Постанова

від 24.06.2021 по справі 702/49/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1153/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 702/49/20 Категорія: 302090000 Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І.

за участю секретаря Любченко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Селянського (фермерського) господарства Юлія - адвоката Панасюк Наталії Антонівни на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Селянського (фермерського ) господарства Юлія , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Уманська районна державна адміністрація про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 23 квітня 2013 року рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області ОСОБА_2 визнано недієздатним та призначено йому опікуна, його ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно №78349549 від 18.01.2017 року та Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №84320580 від 05.04.2017 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7123488500:03:001:0518, площею 2,5353 га, що в с. Шабастівка Монастирищенського району Черкаської області. На дату формування інформаційної довідки №84320580 від 05.04.2017 року будь-якої інформації про перебування земельної ділянки із кадастровим номером 7123488500:03:001:0518, площею 2,5353 га в оренді, не зазначено.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №197164738 від 22.01.2020 року зареєстроване право оренди земельної ділянки строком на 15 років. Орендарем зазначено селянське (фермерське) господарство Юлія , код ЄДРПОУ:32033461, дата державної реєстрації 26.05.2014 року.

Вказаний договір оренди землі вважає недійсним та виходить з наступного.

27 листопада 2008 року, рішенням виконавчого комітету Шабастівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області №39 його призначено опікуном над недієздатним інвалідом дитинства, жителем с.Шабастівка ОСОБА_2 . В жовтні 2012 року він разом зі своїм підопічним переїхали проживати в с.Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, де проживають і на даний час. Так з 2009 року ОСОБА_2 постійно перебуває в с.Старі Безрадичі і в с.Шабастівка Монастирищенського району не приїздить. Протягом вказаного періоду, до нього додому за вказаною адресою, ніхто з представників СФГ Юлія для вирішення питання про укладення договору оренди землі не приїздив. Тому, за таких обставин ОСОБА_2 не міг підписувати оспорюваний договір оренди землі, державна реєстрація якого відбулась 26.05.2014 року.

Крім того, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи з дитинства з психіатричного захворювання, він в судовому порядку визнаний недієздатним, а тому він не може самостійно вчиняти будь-які дії правового характеру, навіть якщо такі дії не суперечать його правам, що виходить з вимог частини другої статті 41 ЦК України, оскільки він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Особисто до нього, як до опікуна, ніхто з представників відповідача не звертався з пропозицією укладення договору оренди землі, що належить ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, позивач просив визнати договір оренди землі укладений між ОСОБА_2 та селянським (фермерським) господарством Юлія недійсним та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н укладений 01.02.2013 між ОСОБА_2 та СФГ Юлія , з кадастровим номером 7123488500:03:001:0518 площею 2,5353 га, яка розташована в адміністративних межах Шабастівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7123488500:03:001:0518 згідно договору оренди землі від 01.02.2013 укладеного між ОСОБА_2 та СФГ Юлія .

Стягнуто з СФГ Юлія на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в ході розгляду справи встановлено, що, підписуючи договір оренди землі б/н від 01.02.2013 ОСОБА_2 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому договір є недійсним.

Судом відхилено твердження позивача, що ОСОБА_2 спірного договору оренди не підписував, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами у справі.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, то судом враховано, що пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що він дізнався про договір оренди земельної ділянки від 01.02.2013 року, тільки в 2020 році, коли отримав відповідь з Монастирищенської державної адміністрації та Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 197164738 сформовану 22.01.2020.

До того ж, представником відповідача не надано належних та допустимих доказів, що ОСОБА_2 або його опікун ОСОБА_1 отримали примірник договору з моменту його державної реєстрації у 2014 році, доказів того, що опікуна будь-яким іншим способом повідомлено про наявність оспорюваного договору, зокрема і шляхом сплати орендної плати на умовах та в розмірі, який визначений договором оренди землі тощо.

В апеляційній скарзі представник СФГ Юлія - адвокат Панасюк Н.А., вважаючи рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним встановленням обставин, що мають значення для справи, при неправильному дослідженні доказів у справі та при помилковому незастосуванні до даних правовідносин наслідків спливу позовної давності, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що опікун зобов`язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах, а тому вважаючи, що спірний договір порушує права та законні інтереси його підопічного звернутися до суду про визнання правочину недійсним значно раніше.

Також вказує, що СФГ Юлія не зобов`язане надавати орендодавцям примірники договору, оскільки він укладається у трьох примірниках, один з яких і знаходиться у орендодавця. СФГ Юлія не може володіти інформацією про те, чи визнають особу-орендодавця недієздатною та кого призначають опікуном. Що стосується виплати орендної плати, то зауважує, що у даному конкретному випадку, орендна плата виплачувалась наперед орендодавцю, однак, акти з розрахунків виплати орендної плати у апелянта відсутні, у зв`язку з тим, що від моменту розрахунку пройшло уже 7 років.

Зазначає, що позивач у справі вперше почав цікавитися майном підопічного лише у 2017 році. Але, стаття 261 ЦК України передбачає, що строк позовної давності розпочинається з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Отже, ОСОБА_1 міг дізнатися про існування спірного договору у 2013 році. До того ж в судовому засіданні він повідомив про те, що знав, що в його підопічного є земельна ділянка на праві приватної власності.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно рішення Монастирищенського районного суду від 23.04.2013 у справі № 702/196/13-ц ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку. Опікуном ОСОБА_2 призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судове рішення вступило в законну силу 08.05.2013.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельна ділянка з кадастровим номером 7123488500:03:001:0518 площею 2,5353 га на праві власності належить ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЧР 0253442, виданий 15.10.2001, видавник: Шабастівська сільська рада.

Орендодавець Темушка Микола Павлович та орендар Селянське (фермерське) господарство Юлія в особі голови Рикуна В.М., уклали договір оренди земельної ділянки від 01.02.2013 строком на 15 років.

За даними інформаційної довідки з ДРРП строк дії права opeнди земельної ділянки з кадастровим номером 7123488500:03:001:0518 площею 2,5353 га, яка розташована в адміністративних межах Шабастівської сільської ради Монастирищенського району 15 років.

Факт реєстрації оспорюваного договору сторони не заперечують.

Оспорюваний договір оренди землі було підписано 01.02.2013, тобто на момент підписання договору ОСОБА_2 не був визнаний недієздатним.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд першої інстанції, за клопотанням позивача, відповідно до ст. 105 ЦПК України, призначив судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 381 від 25.09.2020 станом на 01.02.2013 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді помірної розумової відсталості в ступені легкої імбецильності, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.98-100).

Згідно виписки із акта обстеження № 52 довідка серії НОМЕР_1 ВТЕК Жашків від 01.03.1979 ОСОБА_2 , 1958 року народження в с.Шабастівка, зазначено діагноз, група інвалідності друга, причина інвалідності - інвалід дитинства, непрацездатний, термін переогляду - безтерміново.

Частиною першою статті 15 ЦПК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун.

У пункті 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК Українипоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року.

Таким чином належним та допустимим доказом того факту, що на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 через стійкий розлад здоров`я не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними є саме висновок судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, враховуючи висновок проведеної у справі судово-психіатричної експертизи № 381 від 25.09.2020, документи амбулаторної карти ОСОБА_2 , дійшов до переконання, що на час укладення оскаржуваного договору оренди ОСОБА_2 страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді помірної розумової відсталості в ступені легкої імбецильності та не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому є підстави для визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного 01.02.2013 року між ОСОБА_2 та СФГ Юлія , недійсним.

Щодо застосування строку позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (§ 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; § 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Stubbings and Others v. the United Kingdom ).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна передбачає форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримання захисту за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, позивач повідомив суду, що про наявність спірного договору він дізнався в 2017- 2018 роках.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05.04.2017, видно що станом на вказану дату відсутня інформація про реєстрацію іншого речового права, а саме оспорюваного договору оренди землі від 01.02.2013.

Натомість, дані про реєстрацію оспорюваного договору оренди землі від 01.02.2013 міститься в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.01.2020 року.

При цьому, звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 зазначив, що він дізнався про договір оренди земельної ділянки від 01.02.2013 року, тільки в 2020 році, коли отримав відповідь з Монастирищенської державної адміністрації та Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 197164738 сформовану 22.01.2020.

Отже, на підставі встановлених обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що дізнавшись у 2017-2018 роках про наявність договірних відносин предметом яких є земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності його підопічному ОСОБА_2 , однак не маючи примірника спірного договору оренди землі, та зважаючи на відсутність відомостей у Інформаційній довідці сформованій 05.04.2017 даних про наявність спірного договору, достовірно дізнався про його наявність, зміст та сторін правочину лише отримавши відомості із Інформаційної довідки від 22.01.2020 року, а тому строк позовної давності ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 не пропущено.

Таким чином, підстави для відмови ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 у задоволенні позову відповідно до вимог частини четвертої статті 267 ЦК України відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Селянського (фермерського) господарства Юлія - адвоката Панасюк Наталії Антонівни - залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 червня 2021 року.

Судді: