Постанова

від 16.06.2021 по справі 619/5518/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Харків

справа № 619/5518/20

провадження № 22-ц/818/2345/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря - Гармаш К.В.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за заявою позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на будинок, поділ майна подружжя, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року, постановлену суддею Калмикової Л.К., в залі суду в місті Харкові,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на будинок, поділ майна подружжя.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. В порядку забезпечення позову заборонено відчуження 3/5 частини будинку (будинок садибного типу) №6/4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на порушення судом норм процесуального права. Вказує, що у відповідності до відомостей єдиного державного реєстру судових рішень, судом 23.12.2021 року вже була розглянута заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на будинок, поділ майна подружжя, про що постановлена ухвала про повернення такої заяви, оскільки така заява подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України. Зазначає, що спірний будинок належить відповідачу на праві приватної власності та був придбаний до укладення шлюбу не лише на ім`я відповідача, а й за особисті кошти відповідача, без будь-якої участі позивача навіть на етапі вибору такого будинку, узгодження ціни придбання та укладення договору купівлі-продажу. Таке майно є особистою приватною власністю відповідача у розумінні ст. 57 Сімейного Кодексу України. Зазначає, що суд, при винесені оскаржуваної ухвали, взагалі не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір, та вимоги позивача обґрунтовані та підтверджені. Зазначає, що потенційна можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення позивачем також не доведена, наведене позивачем є хибними припущеннями та не підтверджені доказами, а, відтак, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Вказує, що оскаржувана ухвала не містить доказів чи обґрунтування доводів заявника про те, що виконання рішення, яке полягає у поділі майна, що, на думку позивача, перебуває у спільній сумісній власності, у майбутньому може бути утруднене чи відповідач буде ухилятись від виконання такого рішення.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України ).

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову в спосіб, про який просить позивач, буде відповідати меті застосування заходів забезпечення.

Колегія суддів не можу в повній мірі погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 150 ЦПК України передбачені види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України ).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд визнати 3/5 частки у праві власності будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та поділити майно подружжя.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, від 05.01.2021 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 865747263229 , 3/5 частини будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого 02.03.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Євдокименко Є.К. належить ОСОБА_2 .

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні ст.6 конвенції. Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним ( Шмалько проти України , № 60750/00, пункт 43/, рішення від 20 липня 2004 року; Ромашов проти України , № 67534/01, пункт 42, рішення від 27 липня 2004 року; Юрій Миколайович Іванов проти України , № 40450/04, пункт 51, рішення від 15 жовтня 2009 року та інші).

Відчуження нерухомого майна, що є предметом спору істотно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову та може призвести до порушення прав не тільки сторін, а й інших осіб-покупців.

Між тим, оскільки позивач просить про визнання за ним права власності на 3/10 частки у праві власності спірного будинку, тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову частково, в межах заявлених вимог та заборонити відчуження 3/10 частини спірного будинку.

Стосовно доводів відповідача про те, що 23.12.2021 року вже була розглянута заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на будинок, поділ майна подружжя, та постановлена ухвала про повернення такої заяви, а отже, суд, за наслідками розгляду однієї і тієї ж заяви постановив два різних рішення, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, в рамках цієї ж цивільної справи.

Між тим, ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 23.12.2020 року вказана заява про забезпечення позову на підставі ст. 151 ЦПК України була повернута заявнику ОСОБА_1 .

Таким чином, безпідставними є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції за наслідками розгляду однієї і тієї ж заяви постановив два різних рішення, оскільки первісна заява була повернута заявникові на підставі ст. 151 ЦПК України та не розглянута судом по суті.

За результатами розгляду повторної заяви про вжиття заходів забезпечення позову від 06.01.2021 року була постановлена оскаржувана ухвала.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції зміні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року змінити.

В порядку забезпечення позову заборонити відчуження 3/10 частини будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна