Ухвала

від 16.06.2021 по справі 903/664/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 903/664/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мельник Миколи Павловича

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021

у справі № 903/664/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Мельника Миколи Павловича

до Приватного підприємства "Акватериторія-Волинь"

про стягнення 26 900 грн безпідставно отриманих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

25.11.2016 Фізична особа-підприємець Мельник Микола Павлович (далі - ФОП Мельник М.П., позивач) платіжним дорученням №1 перерахував Приватному підприємству "Акватериторія-Волинь" (далі - ПП "Акватериторія-Волинь", відповідач) 26 900, 00 грн з призначенням платежу: "оплата за товар зг.дог.бн від 25 листопада 2016 року без ПДВ".

Факт отримання даних коштів відповідачем не заперечується.

02.07.2019 ФОП Мельник М.П. направив відповідачу вимогу, в якій просив здійснити поставку товару або у 7-денний строк з дня отримання вимоги повернути 26 900, 00 грн, яка отримана ПП "Акватериторія-Волинь" 03.07.2019.

ПП "Акватериторія-Волинь" відповіді на вимогу не надало, грошові кошти не перерахувало.

09.08.2019 ФОП Мельник М.П. звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до ПП "Акватериторія-Волинь" про стягнення 26 900, 00 грн попередньої оплати за товар, а також 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу і 1921, 00 грн судового збору.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 №903/601/19 позов задоволено і стягнуто з відповідача на користь позивача 26 900, 00 грн попередньої оплати, 1 921, 00 грн витрат по судовому збору та 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 № 903/601/19, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Волинської області від 02.12.2019 у справі № 903/601/19 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ФОП Мельника М.П. до ПП "Акватериторія-Волинь" про стягнення 26 900, 00 грн попередньої оплати за товар.

При цьому, постановою суду апеляційної інстанції встановлено ряд обставин, які в сили приписів пункту 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є преюдиційними, сторонами у справі не оспорюються:

- позивач повністю перерахувавши кошти в сумі 26 900, 00 грн платіжним дорученням №1 від 25.11.2016, не надав будь-яких доказів наявності договірних домовленостей з відповідачем на проведення такої оплати;

- рахунок на оплату №223 від 25.11.2016, на підставі якого позивач провів оплату відповідачу, не свідчить про наявність договірних відносин між сторонами по справі на поставку товару, зазначеного у наданій позивачем копії рахунку;

- ФОП Мельник М.П. безпідставно звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача 26 900, 00 грн як попередню оплату вартості товару, посилаючись на приписи статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки не довів, що між сторонами існували договірні відносини по поставці товару;

- кошти у розмірі 26 900, 00 грн за платіжним дорученням №1 від 15.11.2016, отримання яких не заперечується ПП "Акватериторія-Волинь", надійшли відповідачу без достатньої правової підстави, оскільки господарських відносин між сторонами не відбувалось, а тому ФОП Мельник М.П. не позбавлений можливості звернутися до підприємства з вимогою повернення цих коштів, зазначаючи інші правові підстави.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

04.09.2020 ФОП Мельник М.П. звернувся до Господарського суду Волинської області з відповідною позовною заявою про стягнення з ПП "Акватериторія-Волинь" 26 900, 00 грн безпідставно отриманих коштів з посиланням на приписи частини першої статті 1212 ЦК України.

Відповідачем у справі подано відзив на позовну заяву, в якому ПП "Акватериторія-Волинь" просило суд застосувати позовну давність та відмовити в позові повністю у зв`язку зі спливом позовної давності з наступних підстав: у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 №903/601/19 встановлено ту обставину, що кошти перераховані позивачем відповідачеві за платіжним дорученням №1 від 15.11.2016 без достатньої правової підстави, оскільки господарських відносин між сторонами не відбулося; звернувшись до суду з позовною вимогою про повернення безпідставно набутих коштів лише 04.09.2020, позивачем пропущено встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк на звернення до суду з відповідною вимогою більше як на 9 місяців.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.10.2020 у справі № 903/664/20 (суддя Шум М.С.) позов задоволено повністю.

За висновком місцевого господарського суду, отримання відповідачем від позивача заявлених до стягнення коштів в розмірі 26 900, 00 грн (платіжне доручення №1 від 15.11.2016) без достатньої правової підстави є обставиною, яка не підлягає доказуванню, сторонами визнається.

Щодо відсутності підстав для застосування позовної давності за заявою відповідача, суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності обчислюється з моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав, тобто з часу постановлення Північно-західним апеляційним господарським судом постанови від 04.03.2020 у справі №903/601/19 щодо правової природи спірних коштів, відтак позивач звернувся до суду з відповідним позовом в межах строків позовної давності, а тому позовні вимоги ФОП Мельника М.П. підлягають задоволенню шляхом стягнення із ПП "Акватериторія-Волинь" на його користь грошових коштів у сумі 26 900, 00 грн.

При цьому, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019 у справі № 607/5422/16-ц, щодо обчислення перебігу строку позовної давності з моменту постановлення рішення суду

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 (колегія суддів: Грязнов В.В. - головуючий, Розізнана І.В., Мельник О.В.) апеляційну скаргу ПП "Акватериторія-Волинь" задоволено; рішення Господарського суду олинської області від 06.10.2020 у справі № 903/664/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову; вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові не погодився з позицією місцевого господарського суду щодо порядку обчислення початку перебігу позовної давності, зазначивши, що остання юридично значуща дія між сторонами відбулася 25.11.2016, коли позивач перерахував кошти в сумі 26 900, 00 грн платіжним дорученням №1, а відтак з цього моменту і починається обрахунок строку позовної давності. При цьому, позов у цій справі подано до суду 04.09.2020.

Так, апеляційним судом зазначено, шо з огляду на обґрунтованість позовних вимог ФОП Мельника М.П. та подання ПП "Акватериторія-Волинь" до ухвалення судом рішення по суті заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню через пропуск строку позовної давності.

Також, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання можливості визнання причин пропуску строку позовної давності враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, згідно яких подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Водночас, апеляційним судом встановлено, що доказів того, що позивач клопотав про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

Не погодившись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 903/664/20, ФОП Мельник М.П. подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Волинської області від 06.10.2020.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування та надання належної правової оцінки обставинам справи.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає не врахування апеляційним судом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Позиція інших учасників справи

ПП "Акватериторія-Волинь" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а у випадку відмови у його закритті - залишити скаргу без задоволення, оскаржувані судове рішення без змін.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 903/664/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.02.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2021 касаційну скаргу ФОП Мельник М.П. залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04.03.2021 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків із додатками.

Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Мельника М.П. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 903/664/20 та постановлено здійснити її перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).

Предметом касаційного розгляду є правомірність відмови судом апеляційної інстанції у стягненні з відповідача безпідставно отриманих коштів з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Дослідивши доводи касаційної скарги та зміст судових рішень, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права у контексті доводів скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 903/664/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у п. 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, згідно якої під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц.

Отже, для касаційного перегляду судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для такого перегляду є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 922/1467/19, на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги про стягнення 27 523,74 грн за зобов`язаннями, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки, при чому позивач у своїй відповіді на відзив просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, захистити його право і не застосовувати позовну давність як підставу для відмови у задоволені позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 справу № 922/1467/19 за касаційною скаргою передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України для формування єдиної судової практики щодо питання переривання строків позовної давності.

Тож для забезпечення єдиної судової практики з вказаних питань Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов наступних правових висновків.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Дійшовши зазначеного висновку, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі №924/1236/17, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19 про те, що в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

За змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених судами обставин справи № 922/1467/19, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду погодився з висновками суду першої інстанції за змістом прийнятого рішення від 08.08.2019 про наявність підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності поважними та задоволення позову, і вважає їх такими, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 922/1467/19 стосуються застосування вимог частини п`ятої статті 267 ЦК України, згідно якої якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, а строк позовної давності - поновленню.

Водночас, колегія суддів зауважує на тому, що у справі № 922/1467/19 позивач у своїй відповіді на відзив просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Натомість у справі № 903/664/20, що розглядається, апеляційним господарським судом встановлено з матеріалів справи, що позивач не клопотав про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а також позицією позивача щодо не визнання пропуску строку позовної давності, що послідовно викладена ним у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, відзиві на апеляційну скаргу, касаційній скарзі тощо.

Отже, у цій справі судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання наявності чи відсутності підстав для поновлення строку позовної давності, оскільки позивач не вважав цей строк пропущеним, не клопотав про поновлення строку позовної давності, що встановлено апеляційним господарським судом за апеляційним переглядом справи.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова у справі ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, заявлення відповідного клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності чи за відсутності такого, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції зазначених правових висновків Верховного Суду в якості підстави для подання касаційної скарги, яке (посилання) фактично зводиться до незгоди заявника з прийнятим по суті судовим рішенням у цій справі та не свідчить про незастосування чи неправильне застосування судом вказаних правових позицій.

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд переглянув справу в межах доводів касаційної скарги, з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Колегія суддів також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У контексті вищевикладеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятого у справі судового рішення, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Мельника М.П. на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Наведене свідчить про обґрунтованість заявленого у відзиві на касаційну скаргу клопотання ПП "Акватериторія-Волинь" про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ :

Касаційне провадження у справі № 903/664/20 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мельник Миколи Павловича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 року у справі № 903/664/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко