСОБА_2 десь 2 роки тому просила свідка покосити траву у дворі, а років 6 тому просила землю розкидати. Ось таке у сторін співмешкання, тобто позивач по господарству не допомагав. За проханням тітки свідок допомагав будувати цех і інші родичі по лінії тітки допомагали, а також позивач та його брат. Хто будував мийку свідку не відомо. Коли будували прибудову до будинку свідок на прохання тітки допомагав будувати стелю. Магазин будували робітники, сам свідок у цьому участі не приймав, а позивач взагалі в той час десь на заробітках був, адже свідок на той момент відвідував будинок тітки і позивача там не було. Свідку відомо про конфлікти між сторонами, з боку позивача на адресу відповідачки були погрози та фізичне насильство, з цього приводу тітка свідка зверталась до поліції. На скільки відомо свідку, щодо будівництва мийки ОСОБА_2 вела окремі записи. Після розлучення сторін свідок приходив у гості до будинку тітки, і як сім`ю, як пару сторін не бачив. У позивача була своя кімната, а у тітки свідка потім теж була своя. Про спільність бюджету сторін свідку не відомо. ОСОБА_2 жалілася свідку на те, що у позивача є інша жінка і він збирається привести її разом з її дітьми жити у будинку. На думку свідка такий факт є обурливим, щоб у спадкове майно бабусі прийшла жити чужа жінка зі своїми дітьми. Свідку відомо, що десь 10-12 років тому ОСОБА_2 позичала кошти у своєї дочці та племінниці та будівництво. Також свідку відомо, що позивач десь років 10 тому їздив на заробітки на море. Свідок вказує, що відмовився від частки своєї спадщини на користь своєї тітки, оскільки так він обіцяв вчинити своїй бабусі та матері. Після того як позивач був засуджений, ОСОБА_2 із ним розлучилась, а коли він повернувся після відбування покарання став проживати у будинку, оскільки він в ньому прописаний. Брат свідка, який є сином сторін у справі, дуже зажатий, оскільки у його батьків завжди були погані стосунки, позивач підвищував голос на свого сина і ОСОБА_21 його завжди боявся. Свідок не вважає, що у сторін по справі була сім`я, у позивача були коханки, то це не можна назвати шлюбом. Позивач забажав все собі забрати, при цьому дочка відповідачки на будівництво кошти позичала, тож так як він хоче не має бути.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_22 суду показала, що ОСОБА_2 є її тіткою, отже сторони у справі є її родичами і про їх стосунки свідку відомо від самої появи позивача. В 1990 - роках почались стосунки позивача та ОСОБА_2 і десь у 1995 році вони розлучились після повернення позивача з місць відбування покарання, оскільки їх спільне життя було не гарним, сімейних стосунків не було, позивач ображав ОСОБА_2 . Позивач залишився проживати в будинку лише тому, що йому не було куди йти і ОСОБА_2 дозволила йому жити. Сторони лише проживали під однією стелею, а господарство вела лише ОСОБА_2 , натомість позивач жив за її рахунок. Сама свідок відвідувала будинок своєї тітки 1 раз десь на 1-2-3 тижні. За твердженням свідка, це не була сімейна пара, вони не були сім`єю, лише жили під одним дахом. Їх спільна дитина боїться свого батька та дивиться на нього як на ворога. Подробиці щодо будівництва свідку не відомі. Сторони проживають в окремих кімнатах, кожен собі на життя заробляє, готують їжу окремо, при цьому відповідачка сама несе всі витрати по будинку. Все це почалось з наявності у позивача іншої жінки, яку він хотів привести у дім разом з її дітьми. Також свідок вказує, що спочатку земельна ділянка належала бабусі після смерті якої ОСОБА_2 та її сестра успадкували землю та розташований на ній будинок. Сама бабуся померла вже після розлучення сторін. У сторін не було подружнього життя, тому вони і розлучились. Комірне по домогосподарству платила завжди ОСОБА_2 , натомість позивач цього ніколи не робив. ОСОБА_2 позичала у свідка гроші на сплату комунальних платежів в період здійснення будівництва, а донька ОСОБА_2 постійно позичала їй кошти на будівництво. Цех був побудований десь у 2000 році для отримання прибутку та оформлений на ім`я ОСОБА_2 . Потім була побудована мийка десь через 4-5 років у 2004-2005 роках, точно свідок не пам`ятає. Позивач приймав участь у цьому будівництві. Мийку теж на ОСОБА_2 оформили. Магазин будувала стороння людина, сторони його не будували, в подальшому свідку стало відомо, що прізвище цієї людини ОСОБА_4 , а оформили магазин на ОСОБА_2 , хоча ним фактично користується ОСОБА_4 . ОСОБА_2 продала належний їй будинок та земельну ділянку своїй дочці, оскільки в неї борги та вона не може самостійно забезпечувати утримання домоволодіння, адже не має доходів. Після смерті бабусі свідок рідше стала відвідувати будинок тітки. Прибудову до будинку побудували десь у 2014-2015 році і позивач брав участь у цьому будівництві.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_23 суду показала, що багато років є подругою ОСОБА_2 з самої молодості та є її сусідкою. Свідок вказує, що спільний син сторін - затравлена дитина, завжди боїться, що батько його покарає. Свідок вказує, що ОСОБА_2 неодноразово втікала з дому до неї, була у синцях, позивач її принижував та навіть принижував самого свідка. У дім ОСОБА_2 свідок приходила лише тоді коли позивача вдома не було, оскільки відповідачка боялась позивача, адже він не дозволяв щоб вона когось у дім запрошувала. Свідку відомо, що сторони у справі давно розлучені, мабуть років 15. Сім`ї чи сімейних відносин в них не було. За твердженням свідка комунальні платежі сплачувала лише ОСОБА_2 . Як здійснювалось будівництво свідок бачила, будували робітники і всі витрати були на ОСОБА_2 . Цех та прибудову до будинку свідок не знає хто будував, а мийку та магазин будували робітники.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_24 суду показав, що позивач є його товаришем, а ОСОБА_2 його дружина. В 2016 році свідок дізнався, що сторони розлучились, але свідок знав сторін саме як родину. Свідок разом з позивачем у 2012 році їздили на заробітки до моря, там брали в оренду приміщення кафе. Свідок відвідував дім сторін та разом відпочивали. Будували разом мийку, цех, магазин, коли позивач просив свідок допомагав у будівництві. Із позивачем свідок ближче познайомився десь у 2001-2002 році, а з відповідачкою десь у 2003-2004 роках коли став приходити до них у гості. Бувало, що кожний день до них у гості приходив, а бувало й 1 раз на 1-2 тижні. У сторін нормальні відносини були і свідку не було відомо, що вони розлучились. Якісь будматеріали для будівництва цеху на прохання позивача привозив сам свідок. Також у будівництві цеху допомагав брат позивача. Мийку позивач будував і ще якісь хлопці були на будівництві, це було десь у 2004-2005 роках. Для будівництва магазину позивач наймав людину і ця людина вже наймала бригаду робітників. ОСОБА_2 займалась господарством. Двоє робітників на будівництві магазину були, а позивач це будівництво фінансував. Позивач на будівництво отримував кредит, про це він казав свідку. У 2016 році свідок був на подвір`ї в останній раз. Позивач наймав для будівництва ОСОБА_4 і ОСОБА_4 зі своєю бригадою будував.

Інші свідки в судовому засіданні не допитувались, оскільки сторона позивача відкликала їх допит.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду та покази свідків, вивчивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії паспорту позивача, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 05.11.1992 року, що також підтверджується витягом з реєстру територіальної громади м. Києва від 25.07.2019 року (Т. 1, а.с. 8-9, Т. 2, а.с. 82).

Відповідно до копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 25.07.2019 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_25 зареєстрували шлюб 28.02.1990 року і розірвали свій шлюб 03.03.1994 року (Т. 2, а.с. 78-79).

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 9152629) від 10.09.2013 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить Ѕ частина житлового будинку, майстерні (літера Ж ), гаражу (літера З ), сараю (літера К ), госпблоку (літера Л ) у АДРЕСА_1 , загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. (Т. 1, а.с. 11).

За змістом копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.09.2013 року (індексний номер 9152948), 18.02.2013 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на 1/2 частини об`єкта житлової нерухомості: житловий будинок, майстерня (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 виданого 26.03.2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27880080000) (Т. 1, а.с. 12).

Згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.07.2018 року, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_26 є її сестра ОСОБА_2 .. Спадщина на яку видано це свідоцтво, складається із 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_5 , розташовані такі господарські будівлі і споруди: майстерні (літ. Ж), гараж (літ. З), сарай (літ. К), госпблок (літ. Л); документом, що посвідчує право власності ОСОБА_26 на Ѕ частку у праві спільної часткової власності на вказаний житловий будинок є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 26.11.2013 року (Т. 2, а.с. 58-59).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.07.2018 року, 17.07.2018 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на Ѕ частину об`єкта нерухомого майна (об`єкт житлової нерухомості) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27880080000): житловий будинок, майстерня (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1464 виданого 17.07.2018 року ПН Баришівського районного нотаріального округу Київської області Поздняковою Н.М. (Т. 1, а.с. 13).

За змістом копії технічного паспорту виготовленого станом на 07.04.2011 року на садибний (індивідуальний житловий будинок) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 41840, інвентаризаційна справа №43366/52003, власниками якого є ОСОБА_2 (1/2 частина) та ОСОБА_26 (1/2 частина), а також оцінки всіх будівель і споруд домовласника, рік збудування майстерні (літера Ж ) - 2000 рік, рік збудування сараю (літера К ) - 2002 рік, рік збудування гаражу (літера З ) - 2005 рік, рік збудування госпблоку (літера Л ) - 2007 рік (Т. 1, а.с. 14-16).

За змістом копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа №2019-046, станом на 19.02.2019 року, прибудову (літера а3) збудовано самочинно та згідно характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, рік спорудження/реконструкції: майстерні (літера Ж ) - 2000 рік, сараю (літера К ) - 2002 рік, гаражу (літера З ) - 2005 рік, госпблоку (літера Л ) - 2007 рік, прибудови (літера а3 ) - 2012 рік (Т. 1, а.с. 17-19).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2013 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) був укладений договір оренди житлового будинку, а саме Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 виданого 26.03.2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (Т. 1, а.с. 81-82).

25.07.2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавець зобов`язався передати у власність покупця житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти цей житловий будинок та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужуваний житловий будинок належить продавцю на праві приватної власності: Ѕ частка на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.09.2013 року; Ѕ частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1464 від 17.07.2018 року. Згідно правовстановлюючих документів, житловий будинок 1955 року побудови, загальна площа будинку 73,20 кв.м., житлова площа 52,30 кв.м., біля будинку (літ. А), розташовані такі господарські будівлі і споруди: майстерня (літ. Ж), гараж (літ. З), сарай (літ. К), госпблок (літ. Л). Житловий будинок, що відчужується за цим договором, розташований на земельній ділянці, площею 0,1008 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:135:0004, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Одночасно з укладенням цього договору посвідчується договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки (Т. 1, а.с. 88-91).

25.07.2019 року за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 1, а.с. 92).

Також, 25.07.2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за яким, продавець зобов`язується передати у власність покупця земельну ділянку площею 0,1008 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:135:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за нею ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відчужувана земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності: Ѕ частка на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №118624 виданого 27.082001 року Київським міським управлінням земельних ресурсів згідно рішення Київської міської ради народних депутатів №322/1298 від 24.05.2001 року; Ѕ частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1467 від 17.07.2018 року (Т. 1, а.с. 93-96).

25.07.2019 року за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1008 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:135:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 1, а.с. 97-98).

За змістом відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2020 року, у розділі актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права зазначено: номер запису про інше речове право - 32769520; дата державної реєстрації - 10.08.2019 року; підстава державної реєстрації - договір оренди №1855; вид іншого речового права - право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; характеристика речового права - в оренду здається госпблок (літ. Л), 2007 року побудови, строком до 10.08.2029 року; орендар - ОСОБА_18 ; орендодавець - ОСОБА_3 (Т. 2, а.с. 116-119).

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав копію роздруківки розрахункового департаменту Акціонерної компанії Київводоканал особові рахунки абонента , у якій зазначено: абонент ПП ОСОБА_6 ; адреса АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_2 , спож., назва споживача - автомийка, адреса споживача - АДРЕСА_1 . А також надано роздруківку нарахувань АК Київводоканал за період січень 2017 - червень 2018 та зазначено дату укладання договору - 23.01.2008 року (Т. 1, а.с. 236-237).

Згідно довідки виданої АТ ПроКредитБанк 31.07.2019 року, ОСОБА_6 не має заборгованості та всі зобов`язання виконані в повному обсязі по наступному кредитному продукту: кредитний договір №1.29053 від 12.12.2006 року (дата закінчення 11.09.2008 року), сума - 7000,00 доларів США; кредитний договір №1.39998 від 30.07.2008 року (дата закінчення 05.08.2010 року), сума - 7000,00 доларів США. А також стороною позивача надано копію Додатку №1 Нова редакція від 30.07.2008р. до кредитного договору №1.29053 від 12.12.2006 - графік повернення кредиту та сплати відсотків (Т. 1, а.с 238-239).

За змістом копії договору поруки №1.39998-ДПІ від 30.07.2008 року, цей договір був укладений між ЗАТ Про Кредит Банк та ОСОБА_2 , за яким вона, як поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язаннями гр. України ОСОБА_6 (позичальника), які виникають з умов кредитного договору №1.39998 від 30.07.2008, в повному обсязі цих зобов`язань (Т. 1, а.с. 240).

Крім того, позивачем надані копії світлин будівель та зображених на них людей із власними приписками опису об`єктів на власними написами дат їх створення (Т. 1, а.с. 241-247).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25.07.2019 року щодо об`єкта нерухомого майна - будинок АДРЕСА_1 :

1. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна:

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27880080000;

- об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, майстерня (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ), об`єкт житлової нерухомості

- опис об`єкта: загальна площа 73,2 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м.;

- адреса: АДРЕСА_1 .

Актуальна інформація про право власності:

- 17.07.2018 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на Ѕ частину вказаного об`єкта нерухомого майна на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1464 від 17.07.2018 року;

- 18.02.2013 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на Ѕ частину вказаного об`єкта нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 26.03.2013 року.

2. Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відомості про об`єкт нерухомого майна:

- реєстраційний номер майна 35571597;

- вид майна: житловий будинок;

- адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 ;

- загальна площа 73,2 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м., площа земельної ділянки 1008,00 га;

- технічний опис майна: рік побудови житлового будинку 1955 .

Відомості про право власності:

- 19.12.2011 року внесено запис про право приватної власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаного об`єкта нерухомого майна на підставі свідоцтва про право на спадщину №1н-3246 від 01.11.2000 року;

- 19.12.2011 року внесено запис про право приватної власності ОСОБА_26 на 1/2 частину вказаного об`єкта нерухомого майна на підставі свідоцтва про право на спадщину №1н-3246 від 01.11.2000 року (Т. 2, а.с. 67-68).

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 1 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу взагалі може бути встановлений лише з 1 січня 2004 року.

Отже, факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу можна встановити лише після 1 січня 2004 року (після набуття чинності СК України), а крім того, одного лише встановлення такого факту недостатньо для того, щоб визнати майно таким, що є спільною сумісною власністю та має ділитися порівну.

Наведені висновки відповідають сталій практиці Верховного Суду викладеній у численних постановах суду касаційної інстанції, зокрема, відповідні положення містяться у постанові КЦС ВС від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц.

При цьому, позивач просить встановити факт проживання однією сім`єю починаючи з березня 1994 року, що відповідно протирічить законодавству України.

Позовні вимоги стосуються зокрема визнання спільною сумісною власністю та поділ у рівних частинах майстерні (літ. Ж) і сараю (літ. К).

Ураховуючи, що факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можна загалом встановити лише з 01.01.2004 року, суд звертає увагу, що за змістом наявних в матеріалах справи та описаних вище технічних паспортів на будинок садибного типу, майстерня (літ. Ж) має рік побудови - 2000 рік, а сарай (літ. К) має рік побудови - 2002 рік.

Отже, звершення будівництва, тобто створення вказаного майна, відбулось у 2000 та 2002 роках відповідно, що за часовим проміжком знаходиться поза межами законодавчо визначеної дати із якої є можливим встановлення факту проживання однією сім`єю для визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу.

Також позовні вимоги стосуються визнання спільною сумісною власністю та поділу прибудови (літ. а3).

При цьому, зі змісту наявних у справі письмових доказів, зокрема технічного паспорту на будинок садибного типу від 19.02.2019 року, вбачається, що вказана прибудова є самочинним будівництвом, і відповідне також визнано та не заперечувалось сторонами.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування та у пункті 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) , право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Вони мають право на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України.

За змістом частини першої статті 61 СК України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання на самочинно збудовану прибудову (літ. а3) до житлового будинку права спільною сумісною власністю та її поділ є безпідставними, адже самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України, ураховуючи що наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі №715/1347/14-ц.

Також, у своїй постанові від 04.04.2019 року у справі №750/4445/17 Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Водночас ч. 2 ст. 376 ЦК України Самочинне будівництво передбачає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього . Тобто немає нерухомості, яку можна було би поділити на підставі ст. 364 чи 367 ЦК України.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

За змістом положень статті 74 СК України у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суд має встановити факт створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У частині першій статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі №645/1601/16-ц, від 15.08.2019 року у справі №588/350/15.

Позивач зазначає, що госпблок (літ. Л) будувався саме ним і його кошти витрачались для будівництва, про що також зазначали свідки сторони позивача.

Натомість сторона відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_4 такий факт заперечують вказуючи на те, що госпблок (літ. Л) (який учасники справи називають магазин ), був побудований за власні кошти ОСОБА_4 , що також підтвердили свідки допитані в судовому засіданні за клопотанням представника ОСОБА_4 .

Будь-яких інших допустимих, належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження своєї трудової та фінансової участі у побудові госпблоку (літ. Л.), як-то товарні чеки, накладні, договори на отримання послуг з будівництва тощо, матеріали справи не містять, отже позивачем не доведено належним чином його участі у будівництві госпблоку (літ. Л.).

Крім того, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на Ѕ частину житлового будинку, майстерню (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ) по АДРЕСА_1 17.07.2018 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1464 від 17.07.2018 року.

Отже, 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами набута відповідачкою в порядку спадкування та й поза межами періоду у який, за твердженням позивача, сторони продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, вирішуючи питання про те чи можуть зазначені у позовних вимогах споруди бути окремим об`єктом права власності та відповідно підлягати поділу, суд виходить з наступного.

У статті 186 Цивільного кодексу України наведено визначення головної речі та її приналежності. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Головна річ і належна є відокремленими одна від одної різнорідні речі. Різниця між ними полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без належності, а належність за загальним для неї призначенням без головної речі використовуватися не може. Головна річ наділена самостійним значенням, а належність лише виконує допоміжну роль.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про, зокрема, нерухоме майно.

Підпунктом 2 пункту 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, зокрема, опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю).

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 №127 затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Згідно з пунктом 4 підрозділу 1 розділу II Інструкції господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (коледжі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 3 розділу II Інструкції на присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються допоміжні (господарські) будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Разом з тим пунктом 4 підрозділу 3 розділу II Інструкції встановлено, що до прибудов житлових будинків належать прибудовані житлові кімнати та допоміжні приміщення (тамбури, веранди, кухні, комори, ванні кімнати, вбиральні тощо).

Крім того, згідно з пунктом 2 підрозділу 4 розділу II Інструкції господарські (допоміжні) будівлі (котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, гаражі, сараї, сміттєзбірники тощо), розміщені на земельних ділянках або територіях житлових, громадських та інших будинків, виконують функції допоміжного господарського призначення та інженерного забезпечення основних будинків.

Відповідно до статті 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно із статтею 381 ЦКУ садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол тощо), наземні та підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди, тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на зазначені будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Відповідно до частини 4 статті 5 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Зазначене знаходить підтвердження і в судовій практиці, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 127/24183/16-ц.

Додатково слід зауважити, що відповідно до частини 3 статті 26-3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності адреса не присвоюється, зокрема, будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною.

Ураховуючи викладене суд дійшов висновку, що господарські будівлі та споруди окремо від житлового будинку, що разом становить садибу, не можуть бути предметом визнання права власності та поділу, а тому позивачем в цій частині обрано невірний спосіб захисту.

При цьому, відповідно до положень ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, позивачем вимог у відповідності до положень ст. 62 СК України, тобто про визнання об`єкта нерухомого майна спільною сумісною власністю та його поділ, що передбачало б проведення вартості оцінки садиби до початку періоду спільного проживання та після його завершення, не заявлялось.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо визнання господарських будівель та споруд спільної сумісною власністю і їх поділ за вище описаних обставин не можуть бути задоволені, ураховуючи загалом відсутність законодавчої можливості визнання права власності та поділу приналежних речей.

За таких умов суд дійшов висновку і про відсутність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За загальним правилом, встановлення фактів, що мають юридичне значення, в цивільному судочинстві відбувається в порядку окремого провадження. Разом з тим, за наявності спору про право, який випливає зі встановленого факту, такі справи мають розглядатися в порядку позовного провадження.

Незалежно від того, в якому порядку розглядається справа про встановлення факту, що має юридичне значення, у заяві чи позовній заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити, з якою метою і причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Саме мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

У даній справі суд дійшов висновку про обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав в частині визнання господарських будівель та споруд сумісною власністю і їх поділ, а також відсутність належних підстав та доказів щодо дійсної участі позивача в їх будівництві та з інших описаних вище підстав.

За таких мов, встановлення факту проживання однією сім`єю не досягає юридичної мети його встановлення, тобто такий факт не є юридичним і не тягне відповідних правових наслідків, тож суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю за відсутності підстав для визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю судом проаналізовано правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №755/3745/16-ц від 11.12.2019 року.

За змістом положень ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

В даному випадку вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу не підлягають до задоволення, ураховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна, адже за таких умов відсутні підстави для висновку про те, що відповідачка ОСОБА_2 відчужуючи будинок з господарськими будівлями та спорудами на користь відповідачці ОСОБА_3 мала отримати нотаріальний дозвіл позивача на таке відчуження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 76-81, 89, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 3, 57, 60, 61, 62, 65, 74 СК України, ст.ст. 15, 16, 186, 364, 368, 376, 380, 381 ЦК України, Законами України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Про регулювання містобудівної діяльності , Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011 року, Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2002 року, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруй Ірина Анатоліївна в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна -відмовити.

Застосовані ухвалою суду від 09.10.2020 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2019 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Загоруй І.А. (реєстровий №1748), житловий будинок, майстерню (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ) за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 17.06.2021 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Третя особа - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруй Ірина Анатоліївна в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (м. Київ, пров. Музейний, 2д, код ЄДРПОУ 43315602).

Суддя -