Постанова

від 30.06.2021 по справі 907/90/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2021 р. Справа№ 907/90/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 30.06.2021

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 (повний текст складено 10.02.2021)

у справі № 907/90/20 (суддя - Полякова К.В.)

за позовом Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз

до 1. Тячівського міжрайонного управління водного господарства,

2. Державного агентства водних ресурсів України,

3. Тячівської міської ради Закарпатської області в особі державного реєстратора Відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Довгуника Василя Михайловича

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, визнання права власності,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У березні 2020 року Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз (далі - АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз ) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Тячівського міжрайонного управління водного господарства, Державного агентства водних ресурсів України, Тячівської міської ради Закарпатської області в особі державного реєстратора Відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Довгуника Василя Михайловича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2016, індексний номер 33026150, щодо реєстрації права власності за Державним агентством водних ресурсів України на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) площею 487, 27 кв. м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б . Також позивач просив визнати поважними причини пропущення строків звернення до суду з даним позовом.

Позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень обґрунтовані тим, що відповідач 1 в порушення умов договору про спільну діяльність не вніс зміни до інвентарної справи та реєстраційних документів; не звернувся до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий, відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні та реконструкції об`єкту. А тому вчинені надалі реєстраційні дії щодо майна, на переконання заявника, є неправомірними. Клопотання про визнання поважними причини порушення строків звернення до суду мотивовано тим, що заявник звертався з адміністративним позовом. Так, позивач 31.07.2017 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.08.2017 було відкрито провадження у справі № 308/7300/17, однак, ухвалою від 16.05.2019 ухвалою вказаного суду провадження у справі було закрито. Наведені обставини, на переконання заявника, є поважними причинами пропуску строку звернення з позовом у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.03.2020 справу №907/90/20 направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 907/90/20.

У серпні 2020 позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив наступне: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 33026150 від 20.12.2016; скасувати запис № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б ; визнати за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз право власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б , за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України.

Усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 27.08.2020 суд відмовив у задоволенні заяви про зміну предмету позову. Ухвала мотивована тим, що у заяві про зміну предмету позову позивачем заявлені додаткові дві нові позовні вимоги. Таким чином, оскільки подана позивачем заява направлена на одночасну зміну предмету та підстав позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у її задоволенні.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у задоволенні позовних вимог АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що даному випадку позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора не відповідають ефективним способам захисту прав та інтересів позивача. Судове рішення про задоволення таких вимог не є підставою для внесення запису про право власності позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чого прагне позивач, та на що спрямоване обґрунтування позивача заявлених позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. У зв`язку з тим, що пред`явлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, заяви про застосування строку позовної давності також не підлягають застосуванню.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У березні 2021 року АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 та ухвалити нове, яким задовольнити наступні позовні вимоги у повному обсязі: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника Василя Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33026150 від 20.12.2016. Скасувати запис № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б . Визнати за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз право власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б , за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України. Судові витрати заявник просив покласти на відповідачів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2021 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021. Надано сторонам (усім крім скаржника) час для подачі відзиву та клопотань. Апеляційну скаргу призначено до розгляду 26.04.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 було задоволено клопотання Тячівського міжрайонного управління водного господарства про розгляд справи без участі його представника та відкладено розгляд справи до 17.05.2021.

17.05.2021 за клопотанням Державного агентства водних ресурсів України було продовжено строк розгляду апеляційної скарги та, за клопотанням скаржника, відкладено розгляд справи до 02.06.2021.

У судовому засіданні 02.06.2021 усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання клопотання скаржника про витребування доказів (яке надійшло через електронну пошту) залишено без розгляду в порядку ст. 118, 207 ГПК України. Розгляд справи відкладено до 30.06.2021.

07.06.2021 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло аналогічне клопотання про витребування доказів через засоби поштового зв`язку, відповідно, таке клопотання не розглядається, оскільки вже було розглянуто у судовому засіданні 02.06.2021 та залишено без розгляду.

30.06.2021 у судове засідання з`явився представник позивача та відповідача 2. Представники відповідач 1, 3 у судове засідання не з`явилися. Про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Представники скаржника у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача 2 проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній та відповіді на відзив доводів

АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що він є інвестором реконструкції колишнього приміщення гуртожитку - об`єкту інвестиції, яким виконано умови інвестиційного договору щодо здійснення реконструкції та введення об`єкту в експлуатацію та є титульним володільцем об`єкту інвестування відповідно до фактичних витрат на інвестування реконструкції. Договір про інвестиційну діяльність є дійсним, а отже у позивача все ще наявні права на реєстрацію об`єкта нерухомості за собою.

Крім того, скаржник вказує, що розбіжності в призначенні майна (об`єкт житлового фонду згідно з витягу з реєстру від 30.11.2016 і нежитлова будівля згідно з відомостями, внесеними в реєстр 20.12.2016) свідчать про невідповідність заявлених для реєстрації речових прав поданим документам та порушення відповідачем 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Також скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заявником обрано неналежний спосіб захисту порушеного оправа, у зв`язку із викладенням ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у новій редакції згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020. Наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню. Наведена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №922/3130/19.

Скаржник також вважає відхилення судом першої інстанції заяви про зміну позовних вимог необґрунтованим, оскільки Верховний Суд впродовж певного періоду часу дотримувався позиці про те, що у подібних правовідносинах, з урахуванням вимог законодавства, належним способом захисту є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності , та з метою уникнення ситуації, за якої у суду виникли б підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням неналежного способу захисту, товариство вважало за доцільне доповнити позовні вимоги додатковою вимогою про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток). Така вимога як скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) цілком та повністю випливала з підстав позовної заяви, а отже суд першої інстанції, в будь-якому випадку, зобов`язаний був таку вимогу розглянути.

02.06.2021 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла відповідь на відзив Тячівського міжрайонного управління водного господарства та Державного агентства водних ресурсів України.

Так, скаржник зазначає, що ним здійснена реконструкція спірного об`єкту, і тільки після реконструкції відповідач 1 та відповідач 2 вчинили дії щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна. В той же час, жоден з відповідачів до матеріалів справи не надав жодного документу, що посвідчує право власності на спірний об`єкт нерухомого майна до моменту його реконструкції та після введення будівлі в експлуатацію.

Також скаржник зазначає, що з відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що реєстрація права власності здійснювалася на підставі витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності №10-15-23298, виданого Фондом державного майна України 30.11.2016, а також технічного паспорту виданого 05.05.2015 Територіальним виробничим підприємством Техбуд -Сервіс . 3 вказаного вбачається, що відповідачами подані державному реєстратору не всі документи, необхідні для такої реєстрації, втім без всіх матеріалів реєстраційної справи даний факт перевірити не можливо.

Скаржник також зазначає, що для надання інформації про об`єкти державної власності, управитель повинен володіти документами, які б підтверджували його право власності. Однак, серед матеріалів справі відсутні будь-які правовстановлюючі документи, на підставі яких Фонд державного майна України міг внести дані до відповідного реєстру.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

19.04.2021 на адресу суду апеляційної інстанції від Тячівського міжрайонного управління водного господарства (далі - Тячівське МУВГ) надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання та в строк, встановлений судом. Відзив прийнято до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України.

Відповідач 1 зазначає, що необхідною умовою для задоволення позовних вимог про скасування будь-якого акту є порушення у зв`язку з його прийняттям прав або охоронюваних законом інтересів позивача. Тячівське міжрайонне управління водного господарства вважає, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду, оскыльки у позивача відсутні будь-які документи, які б засвідчували право власності на спірне майно. Ненабуте у встановленому порядку право власності не може бути порушено. Відсутність такого порушення виключає можливість задоволення позовних вимог.

Також відповідач 1 зазначає, що позивачем до позовної заяви не додано жодного акту на підтвердження вартості фактично виконаних робіт і такі з відповідачем 1 не погоджувалися, що вже само по собі унеможливило виконання відповідачем 1 взятих на себе зобов`язань по внесенню змін до інвентарної справи. Окрім того, Тячівське МУВГ вважає що договір Про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 не містить усіх істотних умов.

Крім того, відповідач 1 вказує, що матеріали справи не містять доказів внесення змін до інвентарної справи та розподілу спірного нерухомого майна за дольовими частками відповідно до договору від 16.08.2004. Отже, неможливість оформлення та визначення за кожною із сторін договору від 16.08.2004 часток на реконструйований об`єкт ґрунтується на тому, що докази виконання умов вказаного договору в матеріалах справи відсутні.

До того ж відповідач 1 вважає правомірним висновок суду першої інстанції про невірно обраний позивачем спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

23.04.2021 на адресу суду апеляційної інстанції від Державного агентства водних ресурсів України надійшов відзив на апеляційну скаргу в строк, встановлений судом, однак без доказів надсилання іншим учасникам. Такі докази було долучено до матеріалів справи згодом, а тому відзив прийнято до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України.

Відповідач 2 зазначає, позивачем до суду не надано жодного акта на підтвердження вартості фактично виконаних робіт, оскільки такі дії з Тячівським МУВГ не погоджувалися, що свідчить про унеможливлення виконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань по внесенню змін до інвентарної справи.

Окрім того, Держводагентство вважає, що укладений договір Про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку між позивачем та Тячівським МУВГ договір не містить істотних умов договору про спільну діяльність, визначених главою 77 Цивільного кодексу України.

Також відповідач 2 вказує, що доказів внесення змін до інвентарної справи та розподілу спірного нерухомого майна за дольовими частками відповідно до договору від 16.08.2004 позивачем до суду не надано. Позивачем також до суду не надано доказів щодо виконання умов зазначеного договору в частині оформлення та визначення частки на реконструйований об`єкт за кожною із сторін згідно із умовами договору від 16.08.2004.

Крім того, відповідач 2 зазначає, що не відповідає дійсності та обставинам у справі твердження позивача про те, що саме 31.01.2017 йому стало відомо про порушення його прав на нерухоме майно, а саме на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) площею 487, 27 кв. м. за адресою м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б . Держводагентство звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що протягом 2006 - 2012 років на рівні Тячівського МУВГ, Басейнового управління водних ресурсів р. Тиса, Державного агентства водних ресурсів України, Тячівської міської ради та позивача проводилися переговори щодо передачі даного об`єкта у власність позивачу згідно умов договору від 16.08.2004 у відповідності до вимог чинного законодавства. Однак, передача об`єкта у власність у законний спосіб позивачу не проведена і позивач на даний час незаконно користується нежитловою будівлею.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2004 між Тячівським управлінням осушних систем та протиповеневих споруд (сторона 1) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз (сторона 2) укладено договір про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого сторони-інвестори приймають дольову участь у реконструкції гуртожитку (далі - об`єкт), що є у державній власності та належить стороні 1 на праві оперативного управління, та розташований за адресою: м. Тячево, вул. Лазівська, 50, загальною площею 613 кв. м. з наступним оформленням стороною 2 права власності на визначених даним договором умовах на об`єкт реконструкції, за винятком 59,2 кв. м. від загальної площі, яка залишається за стороною 1.

Відповідно до п. 1.2 договору дольова участь сторони 1 в інвестуванні реконструкції гуртожитку складає вартість об`єкту, визначену згідно експертної оцінки, відповідно, дольова участь сторони 2 складає вартість фактичних затрат, здійснених по реконструкції об`єкту згідно актів виконаних робіт.

Згідно з п. 1.3 договору вартість об`єкту, що підлягає реконструкції згідно даного договору, визначена експертним шляхом і згідно відповідного висновку станом на 31.05.2004 становить 38 934 грн, що є невід`ємною частиною даного договору.

Положеннями п. 2.1 договору визначені такі зобов`язання сторони 1: передати стороні 2 об`єкт по акту приймання-передачі протягом 10 днів з дня підписання даного договору. Сторони свідчать, що технічний стан об`єкту відповідає висновкам експерта на день підписання даного договору; на день підписання договору надати стороні 2 документи правовстановлюючого порядку, підтверджуючі право власності на об`єкт; у десятиденний термін після реконструкції об`єкту та введення його в експлуатацію внести зміни до інвентарної справи; до здачі об`єкту в експлуатацію звернутися до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту.

Сторона 1 свідчить, що об`єкт реконструкції на день підписання даного договору в заставі будь-яких фінансових (банківських) установ, в тому числі податкової заставі, не перебуває, та щодо нього відсутня заборона на відчуження. Об`єкт не є проданим, заставленим, не знаходяться під арештом, судових справ щодо нього не має (п. 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору сторони узгодили, що сторона 2 приймає на себе такі зобов`язання: до початку реконструкції погодити із стороною 1 проект плану реконструкції об`єкту і кошторисну вартість таких; виконати реконструкцію об`єкту сторони 1 протягом 1 (одного) календарного року з дня підписання даного договору та розпочати відповідні роботи після підписання відповідного акту приймання-передачі; залучати належних спеціалістів для погодження із стороною 1 технічного нагляду за будівельними роботами по реконструкції об`єкту; здати об`єкт в експлуатацію згідно проектно-кошторисної документації; забезпечити доступ спеціалістів сторони 1 на об`єкт, що реконструюється; застрахувати об`єкт; передати стороні 1 за актом приймання-передачі, при введенні об`єкту в експлуатацію, дві кімнати на першому поверсі, загальною площею 59, 2 кв. м.

Відповідно до п. 3.1 договору здача об`єкту на реконструкцію, факт виконаних робіт по реконструкції та введення об`єкту в експлуатацію здійснюється відповідними актами приймання-передачі, у т.ч. актом державної комісії по прийняттю об`єкта в експлуатацію після його реконструкції.

Згідно з п. 4.1 договору вартість виконаних робіт, згідно акту приймання-передачі, є долею інвестицій, внесених стороною 2, у реконструкцію об`єкту, і підставою для внесення змін в інвентарну справу та оформлення права власності за стороною 2 на об`єкт, що інвестується, без врахування кімнат, розташованих на І поверсі, загальною площею 59, 2 кв. м., яка залишається за стороною 1.

Пунктом 5.1 договору визначено, що вартість об`єкту (дольова участь сторони 1), що передається, складає 38 934 грн і визначена згідно експертної оцінки.

За умовами п. 5.2 договору вартість реконструкції згідно кошторису складає 449 567 грн, в тому числі ПДВ. Остаточний розмір суми реконструкції визначається на підставі актів виконаних робіт та додатково погоджується договірними сторонами (дольова участь сторони 2).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавалася копія листа від 14.08.2004 № 10/5-744/1 Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації, відповідно до якого останнє погоджується з проектом договору та дає дозвіл на його підписання. Крім того, в листі зазначено, що обласне управління водгоспу отримало дозвіл Державного комітету України по водному господарству на проведення реконструкції гуртожитку, що знаходиться за адресою: м. Тячево, вул. Лазівська, 50 на принципах дольової участі з ВАТ по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз . На виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів Тячівське міжрайонне управління водного господарства повідомлено про відсутність в архіві оригіналу даного листа.

На виконання умов договору 23.08.2004 між сторонами підписано акт приймання-передачі основних засобів Тячівського УОС і ПС Тячівської філії ВАТ Закарпатгаз , в якому зазначено, на підставі листа Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству від 14.08.2004 №10/5-744/1 та укладеного договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 проведений огляд колишнього гуртожитку, що передається для проведення реконструкції Тячівській філії ВАТ Закарпатгаз . На момент передачі об`єкт знаходиться в аварійному стані, в ньому ніхто не проживає. Вартість гуртожитку, що передається під реконструкцію, складає 38 934 грн, визначена згідно експертної оцінки.

23.12.2005 на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації від 29.12.2005 за № 670 та зареєстрований Інспекцією архітектурно-будівельного контролю Тячівської РДА від 29.12.2005 № 83, прийнято адмінприміщення філії Закарпатгаз в м. Тячів, вул. Лазівська, 48б (реконструкція гуртожитку Тячівського УОС і ПС), загальною площею 481, 36 кв. м.

Листом від 20.06.2012 Тячівське міжрайонне управління водного господарства повідомило ПАТ Закарпатгаз про те, що всупереч умовам договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 роботи з реконструкції ПАТ Закарпатгаз не виконані та приміщення площею не менше 59, 2 кв. м. не передані.

21.12.2016 ПАТ Закарпатгаз звернулося до Тячівського міжрайонного управління водного господарства з листом щодо надання правовстановлюючих документів на об`єкт для розгляду листа від 01.12.2016 щодо відшкодування грошових коштів та укладення договору оренди майна.

27.01.2017 Тячівське міжрайонне управління водного господарства листом № 95 повідомило ПАТ Закарпатгаз про те, що згідно з виданим Фондом державного майна України витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 30.11.2016 № 10-15-23298 та технічним паспортом від 05.05.2015 нежитлова будівля (колишній гуртожиток) загальною площею 487, 27 кв. м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б, належить Державному агентству водних ресурсів України, а балансоутримувачем вказаної будівлі є Тячівське міжрайонне управління водного господарства. Ринкова вартість майна згідно з проведеною незалежною оцінкою станом на 31.10.2014 складає 1 234 418 грн, у зв`язку з чим розмір річної орендної плати становить 185 162, 70 грн. У той же час, ПАТ Закарпатгаз протиправно використовує майно протягом 10 років без укладеного договору оренди, внаслідок чого останній має компенсувати нанесені збитки від не сплати орендної плати.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 30.11.2016 № 10-15-23298 загальна площа гуртожитку становить 487,27 кв. м. та є об`єктом житлового фонду.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.07.2017 та від 30.01.2020 підставою внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) загальною площею 487, 27 кв. м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б, за Державним агентством водних ресурсів України є рішення від 20.12.2016 № 33026150 державного реєстратора Довгуника В.М. Тячівської міської ради Закарпатської області. Також на підставі рішення державного реєстратора Довгуника В.М. 16.12.2016 внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права - щодо балансоутримувача державного майна Тячівського міжрайонного управління водного господарства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано до матеріалів справи розшифровку витрат по реконструкції гуртожитку за 2004 - 2005 роки на загальну суму 639 205, 52 грн, пояснювальну записку до кошторису на реконструкцію, за якою кошторисна вартість становить 731 747 грн та дозвіл на виконання будівельних робіт від 29.11.2005 № 134.

Звертаючись з даним позовом до господарського суду, заявник вказував, що Державне агентство водних ресурсів України не мало права реєструвати право власності на спірне нерухоме майно, оскільки за умовами дійсного договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції гуртожитку від 16.08.2004 таке право наявне у позивача.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Щодо меж апеляційного перегляду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з поданої апеляційної скарги, заявник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 та ухвалити нове, яким задовольнити наступні позовні вимоги у повному обсязі: Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника Василя Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33026150 від 20.12.2016. Скасувати запис № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б . Визнати за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз право власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б , за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України .

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник вказував про неправомірне відхилення заяви про уточнення позовних вимог, оскільки ним було змінено тільки предмет позову, а підстави позову залишилися такими ж. скаржник посилався на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, згідно з якою не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

За змістом ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Статтею 46 ГПК України визначено процесуальні права та обов`язки сторін. Частиною другою даної статті закріплено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Частиною 3 даної статті визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог.

Північний апеляційний господарський суд зазначає, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п.

Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань), останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об`єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.08.2020 у справі № 911/2139/19.

Заява про уточнення позовних вимог була фактично доповненням немайнового позову двома вимогами: немайнового характеру (про скасування запису про державну реєстрацію) та майновою вимогою про визнання права власності. Тобто зміна предмета позову. При цьому, як вбачається зі змісту заяви про уточнення позовних вимог, основною підставою для заявлення такого позову залишався саме договір про інвестиційну діяльність, яким, на переконання заявника було передбачено його право на набуття у власність об`єкту реконструкції. Позов було доповнено новими доказами (розшифровка втрат по реконструкції гуртожитку, кошторисна документація, дозвіл на виконання будівельних робіт, тощо) та доповнено нормами матеріального права (ст. 331 Цивільного кодексу України). Однак, зміни підстави позову (виконання стороною договору про реконструкцію) при цьому не відбулося.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у праві №924/1473/15.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що основною підставою як позовної заяви, так і заяви про уточнення позовних вимог (фактично заяви про зміну предмету позову) був договір про інвестиційну діяльність а доповнення останньої іншими доказами (обставинами) не може вважатися зміною підстави позову. Відповідно, висновок суду першої інстанції щодо відмови у прийняття заяви позивача про уточнення позовних вимог визнається необґрунтованим.

Отже, розгляд апеляційної скарги здійснено судом апеляційної інстанції з урахування поданої скаржником заяви про уточнення позовних вимог до суду першої інстанції, в якій просив: Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника Василя Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33026150 від 20.12.2016. Скасувати запис № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б . Визнати за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз право власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б , за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України .

Щодо способу захисту

Предметом спору у цій справі є правомірність рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яким внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни до запису щодо характеристик об`єкта нерухомого майна. Товариство оскаржує таку зміну.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 2 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що у разі якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача, оскільки останній фактично прагне внести запис до реєстру про власне право.

Проте суд апеляційної інстанції вважає наведені посилання та висновки суду помилковими, такими, що не відповідають чинному законодавству в сфері реєстрації речових прав і не можуть призвести до відновлення порушеного права, з огляду на таке.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020, ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що з 16.01.2020, тобто на момент звернення з позовом у даній справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак суд першої інстанції помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19. При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника про різну практику суду касаційної інстанції з даного приводу (що і зумовило звернення із заявою про уточнення позовних вимог) з огляду на те, що висновки суду касаційної інстанції про скасування рішення та скасування записів здійснено за фактично різного правового регулювання (норми ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що у зв`язку із викладенням ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у новій редакції згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що не може бути відмовлено в задоволенні позову з підстав неефективності обраного способу захисту, якщо такий спосіб захисту прямо передбачено законом, у даному випадку нормою ст. 26 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . А тому у вказаній частині приймаються доводи апеляційної скарги.

Крім того, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції було встановлено неправомірну відмову суду першої інстанції про прийняття до розгляду заяви про уточнення позовних вимог, суд першої інстанції мав розглядати позовні вимоги саме в межах поданої заяви.

Щодо суті позовних вимог

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись з даним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), скаржник просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2016, індексний номер 33026150, щодо реєстрації права власності за Державним агентством водних ресурсів України на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток) площею 487, 27 кв. м. за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, 48 Б ; скасувати запис № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б ; визнати за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз право власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б , за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України .

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент звернення з даним позовом, як було встановлено вище, такий спосіб захисту як скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю не був передбачений законом, а тому не може призвести до реального поновлення права. А тому підстави для задоволення такої вимоги відсутні з вищевикладеного.

Щодо двох інших позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права та визнання права власності за позивачем, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку первісною є саме вимога про визнання права власності на майно, оскільки саме таким правом скаржник обґрунтовує свій інтерес стосовно іншої позовної вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності за іншою особою. А тому спочатку слід розглянути саме первісну вимогу про визнання права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, п 1.1 договору сторони узгодили, що сторони-інвестори приймають дольову участь у реконструкції гуртожитку (далі - об`єкт), що є у державній власності та належить стороні 1 на праві оперативного управління, та розташований за адресою м. Тячево, вул. Лазівська, 50, загальною площею 613 кв. м. з наступним оформленням стороною 2 права власності на визначених даним договором умовах на об`єкт реконструкції, за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі, яка залишається за стороною 1.

Також сторони узгодили, що Тячівське міжрайонне управління водним господарством зобов`язане: у десятиденний термін після реконструкції об`єкту та введення його в експлуатацію внести зміни до інвентарної справи; до здачі об`єкту в експлуатацію звернутися до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту (п. 2.1. договору). Такому обов`язку також кореспондував обов`язок скаржника передати стороні 1 за актом приймання-передачі, при введенні об`єкту в експлуатацію, дві кімнати на першому поверсі, загальною площею 59, 2 кв. м (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору здача об`єкту на реконструкцію, факт виконаних робіт по реконструкції та введення об`єкту в експлуатацію здійснюється відповідними актами приймання-передачі, у т.ч. актом державної комісії по прийняттю об`єкта в експлуатацію після його реконструкції.

В матеріалах справи наявна копія листа від 14.08.2004 № 10/5-744/1 Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації, відповідно до якого останнє погоджується з проектом договору та дає дозвіл на його підписання. Крім того, в листі зазначено, що обласне управління водгоспу отримало дозвіл Державного комітету України по водному господарству на проведення реконструкції гуртожитку, що знаходиться за адресою: м. Тячево, вул. Лазівська, 50 на принципах дольової участі з ВАТ по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз . Проти такої обставини учасники справи не заперечували.

На виконання умов договору 23.08.2004 між сторонами підписано акт приймання-передачі основних засобів Тячівського УОС і ПС Тячівської філії ВАТ Закарпатгаз .

Суд апеляційної інстанції частково приймає доводи відповідачів 1, 2 стосовно того, що в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі виконаних робіт. Водночас з матеріалів справи вбачається, 23.12.2005 на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації від 29.12.2005 за № 670 та зареєстрований Інспекцією архітектурно-будівельного контролю Тячівської РДА від 29.12.2005 № 83, прийнято адмінприміщення філії Закарпатгаз в м. Тячів, вул. Лазівська, 48б (реконструкція гуртожитку Тячівського УОС і ПС), загальною площею 481, 36 кв. м.

У даному випадку Північний апеляційний господарський суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Враховуючи те, що роботи з реконструкції були прийняті в експлуатацію державною приймальною комісією та затверджено розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації від 29.12.2005 за № 670, то обставина щодо виконання таких робіт визнається більш вірогідною ніж обставина щодо невиконання таких робіт у розумінні ст. 79 ГПК України. а тому такі доводи відповідачів 1, 2 відхиляються як необґрунтовані.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником було виконано власні зобов`язання за договором про інвестиційну діяльність щодо проведення реконструкції об`єкту нерухомості. А тому у останнього виникли правомірні очікування на виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо внесення зміни до інвентарної справи та звернення до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту (п. 2.1. договору). Відповідно, наслідком вчинення таких дії відповідачем 1 було б набуття у скаржника права власності на частину реконструйованого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ (ч. 1 ст. 332 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що скаржником було виконано умови договору інвестиційної діяльності, що підтверджується актом приймання державної комісії, дійшов висновку, що АТ Оператор газотранспортної системи Закарпатгаз набув правомірні очікування на виконання іншою стороною договору своїх зобов`язань щодо вчинення дій для передання права власності на частину будівлі скаржнику.

Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно зі ст. 1, 2 Закону України Про інвестиційну діяльність (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності). Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (ч. 1 ст. 4 Закону України Про інвестиційну діяльність ).

Частиною 5 ст. 7 Закону України Про інвестиційну діяльність передбачено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи виконання скаржником своїх зобов`язань за договором, дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання права власності за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б , за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України з огляду на те, що така вимога ґрунтується на умовах договору інвестування та наведених нормах права.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв`язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.

Правовими підставами для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Державним агентством водних ресурсів України позивачем визначено наявність між ним та Тячівським міжрайонним управлінням водного господарства договірних відносин щодо дольової участі в інвестуванні реконструкції колишнього гуртожитку, за яким право власності на частину будівлі мало бути визнано за позивачем.

Відповідно до положень укладеного між вказаними сторонами договору від 16.08.2004 вартість виконаних робіт, згідно акту приймання-передачі, є долею інвестицій, внесених позивачем у реконструкцію об`єкту, і підставою для внесення змін в інвентарну справу та оформлення права власності за позивачем на об`єкт, що інвестується, без врахування кімнат, розташованих на І поверсі, загальною площею 59, 2 кв. м., яка залишається за Тячівським міжрайонним управлінням водного господарства. Остаточний розмір суми реконструкції визначається на підставі актів виконаних робіт та додатково погоджується договірними сторонами (дольова участь позивача).

Так, до здачі об`єкту в експлуатацію Тячівське міжрайонне управління водного господарства мало звернутися до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту та в десятиденний термін після реконструкції об`єкту та введення його в експлуатацію Тячівське міжрайонне управління водного господарства мало внести зміни до інвентарної справи.

Однак, матеріали справи не містять доказів внесення змін до інвентарної справи та розподілу спірного нерухомого майна за дольовими частками відповідно до договору від 16.08.2004.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання однією із сторін договору своїх зобов`язань щодо вчинення дій для розподілу об`єкту нерухомого майна, не може покладати негативні наслідки від такої бездіяльності на іншу сторону.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (ч. 1 ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Частиною 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.

Як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33026150 від 20.12.2016 (спірне рішення) державну реєстрацію проведено на підставі заяви, поданої ОСОБА_1 на підставі наказу Державного агентства водних ресурсів України для проведення державної реєстрації права власності: державна та нежитлова будівля (колишній гуртожиток). Указане рішення ухвалено на підставі ч. 3 ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , п. 18, 19 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Крім того, відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Так, п. 45 вказаного Порядку передбачено для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).

Водночас, ухвалюючи рішення про державну реєстрацію права власності, відповідач 3 в порушення ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 45 Порядку не дослідив у повній мірі питання власності спірного майна та можливість здійснення реєстрації права власності за відповідачем 2. А тому така реєстрація права власності підлягає скасуванню. Відповідно, у вказаній частині приймаються доводи скаржника та визнаються необґрунтованими мотиви суду першої інстанції.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що вимога позивача про визнання протиправним рішення державного реєстратора не приведе до реального відновлення права, а тому є підставою для відмови у задоволенні у вказаній частині позовних вимог та задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права.

Щодо позовної давності

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами 1, 2 заявлялося клопотання про застосування позовної давності. Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, таке клопотання підлягає розгляду.

Так, сторони зазначали, що позивач після виконання умов договору щодо здійснення реконструкції та акту приймання відповідної реконструкції набув права щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна. Тобто з 23.12.2005 позивач міг фактично реалізувати таке право, однак не зробив цього.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно з усталеною практикю Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2005 на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації від 29.12.2005 за № 670, прийнято адмінприміщення філії Закарпатгаз в м. Тячів, вул. Лазівська, 48б (реконструкція гуртожитку Тячівського УОС і ПС), загальною площею 481, 36 кв. м.

Як встановлено вище, Тячівське міжрайонне управління водного господарства зобов`язувалося: у десятиденний термін після реконструкції об`єкту та введення його в експлуатацію внести зміни до інвентарної справи; до здачі об`єкту в експлуатацію звернутися до територіального органу виконавчої влади з клопотанням щодо розподілу об`єкту та переведення його з житлового фонду у нежитловий відповідно до дольової участі сторін в інвестуванні реконструкції об`єкту.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи зміни до інвентарної справи не вносилися і клопотання щодо розподілу об`єкту не заявлялося. Відповідно, скаржник після 02.01.2006 (після десяти днів з 23.12.2005) мав право ініціювати питання передачі об`єкту у власність, а в разі відмови - звернутися з відповідною позовною вимогою (про визнання права власності) до суду. Однак, таким правом скаржник не скористався. А тому строк позовної давності для позовної вимоги про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна сплив 02.01.2009. При цьому наведена скаржником підстава для визнання поважною причиною пропуску строку на звернення до суду (звернення з позовом у 2017 році) не може бути визнана поважною для даної позовної вимоги. Інших причин поважності пропуску строку щодо вимоги про визнання права власності скаржником не наведено. А тому у задоволенні такої вимог слід відмовити у зв`язку зі пропуском строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про право власності від 20.12.2016. Скаржник зазначає, що про оскаржуване рішення дізнався тільки 31.01.2017 з листа Тячівського МУВГ № 95 від 27.01.2017, в якому було повідомлено, що право власності на нерухомість зареєстровано за відповідачем 2, а відповідач 1 є балансоутримувачем. Суд апеляційної інстанції приймає такий довід скаржника про момент, з якого йому стало відомо про оскаржуване рішення. Доказів на спростування наведеного факту іншими учасниками справи не надано.

Отже, позовна давність для оскарження такого рішення, з урахуванням того, що сторона про нього довідалася 31.01.2017, сплила 31.01.2020. З позовом заявник звернувся 28.02.2020, що підтверджується штемпелем Господарського суду Закарпатської області.

Звертаючись з даним позовом, позивач просив визнати поважними причини пропуску позовної давності. Клопотання про визнання поважними причини порушення строків звернення до суду мотивовано тим, що заявник звертався з адміністративним позовом. Так, позивач 31.07.2017 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.08.2017 було відкрито провадження у справі № 308/7300/17, однак, ухвалою від 16.05.2019 вказаного суду провадження у справі було закрито. Наведені обставини, на переконання заявника, є поважними причинами пропуску строку звернення з позовом у даній справі.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.08.2017 було відкрито провадження у справі № 308/7300/17. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.05.2019 ухвалою вказаного суду провадження у справі було закрито, у зв`язку з тим, що таке справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Аналогічна позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна давність у даному випадку не переривалася, а негативні наслідки пов`язані зі звернення з позовом з недодержанням правил підвідомчості (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) несе відповідна сторона. А тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності.

Отже, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності від 20.12.2016, індексний номер 33026150 та визнання права власності у зв`язку з пропуском строку позовної давності. А тому у вказаній частині приймаються доводи відповідачів 1, 2 та відхиляються доводи скаржника.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розгляду заяви про уточнення позовних вимог та про неефективність обраного способу захисту, у зв`язку з чим не розглянув клопотання про застосування позовної давності. Відповідно, у позові крім вимоги про визнання протиправним рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз та скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення - про відмову в позові (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог), а саме: про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 33026150 від 20.12.2016; скасування запису № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б ; визнання за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз права власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б (за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України).

9. Судові витрати

З урахуванням відмови по суті позовних вимог АТ Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз , понесені ним судові витрати як за розгляд справи в суді першої, так і апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника у порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 907/90/20 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 907/90/20 скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз до Тячівського міжрайонного управління водного господарства, Державного агентства водних ресурсів України, Тячівської міської ради Закарпатської області в особі державного реєстратора Відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Довгуника Василя Михайловича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 33026150 від 20.12.2016; скасування запису № 18140170 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (колишній гуртожиток), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б ; визнання за АТ Оператор газорозподільної Системи Закарпатгаз права власності на частину нежитлової будівлі (колишнього гуртожитку), що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Лазівська, буд. 48 б (за винятком 59, 2 кв. м. від загальної площі будівлі, яку залишити на праві власності Державному агентству водних ресурсів України).

В решті апеляційну скаргу Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Закарпатгаз залишити без задоволення.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.06.2021.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім