Постанова

від 28.06.2021 по справі 380/380/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/380/20 пров. № А/857/7782/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівЗатолочного В.С., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Квітовської Ю.С.,

представника відповідачаКатревич Н.А.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

суддя (судді) в суді першої інстанції Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення 12:21:58 год,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 09 березня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

15 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 12 грудня 2017 року по 31 травня 2019 року; зобов`язати нарахувати та виплати компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 грудня 2017 року по 31 травня 2019 року, виходячи з грошового зобов`язання станом на день звільнення з військової служби; визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 31 травня 2019 рік; зобов`язати нарахувати та виплати індексації грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 31 травня 2019 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 24 травня 2019 року № 137-ос його, як прапорщика, техніка-водія відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби «Рава-Руська» І категорії (тип Б), звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовця) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та наказом начальника того ж загону від 31 травня 2019 року № 145-ос виключено із списків особового складу загону та усіх видів забезпечення з 31 травня 2019 року. Відповідно до норм законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про індексацію грошових доходів населення» ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) був зобов`язаний виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення за 2016 2019 роки.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) задоволено частково - закрито провадження у справі № 380/380/20 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 12 грудня 2017 року по 31 травня 2019 року та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 грудня 2017 року по 31 травня 2019 року, виходячи з грошового зобов`язання станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти клопотання відмовлено.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року з врахуванням базового місяця січня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, оскільки індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги не містили вимоги встановлення базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення позивача. Також, вважає, що помилковим є твердження, про те, що відповідно до підпунктів 5 та 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, базовим місяцем для обрахунку індексації грошового забезпечення необхідно вважати місяць, в якому на законодавчому рівні було здійснено останнє підвищення.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 до 31 травня 2019 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника 7 прикордонного (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України прапорщика ОСОБА_1 , техніка водія відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби «Рава - Руська» І категорії (тип Б), звільненого в запас на підставі пункту «Ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

28 листопада 2019 року позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про надання інформації чи проводилась та виплачувалась йому індексація грошового забезпечення.

Листом від 06 грудня 2019 року № 11/13228 відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення за період з липня 2018 року по травень 2019 року нарахована та виплачена в серпні 2019 року.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року та зобов`язання нарахувати та виплатити таку індексацію з врахуванням базового місяця січня 2008 року.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03 липня 1991 року «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону № 1282-XII).

Згідно положень частини шостої статті 5 Закону № 1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються, як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078) передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом другим Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з пунктом п`ятим Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті другому цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац восьмий пункту четвертого Порядку № 1078).

Відповідно до пункту шостого Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Колегія суддів зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування, жодним чином, не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17 та від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року та зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення базового місяця для розрахунку суми індексації, оскільки розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, визначення та нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.

Колегія суддів зауважує, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

З наведеного слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на час розгляду справи судом нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення не здійснена, а тому відсутні порушені права позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.

Встановлення базового місяця під час обрахунку індексації також є повноваженням відповідача (роботодавця).

Вимога про визначення судом конкретного базового місяця, з якого слід обраховувати суми індексації є передчасною, оскільки спрямована на майбутнє, тобто захист прав та свобод позивача, порушення яких станом на момент розгляду і вирішення цієї справи не відбулося.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) слід зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року, без зазначення положення про врахування як базового місяця для нарахування індексації січня 2008 року.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із пунктом четвертим частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду, з урахуванням висновків та обставин встановлених вище.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі № 380/380/20 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини цього рішення у такій редакції: «Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року».

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. С. Затолочний В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 29 червня 2021 року.