Постанова

від 16.06.2021 по справі 909/355/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2021 р. Справа №909/355/20

М.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів: Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

без виклику сторін.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ №39/5-2651-20 від 20.10.2020

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.09.2020, повний текст - 07.09.2020 (суддя В.В. Михайлишин)

у справі № 909/355/20

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ

до відповідача Комунального підприємства «Теплосервіс» Калуської районної ради Івано-Франківської області, м. Калуш, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості у сумі 15 406,91 гривень

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

До Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом до Комунального підприємства «Теплосервіс» Калуської районної ради Івано-Франківської області про стягнення заборгованості у сумі 15 406, 91 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договору постачання природного газу № 4021/16-БО-15 від 15.12.2015 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару. Внаслідок зазначеного, на підставі пункту 8.2. договору та статті 625 Цивільного кодексу України нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.09.2020 у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що основний борг за поставлений природний газ у лютому - квітні 2016 року відповідач повністю оплатив до набрання чинності 30.11.2016 Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (далі - Закон), а тому нараховані на суму боргу пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають списанню відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 вказаного Закону.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

АТ "НАК "Нафтогаз України" подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки рішенням суду не враховано усіх доводів позивача та не зазначено мотивів такого неврахування.

Водночас апелянт вважає, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 1-3, 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон). Скаржник покликається на те, що відповідач не включений до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. При цьому вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач здійснює ліцензовану діяльність з виробництва та постачання теплової енергії. З огляду на вказане, ст. 3 зазначеного Закону не розповсюджується на відповідача, а відтак списання заборгованості є неправомірним.

Клопотань та заяв в порядку ст.207 Господарського процесуального кодексу України сторонами заявлено не було.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на зазначене, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №909/355/20; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи.

Як підтверджується матеріалами справи, 15.12.2015 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та КП "Теплосервіс" Калуської районної ради Івано-Франківської області укладено договір постачання природного газу № 4021/16-БО-15 (далі - договір).

Відповідно до умов договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншими споживачами (п. 1.2).

Постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 газ обсягом до 104 тис. м3 (п. 2.1 договору).

Пунктами 3.4, 3.5 договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначений на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу . Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати поставлений природний газ в розмірі та порядку, передбаченому даним договором (п. 7.2 договору).

Пунктами 8.1, 8.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

У разі невиконання споживачем пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 п`ять років (п. 10.3 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (ст. 12 договору).

В подальшому сторони уклали низку додаткових угод, якими внесли зміни до договору, зокрема, змінили ціну газу, порядок і умови проведення розрахунків, строк дії договору.

Так, 28.03.2016 підписано Додаткову угоду № 4, відповідно до якої сторони погодили пункт 6.1. статті 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" та виклали його у такій редакції: "Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу", а статтю 12 "Строк дії договору" виклали так: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 520 465, 94 гривень (з січня 2016 року по квітень 2016 року), що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема, від 31.01.2016 на суму 221 089, 84 гривень, від 29.02.2016 на суму 151 000, 55 гривень, від 31.03.2016 на суму 143 594, 22 гривень та від 30.04.2016 на суму 4 781, 33 гривень.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, вартість поставлено природного газу на загальну суму 520 465, 94 гривень сплачена відповідачем у повному обсязі. Зазначене підтверджується випискою по операціях щодо КП "Теплосервіс".

Відтак відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості поставленого газу, станом на 30.06.2016, виконав у повному обсязі, проте порушив строки виконання зобов`язання, встановлені п. 6.1. договору.

За порушення строків здійснення розрахунку за газ, на підставі п. 8.2. договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач заявив до стягнення такі суми:

за зобов`язаннями лютого 2016 року - 4 901, 33 гривню пені, 334, 18 гривні 3 % річних - за період з 15.03.2016 по 10.04.2016;

за зобов`язаннями березня 2016 року - 9 111, 30 гривень пені, 745,07 гривень 3 % річних за період з 26.04.2016 по 29.06.2016 та 138, 81 гривень інфляційних втрат нарахованих за травень 2016 року;

за зобов`язаннями квітня 2016 року - 162, 51 гривень пені, 13, 71 гривень 3 % річних за період з 26.05.2016 по 29.06.2016.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом до КП «Теплосервіс» про стягнення 15 406, 91 гривень.

Оцінка суду.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання відповідно до статті 174 Господарського кодексу Україну є господарський договір.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормою ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема у вигляді сплати неустойки. Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення свого зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вказані норми, враховуючи умови договору та прострочення оплати вартості поставленого газу, позивачем правомірно нараховано штрафні санкції у вигляді пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи предмет укладеного між сторонами господарського договору, правовідносини, що склалися між сторонами зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка забезпечує гарантоване статтею 46 Конституції України право громадян на соціальний захист.

Згідно із статтею 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Так, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII. Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Метою вказаного Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону встановлено, що дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно з ч. 1 ст. 3 цього Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно Закону; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 3 ст. 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. При цьому положення частини 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії.

Вказаною нормою передбачена законна можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері виробництва теплової та електричної енергії у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості.

Відтак покликання апелянта на відсутність в матеріалах справи доказів включення відповідача до реєстру відхиляється судом апеляційної інстанції, як таке, що суперечить зазначеним приписам Закону.

При цьому судова колегія наголошує, що застосування ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.01.2020 у справі №922/939/19, від 21.05.2020 у справі № 910/5501/19, від 27.05.2020 у справі №910/17428/18, від 29.05.2020 у справі №920/706/19 та від 06.08.2020 у справі №904/4721/19.

Суд апеляційної інстанції підтримує позицію місцевого господарського суду, що застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє покликання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції статтей 1-3 Закону, оскільки зазначені положення Закону не застосовуються, якщо заборгованість погашено до набрання чинності зазначеним Законом, тобто до 30.11.2016.

При цьому, враховуючи, що у пункті 1.2. договору сторони погодили, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам, до цих правовідносин застосовується норма ч. 3 ст. 7 Закону.

Відтак факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не потребує доведення, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі ч. 3 ст.7 Закону.

Як встановлено судом першої інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на момент набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (30.11.2016) відповідач погасив заборгованість за поставлений у лютому-квітні 2016 року природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 4021/16-БО-15 від 15.12.2015.

З огляду на наведене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем до стягнення 15 406, 91 гривень, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу у лютому-квітні 2016 року, не нараховуються та підлягають списанню відповідно до вимог ст. 7. При цьому, виконання зазначеної норми (списання санкцій) не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Судова колегія вважає безпідставним посилання скаржника на правові позиції Вищого господарського суду України, викладені у постановах, для обґрунтування доводів апеляційної скарги в частині обов`язкового включення відповідача до реєстру, оскільки спір стосувався врегулювання заборгованості підприємств водопостачання та водовідведення за спожиту електричну енергію, а ч.3 ст.7 Закону стосується заборгованості за природний газ.

Щодо покликання апелянта на порушення норм процесуального права, з огляду на неврахування у рішенні суду усіх доводів позивача та не зазначення мотивів такого неврахування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі Краска проти Швейцарії вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Водночас, ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі Проніна проти України ).

Відтак зазначене спростовує доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого господарського суду, а тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (АТ «НАК «Нафтогаз України» ).

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.09.2020 у справі №909/355/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий-суддя О.І. Матущак

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець