Постанова

від 22.06.2021 по справі 500/2582/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2582/20 пров. № А/857/6841/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Ніколіна В.В., Большакової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (головуючий суддя Мірінович У.А., м. Тернопіль, повний текс складено 03.02.2021) по справі за позовом ОСОБА_1 до Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Тернопільська обласна державна адміністрація про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Тернопільської обласної державної адміністрації, в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області від 26.08.2020 № 41-к Про звільнення ОСОБА_1 , поновити його на посаді начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2020 по день поновлення на роботі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області від 26 серпня 2020 року № 41-к Про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області з 01 вересня 2020 року, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2020 по день поновлення на роботі в сумі 57136 (п`ятдесят сім тисяч сто тридцять шість) гривень 94 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - звернуто до негайного виконання.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області судові витрати на суму 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп. витрат на правову допомогу.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Монастириська районна державна адміністрація Тернопільської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що у відповідності до ст. 3 Закону України Про відпустки за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Однак, таке право могло бути застосовано при поданні заяви про звільнення із застосуванням невикористаної відпусти. У заяві позивача від 12.08.2020 про звільнення не йдеться, а йдеться про відкликання попередньої заяви та про надання йому відпустки.

В силу ст. 10 Закону України Про відпустки конкретний період надання відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Період відпусток зазначений у заяві ОСОБА_1 від 12.08.2020 не був узгоджений із графіком відпусток працівників Монастириської РДА, а тому не міг бути прийнятим та затвердженим.

Апелянт наголошує, що судом першої інстанції при прийнятті спірного рішення не було враховано положення ст. 3, 10 ЗУ Про відпустки .

Вихід на пенсію - це звільнення працівника, якому призначена пенсія або такого, щодо якого зроблено подання про призначення пенсії, або який досяг пенсійного віку. Зазначене повинне розглядатися як вихід на пенсію, якщо працівник вказує на цю причину звільнення в заяві. Для оформлення звільнення з цієї причини досить перевірити факт призначення пенсії, подання для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку. Перевіряти дійсність мотивів недоцільно, оскільки закон визнає право зазначених працівників посилатися просто на таку причину звільнення без яких-небудь додаткових обґрунтувань.

Стаття 38 КЗпП зобов`язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин.

Враховуючи характер та зміст правової норми, ст. 38 КЗпП апелянт не здійснював причин перевірки мотивів позивача при поданні заяви про звільнення у зв`язку із виходом на пенсію, а невідкладно виконав волевиявлення колишнього працівника.

Згідно ч. 2 ст. 38 КЗпП якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Після звільнення ОСОБА_1 залишив робоче місце, а тому, 15 жовтня 2020 року апелянтом було опубліковано розпорядження голови Монастириської районної державної адміністрації опубліковано № 59-к, про оголошення проведення добору на вакантну посаду начальника управління фінансів районної державної адміністрації .

Відтак, поновлення ОСОБА_1 на посаду начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації про яке він просить у позовних вимогах не виявляється можливим та не підлягає до задоволення.

При прийнятті судом першої інстанції рішення не було взято до уваги істотних обставин справи зміна яких настала до моменту прийняття судом рішення.

Так, 16 січня 2021 року у відповідності до ст.ст. 7-1, 39 ЗУ Про місцеві державні адміністрації , постанови ВР України від 17.07.2020 № 807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів , розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635 Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій , Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321 Про затвердження порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються , - Тернопільською обласною державною адміністрацією видано Розпорядження №34/01.02-01, пунктом 3 якого передбачено: утворення комісії з реорганізації Борщівської, Бучацької, Гусятинської, Заліщицької та Монастириської районних державних адміністрацій, шляхом приєднання до Чортківської районної державної адміністрації та затверджено склад комісії по ліквідації згідно з додатком 3 .

Згідно п. 3 ч. 19 Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807- IX Про утворення та ліквідацію районів у Тернопільській області ліквідовано: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Козівський, Кременецький, Лановецький, Монастириський, Підволочиський, Підгаєцький, Теребовлянський, Тернопільський, Чортківський, Шумський райони; утворено Чортківський район (з адміністративним центром у місті Чортків) у складі територій Білобожницької сільської, Більче-Золотецької сільської, Борщівської міської, Бучацької міської, Васильковецької сільської, Гримайлівської селищної, Гусятинської селищної, Заводської селищної, Заліщицької міської, Золотопотіцької селищної, Іване-Пустенської сільської, Колиндянської сільської, Копичинецької міської, Коропецької селищної, Мельнице-Подільської селищної, Монастириської міської, Нагірянської сільської, Скала-Подільської селищної, Товстенської селищної, Трибухівської сільської, Хоростківської міської, Чортківської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відтак, функціонування Монастириського району та Монаситириської РДА було припинено на час прийняття судом спірного рішення.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 1321 від 16.12.2020 якою затверджено порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій що припиняються, частини 7, якого передбачено, що перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється:

- у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації);

Згідно ч. 10 наведеного порядку райдержадміністрація, розташована в ліквідованому районі, продовжує здійснювати свої повноваження до моменту виникнення відповідного правонаступництва, передбаченого пунктами 7 і 8 цього Порядку.

16.01.2021 Тернопільською обласною державною адміністрацією було видано Розпорядження №34/01.02-01, пунктом 3, якого передбачено: утворення комісії з реорганізації Борщівської, Бучацької, Гусятинської, Заліщицької та Монастириської районних державних адміністрацій, шляхом приєднання до Чортківської районної державної адміністрації та затверджено склад комісії по ліквідації згідно з додатком 3.

У відповідності до п. 7, Постанови Кабінету Міністрів України № 1321 від 16.12.2020 на підставі розпорядження ТОДА №34/01.02-01 від 16.01.2021, Монастириська районна державна адміністрація втратила правомочність виконувати свої права та обов`язки у зв`язку із створенням ліквідаційної комісії та переходом таких прав до Чортківської районної державної адміністрації.

У відповідності до наведеного вище повноваження щодо видання декретів, наказів, розпоряджень у Монастириської районної державної адміністрації є припинені від 16.01.2021.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 Розпорядженням №63к від 27.12.2000 було призначено на посаду начальника фінансового управління Монастириської РДА про що вчинено відповідний запис у трудовій книжці НОМЕР_1 . Окрім цього, із записів трудової книжки вбачається, що 13.05.2013 позивача, в порядку переведення, було призначено на посаду начальника управління фінансів Монастириської РДА, яку він обіймав по день звільнення - 31.08.2020.

11 серпня 2020 року, ОСОБА_1 , на ім`я голови Монастириської районної державної адміністрації, подано заяву в якій він просив у відповідності до Закону України Про державну службу присвоїти йому позачерговий ранг державного службовця та звільнити із займаної посади 31.08.2020 у зв`язку із його виходом на пенсію.

На заяву накладено резолюцію керівника (з підписом та датою 11.08.2020 ) наступного змісту: Підготувати пакет документів для погодження звільнення в облдержадміністрацію .

12.08.2020 позивач звернувся із заявою до голови Монастириської районної державної адміністрації, у якій просив первинну заяву від 11.08.2020 про звільнення вважати недійсною. Додатково попросив надати йому відпустку на 30 днів з 01.09.2020 по 30.09.2020 за період роботи з 28.12.2017 по 28.12.2018 - 15 днів, та за період з 28.12.2018 по 28.12.2019 - 15 днів.

На дану заяву також накладено резолюцію керівника (з підписом та датою - 12.08.2020 ) наступного змісту: Дану заяву залишити без розгляду у зв`язку з тим, що не відповідає вимогам чинного законодавства щодо надання відпусток або звільнення із займаної посади .

Тернопільська обласна державна адміністрація, листом від 25.08.2020 №04-5945/13, погодила звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації відповідно до чинного законодавства.

Розпорядженням голови Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області від 26.08.2020 №41-к, звільнено ОСОБА_1 31.08.2020 з посади начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації відповідно до частини третьої статті 86 Закону України Про державну службу та статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виходом на пенсію. Підстава Розпорядження - заява ОСОБА_1 від 11.08.2020 та лист-погодження обласної державної адміністрації від 25.08.2020 №04-5945/13.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно з частинами 2, 3 статті 5 Закону України Про державну службу (Закон №889) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України Про державну службу . Відповідно до частини першої вказаної статті державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади .

За правилами статті 86 цього Закону №889, що визначає порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Крім того, суд вірно зауважив, що і частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 2 статті 38 КЗпП України встановлено, що якщо працівник у своїй заяві не вказав причин, що свідчать про неможливість продовження роботи, звільнення не може відбутися раніше настання двотижневого строку, наданого працівникові для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу.

Таке правило зумовлене тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що законодавство надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження. Крім того, закон не встановлює обов`язкової форми відмови працівника від раніше поданої заяви про звільнення, працівник має право на власний розсуд обирати спосіб доведення своєї волі до відома власника або уповноваженого ним органу.

Отже зі змісту означених норм права вбачається, що звільнення працівника раніше спливу двотижневого строку є протиправним, крім випадків, коли працівником вказується у заяві бажана дата звільнення з зазначенням при цьому поважної причини, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року в справі № 810/2728/16, від 10 березня 2020 року в справі №803/959/17 та від 03 грудня 2020 року у справі №140/3179/19.

Уданій спірній ситуації судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач скористався своїм безумовним правом на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку та подав на наступний же день - 12.08.2020, заяву якою просив роботодавця первинну заяву вважати недійсною. Факт такого звернення відповідачем не заперечено та не спростовано. Попри це роботодавець, після того, як дізнався про волевиявлення працівника продовжувати працювати на займаній ним посаді, звернувся до Тернопільської обласної адміністрації із листом про погодження звільнення позивача та видав оскаржуване Розпорядження №41-к від 26.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади з 31.08.2020.

У постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 279/3334/17-ц Верховний Суд зазначає, що працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців.

Суд першої інстанції підставо відхилив доводи відповідача, котрий посилаючись на частину 2 статті 38 КЗпП України вказував, що станом на 15.10.2020 опубліковано Розпорядження голови Монастириської районної державної адміністрації № 59-к про оголошення проведення добору на вакантну посаду начальника управління фінансів районної державної адміністрації, що як наслідок свідчить про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаду начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації, оскільки Розпорядженням №59-к про оголошення конкурсу, яке опубліковано станом на 15 жовтня 2020 року, відповідач підтвердив те, що посада начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації до 15 жовтня 2020 року була вакантною, та давала можливість позивачу продовжувати її займати.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Розпорядження Монастириської районної державної адміністрації №41-к від 26.08.2020 Про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на момент звільнення державного службовця - ОСОБА_1 , була відсутня підстава для звільнення його за частиною 3 статті 86 Закону №889 та статтею 38 КЗпП України, а тому позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління фінансів Монастириської районної державної адміністрації підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2020 по день поновлення на роботі, то суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV цього Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно довідки Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області від 10.09.2020 (а.с. 66) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 станом на день його звільнення становила 583,03 грн, середньомісячна заробітна плата складає 12525,17 грн.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача за період з 01.09.2020 до дня прийняття судового рішення про поновлення на відповідній посаді.

Враховуючи зазначений відповідачем розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , суд правильно вважав, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57136,94 грн.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, правильно вирішено питання судових витрат.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Монастириської районної державної адміністрації Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року по справі № 500/2582/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.В. Ніколін

О.О. Большакова

повний текст складено 24.06.2021