Рішення

від 16.06.2021 по справі 715/574/20

ГЛИБОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 715/574/20

Провадження № 2/715/280/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі судді Григорчака Ю.П.

секретар судового засідання Ткач О.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в смт. Глибока в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.02.2020 року. Вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці, загальною площею 0,2453 га., кадастровий номер - 7321083000:01:002:0777, яка є його власністю, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.01.2020 року. Відповідачка по справі є його онучкою. Вона не проживає у вищевказаному житловому будинку більше одного року, що підтверджується довідкою Корчівецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області та актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за №124 від 27.02.2020 року.

На сьогоднішній день місце знаходження та фактичне проживання відповідачки знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з вищезазначеним він неодноразово просив відповідачку знятися з реєстраційного обліку. Однак на його усні прохання щодо зняття з реєстрації відповідачка ніяким чином не відреагувала.

З огляду на викладене, просить суд визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована по АДРЕСА_1 , але фактично не проживає - такою що втратила право користування житловим будинком під АДРЕСА_1 .

20.05.2020 року від відповідачки ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання вказує на те, що позивач дійсно є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Позивач є її дідусем, від народження вона проживала та була зареєстрована за вищевказаною адресою. У лютому 2014 року вона разом із своєю матір`ю переїхала до Хмельницької області, де проживала до 2015 року. У 2015 році вона після закінчення 9 класу вступила на навчання до Глибоцького професійного ліцею та залишилася проживати за адресою: АДРЕСА_2 , однак кожних вихідних вона їхала до дідуся (додому). У січні 2019 року у неї виник конфлікт із дружиною дідуся, після якого вона змушена була зібрати більшу частину своїх речей та переїхати. Вказує, що вона мала намір проживати та користуватися спірним будинком, однак дідусь разом із своє дружиною перешкоджали їй у цьому праві. Оскільки належних доказів на підтвердження факту її не проживання житловому будинку без поважних причин більше одного року матеріали справи не містять, як і факту, що вона втратила інтерес до спірного житла, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

02.06.2020 року від позивача до суду надій шла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній вказує на те, що він до свого позову надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачка не проживає більше року у спірному господарстві. Вказує на те, що відповідачка за час окремого проживання заволоділа грошовими коштами шляхом отримання кредитів в різних фінансових установах. Внаслідок невиконання грошових зобов`язань відповідачку розшукують ряд колекторських компаній, всі листи із зверненнями до відповідачки стосовно повернення отриманих нею коштів надсилаються і по даний час на його адресу проживання, оскільки відповідачка зареєстрована разом із ним. У зв`язку із вищенаведеним він, його дружина та його син просили неодноразово відповідачку вирішити складну ситуацію, на що відповідачка не відреагувала. Реєстрація відповідачки у спірному будинку перешкоджає їм вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Боднарюк К.В. в судовому засіданні підтвердили обставини, що викладені в позовній заяві, просили суд позов задовольнити повністю. ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що у зв`язку з неналежною поведінкою відповідачки та її конфліктом з його дружиною він вимагав та вимагає її виселення. Причиною тому є також і те, що на адресу її місця проживання надходять вимоги щодо виконання грошових зобов`язань, що створює йому незручності.

Вiдповiдачка ОСОБА_4 та її представник - адвокат Мандзюк В.Б. в судовому засіданні заперечували щодо вимог позову, посилалися на його необґрунтованість та просили суд відмовити в задоволенні позову, про що також зазначили у відзиві на позов. Вказували, що вона - ОСОБА_4 була примусово виселена позивачем із займаного нею житлового приміщення, де залишились її особисті речі. На даний час житловий будинок позивача є єдиним можливим для неї місцем проживання.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що є тіткою відповідачки по справі. В січні 2019 року остання перейшла до неї проживати, оскільки позивач по справі вигнав її з житлового будинку.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що в січні 2019 року на прохання ОСОБА_4 він перевіз її речі з житлового будинку в с. Корчівці до будинку в смт. Глибока.

Вислухавши пояснення сторін, свідків та дослiдивши матерiали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Так, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №200591382 житловий будинок із належними до нього господарським будівлями та спорудами, що за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1964660409 земельна ділянка площею 0,2453 га, кадастровий номер 732108300001:002:0777, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до довідок, виданих Корчівецькою сільською радою Глибоцького району Чернівецької області №74, 75 від 27 лютого 2020 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в АДРЕСА_1 та не проживає за вказаною адресою більше 1 року.

Згідно акту №124 обстеження матеріально побутових умов сім`ї ОСОБА_1 , від 27.02.2020 року, відповідач ОСОБА_4 , зареєстрована, але зі слів ОСОБА_1 не проживає в АДРЕСА_1 більше одного року.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №7315-121755-2016 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в АДРЕСА_3 .

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відповідно до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко врахувати правовідносини, які виникають між власником та колишніми членами його сім`ї.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України ( Saviny v. Ukraine ).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі Зехентнер проти Австрії ( Zehentner v. Austria ).

У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька і Кривіцький проти України зазначено, що поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі Коннорс проти Сполученого Королівства ( Connors v. the United Kingdom ).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі Зехентнер проти Австрії ). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі Станкова проти Словаччини ( Stankova v. Slovakia ). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ у справі Беєлер проти Італії ( Beyeler v. Italy ).

Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі спір виник між позивачем, який є власником житлового будинку, та відповідачкою, яка є його онукою, з приводу користування останньою вказаним житлом. В ході розгляду справи судом достовірно встановлено та не заперечувалось позивачем, що відповідачка ОСОБА_4 не з власної волі покинула спірне на сьогодні місце проживання, а зробила це на вимогу позивача по справі. Судом також встановлено, що відповідачка не має на даний момент будь якого іншого житла, окрім житлового будинку по АДРЕСА_3 .

Надаючи оцінку співмірності позовних вимог ОСОБА_1 з правами відповідачки, зокрема співвідношенню позбавлення відповідачки єдиного для неї житла із певним обмеженням права власності позивача у вигляді проживання ОСОБА_4 в його житловому будинку, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Загальна площа спірного житла згідно реєстраційних документів складає 188,4 кв.м., що є достатнім як для проживання ОСОБА_1 з членами сім`ї, так і для проживання відповідачки. Більш того, під час розгляду справи судом встановлено наявність двох житлових будинків на території даного господарства. Обґрунтовуючи свої вимоги в судовому засіданні, ОСОБА_1 пояснив суду, що його право порушене у зв`язку з надходженням на адресу місця реєстрації відповідачки численних вимог про повернення заборгованості за кредитними договорами, що створює йому психологічний дискомфорт. Разом з тим, суд не вбачає порушення права позивача у надходженні поштової кореспонденції на ім`я ОСОБА_4 за місцем її реєстрації.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що фактичне не проживання відповідачки за адресою свого місця реєстрації зумовлене саме забороною зі сторони позивача на таке проживання та не є вільним волевиявленням відповідачки, що на думку суду, унеможливлює застосування ч. 2 ст. 405 ЦК України до вказаних правовідносин.

Відтак, в даному конкретному випадку суд приходить до висновку про безпідставніть позовних вимог ОСОБА_1 та очевидну неспівмірність позовних вимог останнього з припиненням конституційного права на житло ОСОБА_4 , на що спрямовані позовні вимоги.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 23, 76-81, 141, 259, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.

Суддя: