Рішення

від 25.06.2021 по справі 199/5272/18

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/5272/18

(2/199/60/21)

РІШЕННЯ

іменем України

14.06.2021

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Перетятько А.В.,

за участі:

представника позивача адвоката Бреже Л.В.,

представника відповідача адвоката Перевощикової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального повного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ювель про стягнення заборгованості за договором зворотної фінансової (строкової) безвідсоткової допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 09.08.2017 між ним та відповідачем був укладений договір про надання зворотної (строкової) безвідсоткової допомоги №1, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику зворотну строкову відсоткову допомогу строком на чотири місяці. Згідно з п. 2.2.1 договору позикодавець взяв на себе зобов`язання протягом двох операційних днів з дати письмового звернення надати відповідачу на строк та у розмірі, визначеному договором, зворотню (строкову) безвідсоткову допомогу.

18.09.2017 р. до позивача звернувся відповідач із заявою про надання безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 520 000,00 (п`ятсот двадцять тисяч) грн.00 коп. з метою закупки сировини (насіння соняшнику) для виробництва соняшникової олії. На виконання умов договору 19.09.2017 р. позивачем особисто під розписку було передано директору ТОВ Ювель ОСОБА_2 суму зворотної допомоги в розмірі 495 000,00 грн., про що відповідач склав розписку; учасники договору також погодили строк повернення грошових коштів, який складає 4 місяці, та у зв`язку з чим строк повернення фінансової допомоги до 20.01.2018 р.

Втім, до цього часу зобов`язання з боку відповідача не виконані, не зважаючи на направлення відповідачу претензії з питання виконання зобов`язання.

Предмет позову становить вимога про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором від 09.08.2017 в сумі 596 580,78 грн. (495 000,00 основна сума боргу за договором, 81 329,18 грн. - пеня, 12 969,00 - інфляційні збитки, 7 282.60 - 3% річних від простроченої суми); сума боргу порахована позивачем станом на 18.07.2018.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала повністю, просила повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач позов не визнав (Т. 1 а.с. 166-169).

Згідно з відзивом відповідача на позову заяву надана позивачем розписка не с належним та допустимим доказом передачі коштів відповідачу : договір передбачає перерахування коштів безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п.І.Ідоговору за договором позикодавець надає позичальнику зворотну (строкову) безвідсоткову допомогу шляхом перерахування коштів на поточний рахунок .

Також, відповідно до п.п.2.1.1 п.2.1 договору позикодавець зобов`язується протягом двох операційних днів з дати письмового звернення, надати Позичальникові на строк та у розмірі, визначених у договорі, зворотну (строкову) безвідсоткову допомогу шляхом перерахування коштів на поточний рахунок.

Удоговорі вказані реквізити поточного рахунку відповідача, тому, на переконання відповідача, відсутні підстави вважати, що відповідач міг ухилитись від отримання грошових коштів у безготівковій формі. Таким чином, передача грошових коштів за договором мала б відбуватись шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок відповідача .

Пунктом 6.2 договору передбачено, що всі зміни і доповнення до договору вносяться у вигляді підписаними обома сторонами письмових додатків, що є невід`ємною частиною договору.

Отже, якщо б позивач та відповідач вирішили змінити порядок розрахунків за договором, то вони мали б внести зміни до такого договору у вигляді письмового додатку, підписаного обома сторонами. Розписка, в цьому випадку, не є письмовим додатком до договору, а тому вона не може свідчити про зміну умов договору.

На думку відповідача, розписка суперечить положенням законодавства, якими встановлені граничні суми готівкових розрахунків.

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 1087 ЦК України граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 та ч. 2 постанови правління Національного банку України Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою №210 від 06.06.2013, яка діяла на момент підписання договору, граничною сумою розрахунків готівкою між фізичною особою та підприємством протягом одного дня є 50 000 гривень.

Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 50 000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки.

Таким чином, передача грошових коштів у сумі 495 000,00 гривень готівкою суперечить не тільки умовам договору, а й нормам чинного законодавства України.

Єдиним доказом передачі готівки юридичній особі може слугувати прибутковий касовий ордер, а не розписка.

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Національного банку України №637 від 15.12.2004 (в редакції, яка діяла на момент підписання договору) підприємства здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу.

Згідно з п. 3.3 розділу 3 вищевказаного Положення, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами , підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Тобто, навіть якщо припустити, що передача грошових коштів між позивачем і відповідачем відбулась шляхом передачі готівки, то така передача мала б бути оформлена прибутковим касовим ордером.

Згідно з відзивом, розписка не стосується договору, а видана ОСОБА_2 як приватною особою.

Відповідно до матеріалів справи (а.с.21), розписка має наступний текст: Я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС Дніпропетровської області виданий 26.03.1999, проживаючий за адресою АДРЕСА_1 отримав згідно договору №1 від 09.08.2017 між ТОВ Ювель та ОСОБА_1 чотириста дев`яносто п`ять тисяч (495,0) гривень .

Наведений текст дає підстави вважати, що розписка була написана ОСОБА_2 не як директором ТОВ Ювель , а як фізичною особою, адже у розписці зазначено Я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_2 та вказані особисті дані позичальника. Натомість, якщо б позичальник брав позику на користь відповідача, то розписка мала б починатись так: Я, ОСОБА_2 , директор ТОВ Ювель ... . Таким чином, розписка не є підтвердження того, що ОСОБА_2 брав грошові кошти від імені та на користь Товариства, та позивач мав би звернутись з позовом про стягнення заборгованості за розпискою саме до ОСОБА_2 , оскільки ТОВ Ювель не є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розписка, видана ОСОБА_2 , не стосується договору та не є допустимим доказом підтвердження факту передачі грошових коштів ТОВ Ювель .

Розписка, на переконання відповідача, стосується інших правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 , аніж вказує позивач. Як вбачається з матеріалів справи, розписка видана ОСОБА_2 відповідно до договору між ТОВ Ювель , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав двосторонній договір. ОСОБА_3 не є стороною такого договору. Очевидно, що між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існував тристоронній договір, до якого потенційно могла бути видана розписка. Крім цього, відповідач вже надав суду розписку від ОСОБА_3 , яка свідчить про повернення ОСОБА_2 більшої частини грошових коштів, а саме 13 320,00 доларів США.

Оскільки, між позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існували окремі тристоронні правовідносини щодо надання позики, то очевидно розписка, яку позивач надав до матеріалів справи, стосується саме цих тристоронніх правовідносин, а не двостороннього договору між позивачем і відповідачем. У зв`язку з тим, що у матеріалах справи відсутні інші підтвердження факту передачі грошових коштів, не мас підстав вважити договір зворотної фінансової (строкової) безвідсоткової допомоги №1 від 09.08.2017 укладеним. Оскільки цей договір не укладений, то і позовні вимоги про стягнення коштів за цим договором також є необгрунтованими.

Договором не передбачено нарахування пені.

Відповідно до п.3.1 договору, у випадку невиконання п.п.2.3.3, Позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день затримки.

Позивач у своїй позовній заяві нараховує пеню саме за цим пунктом і не розшифровує п.п.2.3.3 п.2.3 договору, до якого відсилає п.3.1. У п.п.2.3.3 п.2.3 договору передбачено, що Позичальник зобов`язаний на вимогу Позикодавця достроково повернутизворотну фінансову (строкову) безвідсоткову допомогу.

Тобто, відповідно до умов договору пеня нараховується у разі дострокового неповернення позичальником грошових коштів на вимогу позикодавця.

Оскільки, позивач достроково не вимагав повернення грошових коштів та почав нараховувати пеню тільки з граничної дати повернення грошових коштів, то нарахування пені в цьому випадку с безпідставним та порушує умови договору.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України, 09.08.2017 між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання зворотної (строкової) безвідсоткової допомоги №1, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику зворотну (строкову) відсоткову допомогу на строк чотири місяці. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей на зазначених у цьому договорі умовах (Т. 1 а.с. 22).

За цим договором відсотки не нараховуються та не сплачуються (п. 1.2 договору).

За умовами цього договору протягом двох операційних днів з дати письмового звернення позикодавець зобов`язаний (п. 2.1.1, п. 2.1.2) надати позичальникові на строк та у розмірі, визначених у договорі, зворотну (строкову) фінансову допомогу шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника та прийняти від позичальника зазначену зворотну (строкову) безвідсоткову допомогу на умовах договору (Т. 1 а.с. 22).

Укладаючи договір, сторони за ним також погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 6.1. договору).

Зміни і доповнення до договору вносяться у вигляді підписання обома сторонами письмових додатків, що є невід`ємною частиною договору (п. 6.2).

18.09.2017 р. до позивача звернувся відповідач із заявою про надання безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 520 000,00 грн. з метою закупки сировини (насіння соняшнику) для виробництва соняшникової олії, що підтверджується відповідною заявою директора ТОВ Ювель ОСОБА_2 (Т. 1 а.с. 20).

Як встановлено судом на підставі розписки, складеної ОСОБА_2 (Т. 1 а.с. 21), ОСОБА_2 19.09.2017 р. отримав згідно договору №1 від 09.08.2017 р. між ТОВ Ювель та ОСОБА_4 та ОСОБА_1 чотириста дев`яносто п`ять тисяч грн.

Судом встановлено написання відповідачем 19.09.2017 р. власноручно розписки (розписка складена російською мовою) наступного змісту: Я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС Дніпропетровської області виданий 26.03.1999 р., проживаючий за адресою АДРЕСА_1 отримав згідно договору №1 від 09.08.2017 між ТОВ Ювель та ОСОБА_4 та ОСОБА_1 чотириста дев`яноста п`ять тисяч (495,0) гривень.

Судом на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру від 29.09.2017 р. встановлено, що, квитанція до прибуткового касового ордеру видана Товариством з обмеженою відповідальністю ЮВЕЛЬ та містить запис про прийняття від ОСОБА_1 на підставі договору №1 фінансової допомоги від 09.08.2017 р. 495 тисяч грн.

Квитанція містить підписи головного бухгалтера та касира (Т. 1 а.с. 179).

Відповідно до висновку експерта №4406-19 Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.02.2020 р. два підписи у квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 19.09.2017 р. - в графах: Головний бухгалтер та Касир виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (Т. 1 а.с. 234-240).

Відповідно до повідомлення про неможливість надання висновку експертів №17881 (Т. 2 а.с. 99-100) судових експертів Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса надання висновку неможливо та матеріали повернуті без виконання.

За підрахунком позивача розмір боргу станом на 18.07.2018 складає 596 580,78 грн. (495 000,00 основна сума боргу за договором, 81 329,18 грн. - пеня, 12 969,00 - інфляційні збитки, 7 282.60 - 3% річних від простроченої суми).

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою суду 06.08.2019 р. підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті ;

ухвалою суду від 27.08.2019 р. за клопотанням представника відповідача призначену судову - почеркознавчу експертизу, провадження якої доручено судовим експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено наступне питання: чи виконано обидва підписи на квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 19.09.2017 ОСОБА_2 чи іншою особою?

-ухвалою суду від 02.03.2020 р. провадження у справі поновлено;

-ухвалою суду від 17.07.2020 р. за клопотанням представника позивача призначено повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (м. Харків, вул. Золочівська, 8-А), на вирішення якої поставлено наступне питання: чи виконано обидва підписи на квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 19.09.2017 ОСОБА_2 або іншою особою?

-ухвалою суду від 22.04.2021 р. провадження у справі поновлено.

Правовідносини між учасниками справи виникли із зобов`язання за договором про надання безвідсоткової зворотної фінансової (строкової) безвідсоткової допомоги від 09.08.2017 р.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки .

Як встановлено судом, договір №1 був укладений 09.08.2017 р. між ОСОБА_1 та ТТОВ Ювель , від імені якого діяв ОСОБА_2 ; розписка про отримання 19.09.2017 р. від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 495 000,00 грн. згідно договору №1 від 09.08.2017 р. між ТОВ Ювель , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 складена ОСОБА_2 , як фізичною особою.

Квитанція до прибуткового касового ордеру містить,, яка містить підписи головного бухгалтера та касира, видана Товариством з обмеженою відповідальністю ЮВЕЛЬ та містить запис про прийняття від ОСОБА_1 на підставі договору №1 фінансової допомоги від 09.08.2017 р. 495 тисяч грн.

Відповідно до висновку експерта №4406-19 Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.02.2020 р. два підписи у квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 19.09.2017 р. - в графах: Головний бухгалтер та Касир виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (Т. 1 а.с. 234-240).

Обґрунтовуючи вимоги позову (в частині факту отримання грошових коштів відповідачем та підстав отримання), позивач надав суду наступні письмові докази: договір від 09.08.2017 р. (Т. 1 а.с. 22-23), розписку від 19.09.2017 р. (Т. 1 а.с. 21) та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 19.09.2017 р. (Т. 1 а.с. 179).

Досліджуючи надані письмові докази, судом встановлено, що квитанція до прибуткового касового ордеру від 19.09.2017 р. не містить підпис ОСОБА_2 , що встановлено висновком судової почеркознавчої експертизи, а розписка від 19.09.2017 р. складена фізичною особою ОСОБА_2 (а не як представником (директором) ТОВ ЮВЕЛЬ ) та стосується зобов`язання, яке виникло з іншого трьохстороннього договору від 09.08.2017 р., учасниками якого є ТОВ Ювель , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та який суду не наданий. Навпаки позивач наголошував що передача коштів у власність позивачу відбувалася на підставі договору №1 від 09.08.2017 р., втім, суд не погоджується із слушністю доводів позивача, оскільки вони спростовуються змістом розписки від 19.09.2017 р.

Як встановлено судом, укладаючи договір, його учасники передбачили отримання позики позичальником шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на поточний рахунок позичальника (п. 2.1.1 договору).

Про виконання вказаної умови договору суду позивачем докази не надані.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів сформульовані у статтях 77-80 ЦПК України.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Джерела отримання доказів вичерпані.

Суд, враховуючи встановлені ним обставини, та безпосередньо дослідивши зібрані докази, оцінивши їх на предмет належності і допустимості, достатності та достовірності кожний окремо та в сукупності і логічному взаємозв`язку, приходить до висновку, що надана ОСОБА_2 письмова розписка від 19.09.2017 р. містить відомості про отримання ним коштів, втім, містить іншу підставу такого отримання, ніж наданий позивачем договір від 09.08.2017 р.

Зазначене не спростовано позивачем.

Відтак, позивачем не надано суду доказів та підтвердження підстави виникнення зобов`язання з повернення позики саме з боку ТОВ Ювель , тому підстави для задоволення позову відсутні.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, розподілу між сторонами не підлягають (п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 12, 13, ч. 1 та п. 2 ст. 19, ст. 23, ст.ст. 76-80, 89, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Дата складення повного судового рішення 24 червня 2021 р.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї