Постанова

від 17.06.2021 по справі 485/784/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа №485/784/20

провадження №61-3760св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Колосс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Колосс на постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду до товариства з обмеженою відповідальністю Колосс (далі - ТОВ Колосс ) з позовом, в якому просила розірвати договори оренди земельних ділянок від 01 січня 2014 року, укладені між нею та ТОВ Колосс та зобов`язати відповідача повернути їй земельні ділянки площею 5,10 га та 5,0995 га, розташовані на території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в межах території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області площею 5,10 га та 5,0995 га.

За договорами оренди від 01 січня 2014 року вказані земельні ділянки передані в оренду ТОВ Колосс зі сплатою орендної плати у розмірі не меншому, як 3% від вартості земельної ділянки з врахуванням податків та з урахуванням індексів інфляції.

18 грудня 2015 року укладено додаткові угоди, якими визначено нормативну грошову оцінку землі, за якою вартість 5,10 га становить 179 045,61 грн, а вартість 5,0995 га - 178 936,33 грн.

Відповідач порушив умови договорів оренди та сплачував позивачу орендну плату за 2014-2019 роки без врахування індексу інфляції та індексації нормативно-грошової оцінки землі, що є підставою для дострокового розірвання договорів оренди та повернення земельних ділянок власнику.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2020 року у складі судді Квєтка І. А. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за обома договорами припустився сплати орендної плати за 2015 рік у неповному обсязі без урахування коефіцієнту індексації, та порушив строк сплати орендної плати у 2019 році по договору оренди земельної ділянки площею 5,0995 га.

Проте, позивач не надала доказів систематичного порушення відповідачем умов договорів оренди у частині сплати коштів орендної плати та з порушенням строку, а також істотного порушення прав внаслідок одноразової часткової недоплати суми орендної плати за один рік оренди на суму індексації, та єдиного прострочення виплати орендної плати з одним із договорів на незначний термін. Вимог про стягнення заборгованості з виплати орендної плати та штрафних санкцій позивач не заявляв.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про необхідність нарахування індексу інфляції на орендну плату та виходив з того, що нормативна грошова оцінка земель, з якої розраховується орендна плата, вже є проіндексованою, та приведе до подвійної індексації орендної плати, що умовами договору не передбачено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Розірвано договори оренди земельних ділянок, укладені 01 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Колосс , зареєстровані Державною реєстраційною службою Снігурівського РУЮ 09 грудня 2014 року та 13 січня 2015 року.

Зобов`язано ТОВ Колосс повернути ОСОБА_1 земельні ділянки.

Стягнуто з ТОВ Колосс на користь ОСОБА_1 8 408,20 грн судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у пункті 10 договорів оренди землі від 01 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Колосс , сторони обумовили, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

ТОВ Колосс допустило систематичну виплату орендної плати, у період 2017-2019 років, за використання земельних ділянок: площею 5,10 га та 5,0995 га, у розмірі меншому, ніж визначено договорами оренди землі від 01 січня 2014 року - без урахування індексу інфляції. Так, за період 2017-2019 років ОСОБА_1 за оренду земельної ділянки площею 5,10 га недоотримала орендну плату в сумі 1482,50 грн, а за оренду земельної ділянки площею 5,0995 га недоотримала орендну плату в сумі 1481,60 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що виплата орендної плати без урахування індексу інфляції, у тому числі систематична, є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки неналежне виконання умов договору, а саме часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ Колосс не погодилось з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не надано належної оцінки та не враховано доводів ТОВ Колосс , що постановою Кабінету Міністрів України № 831 з Методики нормативно-грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (назва у редакції до 28 лютого 2017 року) виключено розділ II, який містив норму про застосування коефіцієнта 1,756. Таким чином, починаючи з 01 березня 2017 року коефіцієнт 1,756 до нормативної грошової оцінки ріллі не застосовується. Вказані обставини та зміни в законодавстві призвели до зменшення нормативно-грошової оцінки землі, а тому ТОВ Колосс сплачувало позивачу значно більшу орендну плату ніж повинно було.

Крім того, відповідно до пункту З Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року зі змінами та доповненнями, не підлягають індексації доходи громадян в тому числі від здачі в оренду майна, та ведення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства.

Проте, на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених Постанов Кабінету Міністрів України у подібних правовідносинах, що в свою чергу підтверджується відсутністю посилання на нього у оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Стосовно орендної плати за 2017 рік, то вказана орендна плата, яка була направлена позивачу, відповідно до виписок по рахунку ТОВ Колосс у Акціонерному банку Південний від 29 січня 2018 року була повернута на рахунок ТОВ Колосс в зв`язку зі спливом термінів зберігання, що в свою чергу свідчить про умисне неотримання позивачем поштових відправлень.

Позиція ТОВ Колосс стосовно порядку виконання зобов`язань за укладеними договорами оренди шляхом направлення позивачу орендної плати (від отримання якої вона відмовилась) поштовим відправленням повністю відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 11 червня 2020 року у справі №657/2494/17, які не враховано апеляційним судом.

ТОВ Колосс виконує умови договору оренди землі, укладеного з позивачем, в тому числі сплачує орендну плату, що підтверджується відповідними документами, тому підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди немає.

Позиція ТОВ Колосс щодо відсутності підстав для розірвання договорів оренди землі співпадає з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 732/174/17, відповідно до якого системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

У даному випадку позивачем не надавались жодні допустимі докази невиконання умов договору, зокрема заяви чи звернення з вимогою про сплату оренди, відмова у виплаті орендної плати, тощо.

ТОВ Колосс не допускало істотного порушення умов договору, а отже правові підстави для розірвання договорів оренди відсутні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в межах території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

01 січня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ Колосс договори оренди належних їй земельних ділянок, за якими нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 5,10 га станом на час укладення договору складає 143 434,98 грн без індексації, земельної ділянки площею 5, 0995 га - 143 276, 04 грн без індексації (пункт 5).

Строк дії договору складає 10 років.

У пункті 9 договорів сторонами обумовлено, що орендна плата сплачується у грошовій, натуральній та (або) відробітковій формі за узгодженням сторін та складає не менше 3 % від вартості земельної ділянки у грошовому виразі, з врахуванням прибуткового податку громадян.

Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10).

Орендна плата вноситься не пізніше тридцять першого грудня кожного року (пункт 11).

18 грудня 2015 року між сторонами укладено додаткові договори, якими визначено нормативну грошову оцінку землі, за якою вартість 5,10 га становить 179 045,61 грн, а вартість 5,0995 га - 178 936,33 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Згідно зі статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) зазначено, що враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначив, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У справі установлено, що укладеними між сторонами договорами оренди земельних ділянок обумовлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10 договорів), проте у період 2017-2019 років, за використання орендованих земельних ділянок орендар сплачував орендну плату у меншому розмірі, тобто без урахування індексу інфляції, у зв`язку з чим позивач недоотримала за вказаний період орендну плату за земельну ділянку 5,10 га у розмірі 1482,50 грн та за оренду земельної ділянку 5,0995 га в сумі 1481,69 грн.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене та виходячи із положень статей 31, 32 Закону України Про оренду землі , статті 651 ЦК України, колегія суддів погоджується з правильними висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для розірвання договорів оренди земельних ділянок з підстав систематичного невиконання відповідачем істотної умови цього договору щодо внесення орендної плати з урахуванням індексу інфляції в обумовленому договорами розмірі.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосуванняпостанови Кабінету Міністрів України № 831, якою з Методики нормативно-грошової оцінки земель сільгосппризначення та населених пунктів (назва у редакції до 28 лютого 2017 року) виключено розділ II, який містив норму про застосування коефіцієнта 1,756, а отже, починаючи з 01 березня 2017 року коефіцієнт 1,756 до нормативної грошової оцінки ріллі не застосовується, а також щодо пункту З Порядку проведення індексації грошових доходів населення , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року зі змінами та доповненнями, відповідно до якого не підлягають індексації доходи громадян, в тому числі від здачі в оренду майна, та ведення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства.

Так, колегія суддів враховує, що у постанові Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі

№ 922/1658/19 зазначено, що нарахування орендної плати за спірний період із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель є безпідставним, оскільки між сторонами не укладено додаткову угоду до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі. Поряд з цим у вказаній постанові Верховний Суд акцентував, що індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати і обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України Про оренду землі ).

У справі, яка переглядається, договором оренди у пунктах 9 визначено, що обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, тобто сторонами погоджено вказану умову договору, яка є обов`язковою для виконання сторонами, а отже наведені вище доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки у даному випадку встановлено систематичну сплату орендарем орендної плати у меншому розмірі - без урахування індексів інфляції, а не коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.

Крім того, зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі 732/174/17, оскільки у цій справі при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д частини першої статті 141 ЗК України, не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотності порушення договору, та з цих підстав відмовлено у розірванні договору оренди земельної ділянки на підставі зазначеної норми ЗК України.

Проте, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, врахував висновки у наведених вище постановах Верховного Суду, які прийняті пізніше, та встановив систематичність порушення істотної умови договору оренди щодо своєчасної виплати орендної плати в обумовленому у договорах розмірі та істотність такого порушення для орендодавця, який був позбавлений значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договорів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №657/2494/17 (провадження №61-1483св19), оскільки у цій справі підставою для відмови у розірванні договору оренди земельної ділянки стало установлення недобросовісності дій орендодавця в отриманні надісланих орендарем коштів орендної плати, що вказує на створення штучних підстав для розірвання договору оренди.

Проте, у справі яка переглядається мають місце інші фактичні обставини, які суд встановив на підставі оцінки поданих сторонами доказів і які стосуються фактів саме цього спору між власником земельної ділянки та орендарем. Створення позивачем штучних підстав для розірвання договорів оренди у цій справі не встановлено, з урахуванням обставин, які свідчать про сплату орендарем орендної плати протягом 2017-2019 років не у повному розмірі.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Колосс залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко