Постанова

від 10.06.2021 по справі 500/1484/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1484/20 пров. № А/857/7538/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.

з участю секретаря судового засідання Квітовської Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Залозецької селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року (суддя першої інстанції Осташ А.В., м. Тернопіль, повний текст складено 05.03.2021),

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Залозецького селищного голови Фесика Л.І. про:

- визнання протиправними дій щодо незадоволення звернення позивача з приводу внесення змін до генплану селища Залізці щодо виділеної позивачу земельної ділянки у власність, погодження та затвердження детального плану території;

- зобов`язання провести зміни в генеральному плані селища з відображенням у ньому земельної ділянки позивача під забудову по АДРЕСА_1 , згідно наданого рішення та згідно заяви ТОВ Тернопільавтотранс 16100 про вилучення згаданої ділянки з їх користування на користь позивача;

- зобов`язання провести зміни в генеральному плані селища з відображенням у ньому ділянки наданої в оренду під будівництво кав`ярні-музею, площею 0,0216 га, згідно рішення Зборівського районного суду від 23.10.2018.

3 грудня 2020 року позивач подав до суду клопотання про заміну неналежного відповідача - Залозецького селищного голову ОСОБА_2 на належного - Залозецьку селищну раду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 замінено відповідача у справі Залозецького селищного голову ОСОБА_2 на належного - Залозецьку селищну раду .

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 березня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту дослідження судом доказів у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення і постановити нове про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив, що до позивача було упереджене ставлення судді Осташ А.В. Апелянт зауважив, що головний спір полягає у свідомо недостовірному відображенні земельних ділянок у Генплані селища попереднім головою. Земельна ділянка площею 0.07 га в АДРЕСА_1 належала ВАТ Тернопільавтотранс 16100 на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 3 лютого 1997 року, тому дана земельна ділянка не могла бути землями паркової чи рекреаційної зони, оскільки є землями автотранспорту. Після прийняття рішення про вилучення на користь позивача селищний голова повинен був внести зміни в земельних облікових документах та все відобразити. Залозецька селищна рада при розробці нового генерального плану повинна була відобразити вказану земельну ділянку як забудовані землі. Натомість, всупереч Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (ст. 17), ст.ст. 154, 211 Земельного кодексу України, попередній селищний голова відобразив згадану земельну ділянку як рекреаційну зону. Суд не взяв цю інформацію до уваги при вирішенні спору. Зауважив, що Залозецьким селищним головою було зазначено ряд змін до нового генплану з суттєвими порушеннями законодавства, а саме:

- поз.34 на генеральному плані - кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 ставом земельну ділянку площею 1.1837 га кадастровий номер 6122655300:02:003:0008, зареєстровану на його родину в прибережній природоохоронній 50-и метровій зоні територію свого кафе не відобразив як природоохоронну;

- поз.60 на генеральному плані ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельна ділянка площею 1.2232 га кадастровий номер 6122655300:02:002:0040 в природоохоронній 50-ти метровій зоні з обмеженням будь-якої господарської діяльності незаконно поміняно цільове призначення та в генеральному плані відображено як виробнича територія, власником якої є родина селищного голови. Хоча рішення про зміну цільового призначення було прийнято самим селищним головою з конфліктом інтересів набагато пізніше №147 від 20 серпня 2018 року.

Апелянт також зауважив, що йому належить земельна ділянка під забудову по АДРЕСА_1 і є підстави для проведення змін в генеральному плані селища з відображенням даної земельної ділянки та надання йому дозволу та затвердження детальному плану території на цю земельну ділянку.

Крім того, апелянт звернув увагу, що висновок суду першої інстанції про відсутність генерального плану села є безпідставним, оскільки такий був затверджений рішенням Залозецької селищної ради №301 6 жовтня 2017 року.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив її задовольнити і задовольнити позов.

У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду. Подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Залозецької селищної ради від 19.08.2010 №164 надано дозвіл позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,0516 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель загального користування селищної ради (забудовані землі) по АДРЕСА_1 та зобов`язано замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в землевпорядній організації, яка має відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих робіт (а.с. 18).

Рішенням Залозецької селищної ради від 27.10.2011 №268 надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтованою площею 0,15 га за рахунок забудованих земель селищної ради (землі не надані у власність або постійне користування) по АДРЕСА_1 та зобов`язано замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в землевпорядній організації, яка має відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих робіт (аркуш справи 20).

Позивач 21.01.2019 звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на виготовлення детального плану території по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 83).

Рішенням №24 від 22.01.2019 Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області рекомендовано позивачу представити в селищну раду погодження відділу архітектури, містобудування, розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Зборівської районної державної адміністрації щодо правомірності розміщення об`єктів на вказаній земельній ділянці з метою доцільності зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 77).

Не погоджуючись із діями відповідача позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено зокрема, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі статтею 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно із частинами першої статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях (частина друга статті 16 Закону №3038-VI).

Відповідно до частини другої статті 19 Закону №3038-VI детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів.

Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації, крім випадків, якщо законами встановлений інший порядок.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території) (частина четверта статті 19 Закону №3038-VI).

Частиною 2 статті 24 Закону №3038-VI передбачено, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону №3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями.

Статтею 26 Закону №3038-VI суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Враховуючи вищенаведене, право власника або користувача на забудову земельної ділянки здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №340/1696/19.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію щодо внесення змін до генерального плану населеного пункту місцева рада формує обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Суд зазначає, що на вимогу позивача, розглядає та надає правову оцінку позовним вимогам в первинній редакції.

Як випливає із матеріалів справи, позивачу рішеннями Залозецької селищної ради від 19.08.2010 №164 та від 27.10.2011 №268 надано дозвіл позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,0516 га та 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель загального користування селищної ради (забудовані землі) в АДРЕСА_1 та зобов`язано замовити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в землевпорядній організації, яка має відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих робіт.

Доказів реалізації цих рішень і виготовлення проекту проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок немає.

Єдині правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на даний час це з приводу його звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення детального плану території по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,07 га .

На це звернення відповідач прийняв рішення №24 від 22.01.2019, яким рекомендовано позивачу представити в селищну раду погодження відділу архітектури, містобудування, розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Зборівської районної державної адміністрації щодо правомірності розміщення об`єктів на вказаній земельній ділянці з метою доцільності зміни цільового призначення земельної ділянки.

Суд першої інстанції правильно не дав оцінки вказаному рішенню відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, оскільки таке не є предметом оскарження в межах даного публічно-правового спору.

Предметом оскарження у даній справі є дії відповідача :

- щодо незадоволення звернення позивача з приводу внесення змін до генплану селища Залізці щодо виділеної позивачу земельної ділянки у власність, погодження та затвердження детального плану території;

- щодо зміни цільового призначення і відображення в генеральному плані селища Залізці земельних ділянок - прибережних смуг: поз.34 - кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 ставом земельна ділянка площею 0, 1837 га, кадастровий номер 6122655300:02:003:0008; поз.60 - Рибгосп , земельна ділянка площею 1,2232 га, кадастровий номер 6122655300:02:002:0040.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що позивач до відповідача із заявами щодо внесення змін до генплану селища Залізці щодо виділеної позивачу земельної ділянки у власність, а також погодження та затвердження детального плану території не звертався.

Депутатське звернення від 20.05.2020 №37, яке долучене до матеріалів справи (а.с. 30), стосується ознайомлення з генеральним планом селища Залізці.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що згідно тексту цього звернення його було подано позивачем як депутатом Залозецької селищної ради з метою захисту жителів селища, а не у власних інтересах як громадянина.

Враховуючи зазначене, дані вимоги не підлягають до задоволення, оскільки спірних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо внесення змін до генплану селища, погодження та затвердження детального плану території не виникло, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо незадоволення звернення позивача змін до генплану селища, погодження та затвердження детального плану території.

Щодо оскарження дій відповідача щодо зміни цільового призначення та відображення в генеральному плані селища двох земельних ділянок, які мають відношення до колишнього голови села - прибережних смуг, апеляційний суд зазначає, що позивач не вказав, які саме зміни, коли і на підставі якого рішення та ким були внесені до генерального плану селища, що він безпосередньо оскаржує.

Також позивач не вказав, як такі дії (чи рішення) порушують його права та охоронювані законом інтереси .

При цьому апеляційний суд зазначає, що позивач в межах даної справи не оскаржує рішення виконавчого комітету про зміну цільового призначення зазначених у позовній заяві земельних ділянок.

Доводи апелянта про невідповідність висновків суду щодо відсутності Генерального плану селища з огляду на наявність затвердженого рішенням №301 від 6 жовтня 2017 року Генерального плану с.м.т Залізці Зборівського району Тернопільської області, суд відхиляє, оскільки в межах даного позову позивач не вказав, які саме зміни та чи до цього документу він оскаржує.

При цьому посилання суду першої інстанції на повідомлення Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області від 23.02.2021 та рішення Залозецької селищної ради №354 від 10 лютого 2021 року, якими підтверджено, що Генеральний план селища Залізці знаходиться на стадії розробки та внесення змін у ТОВ Геоземсервіс , не впливає на суть спірних правовідносин, оскільки позивач не оскаржує конкретні рішення чи дії відповідача щодо внесення змін до Генерального плану селища, а також повідомив, що не звертався до відповідача у встановленому порядку про внесення змін до містобудівної документації, які складають зміст позовних вимог.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Оскільки позивач ані у позовній заяві, а ні під час судового розгляду справи не вказав, якими саме конкретно рішеннями або діями відповідача порушено його права або охоронювані законом інтереси та не довів таке порушення, підстав для задоволення позову немає.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 29.06.2021 у зв`язку з тимчасовою відсутністю судді Затолочного В.С.