Постанова

від 17.06.2021 по справі 243/8040/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 243/8040/17

провадження № 61-273св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Слов`янська міська рада Донецької області, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та її адвоката Стулікова Артура Вікторовича на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2018 року в складі судді Мірошниченко Л. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року

в складі колегії суддів: Халаджи О. В., Азевича В. Б., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Слов`янської міської ради Донецької області, Відділу Держгеокадастру

у місті Слов`янську Донецької області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 про визнання недійним державного акта про право власності на землю, припинення права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі договору

купівлі-продажу від 27 червня 2000 року належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_4 , яке розташоване на земельній ділянці площею 0,044 га, що належить Слов`янській міській раді Донецької області. Право користування вказаною земельною ділянкою за власником домоволодіння

АДРЕСА_4 визначено рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області

від 19 грудня 1997 року № 63/9.

Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою, на якій розташоване належне ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 1989 року домоволодіння

АДРЕСА_1 .

На час укладення договору купівлі-продажу від 13 вересня 1989 року домоволодіння АДРЕСА_1 було розташоване на земельній ділянці площею 0,0557 га. Відповідно до рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня

2004 року № 773/4 ОСОБА_2 12 січня 2015 року було видано державний акт серії ДН № 105841 на право власності на земельну ділянку

АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1414100000:01:002:0076) площею 0,0472 га. Відповідно до плану державного акта, який є предметом спору, площа земельної ділянки ОСОБА_2 складає 0,0816 га.

При цьому, земельна ділянка АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку

АДРЕСА_4 , тому у фактичному користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 0,0399 га, замість 0,044 га, тому права останньої є порушеними, що свідчить про незаконність оспорюваного державного акта про право власності на земельну ділянку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841, зареєстрований 12 січня 2005 року Слов`янським міським відділом земельних ресурсів Донецької області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010516700025; скасувати право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1414100000:01:002:0076, яка розташована на

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області

від 13 грудня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841, виданий ОСОБА_2 , на підстав рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4, зареєстрований 12 січня 2005 року Слов`янським міським відділом земельних ресурсів Донецької області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10516700025.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 1414100000:01:002:0076; площею 0,0816 га; дата державної реєстрації земельної ділянки - 12 січня 2005 року; орган, що здійснював державну реєстрацію земельної ділянки - Слов`янський міський відділ земельних ресурсів Донецької області; номер запису про право власності - 23042059; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1390391214141.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у державному акті серії ДН № 105841 на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , встановлено невідповідність площі земельної ділянки. Судовою земельно-технічною експертизою встановлено накладання земельної ділянки № НОМЕР_1 на земельну ділянку

АДРЕСА_4 , чим порушено межі та зменшено площу земельної ділянки № НОМЕР_2 на 0,0041 га, тому порушено право ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою.

Оскільки зазначена у спірному державному акті площа земельної ділянки (0,0816 га) не відповідала площі, визначеній рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4 (0,0472 га), внаслідок чого частина земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку позивача, чим порушує право останньої на користування земельною ділянкою, то позовна вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку підлягає задоволенню. Також наявні підстави для скасування державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року.

Cуд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 є власником конкретно визначеної земельної ділянки з встановленими межами у натурі (на місцевості), які закріплені межовими знаками та підтверджені правовстановлюючим документом.

Додатковим рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області

від 06 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 та Слов`янської міської ради Донецької області судовий збір на користь держави у розмірі 213,34 грн, з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_2 та Слов`янської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 витрати, понесені за проведення судової земельно-технічної експертизи від 14 вересня 2018 року, у розмірі 3 357,34 грн,

з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати за виклик експерта в судове засідання для дачі пояснень у цивільній справі у розмірі 429 грн.

У задоволенні решти вимог судового експерта ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2 витрат за виклик експерта в судове засідання для дачі пояснень у цивільній справі у розмірі 121 грн відмовлено у зв`язку

з відсутністю підстав.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не вирішено питання про судові витрати за результатом вирішення справи, тому наявні підстави для ухвалення додаткового рішення відповідно до

статті 270 ЦПК України.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області як правонаступника Відділу Держгеокадастру у місті Слов`янську Донецької області.

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову

в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що домоволодіння

АДРЕСА_4 належить

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , по 1/2 частині кожній, проте суд першої інстанції не дав оцінки вказані обставині. Разом з тим, право власності або користування зазначеною земельною ділянкою ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 не зареєстровано, також не визначено межі земельної ділянки та не вирішено питання про порядок користування спільною частковою власністю. Фактично у позивача є право користування лише 1/2 частиною земельної ділянки АДРЕСА_4 , а саме площею 0,022 га, таке право існує також

і у ОСОБА_2 . Позивачем не доведено порушення її прав внаслідок видачі ОСОБА_2 спірного державного акта.

Експертом встановлено, що ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, площа якої є більшою від площі, зазначеної у державному акті. Проте, у матеріалах справи відсутні докази зменшення площі земельної ділянки АДРЕСА_4 за рахунок площі земельної ділянки

АДРЕСА_1 , яка зазначена у спірному

державному акті.

Сам по собі факт неузгодження меж земельних ділянок під час виготовлення одним з користувачів земельної ділянки технічної документації із землеустрою, за відсутності доказів порушення межі та площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні іншого землекористувача, не може бути достатньою підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на землю.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та її адвокат Стуліков А. В. просять скасувати постанову апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції шляхом виключення з пункту 42 її мотивувальної частини другого абзацу, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є власником конкретно визначеної земельної ділянки з встановленими межами у натурі (на місцевості), що закріплено межовими знаками та підтверджується правовстановлюючим документом.

Касаційні скарги мотивовані тим, що факт встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0472 га або площею 0,0816 га в натурі (на місцевості) та закріплення цих меж відповідними знаками не підтверджено матеріалами справи, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

У технічній документації на земельну ділянку ОСОБА_2 відсутні: технічне завдання на розробку технічної документації по складанню державного акта, журнал польових вимірів, збірний кадастровий план суміжних власників та землекористувачів, відомості розрахунку площі земельної ділянки, відомості обробки теодолітного ходу та розрахунок координат поворотних крапок земельної ділянки, експлікація земельних угідь.

Апеляційний суд не встановив нових обставин, які могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог.

Зібраними у справі доказами підтверджено, що рішенням органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0472 га, проте на звороті спірного державного акта про право власності на землю зазначено площу земельної ділянки - 0,0816 га. Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув та не спростував доводи позивача в цій частині, не дослідив докази, що підтверджують (спростовують) факт виносу в натурі меж земельної ділянки АДРЕСА_1 , не дослідив обставин щодо наявності (відсутності) факту закріплення меж цієї земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що при передачі міською радою у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0472 га за останньою було зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,0816 га. Також суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів та доказів, які спростовують висновки експертизи.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційні скарги подані до Верховного Суду ОСОБА_1 та її адвокатом Стуліковим А. В. 08 січня 2020 року та 28 грудня 2019 року, відповідно.

Ухвалами Верховного Суду від 28 січня 2020 року та 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що рішенням Слов`янської міської ради Донецької області від 15 квітня 1998 року № 38-І-23 виконавчому комітету міської ради передано повноваження міської ради в частині вирішення питань регулювання земельних відносин на період ХХІІІ скликання.

Рішенням Слов`янської міської ради Донецької області від 29 травня

2002 року № 2-ІІІ-24 уповноваженим органом по земельним справам на території Слов`янської міської ради Донецької області визначений виконавчий комітет міської ради.

На підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 1989 року

ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок

з господарськими та побутовими спорудами на

АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0557 га.

Рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 19 лютого 1997 року № 63/9 у ОСОБА_2 вилучена земельна ділянка площею 0,0064 га на АДРЕСА_1 , залишивши їй у користування земельну ділянку площею 0,0567 га. ОСОБА_5 додатково відведена земельна ділянка площею 0,0064 га на АДРЕСА_4 за рахунок вилученої у ОСОБА_2 земельна ділянки площею 0,0064 га на

АДРЕСА_1 , загальна площа земельної ділянки доведена до 0,044 га, яка затверджена як норма на

АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2000 року придбала у ОСОБА_5 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових споруд на АДРЕСА_4 , які розташовані на земельній ділянці Слов`янської міської ради Донецької області площею 0,044 га. Право власності на зазначену частину житлового будинку зареєстровано за позивачем 30 червня 2000 року.

Рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 16 грудня 2003 року № 753 із землекористування ОСОБА_6 вилучено земельну ділянку площею 0,0083 га, залишивши їй у користуванні 0,0372 га на АДРЕСА_2 та відведено додатково ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0083 га за рахунок земельної ділянки на АДРЕСА_2 , що складе загальну площу 0,0808 га, передавши її у приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 . Зобов`язано міський відділ земельних ресурсів відвести додатково земельну ділянку та видати державний акт на право приватної власності на землю.

Рішенням Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня

2004 року № 773/4 передано ОСОБА_2 безоплатно у приватну

власність земельну ділянку площею 0,0472 га на

АДРЕСА_1 .

Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку

серії ДН № 105841, виданого 12 січня 2005 року на підставі рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4,

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0472 га на

АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - обслуговування житлового будинку

і господарських будівель. Згідно з планом меж земельної ділянки (кадастровий номер 1414100000:01:002:0076), який є невідмінною частиною державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841, площа земельної ділянки складає 0,0816 га.

Відповідно до копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 жовтня 2017 року

площа земельної ділянки (кадастровий номер 1414100000:01:002:0076)

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на

АДРЕСА_1 складає 0,0816 га, підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841, який виданий 12 січня 2005 року.

Суди також встановили, що земельна ділянка площею 0,044 га на

АДРЕСА_4 у приватну власність ОСОБА_1 не передавалася.

Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у місті Слов`янську Донецької області від 21 червня 2016 року станом на 01 січня 2013 року за даними Держземкадастру земельна ділянка на

АДРЕСА_1 знаходиться у власності

ОСОБА_2 (державний акт на право власності на земельну ділянку

серії ДН № 105841 зареєстрований 12 січня 2005 року за № 0105146700025). Право власності (користування) на земельну ділянку на АДРЕСА_4 не зареєстровано

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи

від 14 вересня 2018 року технічна документація на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 , розроблена для підготовки та прийняття рішень Виконавчого комітету Слов`янськоі міської ради Донецької області від 16 грудня 2003 року № 753 та від 22 грудня 2004 року № 773/4, а також порядок її затвердження не відповідає вимогам земельного законодавства.

Зафіксовано невідповідності Технічної документації на вказану земельну ділянку та державного акта на право власності на землю, а саме: на титульному боці державного акта зазначено площу земельної ділянки

0,0472 га, яка прийнята згідно з рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4, ця площа вказана помилково. На зворотному боці державного акта у плані зовнішніх меж земельної ділянки площа земельної ділянки зазначена 0,0816 га.

Експерт також зазначив, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Слов`янського міської ради Донецької області від 16 листопада 2003 року № 753 площа земельної ділянки, на яку повинен бути виданий державний акт, становить 0,0808 га. У рішенні Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 16 грудня 2003 року № 753 зазначено ОСОБА_6 як особу, що є користувачем земельної ділянки та надала заяву

про вилучення частки земельної ділянки

АДРЕСА_2 площею 0,0083 га. ОСОБА_6 не мала документів, що посвідчують її право на земельну ділянку

АДРЕСА_2 , тому письмова згода на вилучення частини земельної ділянки площею 0,0083 га не відповідає законодавчим актам.

У висновку експертизи вказано, що наданий акт погодження меж земельної ділянки АДРЕСА_1

від 15 січня 2004 року не погоджено ОСОБА_1 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 . Відновлення меж земельної ділянки в натурі та закріплення їх довгостроковими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією не виконувалось, так як має

місце порушення меж між земельними ділянками НОМЕР_1 та

АДРЕСА_4 , оскільки на земельній ділянці, яка згідно з правовстановлюючими документами відноситься до земельної ділянки

АДРЕСА_4 , збудовано навіс та малоцінні споруди.

Судовий експерт вказав, що порушення землекористування земельними ділянками домоволодінь НОМЕР_1 та

АДРЕСА_4 та порушення меж між цими земельними ділянками, відповідно до правовстановлюючих документів, зафіксовано. Фактична площа користування земельною ділянкою

АДРЕСА_1 становить

0,0837 га. Згідно з планом зовнішніх меж площа земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий

номер 1414100000:01:002:0076) становить 0,0816 га. Відповідно до правовстановлюючих документів (договору купівлі-продажу житлового будинку) площа земельної ділянки

АДРЕСА_4 (кадастровий номер 1414100000:01:002:0076) становить 0,044 га. Фактичне користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 становить 0,0399 га. Зафіксовано накладання земельної ділянки АДРЕСА_1 на земельну ділянку АДРЕСА_4 , порушення меж та зменшення площі земельної ділянки № НОМЕР_2 на 0,0041 га відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки.

Апеляційний суд також встановив, що на підставі договору купівлі-продажу

від 15 травня 2009 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_9 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд на АДРЕСА_4 , що знаходиться на земельній ділянці Слов`янської міської ради Донецької області. Зазначений договір зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 травня 2009 року.

Домоволодіння АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - по 1/2 частині кожній. Проте право власності або користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 ОСОБА_2

і ОСОБА_1 не зареєстровано, не визначено межі цієї земельної ділянки та не вирішено питання про порядок користування вказаною вище спільною частковою власністю. У ОСОБА_1 є право користування лише

1/2 частиною земельної ділянки

АДРЕСА_4 , а саме площею 0,022 га,

у ОСОБА_2 таке право також існує.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не є одноосібним власником будинку з господарськими спорудами на

АДРЕСА_4 , оскільки вказане майно належить останній та ОСОБА_2 , яка є відповідачем у цій справі, по 1/2 частині кожній. Вказані особи не зареєстрували право власності чи право користування земельною ділянкою за цією ж адресою та не вирішили питання про порядок користування спільною частковою власністю.

Сам по собі факт неузгодження меж земельних ділянок під час виготовлення одним з користувачів земельної ділянки технічної документації із землеустрою, за відсутності доказів порушення прав особи у зв`язку

з невідповідністю межі та площі земельної ділянки, яка перебуває

у користуванні іншого землекористувача, її дійсним розмірам, не може бути достатньою підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на землю.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого

2021 року у справі № 410/2775/12 (провадження № 61-13019св20).

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки (державного акта на земельну ділянку), а також усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, позивач зобов`язаний був довести, що спірний державний акт на земельну ділянку

АДРЕСА_1 порушує її права та інтереси, тобто довести наявність заподіяної їй шкоди, а також причинно-наслідковий зв`язок між завданням шкоди і діями відповідачів та неможливістю усунути такі порушення іншим способом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 березня

2021 року у справі № 340/92/16-ц (провадження № 61-7912св19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року

в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Предметом спору у цій справі є визнання недійним державного акта про право власності на землю та припинення права власності на земельну ділянку з метою припинення порушення права позивача на користування земельною ділянкою, яка перебуває у її користуванні.

За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Статтею 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючи до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 вказувала, що спірний державний акт на земельну ділянку

АДРЕСА_1 порушує її право на користування суміжною земельною ділянкою

АДРЕСА_4 , на якій знаходиться належне їй майно.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 вказувала, що

вона є також співвласником будинку та господарських спору на

АДРЕСА_4 та їй належить така ж частка, як і ОСОБА_1 - 1/2 частина зазначеного майна.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 грудня

2020 року у справі № 265/5516/17 (провадження № 61-9307св19).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх

у користування (частина друга статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку,

а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 -

по 1/2 частині кожній.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що частки ОСОБА_2

і ОСОБА_1 у спірній частковій власності не виділені в натурі, право власності або користування земельною ділянкою

АДРЕСА_4 вищевказаними особами не зареєстровано, не визначено межі цієї земельної ділянки та не вирішено питання про порядок користування зазначеною вище спільною частковою власністю.

Оскільки співвласники домоволодіння на

АДРЕСА_4 (сторони у справі) не визначили

у натурі свої частки, у матеріалах справи немає доказів встановлення

у визначений законом спосіб порядку користування земельною ділянкою за вказаною адресою, то відсутні підстави вважати про накладення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , саме на частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача.

Разом з тим, частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 78 ЗК України також визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі

№ 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо недоведеності належними та допустимими доказами обставин про те, що спірний державний акт та зареєстроване за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_4 порушує права ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне їй нерухоме майно на

АДРЕСА_4 , оскільки вказане нерухоме майно належить останній лише частково, іншим співвласником цього майна

є відповідач - ОСОБА_2 , а матеріалами справи не підтверджено накладення земельних ділянок саме в частині, яка, зокрема, перебуває

у користування позивача.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відхилення висновку судового експерта, оскільки експерт у своєму висновку фактично вказав на недоліки технічної документації ОСОБА_2 . Проте апеляційний суд при перевірці й оцінці експертного висновку з`ясував повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним, узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. При цьому суд апеляційної інстанції мотивував в оскаржуваній постанові підстави відхилення експертного висновку.

Аналіз постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що апеляційний суд надав належну оцінку вищевказаному експертному висновку у сукупності

з іншими доказами відповідно до статей 89, 110 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг, що апеляційний суд не встановив нових обставин, які могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки саме судом апеляційної інстанції встановлено, що домоволодіння на

АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а не лише останній, що, відповідно, мало наслідком дослідження обставин щодо наявності (відсутності) порушеного права позивача.

Безпідставними є доводи касаційних скарг про невідповідність технічної документації та державного акта вимогам закону, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують порушення прав та інтересів позивача як суміжного користувача, а судовому захисту підлягають саме порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, та спірні правовідносини, прийняв постанову

з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та її адвоката Стулікова Артура Вікторовича залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук