Рішення
від 15.06.2021 по справі 757/482/21-ц
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/482/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Волкової С.Я. за участю секретаря судових засідань Зінченко М.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості , ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними і застосування наслідків їх недійсності,

установив:

11.01.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, просить визнати недійсним договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 24.12.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Німченко О.Є.; визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна на баланс підприємства, а саме: квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 10.03.2020 р., посвідчений приватним нотаріусом Ігнатовим Д.В.; визнати недійсним договір про задоволення вимоги іпотекодержателя щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 06.05.2020 р., посвідчений приватним нотаріусом Суляєвою А.Р. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що доглядав, надавав фінансову допомогу та допомагав по дому: ремонтував техніку, сантехніку, купував речі ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і яка 27.11.2002 р. заповіла йому означену квартиру. Після смерті ОСОБА_6 не отримав спадщину у зв`язку з тим, що племінники померлої подали на нього позов до суду і судовий розгляд тривав з вересня 2015 р. до 23.09.2020 р., коли позов було залишено без розгляду. Він проживав у спірній квартирі не постійно, у травні 2020 р. невідомі особи зламали замки та проникли до квартири, викликав поліцію, якій дані особи показали документи про право власності, згодом дізнався, що з березня по травень квартира тричі змінювала власників, зокрема, за договором дарування від 24.12.2008 р. ОСОБА_6 подарувала квартиру ОСОБА_4 , останній, ставши власником квартири, понад 12 років не реєстрував своє право власності і не користувався квартирою, 10.03.2020 р. ОСОБА_4 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна на баланс підприємства передав квартиру Товариству з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості , після цього власником квартири стала ОСОБА_5 , яка швидше за все не є добросовісним набувачем.

Ухвалою суду від 15.01.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

12.02.2021 р. від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 16.02.2021 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.05.2021 р. закрито підготовче провадження у справі.

Відповідачем ОСОБА_4 відзив на позовну заяву не подано.

Відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості відзив на позовну заяву не подано.

Відповідачем ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву.

Суд, вислухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази, всебічно перевіривши обставини справи, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступних висновків.

Надані суду документи свідчать про те, що 06.05.2020 р. між ОСОБА_5 (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості (іпотекодавець), яке є майновим поручителем за ОСОБА_7 , укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого відповідно до статтей 36, 37 Закону України Про іпотеку (в порядку позасудового врегулювання) іпотекодавець передав іпотекодержателю, а іпотекодержатель прийняв від іпотекодавця і набув право власності на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р., зареєстрований в реєстрі за № 246. Згідно пункту 1.4 договору предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, підписаного між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості , справжність підпису на якому засвідчено 10.03.2020 р. ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №№ 855, 856. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.03.2020 р. ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за № 35871322, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 203577032, виданим 10.03.2020 р. Ігнатовим Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2050057580000.

Згідно частин першої-третьої статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду за захистом своїх прав, просить визнати укладений договір, а також акт приймання-передачі нерухомого майна недійсними.

Так. згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, визнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже в силу наведених норм процесуального права суд захищає виключно порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси особи.

Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України). Оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочину є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, в силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Отже при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статтей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не тільки наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного право, якщо воно мало місце.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду за захистом своїх прав, просить визнати договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а також акт приймання-передачі нерухомого майна недійсними, їх недійсність пов`язує із визнанням недійсним договору дарування квартири, а, висуваючи вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири, свої вимоги обґрунтовує частиною п`ятою статті 203 ЦК України, згідно якої правочин маж бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, частиною першою статтею 215 ЦК України, і стверджує, що ОСОБА_4 , ставши власником квартири, понад 12 років не реєстрував своє право власності та не користувався даною квартирою; при прийнятті рішення позивач просить врахувати роз`яснення, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності , у Постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статей 124, 129 Конституції України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Так, на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання договорів недійсними і застосування наслідків їх недійсності ОСОБА_1 надано суду в якості письмових доказів копії: сторінок свого паспорту; картки фізичної-особи платника податків; заповіту; ухвал Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016 р., Печерського районного суду м. Києва від 23.09.2020 р. у справі № 757/34846/15-ц за позовом ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ОСОБА_1 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту родинних відносин та визнання заповітів недійсними; свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , видане 25.03.2015 р.; довідки про поховання померлого громадянина від 27.03.2015 р., інформаційну довідку № 222221664 щодо спірної квартири, сформовану 01.09.2020 р.; листів Міністерства юстиції України № 33985/20909-33-20/19.5.5 від 31.07.2020 р. Щодо надання інформації , Київської міської прокуратури № 09/2-10893-20 від 18.09.2020 р.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Пленум Верховного Суду України з метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними у пункті 5 Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними дав судам такі роз`яснення: відповідно до статтей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можу бути заявлена як однією зі сторін правочину, та й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 р. у справі № 6-605цс16 зазначив, що ..з огляду на зазначені приписи, правила статтей 15, 16 ЦК України, а також статтей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав .

Втім, незалежно від того чи є позивач стороною оспорюваного правочину, чи заінтересованою особою в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України для задоволення позову він повинен довести не лише існування формального порушення при укладенні договору вимоги закону, але і порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-94цс13: …Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнанні або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішили питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. .

Суд вбачає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду за захистом своїх прав, жодного доказу, що у встановленому законом порядку прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 не надав, стверджуючи, що має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, жодного доказу на підтвердження такого свого права не надав, отже не довів порушення своїх прав або охоронюваних законом інтересів укладеним договором дарування квартири; доводи ОСОБА_1 що договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому має бути визнаний недійсним, не підтверджені належними доказами, позивач, надаючи суду інформаційну довідку № 222221664 щодо спірної квартири, сформовану 01.09.2020 р., із актуальною інформацією про право власності ОСОБА_5 наквартиру АДРЕСА_2 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р., не надав суду жодного доказу, що реєстрація речового права відповідача на нерухоме майно була проведена з порушенням відповідного законодавства, що діяло на момент виникнення такого права, що відповідач не користувався даною квартирою, тому суд, враховуючи, що позивачем не доведено не тільки існування формального порушення при укладенні договору дарування вимоги закону, а і порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів, відсутні підстави для визнання означеного договору недійсним, а, оскільки позивач пов`язує недійсність договору про задоволення вимог іпотекодержателя та акт приймання-передачі нерухомого майна із недійсністю договору дарування квартири, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і в цій частині.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення від 10.02.2010 р. у справі Серявін та інші проти України Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 р. у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 203, 207, 215, 216, 387, 388 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності , Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265, 352, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості , ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними і застосування наслідків їх недійсності.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач:ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Центр-нерухомості (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 13, кв. 35, ЄДРПОУ: 43540009).

Відповідач:ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ).

Повне рішення суду складено 24.06.2021 р.

Суддя Волкова С.Я.

СудПечерський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення15.06.2021
Оприлюднено24.06.2021
Номер документу97855923
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —757/482/21-ц

Постанова від 14.07.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Шипович Владислав Володимирович

Ухвала від 20.02.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Шипович Владислав Володимирович

Ухвала від 25.01.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Шипович Владислав Володимирович

Ухвала від 16.12.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Шипович Владислав Володимирович

Постанова від 04.11.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Ухвала від 27.09.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Ухвала від 12.08.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Ухвала від 19.07.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Рішення від 15.06.2021

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Волкова С. Я.

Рішення від 15.06.2021

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Волкова С. Я.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні