Постанова

від 10.06.2021 по справі 496/796/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7509/21

Номер справи місцевого суду: 496/796/21

Головуючий у першій інстанції Галич О. П.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря: Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський Альянс - Шаповала Владислава Володимировича на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Шаповал В.В. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський Альянс до Приватного акціонерного товариства Селена , ОСОБА_1 , Державного реєстратора Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області - Буран Н.М., про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію речового права оренди,

встановив:

23 лютого 20201 року представник ТОВ Чорноморський Альянс - адвокат Шаповал В.В. звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію речового права оренди.

Разом з позовною заявою представник позивача надав заяву про забезпечення позову в якій просив суд:

- Заборонити до набрання рішенням суду в цій справі законної сили ПАТ Селена або будь-яким особам від його імені вчиняти будь-які дії на підставі оскарженого договору оренди землі № 19/128 від 14.03.2019 року, зокрема, щодо користування земельною ділянкою загальною площею 11,749 га, кадастровий номер 5121082400:01:003:0248;

- Заборонити до набрання рішенням суду в цій справі законної сили ОСОБА_1 та ПАТ Селена або будь-яким особам від їх імені вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки загальною площею 11,749 га, кадастровий номер 5121082400:01:003:0248.

Обґрунтовуючи вказану заяву про забезпечення позову, представник позивача посилався на те, що предметом спору є відповідна земельна ділянка, право оренди якої отримав позивач на підставі чинного Первісного Договору оренди земельної ділянки від 15 лютого 2012 року, і яка під час дії цього договору була повторно здана ОСОБА_1 в оренду ПАТ Селена на підставі Оскаржуваного Договору № 19/128 від 14.03.2019 року. А відтак, початок використання ПАТ Селена спірної земельної ділянки до вирішення цієї справи по суті призведе до того, що після (і за умови) задоволення позовних вимог судом ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений. Як визначено в п. б ч. 1 ст. 95 Земельного Кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію. Цим положенням кореспондує зміст ст. 775 Цивільного Кодексу України, за якою наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Відповідно ж до ст. 189 Цивільного Кодексу України продукцією, плодами та доходами є все, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Таким чином, якщо ПАТ Селена протягом розгляду справи розпочне господарювати на спірній земельній ділянці на підставі незаконного оскаржуваного Договору оренди, навіть після визнання цього Договору судом недійсним, ПАТ Селена збереже права на продукцію, вирощену на спірній ділянці під час її неправомірного використання, і буде вимагати її повернення чи відшкодування. Належним засобом забезпечення буде заборона ПАТ Селена вчиняти дії щодо реалізації своїх прав орендаря за оскаржуваним Договором оренди землі № 19/128 від 14.03.2019 року, зокрема, щодо користування спірною земельною ділянкою, а також заборона ПАТ Селена та ОСОБА_1 вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:003:0248. Вжиття таких заходів забезпечення унеможливлять виникнення ситуації, коли наслідки користування земельною ділянкою без достатнього титулу ПАТ Селена будуть невідворотнім і призведуть до його неправомірного збагачення і, відповідно, завдання збитків позивачу як законному землекористувачу.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Шаповала В.В. про забезпечення позову шляхом заборони до набрання рішенням суду в цій справі законної сили вчиняти ПАТ Селена або будь-яким особам від його імені вчиняти будь-які дії на підставі оскарженого договору оренди землі № 19/128 від 14.03.2019 року, зокрема, щодо користування земельною ділянкою загальною площею 11,749 га, кадастровий номер 5121082400:01:003:0248 та заборони до набрання рішенням суду в цій справі законної сили ОСОБА_1 та ПАТ Селена або будь-яким особам від їх імені вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки загальною площею 11,749 га., кадастровий номер 5121082400:01:003:0248 - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ Чорноморський Альянс - Шаповал В.В. ставить питання про скасування ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року та постановлення нової, якою задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі , посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо ненадання заявником доказів проведення ПАТ Селена господарської діяльності на спірній земельній ділянці не відповідає обставинам справи, не враховує наданих доказів, а також суперечить правовій природі інституту забезпечення позову, що полягає у запобіганні можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів. Апелянт вважає доведеною можливість порушення його прав шляхом здійснення ПАТ Селена господарської діяльності на земельній ділянці, що знаходиться у його користуванні за оскаржуваним договором оренди.

04.06.2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ПАТ Селена надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програми Easycon.

Крім того, 07.06.2021 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду від представника ТОВ Чорноморський Альянс - Зубілевич Т.В. надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програми Easycon.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.06.2021 року дані клопотання були задоволені і розгляд справи, який був призначений на 10.06.2021 року, в 14.30 год., було вирішено проводити в режимі відео конференції. Копія даної ухвали суду направлена учасникам справи належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 10.06.2021 року, приймали участь представник ТОВ Чорноморський Альянс - Зубілевич Т.В. та представник ПАТ Селена - Прохода Ю.Л. в режимі відеоконференції, відповідачі ОСОБА_1 та Державний реєстратор Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області - Буран Н.М., не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, як то передбачено ст. 130 ЦПК України ( а.с.97, 109).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача не зазначено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та у заяві наведені лише припущення представника позивача щодо імовірності здійснення господарської діяльності на спірній земельній ділянці, та внесення будь-яких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, на підтвердження яких не надано жодних доказів.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи вбачається, що предметом спору є Договір оренди № 19/128 від 14.03.2019 року, за яким ОСОБА_1 здав в оренду ПАТ Селена земельну ділянку загальною площею 11,749 га, кадастровий номер 5121082400:01:003:0248, право оренди якої отримав, як стверджує позивач, він отримав на підставі чинного Первісного Договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.І, ч. 2 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Таким чином, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач стверджував, що початок використання ПАТ Селена спірної земельної ділянки до вирішення цієї справи по суті призведе до того, що після (і за умови) задоволення позовних вимог судом ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Ухвала про забезпечення позову має включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали (пункт 7 згаданої постанови).

Зважаючи на наведене, оскільки позивачем не було зазначено та доведено належними, достатніми та допустимими доказами, обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а у заяві наведені лише припущення представника позивача щодо імовірності здійснення господарської діяльності на спірній земельній ділянці, а так само щодо внесення будь-яких відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, обґрунтованим, таким, що відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, є висновок суду першої інстанції про неможливість задоволення заявленої представником ТОВ Чорноморський Альянс -Шаповалом В.В заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наголошення на тому, що забезпечення позову за своєю природою є засобом запобігання саме можливим порушення майнових прав чи охоронюваних законом інтересів, відхиляючи які апеляційний суд підкреслює, що хоча підставою забезпечення позову і є припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, втім таке припущення повинно бути обґрунтованим, тобто, відповідно до ст.ст. 12, 76, 77, 80, 81 ЦПК України бути підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, вимогам яких заява представника ТОВ Чорноморський Альянс -Шаповала В.В. не відповідає.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали, викладених у апеляційній скарзі.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу у справі постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський Альянс - Шаповала Владислава Володимировича залишити без задоволення.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено: 18 червня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький