Рішення

від 18.06.2021 по справі 480/2814/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/2814/16-ц

Провадження № 2/945/36/21

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2021року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Жиган А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за первісним позовом Миколаївського міжрайонного управління водного господарства до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням , та зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до Миколаївського міжрайонного управління водного господарства про визнання права власності на квартиру ,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Миколаївського міжрайонного управління водного господарства звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом з подальшим уточненням до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням ,а саме: квартири АДРЕСА_1

Свої позовні вимоги, мотивує тим, що на балансі Миколаївського МУВГ з 1979 року знаходиться будівля лінійного поста Нечаяноє (чотирьох квартирний будинок), розташована за фактичною адресою: АДРЕСА_2 . Для обслуговування зрошуваних систем у Миколаївському районі створено три експлуатаційні дільниці: Південно-Бузька ЕД , Кам`янська ЕД, Новоодеська ЕД. Кам`янська ЕД (с.Кам`янка Очаківського р-ну) здійснює експлуатацію Каменської зрошувальної системи. Водозабір здійснюється ГНС Нечаянська з Нечаянського водосховища та ГНС Шмідта з Кам`янського водосховища. До складу Кам`янської зрошувальної системи (6473,0 га) входить 25,8 км каналів, 9,5 км, магістральний канал, розподільна мережа каналів, скидна і дренажна мережа, регулювальні і лінійні споруди на зрошувальної мережі, дорожня мережа службового користування, лісосмуги для затінення каналів і меліоративного призначення, транспортні засоби, машини, механізми, інструменти та матеріали для ремонту і постійного обслуговування елементів системи, житлові лінійні пости, адміністративно-господарські, виробничі і підсобно-допоміжні будівлі. Лінійний пост ІНФОРМАЦІЯ_1 - це складова частина Кам`янської зрошувальної системи.З 1985 р. у Миколаївському управлінні зрошувальних систем працював інженером насосно-силового обладнання Каменської експлуатаційної дільниці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його основними функціональними обов`язками було забезпечення безперебійної роботи насосної станції, а також проведення системи технічного обслуговування і ремонту насосного та електротехнічного обладнання і ведення обліку техніко-економічних показників роботи насосно-силового обладнання. У зв`язку з характером роботи, будь-яка особа, при укладенні трудового договору за цією посадою, зобов`язана постійно находитись за місцем розташування насосних станцій. Саме с цією метою при проектуванні будівництва зрошувальних мереж передбачається наявність лінійних постів, і в одному з яких проживав ОСОБА_6 разом з дружиною ОСОБА_7 , 1947 р.н., яка також працювала інженером у управлінні, та сином. Листом №108 від 11.02.2014р. Нечаянська сільська рада повідомила, що ОСОБА_6 був знятий з реєстраційного обліку 21.05.2006р. у зв`язку зі смертю . У 2016 році позивачу стало відомо, що у кв. АДРЕСА_3 будівлі жилого лінійного посту Кам`янської експлуатаційної дільниці проживали та на даний час зареєстровані зовсім сторонні люди, а саме відповідачі по справі. Комісією, створеною Наказом начальника управління № 86 від 03.08.2016р., з участю начальника військово-облікового столу с. Нечаяне при виїзді до житлового будинку лінійного поста, було встановлено, і складено акт, що жоден Відповідач в квартирі фактично не проживає, ознак проживання і ведення господарства не виявлено, вікна закриті фанерою, вхідні двері забиті цвяхами, кабель живлення квартири відрізаний від електромережі. Також Нечаянська сільська рада офіційно повідомила, що за зазначеною адресою дана сім`я не проживає з 2006 р. На думку позивача відповідачі незаконно зайняли службове приміщення, у спірній квартири не проживають з 2006р., не здійснюють оплату комунальних послуг, не є працівниками Миколаївського МУВГ. Документи, які б вказували, що зазначені особи в минулому перебували у трудових відносинах з Миколаївським МУВГ, в архіві управління відсутні, тому підстав для займання приміщення лінійного посту Миколаївського МУВГ у відповідачів немає.

12.07.2017 року відповідачами по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до Миколаївського міжрайонного управління водного господарства про визнання права власності на квартиру , яка ухвалою суду від 14.07.2017р. прийнята до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднана в одне провадження.

В обґрунтування своєї зустрічної позовної заяви позивачі посилаються на те, щоОСОБА_1 , ОСОБА_5 , починаючи з 10.12.1999 р.н.та ОСОБА_2 - з 03.06.2002року є такими,що зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з ними проживав та був зареєстрований ОСОБА_6 , який зинаймав вказане приміщення та з згоди якого вони і були прописані. Разом вели спільне господарство, сплачували комунальні платежі, утримували квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер. Також зазначили,що на сьогоднішній день добросовісно та безперервно володіють та відкрито користуються даним нерухомим майном, доглядають за квартирою та утримують її у належному стані. Було зроблено підготовчі роботи до капітального ремонту квартири. Неодноразово зверталися, до Нечаявської сільської ради з клопотанням, про визнання за ними право власності на дану квартиру, оскільки понад 15 років користуються даним нерухомим майном. Оскільки у них відсутні правовстановлювальні документи на спірну квартиру, просять визнати за ними право власності.

В останнє судове засідання представник позивача не з`явився.Натомість у попереньому судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Також 08.06.2021 року подав заяву про розгляд справи без його участі,зазначив,що позовні вимоги підтримує в повному обсязі,зустрічний позов просить залишити без розгляду у з`язку з неявкою відповідачів.

Відповідачі про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, в судове засідання протягом тривалого часу не з`являлися,причини неявки суду не повідомляли, заяв про розгляд справи без їх участі не подавали.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст.16 даного Кодексу.

У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст..13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 118 ЖК України , передбачено службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. (ч. 1 ст. 122 ЖК України ).

Відповідно до ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Стаття 125 ЖК України визначає перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 9 ЖК України визначає, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

У відповідності до ч.1 ст.109 ЖК України , виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (ч.2 ст.109 ЖК України ).

Стаття 110 ЖК України визначає хто та в яких випадках може бути виселений з наданням громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна у відомостях про юридичну особу(балансоутримувачем державного майна) зазначений Миколаївське міжрайонне управління водного господарства,місце знаходження майна АДРЕСА_2 .

Згідно листа Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області№ 108 ОСОБА_6 був зареєстрований на проживав в АДРЕСА_4 ,однак знятий з реєстраційного обліку 21.05.2004 року у зв`язку зі смертю.

Відповідно до довідки від 14.01.2020 року Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області за адресою АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однак починаючи з 2006 року не проживають. Також зазначено,що ОСОБА_5 вибув 17.07.2018 року.

Згідно з Актом про фактичне не проживання складеним від 14.01.2020 року відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 фактично не проживають.

За змістомстатті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів ст..12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У частині четвертійстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Так, ст.81 ЦПК України передбачено,що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи,доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст.81ЦПК України суд не може збирати докази,що стосуються предмета спору,з власної ініціативи,крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних права бо виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України ).

У свою чергу відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Прокопович проти Росії (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010р.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004р. у справі Прокопович проти Росії (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом , що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995р., п. 63).

Таким чином, у справі Прокопович проти Росії № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Одночасно з цим, суд зауважує, що статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Враховуючи те, що відповідачі за первісним позовом проживають у приміщенні підприємства, з яким не перебувають у трудових відносинах, тому не мають законом передбачених підстав проживати у спірній квартирі, тому суд приходить до висновку що порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення заявлених вимог.

Відповідно до ст. 43 ЦПК України , учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України , учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України , суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікована Україною Законом F 475/97-ВР від 17.07.1997 року,гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У той же час, Європейський суду своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Крім того, враховуючи нормативне регулювання даного питання національним та європейським законодавством, суд вважає, що позивач не з`являючись у судові засідання, не даючи суду можливості своїми діями у встановлений законом строк вирішити справу, зловживає своїми процесуальними правами.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/ неповажності явки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто, не вказує на врахування судом поважності причин при повторній неявці позивача до суду (другої підряд). Це пов`язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Крім того, таке положення закону пов`язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.). При цьому, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з`явився в судове засідання (незалежно від причин неявки), так і відповідача, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти. Так, для відповідача - це є залишення заяви без розгляду з правом на компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 5 ст. 142 ЦПК України ), а для позивача - це право на повторне звернення до суду з тим самим позовом (ч. 2ст. 257 ЦПК України ).

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. F 11 Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України , є обов`язковими для судів та учасників судових процесів.

Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз`яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до ч. 5 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з положеннями п. 3) ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що позивачі за зустрічним позовом у судові засідання не з`являлися , що перешкоджає розгляду справи, заяв про розгляд справи без їх участі не подавали, суд дійшов висновку про залишення зустрічного позову без розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України , з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви в частині розглянутих позовних вимог, а саме:1378 грн. в рівних частках,

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10 , 11 , 265 , 280-283 , 289 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ :

Первісний позов Миколаївського міжрайонного управління водного господарства до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування приміщенням -задовольнити .

Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;зареєстрована: АДРЕСА_4 ) такою, що втратила право користування приміщенням,а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;зареєстрована: АДРЕСА_4 ) яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , 2007 року народження та ОСОБА_4 , 2017 року народження такими, що втратили право користування приміщенням,а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;зареєстрована АДРЕСА_4 ) на користь Миколаївського міжрайонного управління водного господарства (ЄДРПОУ 01034136;м.Миколаїв,вул.Веселинівська,51а) витрати, пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 1378грн. в рівних частках.

Зустрічний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ;паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_4 ) , ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; паспорт серія НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована: АДРЕСА_4 ) до Миколаївського міжрайонного управління водного господарства про визнання права власності на квартиру - залишити без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський