Рішення

від 16.06.2021 по справі 143/1190/20

ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/1190/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2021 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області

у складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

за участю секретаря Огородник Н.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Скрицького Р.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Погребище Вінницької області цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на цілий житловий будинок в порядку набувальної давності ,-

Встановив:

В жовтні 2020 року позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,5 кв.м.

Позов мотивовано тим, що у червні 2005 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено усну домовленість про постійне проживання з членами родини та надано дозвіл на реєстрацію в житловому будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . При цьому відповідачем надано позивачу оригінал правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності на будинок, та технічний паспорт.

Житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу будинку від 22.03.2004 року, проведеною його державною реєстрацією 26.03.2004 року у Комунальному підприємстві Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації та отриманням реєстраційного посвідчення.

Згідно технічного паспорта житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований ще у 1955 році, житловою площею - 29,3 кв. м., загальною площею - 71, 5 кв. м.

За період проживання у ньому позивача та членів його родини, ними систематично проводиться поточний ремонт житлового будинку та господарських будівель. Будинок підтримувався у належному стані, проведено газопостачання та інші комунальні послуги.

Інвентаризаційна вартість житлового будинку згідно технічного паспорта складає 33784 гри.

Таким чином, з 21 червня 2005 року позивач добросовісно заволодів чужим житловим будинком та продовжує відкрито, безперервно володіти ним понад п`ятнадцять років. Тобто, відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України набув право власності на будинок за набувальною давністю ще 22 червня 2015 року.

Крім того, позивач покликається на те, що рішенням № 162 десятої (10) сесії сьомого (7) скликання Дзюньківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі загальною площею 0, 66 га, в тому числі для будівництва та обслуговування будівель - 0, 25 га. по АДРЕСА_1 , та для ведення особистого селянського господарства - 0,31 га.

Натомість, землевпорядною організацією позивача було проінформовано про те, що виключною умовою для закінчення приватизації земельної ділянки є набуття права приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі судового рішення.

За таких обставин, з метою захисту своїх спадкових прав, він змушений звернутися із цим позовом до суду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та підтвердив обставини, викладені у позовній заяві . Крім того, зазначив, що у жовтні 2005 року він уклав із відповідачем усний договір, за яким він із родиною мав право проживати у будинку та робити в ньому ремонт. За таких обставин він проживає в будинку разом із родиною за волею власника. При укладанні усного договору йому було передано власником оригінали договору купівлі-продажу житлового будинку та технічного паспорта на нього. На даний час він перебуває із відповідачем у добрих стосунках. Протягом усього часу володіння та користування будинком він знав, що його власником є відповідач. Інших об`єктів нерухомості, які б належали йому на праві власності, він не має.

Представник позивача-адвокат Скрицький Р.Л. позовні вимоги підтримав та пояснив, що ОСОБА_1 з 21 червня 2005 року добросовісно заволодів чужим житловим будинком та продовжує відкрито, безперервно володіти ним понад п`ятнадцять років, що є підставою для визнання за ним права власності на вказаний житловий будинок за набувальною давністю відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Відповідач в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі, позовні вимоги визнає у повному обсязі (а.с.30).

З`ясувавши позиції сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити .

Так, судом встановлено, що 22.03.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку, згідно із яким останній купив будинок з господарськими будівлями під АДРЕСА_1 . На підставі згаданого договору купівлі-продажу Вінницьким обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації 26.03.2004 року видано відповідачу реєстраційне посвідчення, згідно із яким зазначений житловий будинок належить йому на праві особистої приватної власності(а.с.6,7).

У червні 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усну домовленість про постійне проживання позивача з членами родини в житловому будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та надано дозвіл відповідачем на реєстрацію ОСОБА_1 та членів його сім`ї в цьому житловому будинку.

Згідно технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 06.03.2020 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , побудовані у період з 1955 по 2014 роки. Житлова площа будинку становить 29,3 кв. м., загальна площа - 71, 5 кв. м.( а.с. 55-57).

Відповідно до довідки виконкому Дзюньківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області №459 від 22.09.2020 року до складу сім`ї ОСОБА_1 входять його дружина ОСОБА_4 та їхні діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с.11).

За змістом довідки виконкому Дзюньківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області №460 від 22.09.2020 року ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає з сім`єю в даному житловому будинку з 21.06.2005 року по теперішній час (а.с.11).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, предмету їх правового регулювання та, визначаючись із нормами матеріального права, які їх регламентують, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Більше того, виходячи із сутнісного змісту нормативної моделі набувальної давності, позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17 та в постановах Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі №175/2338/16-ц та від 28.04.2020 року у справі №552/1354/18.

Враховуючи, що підставою для володіння ОСОБА_1 спірним об`єктом нерухомості слугував укладений із відповідачем договір, що опосередковує передання цього майна у володіння та користування, проте не у власність позивача; ураховуючи, що позивач володіє майном за волею власника, котрим є ОСОБА_2 ; спірне майно належить на праві власності відповідачу, а позивач не надав доказів, що останній відповідно до приписів ст.347 ЦК України у передбаченому чинним законодавством порядку звертався до суб`єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно для вирішення питання про припинення його права власності у зв`язку із відмовою від права власності; беручи до уваги ту обставину, що позивач протягом усього часу володіння та користування будинком знав, що його власником є відповідач, суд дійшов висновку, про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених ст.344 ЦК України , необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

За змістом ст.206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Системно-структурний аналіз наведених норм цивільного процесуального законодавства дає підстави для висновку, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 15.06. 2020 року у справі № 588/1311/17 та від 15.07.2020 року у справі №588/1311/17.

Зважаючи на ту обставину, що підстави для задоволення позову відсутні, суд дійшов висновку, що визнання позову ОСОБА_2 суперечить закону, а відтак не може слугувати самостійною, безумовною та достатньою підставою для задоволення означених позовних вимог.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на цілий житловий будинок в порядку набувальної давності слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене сплачений за подання позовної заяви судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд,

Ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку набувальної давності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,5 кв.м. - відмовити.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає: с. Дзюньків, Вінницький район, Вінницька область, 22232.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Погребищенський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя