Постанова

від 16.09.2021 по справі 755/6427/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 755/6427/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12091/2021

Головуючий у суді першої інстанції: Марфіна Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.,

при секретарі - Лащевській Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруй Ірина Анатоліївна в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року,

встановив:

у квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 в період з березня 1994 року по липень 2016 року, визнати спільною сумісною власністю подружжя та розділити нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: прибудову до жилого будинку під літ. А3 площею 69,5 кв.м., гараж під літ. З площею 56, 9 кв.м., майстерню під літ. Ж площею 57,2 кв.м., сарай під літ. К площею 25,3 кв.м., господарський блок під літ. Л площею 35,65 кв.м.

09 січня 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову та доповнив свої позовні вимоги, просив визнати недійсним Договір купівлі-продажу жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, укладений 25 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну представник ОСОБА_2 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх представників, третьої особи ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він з 1994 року по 2016 проживав однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Вказував, що за час спільного проживання сторонами було набуто нерухоме майно, а саме прибудову під літерою а3 до житлового будинку, гараж під літерою З, майстерню під літерою Ж, сарай під літерою К та господарський блок під літерою Л за адресою: АДРЕСА_1 , а тому просив встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розділити вказане майно, визнавши за ним та відповідачем по 1/2 його частині.

В ході розгляду справи позивач доповнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним Договір купівлі-продажу жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, укладений 25 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись на те, що відповідач відчужила спірне майно на користь своєї доньки без його згоди та з порушенням норм чинного законодавства.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлене позивачем до поділу майно не може бути окремим об`єктом права власності, позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав в частині визнання господарських будівель та споруд сумісною власністю та їх поділу, а також не довів своєї участі у їх будівництві. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 3, 57, 60, 61, 62, 65, 74 СК України, статей 15, 16, 186, 364, 368, 376, 380, 381 ЦК України, Закону України Про державну реєстрацію прав речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26 жовтня 2011 року, Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №127 від 24 травня 2002 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 05.11.1992 року, що також підтверджується витягом з реєстру територіальної громади м. Києва від 25.07.2019 року (том 1, а.с. 8-9, том 2, а.с. 82).

Відповідно до копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 25.07.2019, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 28.02.1990, а розірвали 03.03.1994 року (том 2, а.с. 78-79).

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 9152629) від 10.09.2013, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить Ѕ частина житлового будинку, майстерні (літера Ж ), гаражу (літера З ), сараю (літера К ), господарського блоку (літера Л ) у АДРЕСА_1 , загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. (Т. 1, а.с. 11).

За змістом копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.09.2013 (індексний номер 9152948), 18.02.2013 проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на 1/2 частину об`єкта нерухомості: жилий будинок, майстерня (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,2 кв.м., жилою площею 52,3 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності № 1607482 , виданого 26.03.2013 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27880080000) (том 1, а.с. 12).

Згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.07.2018 спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_6 є її сестра ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із 1/2 частини у праві спільної часткової власності на жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 : будинок 1955 року побудови, загальна площа будинку 73,2 кв.м., жила площа 52,3 кв.м. Біля будинку (літ. А), розташовані такі господарські будівлі і споруди: майстерня (літ. Ж), гараж (літ. З), сарай (літ. К), госпблок (літ. Л); документом, що посвідчує право власності ОСОБА_6 на Ѕ частку у праві спільної часткової власності на вказаний жилий будинок є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 26.11.2013 (том 2, а.с. 58-59).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.07.2018, 17.07.2018 проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на Ѕ частину об`єкта нерухомого майна (об`єкт житлової нерухомості) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27880080000): житловий будинок, майстерня (літера Ж ), гараж (літера З ), сарай (літера К ), госпблок (літера Л ) за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1464 виданого 17.07.2018 року ПН Баришівського районного нотаріального округу Київської області Поздняковою Н.М. (том 1, а.с. 13).

За змістом копії технічного паспорту виготовленого станом на 07.04.2011 на садибний (індивідуальний житловий будинок) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 41840, інвентаризаційна справа №43366/52003, власниками якого є ОСОБА_2 (1/2 частина) та ОСОБА_6 (1/2 частина), а також оцінки всіх будівель і споруд домовласника, рік збудування майстерні (літера Ж ) - 2000 рік, рік збудування сараю (літера К ) - 2002 рік, рік збудування гаражу (літера З ) - 2005 рік, рік збудування госпблоку (літера Л ) - 2007 рік (том 1, а.с. 14-16).

За змістом копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа №2019-046, станом на 19.02.2019, прибудову (літера а3) збудовано самочинно та згідно характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, рік спорудження/реконструкції: майстерні (літера Ж ) - 2000 рік, сараю (літера К ) - 2002 рік, гаражу (літера З ) - 2005 рік, госпблоку (літера Л ) - 2007 рік, прибудови (літера а3 ) - 2012 рік (том 1, а.с. 17-19).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2013 між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) був укладений договір оренди жилого будинку, а саме Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1 , що належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності № 1607482 виданого 26.03.2013 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (том 1, а.с. 81-82).

25.07.2019 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу жилого будинку, за яким продавець зобов`язався передати у власність покупця житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти цей житловий будинок та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужуваний жилий будинок належить продавцю на праві приватної власності: Ѕ частка на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.09.2013; Ѕ частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1464 від 17.07.2018. Згідно правовстановлюючих документів, жилий будинок 1955 року побудови, загальна площа будинку 73,20 кв.м., жила площа 52,30 кв.м., біля будинку (літ. А) розташовані такі господарські будівлі і споруди: майстерня (літ. Ж), гараж (літ. З), сарай (літ. К), госпблок (літ. Л). Жилий будинок, що відчужується за цим договором, розташований на земельній ділянці, площею 0,1008 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:135:0004, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Одночасно з укладенням цього договору посвідчується договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки (том 1, а.с. 88-91).

25.07.2019 за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної власності на жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а.с. 92).

25.07.2019 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за яким, продавець зобов`язується передати у власність покупця земельну ділянку площею 0,1008 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:135:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за нею ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відчужувана земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності: Ѕ частка на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №118624 виданого 27.08.2001 Київським міським управлінням земельних ресурсів згідно рішення Київської міської ради народних депутатів №322/1298 від 24.05.2001; інша Ѕ частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1467 від 17.07.2018 року (Т. 1, а.с. 93-96).

25.07.2019 за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1008 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:135:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 1, а.с. 97-98).

За змістом відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2020, у розділі актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права зазначено: номер запису про інше речове право - 32769520; дата державної реєстрації - 10.08.2019; підстава державної реєстрації - договір оренди №1855; вид іншого речового права - право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; характеристика речового права - в оренду здається госпблок (літ. Л), 2007 року побудови, строком до 10.08.2029; орендар - ОСОБА_7 ; орендодавець - ОСОБА_3 (том 2, а.с. 116-119).

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що хоча спірне нерухоме майно і було побудоване до 01 січня 2004 року, однак в експлуатацію введене в 2013 році, що свідчить про набуття права власності на нього саме в період спільного проживання сторін однією сім`є. Вказані доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливо встановити лише з 01.01.2004, тоді як спірне майно було побудоване в 2000-2002 роках, в той час коли сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, а сам по собі факт введення в експлуатацію та реєстрації права власності на спірне майно в 2013 році не свідчить про набуття його під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи апелянта про те, що господарський блок, який використовуються в якості магазину роздрібної торгівлі є самостійним нерухомим майном, оскільки здається в оренду за договором, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки зазначення сторонами договору оренди назву його об`єкту господарський блок без посилання на те, що він є частиною домоволодіння, не свідчить про зміну правового статусу відповідної будівлі.

У статті 186 ЦК України наведено визначення головної речі та її приналежності. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Головна річ і належна є відокремленими одна від одної різнорідні речі. Різниця між ними полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без належності, а належність за загальним для неї призначенням без головної речі використовуватися не може. Головна річ наділена самостійним значенням, а належність лише виконує допоміжну роль.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про, зокрема, нерухоме майно.

Підпунктом 2 пункту 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці як, зокрема, опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю).

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 №127, затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, згідно з пунктом 4 підрозділу 1 розділу II якої визначено, що господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 3 розділу II Інструкції на присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються допоміжні (господарські) будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Пунктом 4 підрозділу 3 розділу II Інструкції встановлено, що до прибудов житлових будинків належать прибудовані житлові кімнати та допоміжні приміщення (тамбури, веранди, кухні, комори, ванні кімнати, вбиральні тощо).

Крім того, згідно з пунктом 2 підрозділу 4 розділу II Інструкції господарські (допоміжні) будівлі (котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, гаражі, сараї, сміттєзбірники тощо), розміщені на земельних ділянках або територіях житлових, громадських та інших будинків, виконують функції допоміжного господарського призначення та інженерного забезпечення основних будинків.

Відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно із статтею 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол тощо), наземні та підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди, тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на зазначені будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Відповідно до частини 4 статті 5 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, а відповідно до частини 3 статті 26-3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності адреса не присвоюється, зокрема, будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські будівлі та споруди окремо від житлового будинку, що разом становить садибу, не можуть бути предметом визнання права власності та поділу, а тому відповідні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про те, що дійшовши висновку про можливість встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки лише з 01 січня 2004 року, тоді як позовні вимоги були заявлені про встановлення факту проживання однією сім`єю з 1994 року, суд не був позбавлений можливості встановити відповідний факт з 01 січня 2004 року по 2016 рік. Так, суд правильно дійшов висновку про те, що за відсутності підстав для задоволення вимог про поділ майна, відсутні підстави і для встановлення відповідного факту, який не тягне за собою в даному випадку юридичних наслідків.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява № 63566/00, § 23).

Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 24 вересня 2021 року.

Головуючий

Судді