Постанова

від 08.06.2021 по справі 288/920/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/920/18 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 23 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Микитюк О.С.,

за участю секретаря Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 288/920/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Сокільча про визнання договору оренди землі недійсним, за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства Сокільча на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,2384 га, яка розташована на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В подальшому їй стало відомо, що 27 квітня 2015 року між нею та відповідачем був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки.

Однак, вказану угоду вона не підписувала та не мала наміру передавати цю земельну ділянку в оренду ПСП Сокільча .

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений між нею та відповідачем 27 квітня 2015 року.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить змінити рішення, виключивши з мотивувальної частини висновок суду про критичне ставлення до показів свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та невзяття їх судом до уваги.

Окрім того, відповідач просить змінити розподіл судових витрат та стягнути із ОСОБА_1 на користь ПСП Сокільча витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн., а також витрати на проведення судової експертизи в сумі 5495 грн.

Зокрема, зазначає, що суд погодився з тим, що судові витрати підлягають стягненню на користь відповідача, проте безпідставно застосував положення ч.2 ст. 134 ЦПК України та відмовив у відшкодуванні таких витрат.

Вважає, що покази допитаних в судовому засіданні свідків вказують на обізнаність ОСОБА_1 про укладення спірної угоди, примірник якої вона отримала.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнала доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,2384 га (кадастровий номер 1824786200:04:000:0234), яка розташована на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 квітня 2015 року між сторонами укладений договір оренди, за умовами якого ОСОБА_1 передала вказану земельну ділянку в оренду ПСП Сокільча , строком на 10 років.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на ту обставину, що висновком судово-почеркознавчої експертизи №1/3-139 від 7 червня 2018 року, проведеної в межах кримінального провадження №1201806027000060 від 14 лютого 2018 року, встановлено, що підпис від її імені у графі Орендодавець спірного договору оренди землі, виконаний не нею, а іншою особою.

Під час розгляду справи ухвалою суду призначено судово-почеркознавчу експертизу, у висновку якої експерт зазначив про неможливість вирішення питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець у двох примірниках договору оренди землі від 27 квітня 2015 року.

Окрім того, за клопотанням відповідача в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , які пояснили, що позивач підписала спірний договір оренди землі та отримала другий примірник цієї угоди.

У рішенні зазначено, що суд критично ставиться до показань вказаних свідків, оскільки вони тривалий час працюють у ПСП Сокільча , а тому можуть свідчити на користь відповідача.

Надавши оцінку показам свідків, суд взяв до уваги висновок судово-почеркозначої експертизи, яка була проведена у кримінальному провадженні.

Однак, підставою для відмови у задоволенні позову була та обставина, що ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16 та відповідно до якого, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини. Правочин, який не вчинено ( договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, подання окремого позову про недійсність правочину, який не був укладений, є неефективним способом захисту порушеного права. Факт неукладення договору позивач має доводити під час розгляду позову про захист права власності. Саме обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту порушеного права й було підставою для відмови у задоволенні її позовних вимог.

При цьому, враховуючи зміст позовних вимог, оцінка судом показань свідків не має вирішального значення при розгляді даної справи, оскільки спростування чи підтвердження сторонами факту укладення договору оренди, враховуючи вищезазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, можливе лише під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, а не при оспорюванні договору, який не був підписаний стороною (сторонами), отже є неукладеним.

Таким чином, відсутні підстави для зміни рішення суду шляхом виключення з мотивувальної частини висновку суду про критичне ставлення до показань свідків, а також висновку про те, що покази свідків не беруться судом до уваги.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній ( орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Аналіз ч.2 ст.134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Матеріали справи свідчать, що 19 березня 2021 року представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи додаткової угоди до договору про надання правової допомоги, розрахунок, акт виконаних робіт та платіжне доручення. Відповідно до вказаних документів відповідачем сплачено 6000 грн. за надання правничої допомоги.

Оскільки попередній розрахунок таких витрат не був поданий до суду разом з першою заявою по суті спору, як це передбачено ч.1 ст.134 ЦПК України, суд першої інстанції скористався наданим йому правом та застосував положення ч.2 даної норми.

Як встановлено судом, за проведення судово-почеркознавчої експертизи відповідачем сплачено 5495 грн. Оскільки висновок вказаної експертизи не був взятий судом до уваги й у задоволенні позову було відмовлено з підстав обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відшкодуванні відповідачеві цих витрат.

Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги щодо розподілу судових витрат.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259 , 268 , 367 , 374 , 375 , 381-384 ЦПК України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Сокільча" залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: