Постанова

від 22.06.2021 по справі 906/698/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року

м. Київ

справа № 906/698/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

позивача: Абросімов С.С., Величко Д.В.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021

та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2020

у справі № 906/698/20

за позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики"

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

про стягнення 3 679 167, 60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 2 875 907, 50 грн. заборгованості за поставлений товар, 503 732, 78 грн. інфляційних втрат, 231 689, 56 грн. 3% річних та 67 837, 76 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.12.2020 (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 (колегія суддів у складі: Павлюк І.Ю. - головуючий, Демидюк О.О., Савченко Г.І.), позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" 2 675 907, 50 грн. основного боргу, 329 112, 18 грн. інфляційних втрат, 140 510, 74 грн. 3 % річних, 20 000 грн. витрат на надання професійної правничої допомоги. Закрито провадження у справі в частині стягнення 200 000,00 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В решті позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 12.02.2018 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупцем) та Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" (постачальником) укладено договір №КЗА-1/КЗА-1284, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується провести оплату та прийняти вироби на умовах та у терміни, передбачені договором.

Пунктом 2.1 договору погоджено, що кількість, комплектність, найменування та ціна виробів вказані в додатку 1, що складає невід`ємну частину договору.

Відповідно до п. 4.1 договору орієнтовна сума договору на момент укладення цього договору складає: 12 809 566, 90 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 2 134 927, 82 грн. та зазначена у специфікації (додаток 1 до договору).

В обґрунтованих випадках (зміна тарифів, цін на матеріали та покупні комплектуючі вироби, системи оплати праці мінімальної заробітної плати і інших умов, оговорених законодавством і нормативно-правовими актами) орієнтовна ціна виробів може бути переглянута.

Згідно з абз. 1 п. 4.3 договору на підставі висновку ПЗ №818 за фактичними витратами, ціна одиниці виробу і загальної вартості виробів за договором остаточно погоджується сторонами шляхом оформлення протоколу погодження договірної ціни (при цьому, в разі необхідності та за згодою сторін, оформляється відповідна додаткова угода).

Покупець оплачує поставлені вироби за договірною ціною, встановленою стороною та зафіксованою у протоколі погодження договірної ціни.

Відповідно до п. 5.2 договору, покупець зобов`язаний здійснити постачальнику попередню оплату в розмірі сімдесят відсотків від загальної орієнтовної вартості договору, що становить 8 966 696, 83 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 1 494 449, 47 грн., впродовж десяти банківських днів з дати отримання рахунку-фактури постачальника після підписання обома сторонами цього договору.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що остаточний розрахунок за відвантажені вироби в розмірі, що дорівнює різниці між проведеною покупцем попередньою оплатою та узгодженою договірною ціною, здійснюється покупцем впродовж 15 банківських днів з дати підписання сторонами протоколу погодження договірної ціни на вироби.

Згідно зі специфікацією (додаток 1 до договору) загальна орієнтовна вартість договору 12 809 566, 90 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 2 134 927, 82 грн.

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" 01.03.2018 виставило Державному підприємству "Житомирський бронетанковий завод" рахунок-фактуру №10 для здійснення авансового платежу в розмірі 50% від загальної орієнтовної вартості договору, що становить 6 404 783, 45 грн.

На підставі вказаного рахунку, 06.03.2018 ДП "Житомирський бронетанковий завод" здійснило попередню оплату в сумі 6 404 783, 45 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1215.

На виконання умов договору, 14.03.2018 на підставі накладної-вимоги №28 позивач поставив відповідачу 14 комплектів стабілізаторів озброєння СВУ-500-3Ц-01 ЮКАИ.461314.001-03.01товар на суму 12 809 566, 90 грн.

06.06.2018 сторони підписали протокол погодження договірної ціни до договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018.

З огляду на умови п. 5.3 договору ДП "Житомирський бронетанковий завод" зобов`язано було провести остаточні розрахунки за договором в строк до 27.06.2018.

За актом звіряння за 1 півріччя 2018 року заборгованість ДП "Житомирський бронетанковий завод" за договором №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 станом на 30.06.2018 становила 5 383 938, 39 грн.

Сторонами 04.07.2018 підписано додаткову угоду №1 до договору, якою доповнено договір новим пунктом 4.5, згідно з яким загальна договірна вартість виробів, які поставляються за цим договором, відповідно до протоколу погодження договірної ціни складає: 11 788 721, 78 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 1 964 786, 96 грн.

В подальшому, 10.12.2018 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (боржник) та Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" (кредитор) підписано договір про реструктуризацію заборгованості, згідно з п. 1.1 якого боржник визначає, що станом на час укладення даного договору в нього існує кредиторська заборгованість перед кредитором, яка виникла з виконання умов договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 на суму 5 383 938, 39 грн., договору №КЗА-2/КЗА-1285 від 12.02.2018 на суму 2 691 969, 17 грн. та договору №КЗА-1100 від 27.04.2017 на суму 3 483 096, 85 грн. Разом з тим, у кредитора перед боржником існує кредиторська заборгованість на суму 1 288, 48 грн., яка виникла з виконання листа №4283 від 16.11.2016.

Загальна сума заборгованості боржника перед кредитором дорівнює 11 557 716, 03 грн.

Пунктом 1.3 договору реструктуризації сторони встановили, що боржник сплачує визначені сторонами в абз. 2 п.1.3 договору суму шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора згідно графіку, а саме: грудень 2018 - 557716,03 грн. до 21.12.2018; січень 2019 - 1 000 000,00 грн. до 21.01.2019; лютий 2019 - 2500000,00 грн. до 21.02.2019; березень 2019 - 2 500 000,00 грн. до 21.03.2019; квітень 2019 - 2500000,00 грн. до 21.04.2019; травень 2019 - 2500000,00 грн. до 21.05.2019.

Відповідно до п. 2.3 договору реструктуризації кредитор має право прийняти рішення про дострокове розірвання договору та пред`явити до сплати суми заборгованості, а також застосувати неустойку в порядку та на умовах, визначених умовами договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018, №КЗА-2/КЗА-1285 від 12.02.2018 та договору №КЗА-1100 від 27.04.2017, якщо боржник не сплачує помісячно в повному обсязі, розстрочені суми заборгованості, визначені в абз. 2 п. 1.3 договору, протягом двох місяців підряд, в терміни визначені договором.

Згідно з п. 3.1 договору реструктуризації у випадку неналежного виконання положень договору сторони несуть відповідальність на умовах договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018, №КЗА-2/КЗА-1285 від 12.02.2018 та договору №КЗА-1100 від 27.04.2017.

ДП "Житомирський бронетанковий завод" 23.04.2019 на виконання умов договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 сплатило ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" 1 200 000,00 грн.; 24.04.2019 - 900 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№1745, 1777.

26.07.2019 ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" було сплачено 100 000,00 грн. за договором №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018, згідно з платіжним дорученням №2986.

Також в рахунок погашення заборгованості за договором 29.08.2019 занесено суму 308 030, 83 грн., яка є складовою суми 400 000,00 грн., яка була перерахована 18.06.2019 згідно з платіжним дорученням №2535, призначення платежу: "В опл. рах. №9 від 01.03.2018 за стабілізатор озброєння по дог. №КЗА-2/КЗА-1285 від 12.02.2018..." .

Надалі, 29.08.2019 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору №КЗА-1579 від 10.12.2018 про реструктуризацію заборгованості, якою викладено в новій редакції п.1.1 договору:

"Боржник визначає, що станом на час укладення даного договору в нього існує кредиторська заборгованість перед кредитором, яка виникла з виконання умов договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 на суму 2 875 907, 56 грн. та договору №КЗА-1100 від 27.04.2017 на суму 3 483 096,85 грн., на загальну суму 6 359 004,41 грн.".

Пунктом 2.3 угоди внесено зміни до п.1.3 договору і визначено новий графік погашення заборгованості - з вересня 2019 року по грудень 2019 року.

Заборгованість відповідача за договором №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 в сумі 2 875 907, 56 грн. відображена сторонами в акті звірки взаєморозрахунків від 31.12.2019.

Також, 22.01.2020 між сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору №КЗА-1579 від 10.12.2018 про реструктуризацію заборгованості, якою викладено в новій редакції п. 1.3 договору:

"Боржник сплачує визначені сторонами в абз. 2 п. 1.3 договору суму щомісячно, не пізніше 20 числа кожного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, починаючи з квітня 2020 року"

Боржник погашає заборгованість у такі терміни та в таких сумах:

20.04.2020 - 3 179 502, 21 грн.;

20.05.2020 - 3 179 502, 20 грн.".

Листом №02/1127 від 30.04.2020 ДП "Житомирський бронетанковий завод" повідомило ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики", що не заперечує існування заборгованості, але через фінансові проблеми не має можливості провести остаточний розрахунок.

29.05.2020 ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" направило ДП "Житомирський бронетанковий завод" лист №555/362 від 29.05.2020 про розірвання в односторонньому порядку договору про реструктуризацію від 10.12.2018 (в редакціях додаткових угод №1 від 29.08.2019, №2 від 22.01.2020) на підставі п.2.3 договору реструктуризації заборгованості від 10.12.2018.

Зокрема, ПАТ "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" вважає, що п.2.3 договору реструктуризації від 10.12.2018 допускає для кредитора можливість одностороннього розірвання договору та встановлює ретроспективні правові наслідки такого розірвання у вигляді правомочності стягнення штрафних санкцій за договором № КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 за весь період прострочення, в тому числі і за час дії вказаного договору про реструктуризацію заборгованості.

За вказаних обставин, Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" звернулось до суду з позовом у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності розміру заборгованості у сумі 2 675 907, 50 грн. та обґрунтованості підстав для її стягнення. Оскільки після звернення позивача до суду відповідач провів часткові розрахунки в сумі 200 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3818 від 09.10.2020, позивачем подано заяву про відмову від позову в цій частині, і судом закрито провадження у справі в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В свою чергу через те, що розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат здійснені позивачем без урахування змін щодо строків проведення розрахунків та сум, що підлягали сплаті у відповідні строки, які були визначені в договорі реструктуризації від 10.12.2018 та в додаткових угодах до договору реструктуризації № 1 від 29.08.2019 та № 2 від 22.01.2020, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 140 510, 74 грн. 3% річних та 329 112, 18 грн. інфляційних втрат. Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок розміру пені, нарахованої за відповідні періоди, апеляційний суд зазначив, що обґрунтований розмір пені, нарахованої за період з 02.07.2018 по 09.12.2018 на суму 5 383 938, 33 грн. та з 22.12.2018 по 27.12.2018 на суму 259 801, 27 грн., є 60 942,56 грн., однак з огляду на те, що позовна давність щодо вимог про стягнення пені нарахованої за період з 02.07.2018 по 27.12.2018 сплинула, суд погодився про застосування за заявою відповідача до вказаних вимог наслідків спливу позовної давності та відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині. Також місцевий господарський суд дослідивши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши заперечення відповідача щодо розподілу цих витрат, надані позивачем докази, ступінь складності справи, а також те, що позовні вимоги були задоволені частково та сплату відповідачем 200 000 грн. основного боргу після відкриття провадження у справі, дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 20 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів в частині стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних, а також зменшення заявлених до стягнення витрат на правову правничу допомогу, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх змінити в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача 503 732, 78 грн. інфляційних втрат, 231 689, 56 грн. 3% річних, а також 40 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції. В іншій частині судові рішення скаржник просить залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку, що розірвання договору - це припинення його дії на майбутнє, тому нарахування інфляційних, 3% річних та пені без урахування умов договору реструктуризації та додаткових угод через його розірвання є неправомірним. На думку скаржника, п. 2.3 договору про реструктуризацію допускає для кредитора можливість одностороннього розірвання договору та встановлює ретроспективні правові наслідки такого розірвання у вигляді правомочності стягнення штрафних санкцій за договорами за весь період прострочення, в тому числі і за час дії вказаного договору про реструктуризацію заборгованості. Щодо витрат на правничу правову допомогу, то скаржник вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - по суті спору судові рішення оскаржуються у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 653 ЦК України у взаємозв`язку з нормами ч. 1 ст. 188 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 6, ч.ч. 2, 4 ст. 214, ч.ч. 3 ст. 615, ч. 1 ст. 627, ч. 3 ст. 651 ЦК України в аспекті надання законодавцем можливості сторонам договору визначати умовою його розірвання правові наслідки у вигляді повернення сторін договору у правовий стан, що існував до моменту укладення/реалізації/виконання розірваного договору, тобто визначення ретроспективних наслідків його розірвання за відсутності прямо визначених законом правових наслідків розірвання певного договору. В частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу скаржник оскаржує судові рішення з підстав неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладених у постанові від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18, 06.04.2021 у справі № 922/2056/20, від 21.01.2021 у справі № 580/3073/20, від 18.07.2019 у справі № 1740/2004/18, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2686/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.06.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 08.06.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.06.2021 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

В судовому засіданні 22.06.2021 представниками позивача повідомлено, що ними протягом 5 днів будуть подані докази понесення витрат на надання правової допомоги.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Аналіз положень ст.ст. 287 та 290 ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч. 2 ст. 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

При цьому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас оскільки скаржник не наводить обґрунтування підстав для оскарження судових рішень в частинах стягнення 2 675 907, 50 грн. основного боргу, закриття провадження в частині стягнення 200 000 грн. основного боргу та відмови у стягненні пені, проте у прохальній частині касаційної скарги просить їх залишити без змін, Верховний Суд не здійснює перегляд судових рішень в частинах стягнення 2 675 907, 50 грн. основного боргу, закриття провадження в частині стягнення 200 000 грн. основного боргу та відмови у стягненні пені.

В свою чергу, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 653 ЦК України у взаємозв`язку з нормами ч. 1 ст. 188 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 6, ч.ч. 2, 4 ст. 214, ч. 3 ст. 615, ч. 1 ст. 627, ч. 3 ст. 651 ЦК України в аспекті надання законодавцем можливості сторонам договору визначати умовою його розірвання правові наслідки у вигляді повернення сторін договору у правовий стан, що існував до моменту укладення/реалізації/виконання розірваного договору, тобто визначення ретроспективних наслідків його розірвання за відсутності прямо визначених законом правових наслідків розірвання певного договору.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За загальним правилом, реструктуризація заборгованості є зміною умов існуючого зобов`язання шляхом зміни умов оплати, строків оплат, графіку, виду платежів тощо.

З огляду на викладене суди дійшли правильних висновків, що підписавши договір про реструктуризацію заборгованості від 10.12.2018, а в подальшому додаткові угоди №1 від 29.08.2019 та №2 від 22.01.2020, сторони тим самим внесли зміни до договору №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 щодо строків проведення розрахунків та сум, які підлягають сплаті у відповідні строки.

В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За положеннями ч.ч. 2 та 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Так, під зміною умов договору слід розуміти чітко передбачену юридично-логічну послідовність дій та стадій, які засновані на певних діях сторін правовідношення, що виражається в різноманітних способах узгодження нових умов договору шляхом волевиявлення.

Зміна договору означає, що при збереженні його сили в цілому та чи інша умова або кілька з них, в тому числі ті, котрі пов`язані з виконанням договірних зобов`язань, формулюються по-новому порівняно з тим, як це було зафіксовано початково при укладенні первісного договору.

Зміна договору спрямована не на ліквідацію укладеного сторонами договору, а лише на зміну окремих його умов шляхом вчинення, як правило, обома сторонами відповідних юридичних дій, які фактично за своєю природою є правочином.

З огляду на викладене правильним є висновок судів, що погоджена сторонами реструктуризація заборгованості змінила договір №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 в частині строків оплати та сум, які підлягали сплаті у визначені сторонами строки, а тому нарахування інфляційних, 3% річних та пені на суму боргу повинно здійснюватись з урахуванням положень договору реструктуризації зі змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 29.08.2019 та №2 від 22.01.2020.

В свою чергу, оскільки розірвання договору - це припинення його дії на майбутнє, тому нарахування інфляційних втрат та 3% річних, без урахування умов договору реструктуризації та додаткових угод через його розірвання, є неправомірним.

Розірвання договору не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Посилання скаржника на те, що ч. 3 ст. 653 ЦК України встановлює можливість ретроспективних наслідків розірвання договору ("якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни"), Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено погодження відповідного положення сторонами у п. 2.3 договору про реструктуризацію, як і того, що така можливість обумовлена характером зміни умов договору у спірних правовідносинах. Вказане твердження є власною інтерпретацію відповідних положень договору та ст. 653 ЦК України позивачем.

Таким чином, оскільки розірвання договору - це припинення його дії на майбутнє, і погоджена сторонами реструктуризація заборгованості змінила договір №КЗА-1/КЗА-1284 від 12.02.2018 в частині строків оплати та сум, які підлягали сплаті у визначені сторонами строки, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу повинно здійснюватись з урахуванням положень договору реструктуризації зі змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 29.08.2019 та №2 від 22.01.2020, а не без їх врахування, як помилково вважає скаржник.

В свою чергу, оскільки у наведеній справі судами не встановлено погодження відповідного відступу сторін від ст. 653 ЦК України у положеннях п. 2.3 договору про реструктуризацію, як і того, що така можливість обумовлена характером зміни умов договору у спірних правовідносинах, Верховний Суд не формулює висновок з питання застосування ч. 3 ст. 653 ЦК України у взаємозв`язку з нормами ч. 1 ст. 188 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 6, ч.ч. 2, 4 ст. 214, ч. 3 ст. 615, ч. 1 ст. 627, ч. 3 ст. 651 ЦК України.

Що ж до доводів скаржника про безпідставне зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатів та відповідних посилань в цій частині на підставу відкриття касаційного провадження у даній справі, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів, дослідивши постанови Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18, 06.04.2021 у справі № 922/2056/20, від 21.01.2021 у справі № 580/3073/20, від 18.07.2019 у справі № 1740/2004/18, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2686/19 зазначає, що висновки суду першої інстанції їм не суперечать.

Відповідно до положень ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судами обох інстанцій встановлено, що обґрунтовуючи розміру витрат на правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи надано: договір №21/05/2020-02/КЗА-1834 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 22.05.2020; копію платіжного доручення №247 від 10.06.2020р. на суму 40000,00грн.; копію виписки по банківському рахунку; копію акта №21/05/2020-02/КЗА-1834/001 від 06.10.2020; копію довіреності від 30.06.2020.

В свою чергу, відповідачем було подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та доповнення до вказаного клопотання, у яких він просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що згідно з актом приймання-передавання наданих послуг віл 06.10.2020 позивач користувався послугами 2 адвокатів, кожен з яких витратив на підготовку справи по 24 години, а це всього три робочі дні. При цьому реальність понесених витрат на правову допомогу не доведено, оскільки детальний опис містить лише узагальнені фрази, що на думку відповідача свідчить про нерозумність розміру витрат. Також, покликаючись на відсутність зі сторони відповідача будь-яких дій щодо затягування розгляду справи, а також спробу врегулювання спору мирним шляхом під час судового розгляду, відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає розподілу, до 5000,00 грн.

Дослідивши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши заперечення відповідача щодо розподілу цих витрат, надані позивачем докази, ступінь складності справи, а також те, що позовні вимоги були задоволені частково та сплату відповідачем 200 000,00 грн. основного боргу після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 20 000 грн.

Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

В свою чергу, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зокрема у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому сама лише незгода скаржника з наданими судами оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права, а відповідно до положень ст. 300 ГПК України Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до увагу, що позовні вимоги були задоволені частково, Верховний Суд не вбачає порушень норм процесуального права при зменшенні судом витрат на правничу допомогу адвокатів, і вважає, що присуджений до стягнення їх розмір відповідає критеріям справедливості, пропорційності та верховенства права, є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатами роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, і ціною позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в межах підстав відкриття касаційного провадження у даній справі, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у відповідній частині - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2020 у справі № 906/698/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.