Постанова

від 01.06.2021 по справі 911/1697/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. Справа№ 911/1697/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 01.06.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Київської області

від 08.02.2021

у справі №911/1697/20 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Прокурора Київської області

до Бориспільської міської ради Київської області

про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.02.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі №911/1697/20 за позовом Прокурора Київської області до Бориспільської міської ради Київської області про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що оскаржувану ухвалу отримано скаржником 15.02.2021

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що оскаржувана ухвала є безпідставною, необґрунтованою та винесеною в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Зокрема скаржник зазначає, що згідно позиції Верховного Суду, позовні вимоги у справі про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов`язані між собою й від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2020 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов лист на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 про залишення апеляційної скарги без руху, до якого додано: докази направлення копії апеляційної скарги учасникам справи, платіжне доручення № 348 від 25.02.2021 року про сплату судового збору в розмірі 2 270 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 задоволено клопотання Київської обласної прокуратури про поновлення строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20. Відновлено Київській обласній прокуратурі строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20. Призначено справу до розгляду на 01.06.2021.

19.05.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 без змін.

В судовому засіданні 01.06.2021 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.

В судовому засіданні 01.06.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційних скаргах з урахуванням пояснень на апеляційні скарги поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 залишити без змін.

В судовому засіданні 01.06.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційних скарг в межах викладених скаржниками доводів та вимог, виходячи з наступного.

До Господарського суду Київської області від прокурора Київської області надійшла позовна заява (вх. № 1708/20 від 11.06.2020) до Бориспільської міської ради Київської області про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Бориспільською міською радою порушені вимоги земельного, бюджетного законодавства, Закону України "Про місцеве самоврядування", а саме: не укладено договір оренди земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.06.2020 позовну заяву повернуто без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 апеляційну скаргу виконувача обов`язків прокурора Київської області задоволено, ухвалу Господарського суду Київської області від 18.06.2020 у справі № 911/1697/20 скасовано, матеріали справи № 911/1697/20 направлено до Господарського суду Київської області для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2020 зобов`язано прокурора Київської області надати суду до матеріалів справи №911/1697/20 оригінал позовної заяви разом з доданими до неї документами (вх. № 1708/20 від 11.06.2020) - у п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали суду.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшов оригінал позовної заяви разом з доданими до неї документами (вх. № 31644/20 від 22.12.2020).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.12.2020 судом позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору Київської області строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява (вх. № 78/21 від 04.01.2021), в якій відповідачем заявлено про те, що відповідач не отримав копії позовної заяви з доданими до неї документами.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшов лист на вимогу ухвали Господарського суду Київської області від 23.12.2020 (вх. № 710/21 від 14.01.2021), згідно з якою прокурором надані пояснення відносно порушення інтересів держави, наявності підстав для звернення в порядку господарського судочинства та задоволення позову.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що звернення до суду в інтересах громади відбувається на підставі позову прокурора до Бориспільської міської ради Київської області, із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд", яке є власником нерухомого майна і безпідставно користується земельної ділянкою на якій воно розташоване, з вимогою зобов`язати Бориспільську міську раду Київської області вжити заходів щодо укладення із землекористувачем договору оренди земельної ділянки, а не з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" в інтересах Бориспільської міської ради Київської області про стягнення коштів за безпідставне користування земельною ділянкою, стягнення збитків, збереження майна без достатньої правової підстави, усунення перешкод у користуванні майном або вимоги про скасування незаконних дій Бориспільської міської ради Київської області, на підставі яких державі завдано збитків, тобто, позовні вимоги безпосередньо спрямовані на владні повноваження органу місцевого самоврядування щодо укладення договору оренди земельної ділянки між Бориспількою міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" як власника нерухомого майна та фактичного землекористувача, без дотримання визначеної законом процедури її передачі, з метою наповнення бюджету та з обґрунтуванням участі прокурора тим, що міською радою не здійснюються функції щодо управління та розпорядження майном територіальної громади, що, у свою чергу, свідчить про відсутність приватно-правового спору, отже, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, наявність публічно-правового спору підтверджується тим, що Бориспільська міська рада Київської області шляхом прийняття рішень про надання згоди, відмови чи своєю бездіяльністю, здійснює владні управлінські функції, в межах надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, що належить до її виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тобто, рада діє як суб`єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Згідно з частиною 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, суд роз`яснює, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Київського окружного адміністративного суду (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26).

Однак, колегія суддів, переглянувши в апеляційному порядку спір у даній справі, не погоджується з вищенаведеними висновками місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

16.09.2004 між Бориспільською міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробудпереробка-ЛТД" укладено договір оренди землі № 3956.

09.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробудпереробка-ЛТД" за договором купівлі-продажу № 1992 віджучила на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" об`єкт незавершеного будівництва - житлово-офісний комплекс готовністю 18% за № 95, що знаходиться в місті Бориспіль по вулиці Київський шлях на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:020:0004, яка згідно з договором оренди № 3956 від 16.09.2004 перебувала у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробудпереробка-ЛТД".

10.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" та Бориспільською міською радою Київської області укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:10:020:0004 зі строком дії до 10.10.2018.

Рішенням Бориспільської міської ради Київської області від 18.10.2019 № 3770-46-VII припинено договір оренди вказаної земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено та, у подальшому, здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:10:020:0004 на ділянки з кадастровими номерами: 3210500000:10:020:0018 площею 1,3163 га та 3210500000:10:020:0019 площею 0,1243 га.

З 18.10.2018 по теперішній час земельні ділянки в оренді не перебувають, грошові кошти за оренду чи земельний податок з них не сплачуються, що, у свою чергу, порушує інтереси територіальної громади міста Борисполя, що полягає у недоотриманні коштів до бюджету, зважаючи на що, у листі щодо виправлення недоліків позовної заяви, прокурор вказує, що він звертається до господарського суду в інтересах держави в особі зазначеної територіальної громади, а не в межах самопредставництва.

На земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:020:0004 зареєстровано у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" об`єкт незавершеного будівництва (реєстраційний номер - 124467532105): житлово - офісний комплекс загальною площею 32413 м2.

Згідно п. 1.3, 2.14, 2.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 2". 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів ІІІ-У ЗК України:

- про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов`язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії як цього вимагають приписи чинного законодавства;

- що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою.

Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, скільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт -.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного додатку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 ПК України). У зв`язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (стаття 21 Закону України "Про оренду землі", стаття 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку

За наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов`язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб`єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобов`язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору.

Водночас суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов`язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України), оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію.

Якщо на час звернення до суду з відповідним позовом не подано доказів прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, вимоги позивача про зобов`язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.

Так, згідно ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Так, відповідно до правових висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 ЦК України та статті 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону

Частинами першою, другою статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування

При цьому частиною першою статті 93 ЗК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 1 Закону України Про оренду землі , визначено, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки

Згідно з абзацами першим і другим частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

Порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача)

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка може надаватися в користування (оренду) власнику розташованого на ній нерухомого майна у порядку, визначеному, зокрема, статтями 116, 124 ЗК України

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13.02.2019 у справі № 706/563/15-а.

Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки він має вирішуватися з огляду на суб`єктний склад його сторін та характер спірних правовідносин у порядку господарського судочинства

Згідно позиції Верховного Суду, позовні вимоги у справі про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов`язані між собою й від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.

В свою чергу, відповідно до правових висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 537/6271/14 необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки в оренду. За відсутності такого рішення зобов`язати цей орган у судовому порядку укласти такий договір або ж його поновити неможливо, оскільки це суперечить вимогам законодавства, зокрема статті 319 Цивільного кодексу України. При здійсненні повноважень власника землі міськрада є вільною у реалізації права розпоряджатися землею та у виборі суб`єкта щодо надання йому права користуватися землею в порядку, встановленому законом. Фактично позивач подав позов про захист права на оренду земельної ділянки, що свідчить про наявність господарського спору

Схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у справі № 32/563 (постанова від 04.12.2018).

Як вказано вище, постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин визначено, що господарський суд залежно від характеру спору може зобов`язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору

З огляду на правові приписи законодавства та висвітлену судову практику у порядку господарського судочинства є доцільним поєднати такі способи судового захисту як визнання незаконною бездіяльність органу місцевого самоврядування та зобов`язати його вжити заходів щодо укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, в позовній заяві прокурора обґрунтовано чому саме в порядку господарського судочинства подано дану позовну заяву

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі № 320/4181/20 вже відмовлялося у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на приналежність даного спору до господарського судочинства. Дана ухвала Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі № 320/4181/20 набрала законної сили та ніким не оскаржена.

В той же час, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України , заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У рішенні від 22.12.2009 у справі Безимянная проти Росії (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту .

Згідно резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних, господарських, адміністративних правовідносин.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття право та охоронюваний законом інтерес особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно-смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових або публічно-правових питань до суду.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі Белле проти Франції ).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.

Зокрема у рішенні від 09.12.2010 у справі Буланов та Купчик проти України (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі Андрієвська проти України (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення).

У рішенні від 17.01.2013 у справі Мосендз проти України (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення).

У рішенні від 21.12.2017 у справі Шестопалова проти України (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24 рішення)

Колегія суддів відзначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Слід зазначити, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Положеннями ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, колегія суддів зазначає, що непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист, а тому, з огляду на наведену вище аргументацію, враховуючи наявність судового рішення в адміністративній справі, яке виключає процесуальну можливість позивача звернутися з цим позовом до адміністративного суду повторно, суд апеляційної інстанції робить висновок, що для захисту права позивача на вільний доступ до правосуддя відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Колегією суддів надано правову оцінку відзиву відповідача на апеляційну скаргу, проте, доводи викладені в даному відзиві спростовуються вищевикладеними висновками суду апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про передачу справи на розгляд суду першої інстанції.

Оскільки розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 280, 281 - 284 Господарського процесуального господарського кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Київської області від 08.02.2021 у справі №911/1697/20 - скасувати.

Матеріали справи №911/1697/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2020

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала