Рішення

від 25.06.2021 по справі 420/6756/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6756/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправним та скасування наказу від 08.04.2021, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просить суд:

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1625/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

- Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській 1 області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Зобов`язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки встановлені судом в порядку ст. 382 КАС України.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що Позивач вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1625/13-21-СГ є протиправним та таким, що не відповідає вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.

20.05.2021 року, від Відповідача надійшов відзив на позов. В обгрунтування відзиву зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вважають, що за результатами розгляду клопотання, Головним управлінням прийнято наказ від 08.04.2021 № 15-1625/13-21 -СГ, яким Позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з підстав невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.

З огляду графічної частини, долученої до клопотання, а також згідно інформації наявної у Головному управлінні встановлено, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення Позивачем земельна ділянка, вже надано дозвіл іншій особі.

Заяв, клопотань до суду не надходило.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Ухвалою суду від 27.04.2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

09.03.2021 року ОСОБА_1 було подано до ГУ Держгеокадастру клопотання, у якому відповідно до вимог ст.ст.З, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 84 ч.І, 118, 121, 122 ч.4 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України Про землеустрій , де просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Також, 09.03.2021 року було направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській Області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (та сама ділянка, на яку позивачем подавалось клопотання).

У відповідь на даний запит розпорядник інформації листом від 17.03.2021 року повідомив наступне. За наявною інформацією Міськрайонного управління в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїлі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області земельний масив, який зазначено на графічному матеріалі, що додається до запиту відповідно до Схеми землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Матроської сільської ради розташовано на території Саф`янівської сільської ради ( АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) та належить до земель державної форми власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником зазначеного земельного масиву є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - Головне управління). Накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельного масиву Головним управлінням не надавалися та документація із землеустрою не затверджувалася. На даний час земельний масив не сформовано, тому надати цільове призначення та площу не можливо.

12.04.2021 року ОСОБА_1 було направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській Області запит про доступ до публічної інформації стосовно результатів розгляду клопотання від 09.03.2021 року. 14.04.2021 року у відповідь на даний запит було одержано Наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській Області від 08.04.2021 року N915-1625/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства .

Не погоджуючись із зазначеним наказом Відповідача, Позивач звернувся до суду із даним позовом .

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Повноваження ГУ Держгеокадастру в Одеській області у спірних правовідносинах регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій» , постановою Кабінету Міністрів України «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» , Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.

Нормативно-правовим актом, який регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, є Земельний кодекс України.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлені наступні категорії земель за основним цільовим призначенням: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Так, за визначенням частини першої статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

При цьому пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - до 2,0 гектара.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Висновки суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Розглянувши наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1625/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства , суд прийшов до висновку, що в ньому відсутнє належне обґрунтування з посиланнями на норми законодавства щодо підстав для відмови у наданні такого дозволу та мотиви, з яких відповідач виходив при прийнятті такого рішення.

Підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо ведення особистого підсобного господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення є вичерпними і не потребують розширеного тлумачення, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, відповідачем в наказі не було зазначено передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, як і не вказано належного обґрунтування їх наявності.

Тобто, посилання відповідача на невідповідність розташування земельної ділянки вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд критично відноситься на доводи Відповідача, які зазначені у відзиві, щодо інформації наявної у Головному управлінні, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення Позивачем земельна ділянка, вже надано дозвіл іншій особі, оскільки зазначених доказів Відповідачем не надано, та в окаржекному наказі про це Відповідачем не зазначено.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо бажаної до відведення земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1625/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким відмовлено ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, прийнятий відповідачем не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії» . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах.

Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною» , якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання» .

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.04.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), з належним обґрунтуванням підстав його прийняття.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості прийнятого рішення, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Щодо встановлення судового контролю суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 812/333/17.

Суд звертає увагу на те, що ст. 382 КАС України, не містить жодних застережень стосовно неможливості суду встановлювати судовий контроль після ухвалення рішення у справі.

Водночас, з аналізу норм статті 382 КАС України слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення вирішується на розсуд суду. Таким чином, процесуальні дії, визначені ст. 382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд не вважає доцільним встановлювати судовий контроль за виконанням рішення суду у справі.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що належать сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» , ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення заяви з наступних підстав.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат позивачем разом із позовною заявою було надано до суду: договір про надання правової допомоги №23/14 від 25.02.2021 року; опис юридичних послуг; акт прийому-передачі до договору про надання правової допомоги №23/14 від 25.02.2021 року; прибутковий касовий ордер.

Однак, суд звертає увагу, що ця справа є справою незначної складності, вона не містить великої кількості документів, які потребують вивчення та їх аналізу, крім того позов обґрунтовано наявністю рішення Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі №812/1313/18.

З врахуванням всіх викладених обставин, суд вважає обгрунтованими витрати позивача на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., а тому вимога позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1625/13-21-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.04.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), з належним обґрунтуванням підстав його прийняття.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та за надання правничої допомоги у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Бутенко