Постанова

від 24.06.2021 по справі 916/3316/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3316/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Щедріна О.М.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова»

на рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2021, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст якого складено 25.01.2021 в м. Одесі

у справі № 916/3316/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрорось»

до відповідача: Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім.. В.Є.Таїрова»

про стягнення 526 009,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АгроРось» (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут Виноградарства і Виноробства ім. В.Є. Таїрова (далі - Підприємство) про стягнення 526 009, 66 грн., з яких: 310 255, 21 грн. основного боргу, 77 942,17 грн. пені, 114 411,04 грн. штрафу, 11 480,26 грн. - 3% річних та 11920,98 грн. - втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки №19/20-ОД від 20.02.2019 щодо оплати у повному обсязі поставленого у квітні, червні, липні 2019 року товару у встановлений строк.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.01.2021 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут Виноградарства і Виноробства ім. В.Є. Таїрова» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» основний борг у сумі 310 255 грн 21 коп., штраф у сумі 114 411 грн. 04 коп., пеню у сумі 77 942 грн.17 коп., 3% річних у сумі 11480 грн 26 коп., інфляційні втрати у сумі 11920 грн. 98 коп., судовий збір у сумі 7890 грн. 15 коп.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу, 3% річних та втрат від інфляції у заявлених позивачем до стягнення сумах, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору поставки відповідач не надав суду належних доказів виконання у повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо оплати отриманого товару у встановлений строк.

Державне підприємство «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарсства і виноробства ім.. В.Є.Таїрова» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2021 у справі № 916/3316/20 скасувати в частині стягнення пені та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення винесене без застосування норм матеріального права, а саме ст. 233 ГК України та, як наслідок, із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що враховуючи той факт, що відповідачем було вжито заходів до виконання зобов`язання, а також те, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, то при розгляді даної справи судом першої інстанції мало місце неповне дослідження обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Товариство зазначає, що апелянтом не надано жодних нових доказів та не наведено жодних обставин, які б не містились у позові і були підтверджені доказами, доданими до позову - всі наведені в апеля ційній скарзі обставини лише повторюють доводи позову.

На даний час скаржником не здійснено ніяких заходів до зменшення заборгованості, при цьому будь- яких підтверджень об`єктивної неможливості сплати боргу скаржником не надано ні ТОВ АгроРось , ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

У ході судового розгляду справи судом першої інстанції було досліджено всі надані докази, з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, у т. ч. і ті, якими обґрунтовано апеляційну скаргу. Оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм процесуаль ного права та правильним застосуванням норм матеріального права і підстави для його зміни чи скасування не має.

Про день, час і місце розгляду справи учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 20.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АгроРось" (постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут Виноградарства і Виноробства ім. В.Є. Таїрова (покупець) було укладено договір поставки №19/20-ОД, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався передати покупцю засоби захисту рослин, очищені у митному відношенні (товар), а покупець зобов`язався прийняти й оплатити товар, найменування і кількість якого зазначаються у додатку(ах) до даного договору.

За умовами п. 1.2. договору право власності на поставлений товар, а також ризик випадкового ушкодження чи загибелі товару переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що асортимент товару, його кількість, ціна та строки поставки визначаються в додатках, які є невід`ємними частинами його товару.

Відповідно до п. 1.5. договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання накладних повноважними представниками сторін. Підписання сторонами видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що ціна товару визначається в додатках до договору, що є невід`ємною частиною договору.

Загальна ціна договору являє собою суму вартості всього товару, що поставляється за даним договором згідно додатку(ів), що є його невід`ємною частиною (п.2.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатку (ах) до даного договору.

Пунктом 3.2. договору визначено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в строки, що зазначаються в додатках до договору. Датою оплати вважається дата надходження коштів на поточний банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.1. договору поставка товару здійснюється на умовах та в терміни, вказані у додатку(ах) до даного договору.

Датою поставки товару чи його частини вважається дата підписання сторонами видаткової накладної (п.5.2. договору).

Згідно п. 6.1. договору приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем у присутності належним чином уповноваженого представника постачальника в момент його отримання від постачальника, згідно належно оформлених відповідно до вимог чинного законодавства актів приймання-передачі та (або) накладних, товарно-транспортних накладних.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку прострочення вартості товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Згідно з п. 7.5 договору сторони домовилися, що відповідно до ст. 259 ЦК України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за даним договором складає три роки. Крім цього, сторони відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором, здійснюється без обмеження строку.

За змістом п. 10.1 договору, останній набирає сили з дати підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

На виконання умов даного договору сторонами було підписано 7 специфікацій до договору, якими погоджено асортимент, кількість, ціну та порядок і строки оплати товару, а саме: від 20.02.2019р., від 19.04.2019, від 05.06.2019р., від 20.06.2019, від 05.07.2019, від 17.07.2019.

При цьому, п. 4 кожної специфікації встановлено, що у разі порушення строків оплати вартості товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару, вказаної в п. 2 цієї специфікації.

На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором позивач у квітні, червні, липні 2019 року поставив, а відповідач прийняв обумовлений специфікаціями товар на загальну суму 572 055, 21 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару та відповідачем не заперечується.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за спірними накладними згідно з договором поставки складає 572 055, 21 грн.

Проте, відповідач оплату товару поставленого згідно з договором поставки за вищевказаними видатковими накладними здійснив лише частково на суму 261 800 грн. та з порушенням передбачених умовами договору термінів розрахунків, внаслідок чого в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 310 255,21 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем та не заперечується відповідачем, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачеві 114 411,04 грн. штрафу на підставі п. 4 специфікацій до договору, 77 942,17 грн. пені на підставі п. 7.2 договору та 11480,26 грн. 3% річних і 11920,98 грн. втрат від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати товару на суму 261 800 грн. становить 310 255,21 грн.

Перевіривши обчислені позивачем розрахунки основного боргу, штрафу, пені, втрат від інфляції та процентів річних суд встановив, що вони відповідають умовам укладеного між сторонами договору та чинному законодавству, є арифметично вірними та відповідачем не спростовані як в цілому так і за їх складовими.

Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 310 255,21 грн. основного боргу, 114 411,04 грн. штрафу на підставі п. 4 специфікацій до договору, 77 942,17 грн. пені на підставі п. 7.2 договору та 11 480,26 грн. 3% річних і 11920,98 грн. втрат від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахованих за зобов`язаннями з оплати поставленого товару, отриманого у спірний період.

Разом з тим, предметом апеляційного оскарження є висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для стягнення 77 942,17 грн. пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором.

Враховуючи встановлені приписами ст. 269 ГПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апеляційної скарги.

Отже, предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є ухвалене судом першої інстанції рішення в частині стягнення пені в сумі 77 942,17 грн., яке в цій частині скаржник просить скасувати та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені. Підставами для скасування рішення в цій частині відповідач зазначає, що ним було вжито заходів до виконання зобов`язання, а також те, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків.

Статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами пункту 7.2 договору сторони встановили, що у випадку прострочення вартості товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Отже, умови вказаного пункту договору узгоджуються з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно з п. 7.5 договору сторони домовилися, що відповідно до ст. 259 ЦК України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за даним договором складає три роки. Крім цього, сторони відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим договором, здійснюється без обмеження строку.

За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 77 942,17 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором поставки № 19/20-ОД від 20.02.2019 за спірний період та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що під час розгляду позовних вимог щодо стягнення пені суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 233 ГК України, яким передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки є правом суду, а не його обов`язком, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій.

Отже, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які б стали підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, місцевим господарським судом підставно стягнуто штрафну санкцію у визначеному позивачем розмірі.

Посилання відповідача на те, що ним було вжито заходів до виконання зобов`язання, а також те, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, не можуть бути підставою для відмови у стягненні пені чи зменшення її розміру та не можуть свідчити про помилковість висновків суду про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки вказане не може бути єдиним мотивом для відмови у стягненні або зменшенні розміру пені, а підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами, про що зазначено вище.

Суд апеляційної інстанції констатує, що аргументи апеляційної скарги про наявність підстав для відмови у стягненні пені фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, які, на думку колегії суддів, були правильно оцінені судом попередньої інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно не вбачав підстав для відмови у стягненні пені, врахувавши інтереси обох сторін, ступінь виконання зобов`язання боржником та причини неналежного виконання, цим самим забезпечивши баланс інтересів сторін.

Суд погоджується з доводами, наведеними у відзиві на апеляційну скаргу, як такими, що узгоджуються із встановленими судом обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

Натомість, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судом попередньої інстанції норм права як необхідної передумови для скасування судового рішення, що оскаржується у цій справі.

Так, господарським судом прийнято рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода відповідача з рішенням господарського суду та бажання зміни рішення у справі на свою користь не свідчить про неправильне застосування судом вказаних відповідачем норм права.

Судом першої інстанції відповідно до вимог статті 86 ГПК України досліджено наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Апеляційний суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі апеляційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 20 січня 2021 року у справі № 916/3316/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 29.06.2021р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.